Будова голови та обличчя

І

І

Волосяний покрив і пігментація

СОАЛАТОМЕТРІЯТАСОЛЛАТОСКОПІЯ

Розрізняють три типи волосяного покриву, які послі­довно змінюються протягом людського життя: первинний, або зарод­ковий (лануго), що з'являється на четвертому місяці та інтенсивно розвивається до восьмого місяця зародкового існування; вторинний, або дитячий, який формується на час народження дитини (волосся голови, брови, повіки); третинний, який формується в період стате­вого дозрівання: волосся на лобку і у пахвах, а в чоловіків — на голові (борода, вуси), грудях, животі тощо.

За традицією, що склалася в історичній антропології, передба­чається вивчення форми і ступеня жорсткості волосся голови. З-поміж ознак третинного волосяного покриву фіксують розвиток брів, а в чоловіків — волосся на обличчі (бороди) і на грудях.

Для класифікації форми волосся голови застосовують схему Р. Мартіна, за якою розрізняють три основних типи (в балах), які в свою чергу діляться на підтипи: 1 — прямі (лізотрихія): тугі, гладкі, плоскохвилясті; 2 — хвилясті (кіматотрихія): широкохвилясті, вузь-кохвилясті, локонові; 3 — кучеряві (улотрихія): слабокучеряві, дуже кучеряві, слабоспіральні й дуже спіральні — "жмуткоподібні". З'ясовано, що ступінь вигину волосин пов'язаний з формою їхнього поперечного перерізу: у прямого волосся він округлий, а в кучеря­вого — овальний. Крім того, існує залежність між формою волосся та вигином його кореневої частини (стрижня): чим вигнутіший стрижень, тим кучерявіше волосся.

Ступінь жорсткості волосся залежить від товщини стрижня. Площа поперечного перерізу жорстких волосин складає приблизно 6—7 тис. квадратних мікрометрів, а м'яких — вдвоє менше.

Програма й методика антропологічних досліджень

Соматометрія та соматоскопія

8

Розвиток бороди (у чоловіків) оцінюється за п'ятибальною схемою: 1 _ дуже слабкий (рідке волосся на щоках уздовж вух та на нижній частині підборіддя); 2 — слабкий (суцільний масив рідкого волосся на щоках уздовж вух та суцільний ріст волосся на передній і нижній частинах підборіддя); 3 — середній ("суцільний волосяний покрив, рідкий на щоках і нижній частині обличчя); 4 — сильний (волосся густе, але щоки зарослі не повністю); 5 — дуже сильний (дуже густа борода, щоки рівномірно й цілком вкриті волоссям).

Форма волосся голови:

* і і і 1 і

о

1—3 — пряме; 4—6— хвилясте; 7—9 — кучеряве

1 2 3 4

Розвиток бороди:

/ _ _Лу_Же слабкий; 2 — слабкий; 3 — середній; 4 — сильний; 5 — дуже сильний

Ріст волосся на грудях (у чоловіків) теж визначається за п'ятибаль­ною схемою: 1 — поодинокі волосини; 2 — рідке волосся на всій поверхні грудей; 3 — густіше й довше волосся покриває весь

грудний м'яз; 4 — суцільний густий волосяний покрив на грудному м'язі, по краях — трохи рідший.

Розрізняють три типи розвитку брів: 1 — рідкі; 2 — середні; 3 — густі, коли на надпереніссі з'являються окремі волосини, а зрідка має місце повне змикання брів.

До найхарактерніших рис зовнішності сучасних людей належить колір шкіри, волосся й райдужини очей (судинної оболонки, яка оточує зіницю), що їх визначають пігментні меланини.

Колір шкіри залежить від кількості та розташування меланинових гранул (меланосомів), які залягають в її поверхневому шарі (епідер­місі), від шершавості й вологості шкірної поверхні, а також від насиченості кров'ю дрібних судин.

При визначенні кольору шкіри необхідною умовою є денне освітлення. Тут використовують різні методи, але найпоширенішим є шкала німецького антрополога Ф. Лушана. Вона включає 36 ске­лець різного забарвлення, об'єднаних у чотири великі групи: 0 — дуже світла шкіра (№ 1—9); 1 — світла (№ 10—14); середнього ступеня забарвлення (№ 15— 18); 3 — темна (№ 19—23); 4 — дуже темна (№ 24— 35).

