Сховища 1 страница

Сховище - це захисна споруда, у якій протягом тривалого часу забезпечуються умови для укриття людей з метою захисту від сучасних засобів ураження, уражаючих факторів зброї масового знищення, впливу радіоактивних і небезпечних хімічних речовин.

Сховище повинно мати:

Основні приміщення:

· приміщення для укриваючих;

· пункт управління;

· медичний пункт.

Допоміжні приміщення:

· фільтровентиляційне приміщення;

· дизельна електростанція;

· санітарний вузол;

· приміщення для електрощитового обладнання;

· приміщення для продовольства;

· приміщення для запасів води;

· вхід з тамбуром;

· аварійний вихід з тамбуром та інше;

· дренажне обладнання.

За своїми захисними властивостями сховища поділяються на 5 класів, що наведено у таблиці 5.

Таблиця 5 - Класифікація сховищ цивільної оборони

Тип   Показник	А- І	А- ІІ	А- ІІІ	А-ІV	А- V
∆Рф (кг/см^2)	5 та більше				0,5
Кз (осл)	5000 та більше

У процесі класифікації враховується дві характеристики:

· Ступінь захисту від надлишкового тиску (∆Р_ф кг/см²), який залежить від міцності будівельних конструкцій.

· Коефіцієнт захисту (ослаблення) за радіоактивним випромінюванням К_з (К_осл) показує, в скільки разів рівень радіації у захисній споруді менший ззовні. Він залежить від шару і властивостей матеріалу, що закриває захисну споруду.

Станції метрополітену, які можуть використовуватись як сховища відносяться до класу А-ІІ, якщо вони є глибокого залягання, а до класу А-ІV відносяться відповідно до станції мілкого залягання.

Протирадіаційне укриття

Протирадіаційне укриття (ПРУ) – це захисна споруда, призначена для укриття населення від вражаючого впливу іонізуючих випромінювань і для забезпечення його життєдіяльності в період перебування в укритті.

Крім того, воно захищає від крапельнорідинних отруйних речовин і частково від хімічних та біологічних аерозолів.

Протирадіаційні укриття за захисними властивостями розподіляються за класами, що наведено у таблиці 6.

Таблиця 6 - Класифікація протирадіаційних укриттів

Тип   Показник	П-1	П-2	П-3	П-4	П-5	П-6	П-7	Зона АЕС
								П-8	П-9	П-10
∆Рф (кг/см^2)	0,2	_	0,2	_	_	_	_	0,2	0,2	_
Кз (осл)

Оскільки протирадіаційні укриття є негерметичні споруди, то знаходження в них без засобів індивідуального захисту може бути небезпечним.

Швидкоспоруджувані укриття

У разі недостатньої кількості завчасно побудованих укриттів будуються швидкоспоруджувані укриття. У них теж передбачаються просте фільтровентиляційне обладнання, санвузли, запаси води. Для побудови швидкоспоруджуваних укриттів використовується срібний залізобетон, елементи підземних колекторів. Для цього необхідно мати відповідну документацію. Типове швидкоспоруджуване сховище базується за 24 години.

Пристосовані споруди та приміщення

Під укриття також можуть пристосовуватися різні приміщення та споруди. У сучасних містах є багато підземних споруд різного призначення, які можна використовувати як сховище після деякого дообладнання. До них відносяться транспорті і пішохідні тунелі, заглиблені частини будівель.

У заміській зоні під протирадіаційні укриття в першу чергу пристосовуються підпілля і підвали житлових будинків та будівель різного призначення, овочесховища, приміщення будинків, природні печери, гірські виробки.

Найпростіші укриття

Найпростіші укриття – це не перекриті чи перекриті щілини, які будуються у місцях скупчення людей, на маршрутах евакуації та тимчасово в заміській зоні, коли кількість наявних сховищ не забезпечує необхідну кількість людей, а оскільки найпростіші укриття лише зменшують радіус ураження людей ударною хвилею і послаблюють дію радіоактивного випромінювання та ураження світловим випромінюванням, але не забезпечують захист від отруйних речовин та бактеріальних засобів, то при наявності часу вони поступово переобладнуються у ПРУ.

