Сховища 4 страница

Технологічні заходи забезпечують підвищення стійкості роботи об'єкта шляхом зміни технологічного процесу, що сприяє спрощенню виробництва про­дукції та усуває можливість виникнення вторинних уражаючих факторів.

Організаційні заходи передбачають розробку і планування дій керівного, командно-начальницького складу штабу, служб і формування СО під час захисту робітників і службовців, проведенні Р та ІНР, відновленні виробництва.

5.3 Вимоги до норм проектування інженерно-технічних заходів цивільної оборони щодо інженерно-технічного обладнання сховищ

Основним керівним документом, відповідно до якого повинні плануватися та здійснюватися ІТЗ ЦО, є «Будівельні норми і правила».

Інженерно-технічні заходи ЦО – це комплекс заходів, спрямованих на:

· захист населення та зниження можливих втрат від наслідків НС;

· підготовка галузей промисловості та об’єктів господарювання до роботи в НС;

· створення умов для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт з ліквідації наслідків НС;

ІТЗ ЦО – це прийняті величини щодо розміщення об’єктів та їх елементів відносно один одного, а також вимог до якісних показників обладнання та інше.

Сховища будуються з урахуванням таких вимог:

Забезпечувати захист людей від усіх уражаючих факторів з безперервним перебування в них людей у сховищах не менше двох діб, розташування на місцевості, що не затоплюється на відстані від ліній водостоку і каналізації, мати входи і виходи з такими ж ступенями захисту, що й основні приміщення, а на випадок їх завалу-аварійні виходи, мати вільні підходи, де не повинно бути горючих або димлячи матеріалів, висота основних приміщень не менше 2,2м, і рівень підлоги, вище грунтових вод не менш як на 20см. Сховище мати бути герметичними.

Система повітропостачання повинна забезпечити:

1 Норми повітря, що подається в захисну споруду за 1 годину за «режимом І»:

· 8 м³/людину (перша кліматична зона, температура повітря до 20⁰С);

· 10 м³/людину (друга кліматична зона, температура повітря 20-25⁰С);

· 11 м³/людину (третя кліматична зона, температура повітря 25-30⁰С);

· 13 м³/людину (четверта кліматична зона, температура більше 30⁰С).

2 За «режимом ІІ»:

· 2 м³/людину;

· 5 м³/людину, що працюють на пункті управління.

Вентиляційна система повинна забезпечувати установленні параметри навколишнього середовища:

· температура – 0-30⁰С;

· кисень – 17%;

· двуокись вуглецю – 3%.

Водопостачання від зовнішньої мережі повинно забезпечуватися в межах 2л/год/чол., але не більше 25 л /доб /чол.

Каналізація самотічна. Санітарні вузли будуються окремо для чоловіків та жінок за нормами:

· 1 чаша на 75 жінок (150 чоловіків).

· Умивальник на 200 осіб. У разі виходу з ладу водопроводу санітарні прилади вимикаються, а для збору фекалій передбачаються резервуари з розрахунком 2 л /доб /чол., а для сухих відходів - 1 л /доб /чол.

5.4 Об’ємно – рятувальні рішення сховищ і протирадіаційні укриття цивільної оборони

Сховище має основні та допоміжні приміщення.

До основних відносяться:

· приміщення для захищених;

· пункти управління;

· медичні кімнати.

До допоміжних відносяться:

· тамбур-шлюзи;

· фільтровентиляційні приміщення;

· санітарні вузли;

· Приміщення для збереження води та продуктів харчування та інші.

Приміщення для захищених обладнується місцями для сидіння та спання згідно з нормами. (дивись таблицю 15).

Таблиця 15 – Норми площі (м²)

Кількість ярусів	Норма площі,м^2	Висота приміщення	Кількість ліжок, %	Висота ярусу, м
Сховища	ПРУ
	0,6	1,85-2,15	1,7-1,9		0,45
	0,5	2,15-2,8	2,2-2,4		1,4
	0,4	2,8-3,5	2,8-3,0		2,15

Розмір місця для сидіння 0,45*0,45м, для лежання – 0,55*1,8м. Відстань до стелі від верхнього ярусу не менше - 0,75м. Пункт управління (ПУ)передбачається у сховищі на 600 осіб не менше.

