Система обліку, опису й архівації палеоантропологічних ланих

Т

І

І

Т

МЕТОАИКА ЗБИРАННЯ І ТРАНСПОРТУВАННЯ КІСТКОВИХ РЕШТОК АЮАЕЙ ПІЛ ЧАС АРХЕЦЛОПЧНИХ РОЗКОПОК

Визначення довжини тіла за довгими трубчастими кістками скелета

(за Л. Манувріє)

Плечова кістка (в мм)	Ліктьова кістка (в мм)	Променева кістка (в мм)	Стегнова кістка (в мм)	В. гоміл­кова кістка (в мм)	М. гоміл­кова кістка (в мм)	Довжина тіла (в см)
Чоловіки
						155,2
						157,1
						160,5
						162,5
		.230				163,4
						164,4
						165,4
						166,6
				37І		167,7
						168,6
						169,7
						171,6
						175,4
						176,7
						178,5
						181,2
Жінки
						145,4
		•201				148,8
						149,7

Методика збирання і транспортування кісткових решток

Продовження таблиці 6.2

Плечова кістка (в мм)	Ліктьова кістка (в мм)	Променева кістка (в мм)	Стегнова кістка (в мм)	В. гоміл­кова кістка (в мм)	М. гоміл­кова кістка (в мм)	Довжина тіла (в см>х
			Жінки
						151,3
						152,8
						154,3
						156,6
						156,8
						158,2
						159,5
						161,2
						169,2
						171,5

і Важливим елементом палеоантропологічного дослід-

ження є збирання кісткових решток людей в експедиційних умовах, що вимагає дотримання певних правил.

Зачистку скелета під час розкопок стародавніх поховань слід розпочинати з черепа; згодом від грунту звільняються грудна клітка та верхні кінцівки, далі — тазові кістки та нижні кінцівки. Спочатку проводиться так звана груба зачистка для визначення пози похова­ного, і лише після цього скелет повністю розчищається зверху і з боків. Особлива увага приділяється зачистці лицевого відділу черепа,

Програма й методика антропологічних досліджень

Методика збирання і транспортування кісткових решток

^крихкі кістки якого часто бувають ушкодженими. Крім того, вони 'можуть бути покриті сумішшю глини та червоної вохри, за допомо­гою якої колись моделювалось обличчя покійного. Саме такий ритуал зафіксували вітчизняні археологи (В. Отрощенко, Г. Євдоки-мов та ін.) в похованнях катакомбної культури доби бронзи Північ­ного Причорномор'я.

Вже у процесі вивільнення скелета від ґрунтового заповнення поховальної ями слід ужити певних заходів для закріплення ушкод­жених кісток. Гарні результати дає просочування кісток спиртовим розчином клею БФ-2. Перед цією процедурою поверхню ушкодже­ної кістки треба повністю очистити від дрібних часточок грунту, котрі, змішавшись з клеєм, можуть перетворитися на тверду кірку, видалення якої вимагатиме неабияких зусиль. З цією метою кістки спочатку змітають м'яким пензликом, а потім протирають ваткою, змоченою в спирті.

Розбираючи скелет, слід звертати велику увагу на його анатоміч­ний порядок. Неправильне положення чи відсутність окремих кісток можуть мати ритуальний характер. Іноді вони є свідченнями прижиттєвого каліцтва або причини смерті похованої людини. І в тому, і в іншому випадку це дає змогу отримати важливу інформацію про ідеологічні уявлення та умови життя стародавніх суспільств.

Для дослідження скелета в лабораторних умовах бажано брати всі кістки, однак на практиці часто це неможливо через відсутність належних умов для зберігання остеологічних матеріалів. Тому найчастіше беруть череп, тазові, довгі трубчасті кістки. Унікальні скелети беруться повністю (бажано монолітом).