3.7 Основні вимоги щодо захисних можливостей сховищ

Захисна споруда повинна завжди знаходиться у готовності до прийому людей. Поняття готовності захисної споруди включає в себе комплекс вимог, яким повинні відповідати сучасні сховища і укриття для забезпечення захисту людей.

Найважливішими з цих вимог є:

· цілість конструкцій та обладнання;

· надійна герметизація споруд і наявність систем повітропостачання;

· оснащення сховищ і укриттів санітарно-технічним й іншим обладнанням, контрольно-вимірювальними приладами, забезпеченість запасами води;

· справність систем внутрішнього обладнання, приладів і пристроїв, наявність потрібного оснащення, інвентарю, інструкцій та іншої документації з експлуатації;

· підготовленість обслуговуючого персоналу;

· належний санітарний стан приміщень.

Організація підтримання захисних споруд (ЗС) у готовності до використання і контроль за правильною їх експлуатацією здійснюється службою сховищ і укриттів об’єкта, міста, району або області. Утримання або експлуатація споруд здійснюється групами або ланками з обслуговування захисних споруд. Групи і ланки з обслуговування утворюються окремо для кожної зміни з робітників та службовців, які укриваються в даній захисній споруді.

Залежно від місткості і наявних можливостей у кожному сховищі повинен бути лікар або медична сестра зі складу медичного персоналу об’єкта або найближчих медичних установ.

Перелік обладнання, меблів, установ та іншого майна передбачається в «Інструкції з експлуатації» захисних споруд цивільної оборони у воєнний час з 1985 року.

Кожна захисна споруда повинна забезпечуватися відповідною експлуатаційною документацією:

· паспорт ЗС;

· витяг з «Інструкції з експлуатації» у воєнний час;

· журнал перевірки стану ЗС;

· план захисної споруди;

· перелік обладнання, інструментів, майна;

· сигнали оповіщення ЦО;

· список телефонів;

· план переводу ЗС, приміщень у режим сховища;

· список особового складу групи (ланки) з обслуговування захисної споруди;

· обов’язки ланок (постів);

· експлуатаційна схема систем вентиляції ЗС;

· експлуатаційна схема водопостачання і каналізації ЗС;

· експлуатаційна схема електропостачання ЗС;

· інструкція з обслуговування ДЕС;

· інструкція з обслуговування ФВО;

· інструкція з техніки безпеки при обслуговуванні обладнання;

· інструкція з експлуатації ЗІЗ;

· журнал реєстрації показників мікроклімату та газового складу повітря у ЗС;

· таблиці прогнозування терміну перебування в захисній споруді залежно від параметрів повітряного середовища;

· журнал обліку звернень за медичною допомогою;

· схема евакуації із ЗС.

Коли захисні споруди не використовуються за своїми призначаннями, вони можуть використовуватися для потреб господарства як:

· санітарно-побутові приміщення (гардероби);

· навчальні класи;

· виробничі приміщення;

· склади;

· приміщення для чергових електриків;

· приміщення для побутового обслуговування населення;

· спортивні зали.

Використання захисних споруд не за призначенням не повинні порушити захисні властивості споруди. Для цього забороняється демонтаж обладнання ЗС, перепланування приміщень, улаштування дірок та пройомів в огороджувальних конструкціях та інші порушення захисних властивостей. Всі приміщення повинні бути сухими, регулярно провітрюватися. Захисно-герметичні двері повинні бути відкритими, знаходитись на підставках. Повинна забезпечуватись придатність ЗС до приведення у готовність (24 год.).

З 1 лютого 1996 року введена в дію «Інструкція про порядок проведення перевірки та оцінки стану ЦО, міністерств, відомств, областей, міст, районів, підприємств, установ, організацій».