Кількість працюючих на ПУ не перевищує 10 осіб, при цьому на одного працюючого передбачається площа 2м².

Медичний пункт передбачається у сховищах на 800-1200 осіб, площа його 9м². У захисних спорудах, де медична кімната не передбачається, на кожні 500 захищених обладнується 1 санітарний пост, S_n = 2м²_.

Входи в сховище повинні забезпечувати можливість швидкого та безпечного заповнення сховища. Кожне сховище повинно мати не менше двох входів, один з яких є як аварійний. У сховищі на 300 осіб передбачається тамбур – шлюз, його площа 8-10м²_.

У сховищі місткістю більше 600 осіб – двокамерний тамбур-шлюз.

Аварійний вихід для вбудованих укриттів обладнується підземною галереєю (0,5*1,3), виходить на територію, яка не завалюється уламками будівель (R = 0.5h_буд + 3м) та обладнується оголовками.

ФВУ розміщують у окремому приміщені (до 300 осіб – може у приміщенні для захищених), санітарні вузли будуються окремо для чоловіків та жінок за нормами: 1 чаша на 75 жінок (150 чоловіків), умивальник на 200 осіб.

Для розміщення продуктів обладнується приміщення S = 5м² у спорудах до 150 осіб, плюс 3м² на кожні наступні 150 осіб.

5.5 Порядок і строки будівництва сховищ

Захисні споруди призначені для захисту населення територій та об’єктів від уражаючих чинників надзвичайних ситуацій.

Потреби в захисних спорудах визначають, виходячи з необхідності укриття усіх працюючих на місцях роботи і проживання, з усього непрацюючого населення за місцем проживання.

Центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого належать питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій визначає перелік сховищ, протирадіаційних укриттів та інших захисних споруд, які необхідно будувати, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Фінансування заходів цивільної оборони, що потребують капітальних вкладень (включає будівництво захисних споруд) здійснюється відповідно до загального порядку фінансування капітального будівництва. Сховища і протирадіаційні укриття будують завчасно, вони мають подвійне призначення: для потреб об’єктів народного господарства (навчальні класи для спортивних секцій та ін.) і укриття населення. Захисні споруди будуються двома способами: підрядним і господарським. Основним є підрядний спосіб, при якому захисні споруди будуються будівельними організаціями вчасно, з будівництвом об’єктів народного господарства (цехів, житлових будинків тощо) Фонд захисних споруд створюється шляхом обстеження й обліку підземних та наземних будівель і споруд, що відповідають вимогам захисту населення; дообладнання з урахування реальної обстановки підвалів, погребів та інших заглиблених приміщень; обстеження і взяття на облік підземних та наземних будівель і споруд; у разі необхідності переобладнання цих приміщень; будівництво зруйнованих споруд пристосованих для захисту, що окремо розташовані від об’єктів виробничого призначення; масового будівництва в період загрози надзвичайних ситуацій найпростіших сховищ; будівництво окремих сховищ та протирадіаційних укриттів.

Питання для самоконтролю

1 Що розуміють під стійкістю роботи об'єктів.

2 Дайте перелік шляхів підвищення стійкості.

3 Виходячи з чого визначають потреби захисних споруд.

РОЗДІЛ 6 ЛІКВІДАЦІЯ НАСЛІДКІВ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

6.1 Основи проведення рятувальних та інших невідкладних робіт

Рятувальні роботи з метою врятування людей і надання їм допомоги включають: розвідку району лиха і осередку ураження, маршруту висування формувань та проведення робіт; локалізацію і ліквідацію пожеж на шляху ведення рятувальних формувань і об'єктах рятувальних робіт: розшуку і рятування людей, які знаходяться в завалених сховищах, підвалах, завалах, палаючих, загазованих, задимлених або затоплених будинках і виробничих приміщеннях: розкриття розвалених, пошкоджених, завалених захисних споруд і рятування людей, які знаходяться в них; надання першої медичної допомоги потерпілим; винесення потерпілих і евакуація з осередку ураження, небезпечних зон у безпечний район; санітарну обробку людей, ветеринарну обробку сільськогосподарських тварин, знезаражування території, будівель, споруд, продовольства, води, техніки, сировини.

