Тема 10. Банківський капітал. Формування ресурсної бази комерційного банку

10.1. Сутність, ознаки та функції банківського капіталу.

10.2. Власний капітал комерційного банку та його формування.

10.3. Формування ресурсної бази комерційного банку та її характеристика.

10.1. Сутність, ознаки та функції банківського капіталу.

Капітал комерційного банку - це сукупність грошових коштів, які перебувають у розпорядженні банку і використовуються ним для здій­снення активних операцій.

Капітал банку - сума власних коштів банку, що становить фінансову основу його діяльності та джерело ресурсів. Капітал банку покликаний підтримувати довіру клієнтів до банку. Для вирішення питання достатності власних коштів банку для його нормального функціонування органи нагляду за банківською системою встановлюють нормативні вимоги капіталу.

Основними причинами підтримання банками показників достатності капіталу вище мінімально встановлених значень є:

1. Конкурентоспроможність. Наявність додаткового (понад мінімально встановлений рівень) капіталу позитивно впливає на їхній рейтинг, який присвоюють рейтингові агентства. У зв'язку з цим багато банків, які активно працюють на міжнародних ринках, підтримують розмір показника достатності капіталу на рівні, вищому за рівень мінімальних вимог відповідно до першого компонента Базеля ІІ.

2. Гнучкість. Зміни макроекономічної ситуації, виду і масштабу діяльності можуть спричинити коливання розміру капіталу. Циклічний розвиток ринку й економічної ситуації також може вплинути на розмір показника достатності капіталу. Щоб зберегти гнучкість і протистояти таким змінам, банк має підтримувати капітал на рівні, вище мінімально встановленого.

3. Ефективність. Залучення додаткового капіталу може виявитися дуже витратним для банку, що особливо актуальне у випадках, якщо таке залучення потрібно здійснити в стислі терміни або за несприятливих ринкових умов.

4. Обачність. Зниження показника достатності капіталу нижче мінімально встановленого рівня означає порушення закону, у зв'язку з чим наглядові органи мають негайно вжити коригуючих заходів. Така ситуація надзвичайно серйозна, що може мати як короткострокові, так і довгострокові фінансові наслідки, які варто завчасно унеможливлювати.

5. Впевненість. Існують ризики як специфічні для окремого банку, так і ризики загального характеру, пов'язані з поточним рівнем економічного розвитку, які не були своєчасно виявлені і можуть, бути для банку неприємним сюрпризом. Підтримуючи капітал на рівні вище мінімально встановленого, банк може захистити себе від впливу факторів, не врахованих першим компонентом Базеля ІІ або внутрішньобанківського стратегією управління достатністю капіталу.

Нормативні вимоги органів нагляду до капіталу банку полягають у: визначенні складу базового капіталу (капіталу 1-го рівня) і допоміжного капіталу (капіталу 2-го рівня); класифікації балансових активів за ступенем ризику; класифікації позабалансових активів за ступенем ризику; встановленні коефіцієнтів для визначення достатності капіталу.

Власний капітал (кошти) банку являє собою грошові кошти, внесені акціонерами (засновниками банку), а також кошти, утворені в процесі подальшої діяльності банку.

У порівнянні з підприємствами інших сфер діяльності власний капітал комерційного банку займає незначну питому вагу у сукупному капіталі (приблизно 8-10%), тоді як у промислових підприємств цей показник становить 40-60%. В комерційних банках власний капітал має інше призначення, ніж в інших сферах підприємництва. Якщо в останніх це – забезпечення платоспроможності і виконання більшості оперативних функцій підприємств та організацій, то власний капітал комерційного банку слугує перш за все для страхування інтересів вкладників і меншою мірою – для фінансового забезпечення своєї оперативної діяльності.

Розмір власного капіталу є важливим фактором забезпечення надійності функціонування банку і повинен перебувати під контролем органів, що регулюють діяльність комерційних банків.