Основними показниками щодо оцінки стану інженерного захисту є:

· Забезпеченість укриття у сховищах найбільшої працюючої зміни підприємств, установ, організацій, що продовжує виробничу діяльність у воєнний час.

· Підтримання у готовності до використання ЗС.

· Комплексне освоєння підземного простору міст та інших населених пунктів для розміщення підприємств, установ, організацій соціально-побутового, виробничого і господарського призначення (з урахуванням пристосування і використання частин приміщень для укриття населення у надзвичайних ситуаціях).

· Завчасне будівництво ЗС.

· Обстеження і облік підземних і наземних будівель і споруд, що відповідають вимогам захисту населення.

· Дообладнання з урахуванням реальної обстановки підвальних та інших захисних приміщень.

· Забезпеченість сховищами нетранспортабельних хворих в лікарнях, що розташовані в містах, віднесених до груп з ЦО.

3.8 Засоби індивідуального захисту та їх класифікація

Засоби індивідуального захисту призначаються для захисту людей від радіоактивних, отруйних речовин та бактеріальних засобів.

Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) за призначенням розподіляються на:

· засоби захисту органів дихання;

· засоби захисту шкіри;

· медичні засоби захисту;

· індивідуальні засоби знезараження.

За принципом захисту засоби захисту органів дихання та захисту шкіри розподіляються на:

· фільтруючі;

· ізолюючі.

За способом виготовлення на:

· виготовлені промислово;;

· виготовлені населенно.

1 До засобів захисту органів дихання відносяться:

· фільтруючі протигази (ФП);

· ізолюючі протигази (ІП);

· респіратори (Р);

· найпростіші, виготовлені населенням засоби.

А Протигази:

· загальновійськові: РШ-4; ПМГ; ПБФ;

· цивільні: ГП-5; ГП-5М; ГП-7; ГП-7У; ГП-7В;

· дитячі: камера захисна дитяча КЗД-7 (до 1,5 року); ДП-6 (для старшого віку); ПДФ-Д (від 1,5-7 років); ПДФ-Ш (від 7-17 років); ПДФ-7 (від 1,5-14 років);

· Ізолюючі: ІП-4; ІП-5; ІП-46; Р-30.

· промислові (для захисту від СДОР);

· додаткові патрони ДПГ-1; ДПГ-3.

Б Респіратори:

· Р-2;

· РУ-60М; РПГ-67 (промислові); ШБ- (пелюсткові) та інші.

В Найпростіші:

· ВМП- ватно-марлева пов’язка;

· ПТМ – протипилова тканинна маска;

2 До засобів захисту шкіру відносяться:

А Спеціальні засоби:

· Л-1- легкий захисний костюм;

· ЗЗК- загальновійськовий захисний костюм;

· ЗКЗК – загальновійськовий комплексний захисний комплект;

· ЗФО-58- захисно-фільтруючий одяг.

A) Щоденний і виробничий одяг (обробляється пастою К-4 або мильномасляною емульсією для надання водонепроникності).

3 До медичних засобів захисту відносяться:

· АІМЗ (чи АІ-2) – аптечка індивідуальна медичного захисту;

· ІПП- індивідуальний перев’язочний пакет;

4 До індивідуальних засобів знезараження відносяться:

· ІПП-8 – індивідуальний протихімічний пакет;

· ІДК- індивідуальний дегазуючий комплект;

· ІДП-С- індивідуальний дегазуючий пакет селікагелевий.

Медичні засоби захисту

До основних засобів медичного захисту для населення належать аптечки індивідуальні медичного захисту (АІМЗ або АІ-2), що містять медичні засоби, призначені для профілактики та надання першої допомоги при радіаційному опроміненні, ураження отруйним і бактеріальними засобами.

В Україні відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1997року № 1379 «Про затвердження заходів щодо розвитку Державної служби медицини катастроф на 1998-2001 роки» спеціалістами МОЗ та МНС України розроблена та затверджена встановленим переліком, з урахуванням сучасних вимог Аптечка індивідуальна медичного захисту (АІМЗ).

