Використання методів прогнозування в інноваційній діяльності

Тема 2. Методи прогнозування інноваційних процесів

Контрольні питання

1. Принципи моделювання інноваційних процесів.

2. Основні поняття: система, інформаційна система, інформаційне забезпечення.

3. Мета інформаційного забезпечення інноваційних процесів підприємства.

4. Загальна схема інноваційних процесів.

5. Інформація як важливий фактор ефективності роботи підприємства.

6. Класифікація інформаційних структур.

Управління інноваційною діяльністю фірми, корпорації передбачає:

розроблення інноваційних цілей розвитку;

створення системи інноваційних стратегій;

аналіз зовнішнього середовища з урахуванням невизначеності та ризику;

аналіз інноваційного потенціалу фірми;

оцінку ситуації на ринку;

пошук інноваційних ідей, ліцензій, ноу-хау;

прогноз ситуації на ринку;

формування інноваційного та інвестиційного портфеля;

розроблення проектів;

планування та організацію наукових розробок, їх упровадження у виробництво;

удосконалення організаційних структур управління;

управління персоналом;

оцінку ефективності інноваційної діяльності; процедуру прийняття управлінських рішень;

вивчення ринкової кон'юнктури, інноваційної діяльності конкурентів;

дослідження ринку для нових продуктів і технологій (ємність ринку, умови й еластичність попиту тощо);

прогнозування діяльності, характеру та стадій життєвого циклу нової продукції (на цій підставі приймаються рішення про розміри виробничих потужностей, обсяги капіталовкладень);

дослідження ресурсів, необхідних для проведення інноваційних процесів;

аналіз ризиків інновацій, визначення методів їх мінімізації;

розробку варіантів кооперації в науково-дослідній сфері з конкурентом;

вибір організаційної форми створення, освоєння й розміщення на ринку нових товарів (моніторинг інноваційного проекту, внутрішній або зовнішній венчур);

оцінку ефективності інвестиційного проекту;

дослідження доцільності та планування найбільш адекватної форми передавання технології у процесі створення, освоєння, розміщення на ринку (ліцензії, трансфери, науково-технічне співробітництво).

Інноваційний менеджмент націлений на забезпечення ефективного функціонування інноваційного процесу в рамках фірми (підприємства), з метою створення можливості її конкурентоспроможності на ринку в довгостроковій перспективі.

Критеріями ефективності інноваційних процесів є економічні показники, за допомогою яких можна визначити приріст економічного результату відносно витрат. При цьому прибуток і дохідність інновацій виступають не як мета, а як важлива умова і результат здійснення інноваційної діяльності — створення нових продуктів, технологій, послуг, що впливають на рівень життя суспільства.

Інноваційний менеджмент має скоординувати й узгодити функціонування та взаємодію внутрішніх і зовнішніх структурних елементів інноваційного процесу, створити певну гармонію роботи. Саме гармонізація розвитку інноваційного процесу, на думку російських учених, є основним цільовим завданням інноваційного менеджменту.

Специфіка управління нововведеннями така, що, з одного боку, необхідно стимулювати висування якомога більшої кількості ідей, пов'язаних з інноваціями, забезпечити достатню свободу дій працівників інноваційного процесу, створити позитивні мотиви праці, а з іншого — необхідно здійснювати контроль за інноваційним процесом у межах стратегічного планування.

Таким чином, основними цілями інноваційного менеджменту слід уважати: 1) забезпечення довгострокового функціонування інноваційного процесу на основі ефективної організації всіх його складових елементів і систем; 2) створення конкурентоспроможної інноваційної продукції, технологій найбільш ефективним і оптимальним шляхом.

Слід зазначити, що цілі інноваційного менеджменту мають генетичну підпорядкованість щодо головної мети виробничої організації, а саме — задоволення суспільних потреб у продукції та послугах. Ця парадигма загальновизнана в економіці, соціологїї та інших науках. Бо немає потреби — відсутнє виробництво. Ключ до успіху підприємця лежить у девізі «Знайти потреби і задовольнити їх». Одержання доходів і прибутку досягається внаслідок задоволення потреб через виробництво нових високоякісних, ефективних, з точки зору покупця, товарів та послуг.

Відповідно до цілей формуються завдання інноваційного менеджменту, основними з яких є такі:

вироблення стратегічної інноваційної політики і механізмів її здійснення;

формування стратегічних, довгострокових і короткострокових цілей інноваційної діяльності;

розроблення планів, програм, проектів та їх виконання;

створення організаційно-виробничої структури і структури управління інноваційною діяльністю;

планування організації процесів розроблення інновацій (інноваційного процесу);

спостереження (контроль) за виконанням етапів, стадій інноваційного процесу в часі та синхронізацією всіх видів діяльності;

підбір і розміщення кадрів, створення творчої атмосфери та мотивації інтелектуальної праці;

календарне планування роботи та контроль її виконання;

комплексне формування та використання інноваційного потенціалу підприємства;

організація та кооперація інноваційних програм, прискорення їх розроблення;

створення тимчасових цільових груп для комплексного вирішення інноваційних проблем — від ідеї до серійного виробництва продукції;

спостереження й оцінювання світових тенденцій науково-технічного розвитку.