Однією із вимог, яку ставить НБУ до комерційних банків є підвищення рівня капіталізації, що сприятиме збільшенню рівня фінансової стабільності і надійності банківської системи України в цілому.

Призначення банківського капіталу виражається в його функціях. Власний капітал комерційного банку виконує такі функції:

1. Захисна: власний капітал слугує насамперед, як уже зазначалося для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності. На сьогоднішній день це основна функція капіталу, оскільки в умовах, коли значна частина ресурсів вкладається в ризикові активи (кредити і цінні папери), навіть порівняно невеликі втрати можуть призвести до банкрутства банку.

2. Забезпечення оперативної діяльності: є другорядною для капіталу банку. Ця функція відчутна на перших кроках діяльності банку, коли за рахунок власного капіталу формується його інфраструктура і розгортається його діяльність (фінансування придбання комп‘ютерної та оргтехніки, будівництво (оренда) офісів і т.п.).

3. Регулююча: через фіксацію розміру власного капіталу регулюючи органи впливають на діяльність банку в цілому. Розмір власного капіталу банку служить порогом допуску на банківський ринок (мінімальний розмір статутного капіталу) та регулятором зростання діяльності банку (прийняття банком додаткових ризиків без яких не можливе отримання додаткових прибутків регулюючи органи ставлять в залежність від адекватного нарощення капіталу.

10.2. Власний капітал комерційного банку та його формування.

В залежності від джерел і порядку формування капітал банку складається із статутного капіталу, резервного капіталу, спеціальних фондів, нерозподіленого прибутку, субординованого боргу.

1. Статутний капітал банку формується з акціонерного або приватного капіталу банку під час організації нового банку шляхом акумулювання внесків чи випуску і реалізації акцій. Емісія акцій як форма створення і поповнення статутного капіталу банку регулюється Законами України “Про господарські товариства”, “Про цінні папери і фондову біржу”.

В банках, які мають статус АТ статутний капітал формується шляхом відкритої підписки на акції.

Перший випуск акцій банку повинен повністю складатися з простих акцій. Всі випуски акцій банків типу АТ підлягають реєстрації в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. При повторній емісії банки можуть випускати також привілейовані акції. Повторний випуск акцій дозволяється тільки після повної оплати акціонерами акцій попередньої емісії. Згідно з Законом України “про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000р. наявність збитків у банку не є перешкодою для оголошення підписки на акції або паї банку та збільшення статутного капіталу банку.

Для реєстрації випуску акцій банк-емітент складає проспект емісії. При першій емісії його готують засновники, а при наступній - правління банку. В проспекті емісії містяться дані про банк, його фінансовий стан, інформація про попередні випуски цінних паперів. Проспект емісії повинен бути затверджений незалежною аудиторською компанію.

2. Резервний фонд комерційного банку. Це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, покриття збитків від банківської діяльності, а також виплату дивідендів по привілейованих акціях, якщо недостатньо прибутку. Наявність коштів у ньому забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Розмір резервного фонду та щорічних внесків до нього встановлюється зборами акціонерів і фіксується в установчих документах, але він не може бути меншим 25% регулятивного капіталу, а розмір відрахувань – меншим 5% чистого прибутку.

Коли резервний фонд досягає встановленої величини, то відрахування до нього припиняються. У випадку використання коштів з резервного фонду відрахування від чистого прибутку на його формування поновлюються.

3. Спеціальні фонди (фонд основних коштів, фонд переоцінки основних засобів та ін), які призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Порядок формування і використання цих коштів визначається статутними документами банку. Формуються ці фонди за рахунок прибутку. Елементом резервного капіталу є загальні резерви, призначені для покриття можливих збитків по операціях банку. Їх відмінність від резервного фонду полягає в тому, що вони мають більш конкретне призначення (наприклад, резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків створюється для покриття безнадійної заборгованості по позичкових операціях).

4.Н ерозподілений прибуток – це джерело внутрішнього походження. Створюється як залишок прибутку після виплати дивідендів, відрахувань до резервного та інших фондів.