Аптечка за своїм складом призначається для оснащення формувань цивільної оборони України, формувань інших органів виконавчої влади, які залучаються до участі у ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, а також населення, що може підпасти під вплив негативних чинників надзвичайних ситуацій для надання першої медичної допомоги.

Використання АІМЗ найбільш ефективне при застосуванні для неспецифічної профілактики та надання першої медичної допомоги у разі гострих отруєнь, для попередження ураження радіоактивним йодом та прискорення виведення радіонуклідів з організму, обробки невеликих ран.

До переліку препаратів входять такі, що використовуються для знезараження індивідуальних запасів питної води.

Комплектність АІМЗ затверджено МОЗ України 22.10.1999 р.

· Бутарфанолу тартрат 0,2 %, шприц-тюбик -

ефективний знеболюючий засіб, що використовується для знеболення у разі травматичних ушкоджень та проведень протишокової терапії.

· Доксіцикліну гідрохлорид, в капсулах -

антибіотик широкого спектру дії; для проведення екстреної неспецифічної профілактики широкого кола інфекційних захворювань, в тому числі й особливо небезпечних.

· Калію йодид, в таблетках -

для проведення профілактики уражень щитовидної залози радіоактивним йодом під час аварій на АЕС та інших радіаційно-небезпечних об'єктах.

· БіоСтар, в таблетках -

препарат, що застосовується для зниження негативного впливу радіонуклідів на організм людини та прискорення процесів виведення радіонуклідів та сполук важких металів з організму, підвищення імунного стану.

· Валідол, в таблетках -

для купування нападу стенокардії та як легкий седативний засіб.

· Вугілля активоване, в таблетках -

препарат, що використовується, як ентеросорбент для зв'язування і виведення з організму токсинів і хімічних отруйних речовин.

· Пластир бактерицидний -

для накладання антисептичних пов'язок у разі незначних поверхневих травм.

· Бинт стерильний..

· Акватабс, в таблетках -

для знезаражування індивідуальних запасів питної води, а також приготування розчинів для миття овочів і фруктів.

До засобів медичного захисту відноситься також індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8, призначений для усунення і знезараження отруйних речовин та бактеріальних засобів. Він має закритий посуд з полідегазуючим розчином і марлеві серветки.

Послідовність використання ІПП-8.

· Розкрити пакет, добре намочити марлеву серветку розчином із посуду і протерти відкриту шкіру шиї та рук, а також маску або шолом – маску протигазу;

· Намочити другу серветку і протерти нею руки, краї комірця, манжети сорочки чи куртки, які торкаються поверхні шкіри.

До складу засобів індивідуального медичного захисту відносяться також ІПП для накладання пов’язок.

Для надання самота взаємодопомоги можливе використання підручних засобів.

Питання для самоконтролю

1 Основні заходи у сфері захисту.

2 Завдання ЕДС.

3 Дайте визначення евакуації.

4 Наведітькласифікацію захисних споруд ЦО.

5 Наведіть класифікацію засобів індивідуального захисту за призначенням.

РОЗДІЛ 4 ОЦІНКА ОБСТАНОВКИ У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

4.1 Засоби радіаційної розвідки, їх класифікація

Дозиметричні прилади за своїм призначенням поділяються на чотири основних типи:

Індикатори застосовують для виявлення радіоактивного забруд­нення місцевості та різних предметів. Деякі з них дають змогу та­кож вимірювати рівні радіації β і γ -випромінювань.

Датчиком служать газорозрядні лічильники. До цієї групи при­ладів належать індикатори ДП-63, ДП-63А, ДП-64.

Рентгенметри призначені для вимірювання рівнів радіації на забрудненій радіоактивними речовинами місцевості. Датчиками в цих приладах застосовують іонізаційні камери або газорозрядні лічильники. Це загальновійськовий, рентгенметр ДП-2, рентгенметр "Кактус", ДП-3, ДП-ЗБ, ДП-5А, Б і В тощо.