Для візуальної оцінки кольору шкіри часто застосовують також термінологічну таблицю, запропоновану Р. Мартіном (табл. 7).

Таблиця 7

Пігментація шкіри (за Р. Мартіном)

Тип, бал	Поряд­ковий номер	Словесна характеристика кольору
IV — дуже темний		сіро-чорний
		чорно-коричневий
III— темний		справжній темно-коричневий
		червоний, темно-коричневий
II — середньопігментований	5 6	червоно-коричневий справжній коричневий
		світло-коричневий
		оливково-жовтий
1— слабопігментошшнм.		жовтуватий
		жовтувато-білий
0 — депігментований (відсутність пігмента)	11 12	рожево-білий блідо-білий

Програма й методика антропологічних досліджень

Соматометрія та соматоскопія

Тип, бал

II —темний (сильнопігментова-ний), без інших відтінків, крім коричневого

І— змішані відтінки (середньо-пігментований)

0 —- світлий (відсутність пігмен-та, тобто немає інших відтінків кольору, крім сірого, блакитно­го, синього)

За шкалою В. Бунака розрізняють три типи забарвлення шкіри: світлий (рожевий, світло-коричневий, жовтуватий), середній (олив-/ ково-жовтий, різні варіанти коричневого кольору, а також коричне/ вого з червонуватими відтінками) і темний (червонувато-коричне­вий, шоколадний і сірувато-коричневий). Перевагою цієї шкали є те, що в ній витримано принцип рівності інтервалів між окремими

номерами шкали.

Колір волосся визначається кількістю й характером меланинів (зернистого та дифузного), будовою кутикули — зовнішнього шару стрижня волосся, кількістю секрету сальних залоз тощо. Зерна меланину містяться у кірковому шарі волосини — всередині кліток і між ними. У світлому волоссі зерна дрібні, і їх менше, ніж >\ темному. Дифузний меланин, що рівномірно насичує клітини, надає волоссю червонуватого (рудого) забарвлення.

Для визначення характеристик волосся найчастіше застосовують шкалу німецького антрополога С. Фішера, яка включає ЗО пасм. Із них три перші відтворюють форму, а решта — відтінки кольору: № 4 — чорно-каштановий; № 5—7 — каштанові; № 8 — темно-біляві; № 9— 21 — світло-біляві; № 22—26 — попелясті; № 27 —

чорний.

У працях фахівців, які вивчали антропологічний склад україн­ського народу, прийнята розбивка цієї шкали на п'ять класів: 0 — біляві відтінки (№ 16—24); 1 — світло-русяві (№ 13— 15, 25); 2 — русяві (№ 9—12, 26); 3 — темно-русяві (№ 6—8); 4 — чорні

(№ 4- 5, 27).

Колір очей залежить від кількості й розташування меланину в різних шарах райдужини. Якщо в передніх шарах його немає, то райдужина характеризується блакитно-сірим забарвленням. Наяв­ність великої кількості меланину в цьому місці зумовлює різні карі відтінки. За розрідженого розташування гранул меланину в передніх шарах райдужини поєднуються блакитнуваті й буро-коричневі від­тінки, утворюючи змішане забарвлення.

При визначенні кольору очей найчастіше використовують шкалу В. Бунака. В ній розрізняється три типи забарвлення райдужини (темне, змішане й світле), які у свою чергу поділяються на підтипи (табл. 8).

Таблиця 8

Пігментація очей (за В. Бунаком)

Колір

Поряд­ковий номер

2 З 4 5 6

чорний (райдужина за кольором майже не відрізняється від зіни­ці); трапляється рідко

темно-карий (світліше рівномір­не забарвлення)

світло-карий (різні ділянки рай­дужини забарвлені нерівномір­но)

жовтий (рівномірно світлий ко­лір); трапляється рідко

буро-жовто-зелений (переважа­ють бурі та жовті елементи)

зелений (на зеленому тлі можна виділити вкраплення як жовто-бурих, так і сіро-синіх ділянок без переважання певного кольо-РУ)