Оскільки розмір усіх відрахувань (крім дивідендів) завчасно визначено, то залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить головним чином від розміру дивідендів, які повинні сплачуватися акціонерам.

5.С убординований борг -це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, включених у капітал, не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20 відсотків від його первинної вартості протягом 5 останніх років угоди.

Розмір власного капіталу визначається банком самостійно, але із врахуванням наступних факторів:

- вимоги НБУ щодо мінімального розміру статутного капіталу;

- характеру активних операцій. Наявність значного обсягу ризикованих операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу.

- специфіки клієнтури. За значної кількості невеликих вкладників власних коштів потрібно менше, ніж за наявності великих вкладників.

Українська методика визначення капіталу банку і розрахунку його достатності випливає з рекомендацій Базельського комітету. Ці рекомендації були розроблені у грудні 1987 року. Згідно з ними капітал банку поділяється на:

- основний (капітал І рівня);

- додатковий (капітал ІІ рівня).

Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів.

До додаткового капіталу належать:

1) нерозкриті резерви (такі резерви не відображаються в опублікованому балансі банку);

2) резерви переоцінки;

3) гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти;

4) субординований борг.

При цьому додатковий капітал не може бути більшим 100 відсотків основного капіталу.

Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розмір капіталу 1-го і 2-го рівнів додатково зменшується на балансову вартість таких активів, як: акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції; інвестиції в капітал установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу та в дочірні установи; кошти, що вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу.

10.3. Формування ресурсної бази комерційного банку та її характеристика.

Банківські ресурси – сукупність грошових коштів, що знаходяться в розпорядженні банків і використовуються ними для здійснення активних та інших операцій. Операції, за допомогою яких банки формують свої ресурси, називаються пасивними.

Для зручності банківські ресурси класифікують за різними ознаками:

І. За економічним змістом:

- власні кошти, що складаються із статутного фонду, резервного та інших фондів, що створюються в процесі діяльності банку, нерозподілений прибуток банку;

- кошти банків-кореспондентів;

- кошти клієнтів на рахунках банків;

- грошові заощадження населення, що формуються в результаті зменшення поточного особистого споживання населення;

- міжбанківські кредити, включаючи кредити від НБУ;

- цінні папери випущені;

- інші ресурси.

ІІ. За місцем мобілізації:

- ті, що мобілізуються самим комерційним банком;

- придбані в інших банках

ІІІ. За можливістю прогнозування величини ресурсу:

- ті, що піддаються безпосередньому прогнозуванню;

- ті, що піддаються опосередкованому прогнозуванню.

ІV. За джерелами утворення: власні; залучені (кошти, які банк залучає на вклади і депозити); запозичені (кошти, які банк залучає шляхом випуску облігацій або міжбанківських кредитів).

V. за можливістю використання: постійні; тимчасові.

Операції по залученню вкладів і депозитів.

У світовій банківській практиці всі залучені ресурси за способом їх акумуляції групують таким чином: депозити; недепозитні залучені кошти.

Депозит (вклад) – це грошові кошти у готівковій або безготівковій формах, національній або іноземних валютах, передані до банку їх власником або третьою особою за рахунок і за дорученням власникадля зберігання на визначених умовах.

Операції, пов‘язані із залученням коштів для вкладів називаються депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту в банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти.

Недепозитні залучені кошти – це кошти, які банк отримує у вигляді позички або шляхом продажу власних боргових зобов‘язань на грошовому ринку.

Недепозитні джерела банківських ресурсів, відрізняються від депозитних тим, що мають, по-перше, неперсональний характер, тобто не асоціюються з конкретним клієнтом банку, а залучаються на ринку на кореспондентській основі, і, по-друге, ініціатива залучення цих коштів належить самому банку.

Недепозитним залученими ресурсами користуються переважно великі банки. Придбання недепозитних ресурсів здійснюються великими сумами, тому вважається, що такі операції мають оптовий характер.