Виконання складних інноваційних завдань зумовлює необхідність у збалансованій гармонійній науково-технічній діяльності. Вона забезпечується визначенням системи пріоритетних чинників, на які потрібно реагувати (адекватно впливати) першочергово. До таких чинників належать:

підвищення рівня невизначеності зовнішнього середовища, що пов'язано з поглибленням конкуренції, прискоренням зміни технологій для виробництва нових товарів;

обмеженість ресурсів;

вплив суспільства і політичних сил на ринкову поведінку фірм (наприклад, боротьба з курінням);

підвищення активності на товарних ринках країн, що розвиваються;

обмеженість інвестиційних ресурсів.

У практиці управління інноваційними процесами широко використовуються методи системного аналізу проблем, що виникають, теорія ймовірності, моделювання процесів прийняття рішень, ситуаційний підхід, який дає можливість творчо використовувати адекватну ситуацію, наукові прийоми управління.

До основних принципів, які притаманні інноваційному менеджменту, відносять:

дослідницький стиль прийняття рішень;

творчий підхід до аналізу непередбачених ситуацій;

підвищення оперативності управління інноваційним розвитком;

принципи «центральної ситуації».

Принцип «дослідницький стиль прийняття рішень» реалізується у поєднанні власних досліджень і залученні з цією метою наукових організацій, вищих навчальних закладів, консультаційних центрів. Цей принцип націлений на подолання домінуючого ще на багатьох підприємствах стилю «ми все можемо самі». 3 підвищенням рівня невизначеності середовища такий стиль призводитиме до хибних рішень, втрат від реалізації, які можуть бути непорівнянними з витратами на дослідження.

Творчий підхід до аналізу непередбачених ситуацій реалізується у використанні системного аналізу проблем, що виникають, економіко-математичного моделювання процесів прийняття рішень у кожній з функцій управління інноваціями.

Принцип підвищення оперативності управління інноваційним розвитком реалізується в реакції інноваційного управління на зміни в зовнішньому середовищі. Темпи цих змін не повинні перевищувати темпи інноваційних перетворень (наприклад, створення гнучких технічних систем).

Принцип центральної ситуації в інноваційному менеджменті полягає у формуванні системи факторів управління розвитком усіх систем виробництва та узгодженні їх з певними цілями управління. Основне завдання управління в інноваційному процесі полягає у відстежуванні проявів тих чи інших чинників і впливу на них з метою переведення ситуації в новий бажаний стан.

Велике значення для підвищення ефективності інновацій має комплекс використання таких принципів менеджменту, як:

створення атмосфери творчості, яка стимулювала б пошук і освоєння нових ідей;

націленість усієї інноваційної діяльності на потреби ринку;

визначення пріоритетних напрямів інноваційних змін, виходячи з цілей і завдань фірми;

скорочення кількості рівнів в управлінській структурі з метою прискорення процесу;

прийняття рішень у системі «дослідження — виробництво — збут».

Практика функціонування провідних компаній розвинутих країн світу показує, що їх успіхи пов'язані саме з розробленням цілісної системи управління інноваціями, яка перебуває в постійному і неперервному розвитку відповідно до змін як самої організації, так і зовнішнього середовища. У цих компаніях створюється така інноваційна структура і культура управління, у якій напрями інноваційного розвитку інтегруються в загальні стратегічні плани, що пов'язані з постійним розробленням перспективної нової продукції і створенням нових сфер бізнесу.

2.2. Зміст, функції прогнозування інноваційних процесів

Виділення функцій в інноваційному менеджменті зумовлене різноманітністю управлінської діяльності в ланцюзі «ідея — наукові дослідження — розробки — проектування — виробництво — реалізація інновацій».

Під функціями інноваційного менеджменту розуміється вид діяльності, яка необхідна для реалізації загальних завдань управління інноваціями.

У теоретичних працях і практичній діяльності є кілька підходів до класифікації функцій інноваційного менеджменту.

На погляд авторів, до функцій, які відображають зміст інноваційної діяльності, належать:

прогнозування (передбачення);

формування інноваційних цілей, планування;

координація;

організація;

стимулювання (активізація);

контроль.

Названі функції окреслюють предметні сфери управлінської діяльності, кожна з яких спрямована на вирішення специфічних і різноманітних питань взаємодії між окремими підрозділами фірми, що потребують здійснення великої кількості конкретних заходів.

Прогнозування. Функція прогнозування (від грец. prognosis — передбачення) в інноваційному менеджменті спрямована на розроблення прогнозів науково-технічного розвитку на тривалу перспективу. Під прогнозом розуміється науково обґрунтована думка про можливі зміни техніко-економічного, технологічного, соціального стану об'єкта управління в цілому і його окремих частин. Прогноз — це підсумок висновків, емпіричних даних і обґрунтованих припущень про напрями розвитку в майбутньому. Особливістю прогнозування інновацій є його альтернативність і багатоваріантність напрямів у створенні інновацій. Альтернативність означає можливість вибору одного рішення із взаємовиключаючих можливостей. Для складання прогнозу про майбутній стан об'єкта необхідні наукові дослідження закономірностей та тенденцій розвитку суспільства, науково-технічного прогресу, соціальних потреб, технічних можливостей галузі, підприємства та його економічної діяльності.

