Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Оцінювання власних можливостей підприємства




Тема 6. Порівняльний аналіз методів кількісного оцінювання інноваційних процесів

Контрольні питання

1. Зміст та етапи розробки концепції інноваційного проекту.

2. Збір та аналіз статистичної інформації, що забезпечує ефективність побудови моделей інноваційних процесів.

3. Модель вибору інноваційного проекту.

4. Напрямки удосконалення інноваційної системи, користуючись результатами аналізу статистичної інформації.

 

 

 

 

Можна виокремити моделі інноваційного процесу: 1) модель дифузії нововведення на макрорівні в межах всієї економіки; та 2) модель, що характеризує внутрішньо-організаційний шлях нововведення в окремо взятій фірмі (підприємстві) чи організації.

Дифузія — це поширення вже колись опанованої та використовуваної інновації в нових умовах або нових галузях виробництва, у нових країнах, унаслідок якої зростає кількість як виробників, так і споживачів.

Головною метою при цьому є оцінка чинників середовища, які сприяють поширенню інновацій серед більшої кількості виробників, компаній, організацій чи гальмують його. Виникає проблема взаємодії нововведення з відповідним соціально-економічним оточенням, суттєвим елементом якого є конкуруючі технології, товари. На швидкість поширення (дифузії) інновацій мають великий вплив інноваційна політика держави, існування адекватної інформаційної бази, механізмів функціонування науки та її зв'язків з виробництвом, форми прийняття законодавчих рішень з питань нововведень, способів передавання інформації, механізмів стимулювання інноваційної діяльності, накопичений досвід упровадження нововведень.

На початку третього тисячоліття світ перебуває у процесі історичної трансформації. Сьогодні він охоплений дебатами щодо спільних «досягнень» інформаційно-технологічної революції та глобалізації, які є безперечними, якщо розглянути соціальний вимір в його планетарному масштабі.

Сучасні перспективи соціального розвитку визначаються можливістю утворення синергетичної взаємодії технологічних інновацій та людських цінностей, що обумовлює таку перебудову організацій та інститутів, яка забезпечить позитивні зв'язки між продуктивністю, безпекою, співробітництвом та відповідальністю в межах нової моделі розвитку, що здатна забезпечити економічну, соціальну та екологічну стабільність.

Здебільшого неузгодженість соціальної та економічної політики викликана нерозумінням витоків та прихованих змістів трансформації, що відбувається. Тому, насамперед, необхідно звернутися до тих процесів, які є її рушійним механізмом, а саме революція інформаційних технологій і глобалізація. Але ці процеси тісно пов'язані один з одним у складній системі взаємодій.

Сучасний етап розвитку суспільства з однієї сторони є традиційним, а з іншої — радикально новим. Його принципова новизна полягає в тому, що всі процеси підтримуються новими інформаційними та комунікаційними технологіями, які є базисом для нових джерел продуктивності, нових організаційних форм і створення глобальної економіки.

Інформаційні технології не є причиною тих змін, які переживає суспільство на сучасному етапі його розвитку. Але, за відсутності нових інформаційних та комунікаційних технологій, такі зміни були б неможливі. Адже планета об'єднана в єдину телекомунікаційну комп'ютерну мережу, яка є підґрунтям інформаційної системи і комунікаційних процесів.

Уся сфера людської діяльності базується на владі інформації та технологічних інновацій, швидкість появи яких зростає щоденно. Розвиток програмного забезпечення створив умови для того, щоб сучасні діти могли удосконалювати свої знання і розвивати здібності набагато швидше, ніж будь-яке з попередніх поколінь.

Універсальним комунікаційним простором, у якому співіснують дуже різні інтереси і цінності, є Інтернет. Безумовно, поширення інформаційних та телекомунікаційних технологій відбувається нерівномірно.

Функціонально нові технології сьогодні еквівалентні електричному струму в індустріальну епоху. Але вони не здатні вирішувати соціальні проблеми суспільства. Разом із тим доступ до інформаційних та телекомунікаційних технологій та їх використання в контексті нашої реальності виступають передумовою соціального та економічного розвитку.