Сучасна банківська практика характеризується значним розмаїттям вкладів депозитів, які бувають:

- Залежно від категорії вкладника: депозити юридичних осіб; депозити фізичних осіб.

- Залежно від строку і порядку вилучення: вклади до запитання; строкові вклади.

- Залежно від економічного змісту: вклади до запитання; строкові вклади; ощадні вклади; цінні папери.

Вклади до запитання призначені для здійснення поточних розрахунків, тому їх ще називають транзакційними. Ці вклади розміщуються в банках на поточних та контокорентних рахунках і можуть в будь-який час за вимогою клієнта бути поповнені або вилучені, причому частково або повністю, у готівковій чи в безготівковій формі.

Вкладами до запитання є кредитові залишки коштів на контокорентних рахунках, рахунках з овердрафтом, а також спеціальних карткових рахунках.

Оскільки для банку ресурси у вкладах до запитання є нестабільними (незручними для планування, прогонозування), то вкладникам цих коштів або взагалі не виплачують винагороду, або платять мінімальні відсотки. Для стимулювання приросту вкладів до запитання банки можуть пропонувати додаткові послуги клієнтам, з якими укладена угода про розрахунково-касове обслуговування, наприклад, пільги при наданні кредитів, безкоштовні консультативні послуги, а також підвищена якість обслуговування.

Витрати на ведення рахунків до запитання частково або повністю покриваються за рахунок комісійної винагороди за розрахунково-касове обслуговування. Деякі банки можуть не стягувати комісії з клієнтів у випадках, коли на рахунках підтримується стабільний залишок не нижче певного рівня.

Строкові вклади – це кошти, що зберігаються окремих депозитних рахунках протягом встановленого терміну. Який визначається при відкритті цих рахунків. Ці депозити призначені для заощадження коштів, їх збереження. По строкових депозитах виплачується більш високий процент, ніж по вкладах до запитання, оскільки для банків вони є більш зручними для планування. Дострокове вилучення коштів з рахунків можливе за умови попереднього повідомлення, причому на клієнта накладаються санкції, відсотки за зберігання коштів не нараховуються взагалі або нараховуються за ставкою, аналогічною вкладам до запитання.

Диференціація процентів за строковими вкладами залежить від терміну, виду депозиту, періоду повідомлення про дострокове вилучення коштів, попиту і пропозиції на грошовому ринку, потреби банку в ресурсах.

Строкові депозити оформлюються депозитною угодою, яка засвідчує право банку управляти залученими коштами та право клієнта отримати суми вкладу та процентів по ньому в чітко обумовлений строк.

Основні реквізити депозитної угоди:

- назва та адреса банку, який приймає депозит;

- назва та адреса власника коштів;

- дата внесення депозиту;

- сума депозиту;

- дата повернення коштів;

- процентна ставка;

- зобов‘язання банка повернути суму, яка внесена на депозит;

- підписи сторін.

Угода укладається у двох примірниках.

Часто банки встановлюють мінімальний розмір вкладу. Величина якого залежить від орієнтації банку на певну групу вкладників. Банки можуть закріпити в угоді право змінювати процентну ставку відповідно до зміни облікової ставки НБУ з повідомленням про це вкладника. У разі незгоди вкладника договір може бути розірвано. Усі спори між банком та вкладником вирішуються у судовому порядку.

Однією із форм строкових вкладів є депозитні та ощадні сертифікати. Депозитний сертифікат надається юридичним, а ощадний – фізичним особам. Сертифікат – це письмове свідоцтво банку про внесення грошових коштів, що дає право вкладнику на одержання після встановленого строку депозита і процентів по ньому.

Вони бувають: іменні і на пред‘явника; у національній та іноземній валютах; у паперовій та безпаперовій формах; строкові і до запитання.

Ощадні вклади є проміжною формою між вкладами до запитання і строковими депозитами. Їх відмінністю від строкових депозитів є те, що по ним не встановлюється фіксований термін зберігання і фіксована сума, вони не потребують попереднього повідомлення про вилучення.