Одночасно або перед рятувальними роботами необхідно виконати інші невідкладні аварійні роботи. Наприклад, для того щоб підвезти людей і техніку, необхідно розчистити завалені проїзди, навести переправи, подати воду для гасіння пожеж тощо.

За організацію і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт відповідає начальник ЦО об'єкта чи населеного пункту. Він особисто керує підпорядкованими формуваннями через служби і штаб ЦО. Безпосередньо на місці проведення рятувальних робіт особовим складом керує командир формування. Він стежить за ходом роботи, за встановленим режимом роботи, за зміною обстановки, проведенням перегрупування чи перестановки сили і засобів на місці роботи, контролює суворе дотримання заходів захисту і безпеки особового складу.

До невідкладних робіт належать: прокладання колонних шляхів і влаштування проїзду, проходів у завалах і зонах забруднення РР, зараження ОР і СДЯР, локалізація і ліквідація аварій на газових, енергетичних, водопровідних, каналізаційних і технологічних мере­жах з метою створення умов для проведення рятувальних робіт: укріплення або обвалення пошкоджених і з загрозою обвалу конструкцій будівель і споруд на шляхах руху формувань і в місцях роботи: ремонт і відновлення пошкоджених та зруйнованих ліній зв'язку і комунально-енергетичних мереж з метою забезпечення рятувальних робіт, потреб населення й особового складу формувань, які працюють у районах стихійного лиха, аварії чи осередку ураження, а також для протипожежних заходів.

Для ведення рятувальних та інших невідкладних робіт рішенням начальника ЦО створюються угруповання ЦО.

Склад угрупо­вання визначається з врахуванням сил і засобів, характеру й обсягу робіт, які треба виконати.

Рятувальні й невідкладні роботи неможливо провести в короткі строки без використання техніки. Для цього можна залучити різну техніку, яка є в господарстві або на об'єктах району. Наявну техніку залежно від виду робіт можна розділити на групи: екскаватори, трактори, бульдозери, крани, самоскиди, домкрати, лебідки - для розчи­щення завалів, піднімання і переміщення вантажів, конструкції будівель і споруд; пневматичні машини, відбійні молотки, бурильні інструменти - для подрібнення завалених конструкцій будівель, пробивання отворів з метою надання повітря або виведення потерпілих; бензорізи, електро- і газозварювальні апарати для розрізання металевих конструкцій; авторемонтні майстерні, станції обслуговування, заправники паливом, агрегати для освітлення - для ремонту і обслу­говування техніки, залученої для проведення рятувальних робіт; насоси, мотопилки, пожежні машини, поливальні машини - для га­сіння пожеж і відкачування води; автомобілі вантажні, автобуси, інші транспортні засоби, кінний транспорт - для евакуації потерпілих і тварин із небезпечної зони.

Успішне проведення рятувальних робіт досягається своєчасною організацією і безперервним веденням розвідки, добуванням досто­вірних даних на встановлений час; високою технічною, морально-психологічною підготовкою, умінням ведення робіт, знанням і суворим дотриманням правил безпеки під час проведення робіт особовим складом формувань ЦО; ефективним використанням ефективним використанням машин і механізмів; знанням командирами формувань ділянок роботи, розміщення об'єктів, комунально-енергетичної мережі, розміщення захисних споруд, які працюють у районі лиха, осередку ураження, органі­зацією чіткого зв'язку і управління силами та засобами.

Види і обсяги рятувальних та інших невідкладних робіт і способи їх ведення у районах стихійного лиха, виробничої аварії, осередку ураження і зараження залежать від характеру руйнувань, обставин, що склалися, і реальних можливостей їх використання.

Насамперед потрібно організувати розвідку району лиха надзвичайної ситуації ланками розвідувальної групи, щоб у коротші строки з'ясувати характер і межі руйнування та пожеж, ступінь радіоактивного забруднення в різних районах, наявність ОР чи СДОР, уражених людей та їх стан, можливі шляхи введення рятувальних формувань з технікою і евакуації потерпілих, населення з небезпечної зони. За даними цієї розвідки необхідно чітко визначити першочергові роботи, їх обсяг, необхідні сили і засоби.