Економічні дослідження демонструють пряму взаємозалежність між поширенням інформаційних технологій, продуктивністю та конкурентоспроможністю як окремих підприємств, фірм, так і країн, регіонів [4].

Вирішальна роль інформаційних та комунікаційних технологій у стимулюванні розвитку має дві сторони. З одного боку, вони дозволяють країнам стрімко розвивати економіку, модернізуючи систему виробництва і підвищуючи конкурентоспроможність набагато швидше, ніж раніше. З іншого боку, для країн, які не здатні адаптуватися до нової технологічної системи, відставання набуває кумулятивного характеру.

Перспектива переходу до інформаційної епохи залежить, перш за все, від доступності освіти для всіх прошарків суспільства, а також від можливостей засвоєння та обробки інформації.

Жодна масштабна трансформація як у сфері економіки, так і у сфері технологій не могла б відбутися без відповідних організаційних трансформацій. В інформаційну епоху визначальною інформаційною трансформацією є мережа, тобто система взаємозалежних вузлів (ланок). Вона може бути організована ієрархічно, але при цьому не має центра. Відносини між вузлами, здебільшого, асиметричні, але усі вони необхідні для функціонування мережі, тобто для циркуляції інформації, грошей, технологій, товарів чи послуг.

Іншими словами, мережа є тим типом організації, що забезпечує наполегливу адаптацію і максимальну гнучкість, необхідні для глобальної економіки. Вона забезпечує це за допомогою економічних запитів, що постійно змінюються і технологій, що постійно удосконалюються і поновлюються, а також розробленням і реалізацією множинних стратегій. Елементи мережі завжди були притаманні людським організаціям, але завдяки виключно технологічним причинам, сьогодні вони стали найбільш дієвою формою організації.

Протягом усіх етапів існування мереж, вони характеризувалися фундаментальною слабкістю, тобто великими труднощами узгодження дій заради загальних цілей і завдань. Міцність мереж полягає в їх гнучкості, децентрованості, які дозволяють пристосовуватися до нових завдань, не руйнуючи основних організаційних правил і не змінюючи усталених орієнтирів.

Слід зазначити, що мережа, яка ґрунтується на нових інформаційних та комунікаційних технологіях, є одночасно і центрованою, і децентрованою. Вона здатна забезпечувати координацію, не маючи центра. За умов набагато вищого ступеня складності в ній відбувається набагато менше перебоїв. Але це зовсім не означає, що великі корпорації поступаються місцем малому та середньому бізнесу, а багатонаціональні об'єднання відмирають. Концентрація капіталу супроводжується децентралізацією організацій. Багатонаціональні корпорації функціонують як децентралізовані мережі, чиї складові значною мірою автономні. Кожний елемент таких мереж, здебільшого, входить і до інших мереж.

Світова практика свідчить про те, що мережі, до яких входять різні фірми від надзвичайно великих до найменших, зміцнюють свою тактику, розвиваються, формуються і реформуються за безліччю сценаріїв. А фірми і організації, які не приймають правил гри у мережі, втрачають свої ринки і вибувають зі змагання, оскільки не готові до застосування нової моделі менеджменту. Гранична соціальна нерівномірність процесу глобалізації корелює з гнучкістю і глобальним масштабом інформаційного капіталізму. І вирішальна роль у сучасних умовах, з огляду на створення цінностей в інформаційній економіці, стала належати освіті, інформації, науці і технологіям. З того часу, як освіта перетворилася на загальну, головним виявився рівень освіти, а не кількість освідчених людей. Іншими словами, недоліки освіти та відсутність інформаційної інфраструктури ведуть до того, що велика частина країн світу потрапляє у залежність від функціонування глобалізованих сегментів їхніх економік і внаслідок цього стає більш вразливою для різких нестабільностей, від яких потерпає глобальний фінансовий ринок.