Характерні особливості ощадних вкладів: невелика мінімальна сума; плавне зростання коштів на рахунку; видача власнику вкладу іменного свідоцтва – ощадної книжки.

Деякі банки відмовляються від ощадної книжки і замінюють її виписками про стан рахунку. Це зменшує витрати банку на ведення рахунку, а також запобігає зловживанням, пов‘язаним із злодійством, шахрайством.

Порядок вилучення коштів з ощадного вкладу регламентується в угоді між банком і клієнтом. Банки можуть вимагати попереднього повідомлення про вилучення значних сум вкладу.

Процентні ставки по цих вкладах вищі за ставки по вкладу до запитання, але нижчі ніж по строковому вкладу.

Ощадні вклади забезпечують стабільні залишки коштів, що є зручним для банку.

За депозитами банки можуть нараховувати прості і складні відмотки. Найбільш поширеним і традиційним є нарахування простих відсотків.

В = (СП_сК) / (365100%), де

В – сума нарахованих простих відсотків;

С – сума вкладу;

П_с – процентна ставка по депозиту;

К – кількість днів в періоді.

Дохід по складних процентах передбачає нарахування процентів на процент.

Сума, яку отримує вкладник в кінці терміну вкладу, при нарахуванні складних процентів обчислюється за формулою:

P (1+R)ⁿ, де

n – період вкладу;

R – процентна ставка по депозиту;

P – сума угоди.

Для компенсації втрат від інфляції банки можуть пропонувати клієнтам виплату процентів наперед. У випадку дострокового вилучення вкладу банк вилучає проценти із суми депозиту.

Важливою умовою стимулювання депозитів є підвищення надійності банків та банківської системи в цілому.

Залучення ресурсів на міжбанківському ринку.

На міжбанківському ринку банки задовольняють свої потреби в ресурсах за допомогою позичок: в інших комерційних банках; в центральному банку.

Міжбанківський кредит займає особливе місце в структурі джерел залучених кредитних ресурсів банку. Він є оперативним способом одержання коштів; має в основному короткостроковий характер. Надається при встановленні кореспондентських відносин, але разом з тим міжбанківський кредит дорожчий за інші джерела.

Призначення міжбанківських кредитів:

- дають можливість виконувати вимоги з обов‘язкового резервування;

- задовольняють потреби клієнтів у коштах;

- забезпечують ліквідність банку;

- банки, в яких є надлишок ресурсів, можуть розміщувати тимчасово вільні кошти в банках, де існує їх нестача.

Перевага міжбанківського кредиту порівняно з депозитом: оперативність; не потребує резервування в центральному банку, оскільки не вкладом; не потребує витрат на маркетинг та інфраструктуру.

Необхідно враховувати специфічні особливості міжбанківських кредитів, одержаних від інших комерційних банків та НБУ.

Міжбанківські кредити бувають таких видів: добові (овернайт); строкові; безстрокові (онкольні).

Добові міжбанківські кредити – це, як правило, незабезпечені позички, які надаються банкам з доброю репутацією. В окремих випадках за наявності сумніву щодо платоспроможності позичальника кредитор може вимагати заставу (наприклад, у вигляді державних цінних паперів).

Кредитна угода укладається за телефоном, телеграфом, часто без документарної фіксації.

Строкові кредити видаються на строк від кількох днів до кількох місяців (тиждень, місяць, три місяці, шість місяців, рік; на євроринку зустрічаються міжбанківські кредити строком до 5 років).

Кредитна угода на видачу таких кредитів укладається в письмовій формі після оцінки кредитоспроможності банку-позичальника.

Безстрокові кредити. При цьому виду кредиту строки угоди автоматично подовжуються щодня, доки одна із сторін не прийме рішення про розірвання такої угоди.

Філії комерційного банку можуть працювати на міжбанківському ринку тільки в межах своєї системи.

Комерційні банки можуть також отримувати кредити від НБУ.

Однією із особливих рис кредиту, що надається НБУ є те, що у НБУ існують специфічні джерела надання міжбанківських кредитів: гроші в обігу; гроші в міжбанківських розрахунках.

