Та природного характеру

Найбільш ефективний засіб зменшення шкоди та збитків, яких заз­нають суспільство, держава і кожна окрема особа в результаті надзвичайних ситуацій, - запобігати їх виникненню, а в разі виникнення здійснювати відповідні заходи, адекватно реагувати на ситуації, що склалася.

Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій - це підго­товка та реалізація комплексу правових, соціально-економічних, полі­тичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих на регулювання безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, завчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайної си­туації на основі даних моніторингу (спостережень), експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну ситуацію або пом’якшенню її можливих наслідків.

Зазначені функції запобігання НС техногенного та природного характеру в нашій країні покладено на систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техно­генного і природного характеру, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р. № 1198.

Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру (ЄДСЗР) включає в себе центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного походження і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат.

Основною метою створення ЄДСЗР є забезпечення реалізації держав­ної політики у сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, забезпечення цивільного захисту населення.

Завданнями ЄДСЗР є:

· розроблення нормативно-правових актів, а також норм, правил та стандартів з питань запобігання надзвичайним ситуаціям та забезпечення захисту населення і територій від їх наслідків;

· забезпечення готовності центральних та місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, підпорядкованих їм сил і засобів до дій, спрямованих на запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;

· забезпечення реалізації заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуації;

· навчання населення щодо поведінки та дій у разі виникнення надзвичайної ситуації;

· виконання цільових і науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення сталого функціонування підприємств, установ та організацій, зменшення можливих матеріальних втрат;

· збирання та аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації, видання інформаційних матеріалів з питань захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій;

· прогнозування і оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах, засобах, матеріальних та фінансових ресурсах;

· створення, раціональне збереження і використання резерву матеріальних та фінансових ресурсів, необхідних для запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;

· проведення державної експертизи, забезпечення нагляду за дотриманням вимог щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій (у межах повно­важень центральних та місцевих органів виконавчої влади);

· оповіщення населення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, своєчасне та достовірне його інформування про фактичну обстановку і вжиті заходи;

· захист населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій;

· проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації надзвичайних ситуацій, організація життєзабезпечення постраждалого населення;

· пом’якшення можливих наслідків надзвичайних ситуацій у разі їх виникнення;

· здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення, про­ ведення гуманітарних акцій;

· реалізація визначених законодавством прав у сфері захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій, в тому числі осіб (чи їх сімей), що брали безпо­середню участь у ліквідації цих ситуацій;

· участь у міжнародному співробітництві у сфері цивільного захисту населення.

3.3 Основні заходи захисту населення і території у надзвичайних ситуаціях

Основним завданням цивільної оборони у разі виникнення надзвичайної ситуації є захист населення. Організація захисту населення та території у надзвичайних ситуаціях ґрунтується на вимогах Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 8 червня 2000р. та Закону України «Про правові засади цивільного захисту» від 21 липня 2004р.

Захист населення – це створення необхідних умов для збереження життя і здоров’я людей у надзвичайних ситуаціях.

Головна мета захисних заходів – уникнути або максимально знизити ураження населення. З метою захисту населення, зменшення витрат, заподіяних економіці у разі виникнення надзвичайних ситуацій, має проводитися спеціальний комплекс заходів. Ними є:

· Оповіщення та інформація, яке досягається завчасним створенням і підтримкою в постійній готовності загальнодержавної, територіальних, та об’єктових системи оповіщення населення.

· Спостереження і контроль за довкіллям, продуктами харчування і водою, забезпечується створенням і підтримкою в постійній готовності загальнодержавної та територіальних систем спостереження і контролю з включенням до них існуючих сил та засобів контролю незалежно від підпорядкованості.

· Укриття у захисних спорудах, якому підлягає усе населення відповідно до приналежності (працююча зміна, населення яке проживає в небезпечних зонах тощо), досягається створенням фонду захисних споруд.

· Евакуаційні заходи, які проводяться в містах та інших населених пунктах, які мають об’єкти підвищеної небезпеки, а також у воєнний час.

· Інженерний захист, проводиться з метою виконання вимог інженерно- технічних заходів (ІТЗ) з питань забудови міст, розміщення потенційно-небезпечних об’єктів (ПНО), будівлі будинків, інженерних споруд та інше.

· Медичний захист, проводиться для зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання допомоги постраждалим та їх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій.

· Психологічний захист. Це є запобігання або зменшення ступеня негативного психологічного впливу на населення та своєчасне надання ефективної психологічної допомоги.

· Біологічний захист, включає своєчасне виявлення чинників біологічного зараження, їх характеру і масштабів, проведення комплексу адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних і спеціальних протиепідемічних та медичних заходів.

· Екологічний захист. Він включає здійснення природоохоронних заходів, спрямованих на захист родовищ від пожеж, затоплень, обвалів та ліквідацію лісових пожеж, техногенного впливу на лісові насадження, а також їх наслідків.