Інженерна розвідка повинна визначити завалені захисні споруди, будівлі, де знаходяться люди, сільськогосподарські тварини, місця й характер руйнувань на комунально-енергетичній мережі, черговість і обсяг невідкладних робіт, потреб у людях і технічних засобах, шля­хи під'їзду техніки до місць роботи.

Висуваючи сили і засоби для проведення робіт, необхідно перш за все влаштувати проїзди і проходи до об'єктів проведення робіт.

Для цього застосовують бульдозери, автокрани, грейдери. Ширина проїз­дів має бути 3,5-4,0 м для одностороннього і 7,0-8,0 м для двосто­роннього руху, через 150-200 м мають бути роз'їзди довжиною 10,0- 20,0 м.

В організації і веденні рятувальних робіт особливе значення ма­ють пошуки потерпілих. Необхідно встановити, де і в яких умовах вони перебувають. Потрібно ретельно обстежити завали, підвальні приміщення, порожнини завалів будівель.

Звільнення людей з-під завалів є найважливішим і найскладні­шим видом рятувальних робіт. Якщо потерпілі знаходяться побли­зу поверхні або завалені невеликими уламками одноповерхових бу­дівель, то розбирають завали вручну. Потерпілих, які знаходяться в глибині завалів (під завалом), дістають через вузькі проходи (висо­тою 0,7-0,9 м, шириною 0,6-0,7 м), зроблені з боку завалів. Для прокладання проходів використовують пустоти і щілини, що виник­ли в завалі від падіння великих елементів будівель. Якщо прохід зробити неможливо або на це потрібно багато часу, то людей, які знаходяться в глибині завалів, витягують, розбираючи завали зверху вручну. З-під уламків слід насамперед вивільнити голову і верхню частину тулуба людини. Якщо не вдається швидко витягнути по­терпілого, йому надають першу медичну допомогу, яку можливо на­дати у конкретній ситуації. Виносити уражених через зроблений прохід можна на руках, у плащах, брезенті, ковдрі, ношах, волоком.

У разі руйнування великих будівель, як це показав досвід у Вірме­нії після землетрусу, для розбирання завалів необхідні потужні піднімальні крани, великі екскаватори, пересувні електростанції і ліхтарі для роботи вночі.

Землетруси останніх років показують, що люди під руїнами мо­жуть залишатися живими, якщо вони не поранені, до двох-трьох тижнів. Так, у Мексиці після землетрусу 1985 р., знаходили людей живими під руїнами на 14- день. У Вірменії, в Ленінакані після землетрусу на п'яту добу розкопано живими 5398 осіб, але й на 10- 11-ту добу знаходили людей живими.

Для рятування людей із пошкоджених дво-, три- (і більше) повер­хових будинків зі зруйновними виходами і сходами споруджують трапи, настил із дощок товщиною не менше 5 см з прибитими впо­перек дощок дерев'яними брусками на відстані 25-30 см один від одного, а також роблять отвори в сусідні (суміжні) приміщення, які мають виходи. У ряді випадків для рятування потерпілих з верхніх поверхів напівзруйнованих будинків, коли немає безпосередньої за­грози обвалу, застосовують переносні приставні драбини, канати, механічні драбини, підвісні колиски, вишкові машини.

Рятуючи людей із пошкоджених будинків, особливу увагу слід приділяти додержанню безпеки, оскільки інколи нестійкі конструкції будинків і споруд загрожують обвалом і небезпечні не тільки для людей, що перебувають у завалі чи заваленому сховищі, а й для осо­бового складу формувань, які проводять рятувальні роботи. Необхід­но оглянути такі конструкції.

Нестійкі конструкції, падіння яких може викликати небажані наслідки, обвалюють. Для цього вибирають найбільш ефективний, простий і безпечний спосіб обвалювання.