Радіометри використовують для вимірювання ступеня за­бруднення поверхонь різних предметів радіоактивними речовинами, головним чином β і γ частинками. Датчиками радіометрів є газо­розрядні й сцинтиляційні лічильники.

Найбільш поширені прилади цієї групи ДП-12, бета-, гамма-радіометр "Луч-А", радіометр "Тисс", радіометричні установки ДП-100М, ДГМООАДМ тощо.

Дозиметри призначені для вимірювання сумарних доз опромі­нення, одержаних особовим складом формувань ЦО та населенням, головним чином у-опромінення. Вони поділяються за видом вимі­рюваних випромінювань β, і γ- і α-частинок та нейтронного потоку.

Такі дозиметри індивідуального призначення мають датчиками іонізаційні камери, газорозрядні, сцинтиляційні й фото лічильники.

Набір, який складається з комплекту камер і зарядно-вимірю­вального пристрою, називають комплектом індивідуального дозимет­ричного контролю. Комплектами індивідуальних дозиметрів ДК-0,2, ДП-22В, ДП-24, ІД-1, ІД-11 тощо.

На оснащенні формувань цивільної оборони знаходяться табельні прилади радіаційної розвідки, контролю опромінення і забруднення радіоактивними речовинами: ДП-5В (ДП-5А, ДП-5Б) для вимірю­вання потужності дози (рівня радіації і ступеня радіоактивного за­бруднення); ДП-22В, ДП-24, ІД-1, ІД-І1 - комплекти індивідуаль­них дозиметрів, призначених для визначення доз опромінення.

Якщо немає приладів нових модифікацій, можна користуватися приладами, виготовленими раніше, які були табельними приладами в ЦО і зберігаються на об'єктах, а саме: індикатором-сигналізатором ДП-64, рентгенметром ДП-3, ДП-ЗБ, вимірювачем потужності дози ИМД-21, ИМД-21Б, ИМД-21С, радіометром ДП-11Б, ДП-12, інди­каторами радіоактивності ДП-63, ДП- бЗА.

Для вирішення завдань цивільної оборони можна застосовувати прилади, які використовуються на об'єктах атомної енергетики, в геології, медицині та інших галузях.

До таких приладів належать переносний медичний рентгенметр ПМР-1, ПМР-1М, переносний ме­дичний мікрорентгенметр МРМ-1, МРМ-2,

переносний рентгенметр РП-1, гамма-рентгенметр "Карагач-2", універсальний радіометр РУП-1, РУСИ-7, аерозольний радіометр РВ-4, бета-гамма-радіометр ГБР-3, перерахункові прилади ПП-16, ПП-9-2М, ПСО-2-4, переносні універсальні радіометри СРП-68-01, СРП-88-01, СРП-68-02, комплек­ти індивідуального дозиметричного контролю КИД-4, КИД-6, ИФКУ-1, ИКС, "Гнейс" тощо.

Останніми роками виготовляють багато побутових дозиметрів і радіометрів: дозиметри "Рось", РКС-104, ДРГ-01Т, ДСК-04 ("Стриж"), радіометри "Прип'ять", "Десна", "Бриз", дозиметр-радіометр "Белла" та інші. Деякі з них без будь-яких конструктивних змін можна вико­ристовувати для вимірювання потужності експозиційної дози іоні­зуючих випромінювань під час ведення радіаційної розвідки, погли­нутої дози опромінення людей, тварин, а також для сигналізації про наявність радіоактивних речовин.