Черепи, які добре збереглися, готуються до транспортування таким чином. Спочатку внутрішня порожнина мозкового відділу, очні ямки та носові кістки очищаються від грунту. Ця процедура потребує особливої обережності, бо, як вже йшлося вище, крихкі кістки лиця, особливо носові, легко руйнуються. Не слід мити черепи водою, що трапляється у практиці археологічних експедицій.

Досвід показує, що після інтенсивної обробки на кістках часто спостерігається відшарування компакти (поверхневого шару), з'являються тріщини та інші ушкодження. Крім того, іноді руйну­ються лицевий відділ та основа черепа і, як наслідок, губляться окремі фрагменти. Зауважимо, що в експедиційних умовах допус­кається лише протирання сухого черепа вологим ватним тампоном.

Черепи, видобуті з вологої поховальної камери, слід сушити в тіні, уникаючи прямого сонячного проміння.

Для транспортування черепів використовують дерев'яні або пласт­масові ящики, днища яких бажано встелити товстим шаром амортизуючого матеріалу, краще всього паперу чи деревної стружки. Кожний череп загортають в окремий паперовий пакет, який згодом

обв'язують мотузкою чи бинтом. Треба простежити, щоб найбільш вразливі частини лицевого скелета — носові кістки, очні яблука — були додатково захищені м'яким папером чи іншим матеріалом.

Зуби, які випали з комірок, доцільно зібрати в окремий папе­ровий чи целофановий пакет, що його запаковують разом із чере­пом. Між запакованими черепами додатково розміщують амортизу-ючий матеріал.

Зруйновані черепи беруть частинами чи монолітом. Перший спосіб застосовують тоді, коли порожнина черепа заповнена пухкою землею. Зауважимо, що кожен фрагмент слід додатково загорнути в папір.

Монолітом беруться черепи, порожнини котрих заповнені твер­дою землею. В цьому випадку землю навколо черепа обкопують доти, доки він не залишиться на високому стовпчику грунту. Розчи­щені й закріплені кістки (здебільшого це кістки лицевого відділу) покривають кількома шарами м'якого паперу, присипають землею і туго обмотують бинтом. Потім стовпчик зрізають ножем і череп разом із землею загортають у цупкий папір, туго обв'язавши пакет мотузкою. Цей своєрідний каркас оберігає череп під час транспор­тування. Ще краще цю роль відіграє твердий гіпсовий каркас, який скріплює вирізаний і перебинтований моноліт. Такий спосіб був застосований вітчизняним археологом Д. Телегіним і московськи­ми антропологами Г. Лебединською та Г. Сурніною в процесі дослід­ження мезолітичного могильника Василівка III в Дніпровському Надпоріжжі, що дало змогу цілком зберегти цінну краніологічну серію.

Кістки кінцівок і таза загортають спочатку в м'який, а потім у цупкий папір, кожну окремо. Дрібні кістки, наприклад фаланги, доцільно зберігати в невеликих коробках.

Слід звертати належну увагу на шифрування остеологічного матеріалу. На всіх узятих для подальшого дослідження кістках ске­лета вказують рік розкопок, назву населеного пункту, розташованого біля місця розкопок, номер кургану і поховання. Якщо череп беруть монолітом, то кожний пакет забезпечується етикеткою, що містить

„наведені вище дані.

Програма й методика антропологічних досліджень

Методика збирання і транспортування кісткових решток

крихкі кістки якого часто бувають ушкодженими. Крім того, вони можуть бути покриті сумішшю глини та червоної вохри, за допомо­гою якої колись моделювалось обличчя покійного. Саме такий ритуал зафіксували вітчизняні археологи (В. Отрощенко, Г. Євдоки-мов та ін.) в похованнях катакомбної культури доби бронзи Північ­ного Причорномор'я.