· Радіаційний та хімічний захист, включає заходи щодо виявлення і оцінки радіаційної та хімічної обстановки, організацію і здійснення дозиметричного і хімічного контролю, захисту, забезпечення засобами індивідуального захисту, організацію і проведення спеціальної обробки.

· Державна стандартизація з питань безпеки у надзвичайних ситуаціях техногенного та природного характеру.

· Державна експертиза у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

· Державний нагляд і контроль у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

· Декларація об’єктів підвищеної небезпеки.

3.4 Евакуація. Визначення, види, принципи, засоби

У містах та інших населених пунктах, де є об’єкти підвищеної небезпеки, при неповному забезпеченні захисними спорудами основним захистом населення є евакуація і розміщення його в зонах, безпечних для проживання людей.

Евакуація організується і проводиться згідно з вимогами «Положення про порядок проведення евакуації населення у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», затвердженого постановою КМУ від 26 жовтня 2001р. № 1432.

Евакуація – це комплекс заходів щодо організованого вивезення (виведення) населення з районів (місць), зон можливого впливу наслідків надзвичайних ситуацій і розміщення його у небезпечних районах (містах) у разі виникнення безпосередньої загрози життю та заподіяння шкоди здоров’ю людей.

Евакуація може бути загальною або частковою залежно від обстановки, що склалася на час НС.

Загальна евакуація – це комплекс заходів, що здійснюються для всіх категорій населення в окремих регіонах держави у разі виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

Часткова евакуація – це комплекс заходів, що здійснюється для захисту окремих категорій населення у разі виникнення надзвичайної ситуації техногенного чи природного характеру. Часткова евакуація проводиться завчасно для визначених категорій населення: студентів, учнів інтернатів, вихованців дитячих будинків, пенсіонерів та інвалідів, які утримуються у будинках для осіб похилого віку, разом з викладачами та вихователями, обслуговуючим персоналом і членами їх сімей, а також хворих разом з лікувальними закладами і їх персоналом.

Безпечний район – це придатний до життєдіяльності район розміщення евакуйованого населення, який визначається рішенням відповідного органу виконавчої влади за межами зон можливого зруйнування, хімічного зараження, катастрофічного затоплення, масових лісових і торф’яних пожеж, а також небезпечного радіоактивного забруднення.

Безпечний район визначається рішення органу виконавчої влади, як правило, на територій своєї області (Автономної Республіки Крим).

За кожним підприємством, установою, організацією, об’єктом закріплюється район або пункт розміщення. У разі, коли евакуйоване населення неможливо розмістити у безпечному районі своєї області (Автономної Республіки Крим), частина його може розміщуватися у сусідній області з обов’язковим узгодженням цього питання з керівником виконавчої влади відповідної області.

Безпечні для розміщення евакуйованого населення райони та порядок його доставки від пунктів висадки до місць розміщення визначається рішення

відповідного органу виконавчої влади, на території якого планується розміщувати евакуйоване населення, за заявками органу виконавчої влади і об’єкта, що проводять евакуацію.

Для евакуації населення із зон радіоактивного забруднення навколо атомних електростанцій визначається не менше як два райони для розміщення евакуйованого населення в протилежних напрямках, з урахування переважаючого для цієї місцевості напрямку вітру.

Органи виконавчої влади, на територіях яких планується розміщувати евакуйоване населення із зон радіоактивного забруднення навколо атомних електростанцій, зон катастрофічного затоплення та землетрусу, видають ордери на право зайняття громадських приміщень та будівель.

У разі хімічного зараження, виникнення повені, катастрофічного затоплення, масових пожеж евакуація здійснюється у безпечні райони поблизу місць виникнення надзвичайних ситуацій.

Залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації рішення про проведення евакуації населення приймають:

· На загальнодержавному рівні - Кабінет Міністрів України.

· На регіональному рівні - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, голова обласної держадміністрації.

· На місцевому рівні – голова Київської та Севастопольської міської держадміністрації, голова районної держадміністрації.

· На об’єктовому рівні – керівник об’єкта.

Загальна евакуація проводиться шляхом вивезення основної частини населення з міст і небезпечних районів усіма видами наявних транспортних засобів на відповідній адміністративній території та виведення найбільшої його частини пішки.

Часткова евакуація проводиться з використанням транспортних засобів, що експлуатуються за діючим графіком. Для прискорення евакуації за рішенням керівника відповідного органу виконавчої влади залучаються додаткові транспортні засоби.

Оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайної ситуації здійснюється з використанням усіх систем оповіщення, мережі зв’язку, засобів радіомовлення і телебачення із залученням у разі потреби сил і засобів органів МВС.