Розмір цих ресурсів залежить від того, яку грошово-кредитну політику проводить НБУ. Такі кредити видаються в особливих випадках, наприклад, при кризі ліквідності, санації банку.

Національний банк надає кредити за допомогою: операцій РЕПО; ломбардного кредитування; проведення закритих і цільових кредитних аукціонів; операції НБУ на відкритому ринку.

До середини 1994 року НБУ проводив селективну політику адресного фінансування комерційних банків, з середини 1994 почав проводити кредитні аукціони.

Метою таких кредитних аукціонів було забезпечення широкого доступу комерційних банків до кредитів НБУ. При цьому до комерційних банків висувалися наступні вимоги: дотримання норм обов‘язкового резервування; дотримання економічних нормативів; відсутність простроченої заборгованості по кредитах Національного банку; своєчасне подання звітності в НБУ. Філії комерційних банків, а також комерційні банки, діяльність яких триває менше 1 року до участі в кредитних аукціонах не допускалися.

Умовою допуску комерційних банків до кредитного аукціону є дотримання певних умов: один банк не може одержати більше 50% кредитів, запропонованих на кредитному аукціоні; сума заборгованості комерційного банку по кредитах НБУ не повинна перевищувати п‘ятикратного розміру власного капіталу банку.

Комерційним банкам, чиї заявки на аукціоні задоволені, видається свідоцтво про купівлю кредитів. Це свідоцтво та інші документи, необхідні для оформлення кредитного договору, комерційний банк надає територіальному управлінню НБУ. Після оформлення кредитного договору територіальне управління НБУ перераховує суму кредиту на кореспондентський рахунок комерційного банку.

На перших етапах Національний банк видавав такі кредиту без забезпечення, але починаючи з 1996 року став вимагати від комерційних банків забезпечення у вигляді державних цінних паперів, які блокувались на окремому рахунку в Депозитарії Національного банку. В 1995 році НБУ проводив цільові кредитні аукціони, на яких кредити продавались комерційним банкам, які приймали участь у реалізації програми державної підтримки підприємств.

В 1996 року Нацбанк почав надавати комерційним банкам ломбардні кредити. Ломбардний кредит – це надання центральним банком комерційним банкам кредиту під забезпечення цінних паперів, які входять до ломбардного списку центрального банку. Ломбардний кредит не повинен перевищувати 75% вартості цінних паперів комерційного банку, які надані в забезпечення, може надаватися під забезпечення всіх видів державних цінних паперів та інших цінностей придатних для забезпечення кредитів НБУ. Цінні папери перераховуються на депо-рахунок у НБУ, де вони блокуються і знаходяться до погашення кредиту. У випадку зниження вартості цінних паперів НБУ вимагає додаткового забезпечення.

Починаючи з 1997 року рефінансування комерційних банків здійснюється ще й за допомогою проведення операцій РЕПО. Це, так звані, позики під заставу цінних паперів на умовах угоди про зворотну купівлю. При цьому НБУ на підставі генеральної угоди купує у комерційного банку державні цінні папери на відповідний період з обов‘язковою умовою їх викупу цим комерційним банком у встановлений строк. Національний банк може здійснювати операції РЕПО як через безпосередню домовленість із комерційними банками, так і проведенням тендера заявок комерційних банків на участь в операціях РЕПО.

Об’єктом операцій центрального банку на відкритому ринку є цінні папери, що мають високу ліквідність і користуються повсюдним попитом. Їх суть полягає у змінах обсягів купівлі та продажу цінних паперів центральним банком, що приводить до зміни резервів комерційних банків. Традиційно центральні банки країн Європи проводять політику відритого ринку переважно з державними цінними паперами на вторинному ринку. До операцій відкритого ринку не належить купівля центральним банком цінних паперів на первинному ринку, тобто безпосередньо у емітента. У США та Японії операції на відкритому ринку є найефективнішим і найважливішим знаряддям впливу на величину ресурсів у банківській системі, а через них і на економіку в цілому.