4.2 Основні прилади радіаційної розвідки і контролю радіоактивного забруднення

Вимірювачі потужності дози ДП-5В, ДП-5А, ДП-5Б призначені для вимірювання рівня гамма-радіації і радіоактивного забруднення поверхні різних предметів за γ-випромінюванням. Потужність екс­позиційної дози γ-випромінювання визначається в мілірентгенах або рентгенах за годину для тієї точки простору, в якій знаходиться під час вимірювань блок детектування приладу. Крім того, можна вияв­ляти β-випромінювання. Технічний опис та інструкція з експлуа­тації додаються до приладу. Діапазон вимірювань гамма-випромі­нювання від 0,05 м Р/год до 200 Р/год у діапазоні енергій від 0,084 до 1,25 МеВ. Прилади ДП-5В, ДП-5А і ДП-5Б мають шість піддіапазонів вимірювань (табл.7) і звукову індикацію на всіх під діапазонах, крім першого. Звукова індикація прослуховується за допомо­гою головних телефонів приладу.

Таблиця 7 - Піддіапозони вимірювань приладів ДП-5А, ДП-5Б, ДП-5В

Піддіапазони	Позиція ручки перемикача	Шкала	Одиниця вимірюван-ня	Межі вимірювань	Час встановлення показників, с
		0—200	р/год	5—200
	*І000	0—5	мр/год	500—5000
	*І00	0—5	мр/год	50—500
	*10	0—5	мр/год	5—50
	*1	0—5	мр/год	0,5—5
	*0,1	0—5	мр/год	0,05-0,5

Відлік показань приладу відбувається за нижньою шкалою мікроамперметра в Р/год, за верхньою шкалою - у мР/год з наступним перемноженням на відповідний коефіцієнт піддіапазону. Робочою вважається ділянка шкали, окреслена суцільною лінією.

Живлення приладів здійснюється від трьох сухих елементів типу КБ-1, А-336, один з яких використовують тільки для підсвічування шкали мікроамперметра під час роботи у темний час. Комплект живлен­ня забезпечує безперервну роботу приладу без підсвічування шкали в нормальних умовах не менше 40 год (ДП-5А, ДП-5Б) і 55-70 год (ДП-5В) за умов зберігання не більше одного місяця.

Прилади можуть підключатися до зовнішніх джерел постійного струму з напругою 3, 6 і 12 В (ДП-5А, ДП-5Б) і 12 або 24 В (ДП-5В). Для цієї мети використовується колодка живлення і дільник напруги.

Прилад складається з вимірювального пульта, зонда (ДП-5А, ДП-5Б) або блока детектування (ДП-5В), з'єднаних з пультами гнучким ка­белем, контрольного стронцієво-ітрієвого джерела β - випромінюван­ня для перевірки працездатності приладів (на внутрішньому боці кришки футляра у ДП-5А і ДП-5Б і на боці детектування у ДП-5В). Вимірювальний пульт складається з панелі 3 і футляра 8 (рис. 1). На панелі вимірювального пульта розміщені: ДП-5А, ДП-5Б і ДП-5В мікроамперметр 6 з двома вимірювальними шкала­ми, перемикач піддіапазонів 10, ручка "Режим" - потенціометр ре­гулювання подачі електроенергії до приладу 5, кнопка "Сброс" - анулювання показань 4, тумблер підсвічування шкали 9, з лівого боку гніздо для телефону.

Панель вимірювального пульта кріпиться до кожуха. Елементи схеми приладу змонтовані на платі й з'єднані з панеллю шарніром і гвинтом.

Сприймаючими пристроями приладів є газорозрядні лічильники, встановлені: в приладі ДП-5А - один (СИ-ЗБГ) у вимірювальному пульті та два (СИ-ЗБГ і СТС-5) у зонді 11; у приладі ДП-5В - два (СБМ-20 і СИ-ЗБГ) у блоці детектування 11.

   

1 ­- подовжувальна штанга; 2 - телефони; 3 - панель вимірювального приладу; 4 - кнопка скидання показників; 5 - норми забрудненості; 6 - мікроамперметр; 7 - контрольне джерело випромінювання; 8 - футляр приладу; 9 – тумблер підсвічування шкали; 10 - перемикач піддіапа­зонів; 11 - блок детектування; 12 - опорні фіксатори; 13 - поворотний екран; 14 - камера для блока детектування; 15 - кабель блока детекту­вання.