3.5 Евакуаційні органи, їх завдання

Евакуаційні органи – це підрозділи управління процесом евакуації, які призначаються розпорядженнями керівника відповідного органувиконавчої влади (об’єкта) для планування, підготовки, а також для приймання і розміщення евакуйованого населення.

Для планування, підготовки та проведення евакуації, приймання і розміщення евакуйованого населення створюються евакуаційні комісії, збірні евакуаційні пункти, проміжні пункти, приймальні евакуаційні пункти (далі евакуаційні органи).

Персональний склад евакуаційних органів визначається рішенням керівників відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а на об’єктах – наказами керівників підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і підпорядкування.

Евакуаційні комісії очолюють заступники керівників органів виконавчої влади, які відповідають за планування, організацію, проведення евакуації, приймання та розміщення населення. Секретарями зазначених комісії призначається працівники уповноваженого органу управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Евакуаційні органи здійснюють планування евакуації, підготовку населення до евакуаційних заходів, підготовку підпорядкованих органів евакуації до виконання завдань, контроль за підготовкою та розподілом усіх видів транспортних засобів для забезпечення евакуаційних перевезень, визначення станцій, портів для посадки (висадки) населення, визначення маршрутів руху населення пішки, практичне проведення евакуації, приймання евакуйованого населення та ведення його обліку за об’єктами, а також контроль за розміщенням і життєзабезпеченням.

Час на розгортання та підготовку евакуаційних органів усіх рівнів роботи не повинен перевищувати чотирьох годин з моменту отримання рішення про проведення евакуації.

У разі виникнення потреби в негайному проведенні евакуації у складі евакуаційних комісій створюються оперативні групи, які розпочинають роботу з моменту прийняття рішення про проведення евакуації.

Контроль за роботою евакуаційних органів здійснюють керівники відпо-відних органів виконавчої влади (об’єктів), яким підпорядковані ці органи.

Збірні евакуаційні пункти призначені для збору і реєстрації населення, яке підлягає евакуації, формування піших і транспортних колон, а також забезпечення відправлення їх на пункти посадки на транспортні засоби та вихідні пункти руху пішки. Кожний збірний пункт має свій номер і за кожним з них закріплюється певна кількість об’єктів.

Збірні евакуаційні пункти розгортаються за рішенням органів виконавчої влади про проведення евакуації у разі аварії на атомній електростанції, катастрофічного затоплення і землетрусу.

Збірні евакуаційні пункти, проміжні пункти евакуацій та приймальні евакуаційні пункти забезпечуються зв’язком з районами, міськими, районами у містах, селищними, сільськими, об’єктовими евакуаційними комісіями пунктами посадки на транспортні засоби, вихідними пунктами руху пішки, з медичними і транспортними службами.

Проміжні пункти евакуації розгортаються на межах зон радіоактивного або хімічного забруднення.

Приймальні евакуаційні пункти розгортаються в пунктах висадки евакуйованого населення і призначаються для його зустрічі і відправлення до районів (пунктів) розміщення.

3.6 Класифікація захисних споруд і сховищ цивільної оборони

Питання укриття у захисних спорудах цивільної оборони регламентується законодавством України про захист населення від надзвичайних ситуацій.

У законі України «Про цивільну оборону» (№2974-12 від 3 лютого 1993р.) говориться, що «Керівництво підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і підпорядкування забезпечує своїх працівників засобами індивідуального і колективного захисту (Стаття 8).

А у законі України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» (№ 1809-3 від 8 серпня 2000р.) говориться: «Укриття в захисних спорудах у разі необхідності підлягає населення відповідно до його належності до груп (працююча зміна; населення, яке проживає в небезпечних зонах» (Стаття 10).

«Виконання вимог щодо радіаційного та хімічного захисту забезпечується шляхом завчасного створення та використання засобів колективного захисту населення від радіаційної та хімічної небезпеки» (Стаття 15).

Засоби колективного захисту – це захисні споруди, призначенні для укриття груп людей з метою захисту їхнього життя і здоров’я від наслідків аварій і катастроф на потенційно небезпечних об’єктах або стихійних лих у районах розміщення цих об’єктів, а також від впливу сучасних засобів ураження.

Захисні споруди поділяються:

1 За призначенням:

а) для захисту населення;

б) для розміщення органів управління (КП, ПУ, ВЗ) і медичних установ.

2 За місцем розташування:

а) вбудовані;

б) окремо розташовані.

3 За строками будівництва:

а) збудовані завчасно;

б) швидко споруджувані.

4 За місткістю:

а) малої місткості (до 150 осіб);

б) середньої місткості (151-600 осіб);

в) великої місткості (більше 600 осіб).

5 За захисними властивостями:

а) сховища, станції метрополітену;

б) протирадіаційні укриття;

в) пристосовані будинки;

г) захисні властивості місцевості.

Дата добавления: 2014-11-29