Управління ресурсами комерційного банку.

Управління банківськими ресурсами – це діяльність, пов‘язана із залученням грошових коштів вкладників та інших кредиторів, визначення розміру та відповідної структури джерел грошових коштів у тісному зв‘язку з їх розміщенням.

Існує два рівні управління ресурсами комерційних банків:

- державний рівень (управління здійснюється через НБУ з використанням різних фінансових інструментів);

- рівень комерційного банку.

Розглядаючи державний рівень управління ресурсами комерційного банку виокремлюють наступні інструменти, які при цьому застосовує НБУ:

І. Надання кредитів Національним банком України комерційним банкам, що безпосередньо впливає на розмір їх пасивів. При цьому велике значення має процентна політика НБУ: встановлена офіційна облікова ставка виступає фактором регулювання попиту на міжбанківський кредит.

ІІ. Операції на відкритому ринку – операції з купівлі-продажу державних цінних паперів, що можуть збільшувати або зменшувати розмір пасивів комерційних банків.

ІІІ. Встановлення економічних показників регулювання діяльності комерційних банків:

- мінімальний розмір статутного капіталу;

- співвідношення між розміром власних коштів банку і сумою активів (з урахуванням ступеня ризику їх втрати);

- обов‘язкові резерви – частина ресурсів, внесена на безпроцентний рахунок в НБУ за його вимогою. Вони обмежують можливість кредитування і депозитної емісії комерційних банків;

- показники ліквідності комерційного банку і максимального розміру ризику на одного позичальника;

- інші показники.

Інструменти НБУ можуть ефективними лише в умовах погодження їх податковою політикою та чинним законодавством.

Вилучення ресурсів Національним банком України для покриття бюджетного дефіциту тягне за собою зменшення ресурсів у комерційних банків.

Управління ресурсами КБ:

Комерційним банкам потрібно виконувати вимоги НБУ щодо дотримання встановлених економічних нормативів;

КБ повинні вживати заходи, що стимулюють залучення вкладів і стимулюють їх збереження. Тут мають бути враховані такі фактори:

- якість обслуговування клієнтів;

- кваліфікація персоналу банку;

- процент по вкладах;

- використання різних видів цінних паперів, зокрема сертифікатів.

Ефективне розміщення ресурсів. При цьому застосовуються три методи:

І – загального фонду грошових коштів: мобілізація коштів з подальшим їх спрямуванням на потреби, що виникають у даний момент;

ІІ – розподілу активів (конверсія): розміщення грошових коштів у залежності від джерела походження коштів;

ІІІ – наукового управління (економіко-математичний): за допомогою математичних формул виражається мета комерційного банку.

У процесі прийняття рішення щодо розміщення ресурсів необхідно поєднувати всі ці методи, враховуючи при цьому людський фактор (рівень підготовки спеціалістів банку).

Визначення оптимальної структури джерел походження коштів для конкретного банку.

Комерційний банк повинен підтримувати оптимальне співвідношення між власними і залученими коштами, яке при найменших витратах на формування банківських ресурсів сприятиме підтриманню стабільного рівня дивідендів і доходів.

При управлінні кредитними ресурсами на рівні комерційного банку останній складає плани, в яких прогнозуються надходження вкладів та їх вилучення. При цьому враховуються загальні економічні умови, сезонність, рух процентних ставок, потреби клієнтів (особливо великих) у коштах.

У процесі планування використовуються: макроекономічний аналіз; інформація про клієнтів.

Показники, що використовуються банками при управлінні кредитними ресурсами:

1. середньоквартальний строк зберігання вкладів =

= середній залишок коштів за кварталкількість днів у періоді

оборот за видатками

2. осідання вкладів =

= залишок коштів на кінець періоду – залишок коштів на початок періоду

оборот за приходом

3.оборотність вкладів =

= оборот за видатками.

середньоквартальнийзалишок коштів

Дата добавления: 2014-11-29