Конструкції, намічені до обвалювання, тимчасово укріпляють підкосами, роз­пірками, стояками і ого­роджують. Перед обвалю­ванням проводять підго­товчі роботи: підрубуван­ня основи конструкції, що обвалюється, обрубування зв'язуючих елементів (ар­матури, балок), вертикаль­не розсічення широких конструкцій (стін будин­ків) і закріплення тросів за конст­рукцією. Потім конструкцію звільняють від тимчасових кріплень і за допомогою лебідок, тракторів, бульдозерів обвалюють їх. Обов'язковим є кріплення нестійких елементів конструкцій. Стіни висо­тою до 6 м кріплять простими підкосами, розміщеними під кутом 45-60° до горизонту, стіни висотою до 9-12 м кріплять подвійними де­рев'яними підкосами або підкосами з металевих балок. Крім того, залежно від умов стіни можна укріплювати розпірками, вста­новленими між пошкодженою і цілою стіною суміжного будинку.

Встановлюючи стояки тимчасового кріплення, під них підводять підкладку з дощок товщиною не менше 5 см. Не слід спирати стоя­ки безпосередньо на ґрунт, бетон чи асфальт. Для щільного притис­кання стояка до балки їх треба підклинювати клинцями з твердих порід дерева. Стояки, що встановлюються, треба міцно розшити дош­ками.

Перед відкопуванням завалених сховищ і укриттів треба спробу­вати встановити зв'язок з потерпілими, з'ясувати їх стан. Для цього використовують телефон і радіо, а якщо це неможливо, то перемов­ляються з людьми, що знаходяться в укриттях, через повітрянозабірні отвори, відкриті двері, віконниці, люки, а також вдаються до пересту­кування по стояках водопостачання чи опалення, які ведуть у підвал. Після встановлення зв'язку з’ясовують забезпеченість людей, що зна­ходяться в укритті (підвалі), повітрям.

Якщо необхідно подати у сховище, укриття повітря, слід відшука­ти повітрянозабірні отвори, що збереглися, розчистити і через них по­давати повітря. При зруйнуванні повітрянозабірних каналів, треба відкрити двері чи віконці аварійного виходу, а якщо і це зробити неможливо, в перекритті чи стінах прорубати отвори, через які за допомогою вентилятора або компресора подати повітря, а також воду, їжу і медикаменти. Пробити такі отвори можна і вручну, використо­вуючи для цього молоти, ломи. Місце для отвору вибирають там, де конструктивні елементи мають найменшу товщину і міцність.

При загрозі сховищу (укриттю) затоплення чи проникнення газу треба негайно відключити пошкодженні ділянки мереж водопроводу, теплофікації чи газопроводу. Із затоплених приміщень відкачують воду.

Способи відкопування завалених сховищ є різні: розчищають за­вали над входом або аварійним виходом, пробивають отвори у стінах чи перекриттях, прокладають підземну галерею до стін сховища або пробивають у цій стіні отвори. У підвалах і погребах можна розчищати тільки входи.

Якщо ж входи завалені й настільки, що для їх розчищування потрібно багато часу, то доцільно пробити отвір у стіні з суміжного підвального при­міщення або зовні.

У сховищах зі стінами, що височать над поверхнею землі, проби­вати отвори краще у стінах сховища. У сховищі з повністю заглиб­леними стінами для пробивання отворів у зовнішній стіні викопу­ють приямок у ґрунті біля стіни підвалу.

Потерпілим необхідно надати першу медичну допомогу. Допомога надається медичними формуваннями. Після надання першої медичної допомоги потерпілих направляють на медичні пункти чи в лікарні для надання їм лікарської допомоги.

Із небезпечної території людей необхідно терміново евакуювати в безпечні райони - пішки, а також з допомогою всього наявного транспорту.

Забруднених радіоактивними речовинами або заражених хіміч­ними і біологічними засобами необхідно направити на санітарну обробку.

Невідкладні роботи на комунально-енергетичній мережі й спору­дах проводять для забезпечення рятувальних робіт, підтримання життєдіяльності на об'єктах, що збереглися, і швидкого відновлення важливих об'єктів і споруд. Ці роботи спрямовані головним чином на запобігання затопленню житлових і виробничих приміщень, підвалів і сховищ, ділянок доріг, на забезпечення водою, особливо для протипожежних потреб, часто такі роботи пов'язані з рятуван­ням людей, тому вони належать до категорії невідкладних і повинні виконуватися одночасно з рятувальними або передувати їм.