Вже у процесі вивільнення скелета від ґрунтового заповнення поховальної ями слід ужити певних заходів для закріплення ушкод­жених кісток. Гарні результати дає просочування кісток спиртовим розчином клею БФ-2. Перед цією процедурою поверхню ушкодже­ної кістки треба повністю очистити від дрібних часточок грунту, котрі, змішавшись з клеєм, можуть перетворитися на тверду кірку, видалення якої вимагатиме неабияких зусиль. З цією метою кістки спочатку змітають м'яким пензликом, а потім протирають ваткою, змоченою в спирті.

Розбираючи скелет, слід звертати велику увагу на його анатоміч­ний порядок. Неправильне положення чи відсутність окремих кісток можуть мати ритуальний характер. Іноді вони є свідченнями прижиттєвого каліцтва або причини смерті похованої людини. І в тому, і в іншому випадку це дає змогу отримати важливу інформацію про ідеологічні уявлення та умови життя стародавніх суспільств.

Для дослідження скелета в лабораторних умовах бажано брати всі кістки, однак на практиці часто це неможливо через відсутність належних умов для зберігання остеологічних матеріалів. Тому найчастіше беруть череп, тазові, довгі трубчасті кістки. Унікальні скелети беруться повністю (бажано монолітом).

Черепи, які добре збереглися, готуються до транспортування таким чином. Спочатку внутрішня порожнина мозкового відділу, очні ямки та носові кістки очищаються від грунту. Ця процедура потребує особливої обережності, бо, як вже йшлося вище, крихкі кістки лиця, особливо носові, легко руйнуються. Не слід мити черепи водою, що трапляється у практиці археологічних експедицій.

Досвід показує, що після інтенсивної обробки на кістках часто спостерігається відшарування компакти (поверхневого шару), з'являються тріщини та інші ушкодження. Крім того, іноді руйну­ються лицевий відділ та основа черепа і, як наслідок, губляться окремі фрагменти. Зауважимо, що в експедиційних умовах допус­кається лише протирання сухого черепа вологим ватним тампоном.

Черепи, видобуті з вологої поховальної камери, слід сушити в тіні, уникаючи прямого сонячного проміння.

Для транспортування черепів використовують дерев'яні або пласт­масові ящики, днища яких бажано встелити товстим шаром амортизуючого матеріалу, краще всього паперу чи деревної стружки. Кожний череп загортають в окремий паперовий пакет, який згодом

обв'язують мотузкою чи бинтом. Треба простежити, щоб найбільш вразливі частини лицевого скелета — носові кістки, очні яблука — були додатково захищені м'яким папером чи іншим матеріалом.

Зуби, які випали з комірок, доцільно зібрати в окремий папе­ровий чи целофановий пакет, що його запаковують разом із чере­пом. Між запакованими черепами додатково розміщують амортизу-ючий матеріал.

Зруйновані черепи беруть частинами чи монолітом. Перший спосіб застосовують тоді, коли порожнина черепа заповнена пухкою землею. Зауважимо, що кожен фрагмент слід додатково загорнути в папір.

Монолітом беруться черепи, порожнини котрих заповнені твер­дою землею. В цьому випадку землю навколо черепа обкопують доти, доки він не залишиться на високому стовпчику грунту. Розчи­щені й закріплені кістки (здебільшого це кістки лицевого відділу) покривають кількома шарами м'якого паперу, присипають землею і туго обмотують бинтом. Потім стовпчик зрізають ножем і череп разом із землею загортають у цупкий папір, туго обв'язавши пакет мотузкою. Цей своєрідний каркас оберігає череп під час транспор­тування. Ще краще цю роль відіграє твердий гіпсовий каркас, який скріплює вирізаний і перебинтований моноліт. Такий спосіб був застосований вітчизняним археологом Д. Телегіним і московськи­ми антропологами Г. Лебединською та Г. Сурніною в процесі дослід­ження мезолітичного могильника Василівка НІ в Дніпровському Надпоріжжі, що дало змогу цілком зберегти цінну краніологічну серію.