сіро-зелений (на переважаючо­му сіро-блакитному тлі можуть бути вкраплення буро-жовтого й зеленого кольорів)

9 10

сірий або блакитний із буро-жовтою облямівкою (вінцями) навколо зіниці, яка не має бути більшою за половину радіуса райдужини (якщо облямівка дуже широка, то фіксують колір № 5, якщо вузька — № 7); трап­ляється рідко

сірий (можуть бути вкраплення світліших і темніших елементів)

сіро-блакитний (на переважаю­чому сіро-блакитному тлі визна­чаються білясті й темно-сірі смужки, на краї райдужини — синюватий тон)

блакитний (схожий з № 10, але основне тло блакитне)

рівномірно синє тло; трапля­ється рідко

Програма й методика антропологічних досліджень

Для вимірів голови й обличчя живої людини застосову ють систему антропометричних точок, головними з яких є такі:

вертекс, або верхівково, уегіех (у) — найвища точка на тім'ї;

глабела, §іаЬеііа (§) — найбільш виступаюча вперед точка м бровами в медіально-сагітальній площині;

гнатіон, або підборідна, ^паіИіоп (§п) — найнижча точка підборід­
дя у тій же площині; \

гоніон, або нижньощелепна, &опіоп (&о) — найбільш виступаюча
назовні точка на куті нижньої щелепи; \

еуріон, або тім'яна, еигуоп (еи) — найбільш виступаюча назовщ точка бічної стінки голови;

зигіон, або вилична, ту&іоп (ту) — найбільш виступаюча назовні точка виличної дуги;

лабрале суперіус, або губна верхня, їаЬгаіе зирегіиз (Із) — точка на
верхній губі, яка лежить на перетині медіальної площини з межею
між її шкірною і слизистою частинами; І

Основні антропометричні точки на голові

лабрале інферіус, або губна нижня, їаЬгаіе іп/егіиз (Н), — точка на нижній губі, яка лежить на перетині медіальної площини з межею між її шкірною і слизистою частинами;

метопіон, теіоріоп (т) — точка на перетині серединної площини з лінією між найбільш виступаючими пунктами лобних горбів;

назіон, або верхньоносова, пазіоп (п) — точка в місці перетину носолобового шва з медіально-сагітальною площиною;

опістокраніон, або потилична, орізіИокгапіоп (ор) — найвідда-леніша від глабели точка голови в медіально-сагітальній площині;

Соматометрія та соматоскопія

офріон, орИгуоп (оп) — місце перетину медіально-сагітальної пло­щини з лінією, проведеною між найвищими точками брів;

селіон, зеШоп (зе) — найглибша точка перенісся;

стоміон, або ротова, зіотіоп (зіо) — серединна точка ротової щілини;

субназале, або підносова, зиЬпазаіе (зп) — задня точка нижнього краю носової перегородки;

трагіон, або козелкова, ігароп (і) — точка над верхнім краєм козелка вуха, що лежить на перетині двох дотичних ліній, прове­дених до верхнього й переднього країв козелка;

тріхіон, ігісИюп (іг) — точка, розташована на перетині серединної площини з нижнім краєм волосяного покриву в лобовій частині.

Наведемо основні виміри, показники та описові ознаки голови й обличчя живої людини.

Поздовжній діаметр — відстань від глабели до опістокраніона.

Поздовжній діаметр, або найбільша ширина голови, — відстань між еуріонами.

Головний показник, тобто співвідношення між поперечним та по­здовжнім діаметрами, вираховується за тією ж формулою, що й черепний. Прийнята така рубрикація головного показника: до 75,9 — доліхокефалія; 76 — 80,9 — мезокефалія; 81 і вище — брахікефалія. ¹ Морфологічна висота обличчя — відстань від назіона до гнатіона.

Фізіономічна частина обличчя — відстань від назіона до гнатіона, яка включає не лише лицеву, а й лобову частину голови.

Виличний діаметр. — відстань між зигіонами, тобто найбільш виступаючими назовні точками вилиць.

Нижньощелепний діаметр — відстань між найбільш виступа­ючими точками нижньої щелепи (гоніонами).