Інформаційна епоха принципово відрізняється від індустріальної. Інформація і знання завжди служили владі та виробництву. Але тільки тоді, коли нові інформаційні та комунікаційні технології уможливили для людства безупинний приріст знання і досвіду, виробничий потенціал став безпрецедентним, а зв'язок між інтелектуальною діяльністю і матеріальним виробництвом — надзвичайно тісним.

Таким чином, скорочення розриву між соціальним розвитком та економічним зростанням за допомогою технологічних інновацій, інформаційного менеджменту і рівномірного світового розвитку — одне з найактуальніших питань XXI сторіччя.

З моделлю дифузії нововведень тісно пов'язана науково-технічна діяльність, яка спрямована на використання і конкретизацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення й оновлення номенклатури та підвищення якості продукції з її наступною ефективною реалізацією на ринку. Об'єктом науково-технічної діяльності є саме дифузія нововведень у галузі техніки, технології, економіки, організації та управління, тобто розповсюдження і використання науково-технічних знань у всіх сферах науки, техніки, виробництва. Поняття науково-технічної діяльності (НДТ) розроблене ЮНЕСКО і є базовою категорією міжнародних стандартів у статистиці науки і техніки. Відповідно до рекомендацій ЮНЕСКО НТД як об'єкт статистики охоплює три її види: а) наукові дослідження і розробки; б) науково-технічна освіта і підготовка кадрів; в) технічні послуги.

Науково-технічна діяльність лежить в основі інноваційної діяльності, яка тісно пов'язана з циклом реалізації і розповсюдження інновацій: роботи, що належать до даного циклу, є переважно прибутковими (серійне виробництво, освоєння новації у споживачів, застосування різних каналів збуту інновацій).

Державна підтримка інноваційної діяльності відіграє істотну роль у дифузії нововведень і неперервному розвитку інноваційної активності підприємств, що безперечно позитивно впливає на економічне зростання суспільства.

До основних чинників, які визначають темпи і масштаби дифузії нововведень на макрорівні, належать:

Інтернаціональність науки. Результати наукових досліджень швидко стають відомими у світі і широко використовуються в зацікавлених країнах (секрет «японського дива»).

Розвиток матеріально-виробничої бази відповідних галузей господарства.

Розвиток експериментальної бази, що передбачає не тільки наявність устаткування і лабораторій, а й відповідне ставлення держави, яка підтримує і формує в суспільстві на основі відповідного законодавства й інших чинників необхідний інноваційний клімат. Наприклад, університет не має устаткування, але може за певних умов налагодити з тим чи іншим підприємством взаємозв'язки і використовувати його виробничу базу, лабораторії, устаткування для проведення експериментів.

Кваліфікація робітників. Основа інновацій — це знання. Новації є безпосереднім продуктом людського розуму, активності, інтелекту. Тому створення необхідних умов (одержання інформації, стимулювання праці, навчання персоналу) є основою для зацікавленості в інноваціях працівників організацій.

Розмір внутрішнього ринку, який визначається, перш за все, розміром національного багатства (внутрішній національний продукт), життєвим рівнем населення.

Розвинена інфраструктура. Вона націлена, насамперед, на вирішення проблем забезпечення взаємозв'язку між економічними, соціальними і науково-технічними аспектами розвитку в межах єдиної інноваційної політики через інноваційну діяльність. Розвинена інфраструктура — це розвиток ринку інвестицій (капіталу), ринку цінних паперів, ринку конкуренції нововведень.

Починаючи з 80-х років XX ст., стався інтенсивний сплеск інноваційної активності на міжнародному рівні — стали формуватись національні інноваційні системи. Дослідники цього феномену підкреслюють, що всі розвинені країни, які сформували національні інноваційні системи, відрізняються державним регулюванням і підтримкою систем взаємозв'язку наукової, виробничої та освітньої складових. Наприклад, особливістю американських і японських університетів є їх тісний зв'язок з промисловістю та іншими галузями господарства, який виявляється множиною засобів — від обміну спеціалістами і створення при університетах сітки консультаційних структур, які значно впливають на інноваційну діяльність, науково-дослідних лабораторій різних галузей господарства, до оперативних потреб виробництва, які знаходять відображення в навчальних планах університетів.