Локалізація і ліквідація аварій на комунально-енергетичній ме­режі й спорудах в умовах пожеж, радіоактивного забруднення, зара­ження небезпечними хімічними речовинами є складним завданням, длявирішення якого потрібні зусилля багатьох кваліфікованих спе­ціалістів і спеціальної техніки.

При руйнуванні водопровідних мереж найбільше пошкоджують­ся стояки, розташовані у будинках і виробничих спорудах. Це може призвести до затоплення сховищ, підвалів або місць, де проводять рятувальні роботи. Слід негайно відключити зруйновані ділянки труб, забивши отвори в трубах дерев'яними пробками, або перекрити за­сувки (забірні гвинти). У першу чергу відключають засувку збоку насосної станції, яка живить водою, а потім засувку, розташовану з іншого боку пошкодженої ділянки. Перекривати засувку треба по­вільно, бо гідравлічний удар, що виникає при різкій зупинці руху води, може зруйнувати інші ділянки водопроводу. Можна за допо­могою гумових шлангів або прядивних рукавів відвести воду на весь період рятувальних робіт.

У штабі ЦО об'єкта має бути схема мережі водопостачання, коло­дязів і камер. Проводячи невідкладні роботи у колодязях, бригада повинна налічувати не менше трьох осіб. У колодязь спускатись дозволяється тільки одній людині із запобіжним поясом і спеці­альною лампою.

Перш ніж спуститись у колодязь необхідно перевірити загазова­ність бензиновою лампою.

Якщо в колодязі є метан або сірководень, полум'я в лампі зменшується, від присутності вуглекислоти, затухаюче полум'я збільшиться в разі наявності парів ефіру або бензину.

Звільнити колодязі й камери від загазованості можна природ­ним провітрюванням за допомогою вентилятора або заповненням водою. Якщо неможливо повністю звільнити колодязь від загазова­ності, роботи можна продовжувати тільки в ізолюючих протигазах.

Під час гасіння пожеж або в інших випадках аварії на водопровід­них мережах необхідно спорудити тимчасові обвідні лінії, поставив­ши на найближчі пожежні гідранти, стендери з приєднаними до них прядивними рукавами.

Зруйнована газова мережа дуже небезпечна для проведення ря­тувальних робіт, тому її необхідно негайно відключити, заповнивши водою гідрозатвори та сифони, а також поставивши заглушки на кінці пошкодженого газопроводу. Найпростіша заглушка - це де­рев'яна пробка, обмазана глиною. Якщо на зруйнованій мережі газо­постачання утворюється вогняний факел, слід обережно перекрити кран газопроводу, зменшуючи поступово тиск у мережі, так щоб по­лум'я не втягувалося в трубу. Потім мокрими ганчірками або піском збити полум'я, щоб полум'я не втягнулося в трубу, і вже тоді оста­точно відключити пошкоджену ділянку.

Аварійні роботи на мережі електропостачання потребують спе­ціальної підготовки і тому виконуються, як правило, спеціалізовани­ми підрозділами. Проте в осередку ураження формування сільсько-і лісогосподарських об'єктів можуть виконувати нескладні роботи, усуваючи пошкодження на електричній мережі під керівництвом інженера-електрика. Якщо будинок пошкоджений, перш за все ви­микають всі ділянки електромережі. Потім, якщо можливо, віднов­люють лінії, що йдуть у сховище, і влаштовують тимчасове освітлен­ня шляхів евакуації населення з місць роботи формувань.

З метою захисту людей, забезпечення електроенергією важливих споживачів при пошкодженні джерел електроживлення і ліній елек­тропередач, подання електроенергії в осередки ураження і поперед­ження виникнення пожеж у місцях проведення рятувальних робіт проводяться аварійні роботи для відключення або відновлення по­шкоджених ліній і ділянок мережі електропостачання.

Для забезпечення живлення електрифікованих інструментів, елек­тродвигунів, машин і механізмів, що застосовуються під час проведення рятувальних робіт для забезпечення електроенергією медичних установ, найбільш доцільно подавати електроенергію електролініями, що збереглися, з невеликим обсягом відновних робіт або тимчасо­вою кабельною мережею з живленням її від джерел, що знаходять­ся поблизу.