Під час розроблення прогнозу від спеціалістів вимагається дотримання об'єктивності й наукової сумлінності та недопущення суб'єктивізму в оцінці минулого, теперішнього і майбутнього. Отже, прогнозування — це не тільки функція сучасного менеджменту, яка ґрунтується на дослідженні, а й стиль функціонування всієї системи інноваційного управління, певний тип організації діяльності управлінського персоналу (вимоги, відповідальність, нормативи, мотивація). Прогнозування неможливе без творчості, а творчість неможливо відокремити від поняття «дослідження». У цьому процесі важливе значення має правильне визначення тенденцій, що намічаються, бачення майбутнього розвитку організації.

Перед початком прогнозування завжди ставиться мета прогнозу. Поставлення мети може починатися з питання [10]:

Теза: Куди можна потрапити з даної точки і які будуть загрози?

Антитеза: Куди і для чого ми бажаємо рухатися з даної точки?

Синтез: Куди можна потрапити з даної точки і який шлях найімовірніший?

Бачення визначає мету, яка, у свою чергу, випливає з певної стратегії, що показує, де організація планує опинитись у визначений час.

Основним завданням функції прогнозування є пошук найефективніших шляхів розвитку досліджуваного об'єкта на основі всебічного ретроспективного аналізу та вивчення тенденцій його змін. У системі інноваційного управління прогноз забезпечує вирішення таких важливих завдань:

визначення можливих цілей і пріоритетних напрямів розвитку прогнозуючого об'єкта;

оцінка економічних наслідків реалізації кожного з можливих варіантів розвитку об'єктів прогнозу;

визначення заходів, необхідних для забезпечення впровадження одного з варіантів прогнозу;

оцінювання необхідних ресурсів для здійснення намічених програмою заходів щодо розвитку об'єкта.

Існує великий арсенал методів прогнозування: методи екстраполяції, експертні (евристичні) методи, метод написання сценаріїв, метод Дельфі, метод Монте-Карло, метод колективної генерації ідей.

Прогнозування інновацій — це спосіб визначити перебіг подій у майбутньому, виходячи з того, що відбувалось у минулому. Отже, всі методи прогнозування ґрунтуються на аналізі тенденцій. Вирізняють п'ять типів прогнозів, побудованих на аналізі тенденцій:

1. Припущення — наявність можливої кореляційної залежності якої-небудь інновації від спостерігаючих тенденцій.

2. Метафора (від грец. metaphora ‑ переміщення) або аналогія. Цей тип прогнозу означає виявлення спільних рис або подібності в кількох об'єктів чи процесів.

Квазімодель (від лат. quasi — ніби), тобто майже модель. Ця модель допомагає перевірити прогнози розвитку якого-небудь процесу.

Емпірична модель (від грец. — досвід). Ця модель будується на досвіді. Вона передбачає майбутнє за допомогою математичної залежності, яка узгоджується з емпіричними параметрами.

Аналітична модель. Ця модель означає передбачення і пояснення послідовності подій за допомогою фундаментальних законів, які мають широке застосування.

Методи екстраполяції. Ці методи застосовуються для передбачення того, що існуючі тенденції розвитку прогнозованого об'єкта збережуться в майбутньому. При цьому майбутнє розглядається як пряме і безпосереднє продовження минулого (теперішнього).

Існують різні прийоми екстраполяції – метод побудови «наївної моделі»; метод екстраполяції на основі середньої, метод екстраполяції на основі середнього темпу зростання; екстраполяція на основі інтерполяційних багаточленів; екстраполяція на основі лінійного тренда, побудованого на двох крайніх точках чи двох середніх групових точках [4].

Основними джерелами вихідної інформації для прогнозування є:

статистична, фінансово-бухгалтерська й оперативна звітність організацій;

науково-технічна документація за результатами виконання НДДКР, включаючи огляд, проспекти, каталоги на іншу інформацію про розвиток науки і техніки як у своїй країні, так і за кордоном;

патентно-ліцензійна документація, наукові публікації.

Методи екстраполяції дають змогу використовувати накопичений минулий досвід і поточні припущення відносно майбутнього з метою його визначення. Прогнозування за допомогою екстраполяції до певної міри дає можливість передбачити розроблення нових технологій, яких можна очікувати, виходячи з тенденцій розвитку, коли це може статися і наскільки це допустимо економічно.

Проте екстраполяція тенденцій не передбачає розуміння причин, які лежать в основі якого-небудь явища. Достатньо того, що ці (приховані) причини не змінюються в часі. Коли виникають зміни в рівновазі сил, то з'являється необхідність пояснення, створення концепцій, теорії моделей, що роблять можливим одержання складніших прогнозів, точність яких залежатиме від надійності та повноти інформації.

Література: [10 — 13].

Дата добавления: 2014-11-29