В історії дифузії інновацій США спостерігається тенденція до розширення сфери розповсюдження та впровадження наукових досягнень у виробництво.

У світовому економічному просторі формується нова парадигма зростання на базі використання знань та інновацій як найважливіших економічних ресурсів.

Таким чином, модель дифузії нововведень на макрорівні безпосередньо залежить від створення державою економічних, організаційно-правових та соціальних умов, через певну фінансово-кредитну, податкову, патентну, амортизаційну та іншу політику, яка стимулює як створення, так і впровадження, швидке поширення новацій. Звичайно, до різних товарів, технологій, соціально-економічних умов застосовуються різні варіанти інноваційної політики з точки зору її спрямованості і впливу на соціально-економічні процеси. До того ж під час дифузії нововведень необхідно брати до уваги можливість адаптації соціально-економічного середовища до певних циклічних змін.

Друга модель поширення інновацій характеризує внутрішньо-організаційний шлях нововведення в окремо взятій фірмі (підприємстві) чи організації.

Упровадження інновації є завжди складним процесом для будь-якої організації, що зумовлюється невизначеністю, яка пов'язана із самим нововведенням: недостатньою інформацією про нього і його прибутковість, особливо на ранніх стадіях дифузії. Оцінити відносні переваги інновацій на ранній фазі їх дифузії особливо важко тоді, коли мова йде про радикальні нововведення. Тому значна кількість виробників, як свідчить практика, не завжди йде на ризик і віддає перевагу зниженню витрат виробництва за рахунок використання ресурсозберігаючих технологій та модернізації продукції.

На думку Й. Шумпетера, тільки очікування надприбутку є рушійною силою прийняття рішення про впровадження нововведення на підприємстві.

До основних видів нововведення на підприємстві можна віднести інновації продукції; технологічних процесів; персоналу; управлінської діяльності.

Основу інноваційної політики на промислових підприємствах різних галузей становлять саме інновації продукту. Вони є вирішальними з точки зору призначення підприємства — забезпечувати певні потреби суспільства. Але необхідно враховувати при цьому зв'язок з іншими видами інноваційної діяльності, бо продуктові інновації спричиняють нововведення технологічні, персоналу та управлінської діяльності. Останні, у свою чергу, забезпечують успішну та ефективну реалізацію продуктових інновацій.

Інновації продукції можуть розглядатися з погляду:

нового використання вже відомого продукту;

зміни зовнішнього вигляду вже відомого продукту;

фундаментальної зміни вже відомого продукту (поліпшення певних характеристик, підвищення якості, зниження витрат виробництва в результаті використання нових матеріалів або нових технологічних засобів);

винаходу справді нового продукту.

У свою чергу, кожний новий продукт може характеризуватися:

наявністю в нього нових технічних рішень, їх значущістю (науково-технічний аспект);

впливом на ринок, тобто ринковою новизною (економічний аспект).

Якщо нова модель продукту краще існуючої за техніко-економічними характеристиками (за рахунок застосування нових наукових рекомендацій, винаходів і технічних рішень) і витрати на її освоєння невеликі, а ринкова новизна у продукті відсутня, то його впровадження навряд чи забезпечить прибуток виробнику. Разом з тим ринкова новизна продукту може бути досягнута і без науково-технічних рішень — завдяки змінам у зовнішньому вигляді, розмірі, формах. Таким чином, рішення про випуск нового товару є складним і ризиковим.

Рівень ризику залежатиме від таких чинників:

ступеня оригінальності та складності концепції, яка визначає сприйнятливість ринку і витрати переходу для користувача (ринковий ризик);

рівня технічного здійснення нововведення (технологічний ризик);

ступеня знайомства самої фірми (підприємства) з технологією, інновацією та ринком (стратегічний ризик).

Виходячи з цього, упровадження нововведення на підприємстві проходить ряд етапів, які наведені в табл. 6.1.

Таблиця 6.1




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-11-29; Просмотров: 453; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.039 сек.