Кістки кінцівок і таза загортають спочатку в м'який, а потім у цупкий папір, кожну окремо. Дрібні кістки, наприклад фаланги, доцільно зберігати в невеликих коробках.

Слід звертати належну увагу на шифрування остеологічного матеріалу. На всіх узятих для подальшого дослідження кістках ске­лета вказують рік розкопок, назву населеного пункту, розташованого біля місця розкопок, номер кургану і поховання. Якщо череп беруть монолітом, то кожний пакет забезпечується етикеткою, що містить наведені вище дані.

Система обліку, опису й архівації даних

Програма й методика антропологічних досліджень

Морфологічні характеристики кісткових решток викопної людини фіксуються на бланках (у вигляді цифрових або буквених позначень), де вказується їх місцезнаходження, історична епоха чи археологічна культура, до якої належить знахідка, стать та вік померлого, дата проведення дослідження, прізвище дослідника. Всі бланки мають порядкові числа.

Зразки індивідуальних краніологічного та остеологічного бланків представлені нижче.

Індивідуальні бланки об'єднуються за хронологічним та терито­ріальним принципом. Сумарні колекції бланків, які представляють ту чи іншу групу (популяцію) давньої людності, зберігаються в окремих папках у фондах музеїв, академічних інститутів, вищих навчальних закладів та інших інституцій. Місцезнаходження папок (населений пункт, назва інституції, фонд, кімната, шафа, полиця) фіксуються у реєстровій книзі.

Морфологічні особливості окремих вибірок фіксуються на таблицях середніх значень краніологічних, остеологічних та інших ознак. Ці таблиці використовуються для статистичних роз­рахунків.

Зразки антропологічних бланків КРАНІОЛОГІЧНИЙ БЛАНК

Місце збереження	Народність, культура, час	Стать
Інв. №	Місце знахідки	Вік
Дослідник	Дата

1. Поздовжній діаметр 1а. Поздовжній діаметр від офріона

8. Поперечний діаметр

17. Висотний діаметр базіон-брегма

5. Довжина основи черепа 9. Найменша ширина лоба

10. Найбільша ширина лоба

11. Ширина основи черепа

12. Ширина потилиці
29: Лобна хорда

30. Тім'яна хорда

34. Потилична хорда

Горизонтальне коло через офріон

24. Поперечна дуга пор.— бр.-
пор.

25. Сагітальна дуга

26. Лобна дуга

27. Тім'яна дуга

28. Потилична дуга

7. Довжина потиличного отвору

16. Ширина потиличного отвору

Висота вигину лоба Висота вигину потилиці Бімалярна ширина фмо.— фмо.

Висота назіона фмо.— фмо.

Висота субспінале над зм.—зм.

5С(57)Симотична ширина 55 Симотична висота

МС(50) Максилофронтальна висота ОС Дакріональна ширина Глибина іклової ямки Висота вигину вилицевої кістки Ширина вилицевої кістки

32. Кут профілю лоба від назіона

Кут профілю лоба від глабели

33(1). Кут верхньої частини по­тилиці до горизонталі

33(2). Кут нижньої частини по­тилиці до горизонталі

33(4). Кут перегину потилиці 34. Кут потиличного отвору

72. Загальний кут обличчя

73. Середній кут обличчя

74. Кут альвеолярної частини

75. Кут нахилу носових кісток
75(1). Кут виступання носа

45. Діаметр вилиць

40. Довжина основи обличчя 48. Верхня висота обличчя 47. Повна висота обличчя 43. Повна ширина обличчя

46. Середня ширина обличчя

60. Довжина альвеолярної
дуги

61. Ширина альвеолярної

ДУГИ

62. Довжина піднебіння

63. Ширина піднебіння

51. Ширина орбіти від
максило-фронтале

52. Висота орбіти
20. Вушна висота

68(1). Довжина нижньої щелепи від мищелків

79. Кут гілки нижньої щелепи

68. Довжина нижньої щелепи від кутів

Дата добавления: 2014-11-29