На окремих пошкоджених ділянках наземної електромережі відновлення проводиться з'єднанням проводів або прокладанням нових окремих ліній на тимчасових або на уцілілих опорах.

Ділян­ки кабельних пошкоджених ліній можуть бути з'єднані за допомо­гою прокладеного на поверхні землі з'єднувального кабелю або про­веденням тимчасової повітряної лінії.

У місцях проведення рятувальних робіт, де пошкоджена мережа низької напруги живиться від високовольтної лінії, що збереглася, може виникнути потреба відключити окремі ділянки мережі електро­постачання. Таке відключення проводиться вимкненням рубильни­ка, перерізуванням проводів або за допомогою роз'єднувачів.

Є споживачі електроенергії, від роботи яких певною мірою зале­жить успіх проведення рятувальних робіт. Це насосні водопровідні, водовідливні станції та ін. В окремих випадках може бути потреба проведення аварійно-відновних робіт для забезпечення електроенер­гією важливих об'єктів, на яких у разі тривалої зупинки технологіч­ного процесу можуть виникнути аварія або великі матеріальні втра­ти (птахофабрики, інкубаторні станції).

Для забезпечення електроенергією таких важливих споживачів може постати потреба у відновних роботах на окремих спорудах енергосистеми.

Якщо неможливо за короткий час забезпечити енергопостачання важливих споживачів шляхом відновлення існуючої енергомережі, можна використати пересувні електростанції.

Щоб не допустити ураження електричним струмом, всі невідкладні роботи на мережі та об'єктах енергопостачання мають проводитись після повного знеструмлення й з суворим дотриманням правил тех­ніки безпеки.

6.2 Інформація та оповіщення населення у разі загрози надзвичайної ситуації

Головним і невід'ємним елементом всієї системи захисту насе­лення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та при­родного характеру є інформація та оповіщення.

Зміст інформації мають становити відомості про надзвичайні ситуа­ції, що прогнозуються або вже виникли, з визначенням їхньої класи­фікації, меж поширення і наслідків, а також заходи реагування на них.

Оперативну і достовірну інформацію про стан захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, методи та способи їх захисту, заходи безпеки зобов'язані надавати населенню через засоби масової інформації центральні та місцеві органи виконавчої влади та виконавчі органи рад.

Оповіщення про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій і постійне інформування про них населення забезпечується шляхом:

· завчасного створення, підтримання в постійній готовності за­гальнодержавної і територіальних автоматизованих систем центра­
лізованого оповіщення населення;

· організаційно-технічного з'єднання територіальних систем
централізованого оповіщення і систем оповіщення на об'єктах господарювання;

· завчасного створення та організаційно-технічного з'єднання із
системами спостереження і контролю постійно діючих локальних
систем оповіщення та інформування населення в зонах можливого
катастрофічного затоплення, районах розміщення радіаційних і
хімічних підприємств та інших об'єктів підвищеної небезпеки;

· централізованого використання загальнодержавних і галузевих
систем зв'язку, радіопровідного, телевізійного оповіщення, радіотранс­ляційних мереж та інших технічних засобів передавання інформації.

Оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайної ситуації у мирний і воєнний час та постійне інформування його про наявну обстановку - одне з важливих завдань ЦО України. Для цього створюється система, організаційно-технічне об'єднання засобів для передачі сигналів і розпоряджень органів управління, штабів ЦО.

Система оповіщення та інформативного забезпечення створюєть­ся завчасно в усіх ланках пунктів управління.

Основу системи оповіщення утворюють автоматизована система централізованого оповіщення мережі зв'язку та радіомовлення, а також спеціальні засоби.

Автоматизована система оповіщення створюється завчасно на базі загальнодержавної мережі зв'язку та радіомовлення і поділяється на державну та територіальну. Вона може забезпечити оповіщення населення, поєднавши місцеву телефонну мережу для подачі сигна­лу «Увага всім!» та повну інформацію за допомогою засобів радіо­мовлення й телебачення.

Оповіщення підпорядкованих штабів, сил ЦО і населення органі­зовується і забезпечується старшими органами управління ЦО.

Дата добавления: 2014-11-29