Типи обличчя

у фронтальному

перерізі

Форма обличчя у фронтальному перерізі (контур перерізу, що проходить через середину виличних дуг). Вирізняють шість типів обличчя: 1 — трикутний: найбільша ширина локалізується в ділянці виличних дуг, обличчя звужується до підборіддя через кути нижньої щелепи; 2 — конічний: протилежний тип будови обличчя, коли за наявності масивної нижньої щелепи воно поступово звужується вгору; 3 — квадратний: невисоке обличчя з вугластими обрисами, яке характеризується приблизно однаковою шириною на рівні

Програма й методика антропологічних досліджень

виличних дуг і кутів нижньої щелепи; 4 — круглий: низьке обличчя має рівномірно заокруглені обриси; 5 — прямокутний, за обрисом схожий із квадратним, але трапляється у високолицих людей; 6 — овальний, властивий високолицим людям, однак характеризується заокругленими обрисами контура.

Надбрів'я. Розрізняють три типи розвитку рельєфу надбрів'я (у балах): 1 — слабкий (на нижньому краї лобової кістки в ділянці медіального відтинку очної орбіти є невелике набухання); 2 —, середній (сильне потовщення лобової кістки в середній частгиш орбіти); 3 — сильний (потовщення виражене дуже сі

Вертикальне профілювання обличчя. На відміну від черепа на го­лові живої людини його визначають візуально (в горизонтальній площині), враховуючи розташування лінії, що з'єднує назіон та субназале, відносно вертикалі, опущеної з назіона. Вирізняють три типи вертикального профілювання обличчя (у балах): 1 — прямий (ортогнатний), коли обидві лінії збігаються чи майже збігаються; 2 — помірно виступаючий (мезогнатний): лінії утворюють гострий кут, верхня щелепа трохи виступає вперед; 3 — сильно виступаючий (прогнатний), коли верхня щелепа помітно виступає вперед.

Горизонтальне профілювання обличчя. Як і в попередньому випад­ку, воно визначається візуально. Розрізняють три типи горизонталь­ного профілювання: 1 — плоский: характеризується відносно рівною та широкою передньою поверхнею лиця, що переходить у бічну під кутом, близьким до прямого; 2 — середній (проміжний); 3 — зву­жений, якому властиві клиноподібне виступання обличчя вперед і плавний перехід його передньої частини в бічну.

Виступання вилиць. За трибальною схемою розрізняють: 1 — слабко виступаючі; 2 — середньо виступаючі; 3 — сильно виступаючі вилиці. Вузьким обличчям здебільшого властиві слабко виступаючі, а плоским — сильно виступаючі вилиці.

Значна увага в антропології приділяється вивченню розмірів та форми носа. Остання визначається формою його окремих елементів: перенісся, спинки, крил, кінчика та ніздрів. Наведемо основні ознаки, які фіксуються в носовій ділянці.

Висота носа — відстань від назіона до субназале.

Ширина носа — відстань між найбільш виступаючими точками крил носа.

Носовий показник, що вираховується як співвідношення ширини та висоти носа. Рубрикація: до 69,9 — лепторинія, або вузьконосість; 70 — 84,9 — мезоринія, або широконосість; вище 85 — хамеринія, або широконосість.

Висота перенісся оцінюється за трибальною схемою: 1 — низьке: перенісся трохи підноситься над лінією, що з'єднує внутрішні кути носа; 2 — середнє; 3 — високе.

Соматометрія та соматоскопія

теречний профіль спинки носа, що визначається в його середній [стані, також оцінюється за трибальною схемою: 1 — плоский; 2 — середній; 3 — виступаючий.

Розвиток надперенісся

1 низьке

/ плоский

2 середній Здиступаючии

Ступінь випинання носа

Удігнутий Прямий ЗЗибистий Опуклий Опуклий

Поздовжній профіль спинки носа

Висота перенісся та поперечний профіль спинки носа харак­теризують ступінь виступання носових кісток із площини обличчя. Між ними існує прямий зв'язок: чим вище перенісся, тим чіткіше окреслений ніс.

А —

Форма спинки носа, або її поздовжній профіль. Розрізняють чотири типи профілів: 1 — увігнутий; 2 — прямий; 3 — звивистий;

випуклий.

Дата добавления: 2014-11-29