Рисунок 1 - Прилад ДП-5В

Зонд і блок детектування - це сталевий циліндричний корпус 11 з вікном для індикації бета-випромінювання, закритим етилцелюлозною водостійкою плівкою, крізь яку проникають бета-частинки. На корпус надітий металевий поворотний екран 13, який фіксується у двох положеннях (Г і Б) на зонді приладів ДП-5А, ДП-5Б і в трьох положеннях (Г, Б і К) на блоці детектування приладу ДП-5В. Вікно корпуса в положенні Г закривається екраном 13 і в лічильник мо­жуть проникати тільки γ-промені. Повертаючи екран у положення Б, вікно корпуса відкривається і бета-частинки проникають у лічиль­ник. У заглибленні на екрані розміщене контрольне джерело β-випромінювання 7. Встановивши в положенні К джерело бета-випромінювання проти вікна, можна перевірити прилад. Зонд і блок детек­тування на корпусах мають по два опорних фіксатори 12, за допомо­гою яких вони встановлюються на обстежувані поверхні при інди­кації забруднення бета-частинками. У корпусі знаходяться газороз­рядний лічильник, електрична схема і підсилювач - нормалізатор.

Телефон 2 складається з двох малогабаритних телефонів ТГ-7М, підключається до вимірювального пульта і фіксує наявність радіоак­тивних випромінювань. Для підготовки приладу до роботи слід вий­няти його з укладального ящика, відкрити кришку футляра, огляну­ти прилад, пристебнути до футляра паси. Дістати зонд або блок де­тектування, приєднати ручку до зонда, а до блока детектування - штангу 1. Підключити джерело живлення.

Включити прилад, встановити ручки перемикачів піддіапазонів у положення; приладу ДП-5А "Реж" і ДП-5В "∆" — контроль режи­му, стрілка приладу встановлюється в режимному секторі: в ДП-5А стрілку приладу потенціометром встановити в режимному секторі на "А". Якщо стрілка мікроамперметра не відхиляється або не встановлюється на режимному секторі, необхідно перевірити придатність джерел живлення.

За допомогою контрольних джерел потрібно перевірити при­датність приладів до роботи. Для цього екрани зонду в ДП-5А, ДП-5Б і блока детектування в ДП-5В встановити відповідно у поло­женнях БіК. Підключити телефони. В приладах ДП-5А, ДП-5Б відкри­ти контрольне бета-джерело, встановити зонд опорними фіксатора­ми на кришку футляра так, щоб джерело знаходилося напроти відкри­того вікна зонду. Потім, встановлюючи послідовно ручку перемика­ча піддіапазонів у положення x1000, х 100, х10, х1 і х0,1, перевіри­ти придатність приладу на всіх діапазонах, крім першого. В теле­фоні повинен прослуховуватися тріск. При цьому стрілка мікроам­перметра має зашкалювати на 6 і 5-му піддіапазонах, відхилятися на 4-му, а на 3 і 2-му може не відхилятися через недостатню активність контрольного джерела. На 6 піддіапазоні тріск у телефоні може пе­ріодично перериватися через велику активність контрольногоджерела для цього піддіапазону.

Після цього ручки перемикачів встановити в положення "Викл" ДП-5А, ДП-5Б і "∆" ДП-5В; натиснути кнопки "Сброс"; поверну­ти екрани в положення Г. Прилади перевірені таготові до роботи.

Під час радіаційної розвідки рівні радіації на місцевості вимірю­ються на 1-му піддіапазоні (200) у межах від 5 до 200 Р/год, а до 5 Р/год - на 2 піддіапазоні (х 1000). Зонд (блок детектування) з екраном у положенні Г має знаходитися у футлярі. Перемикач під­діапазонів встановити в положення 200 і зняти показання на нижній шкалі, мікроамперметра 0-200 Р/год.

Якщо показники менше 5 Р/год, потрібно перемикач піддіапа­зонів перевести в положення х 1000 і зняти показання на верхній шкалі - 0-5 мР/год. При вимірюванні гамма-випромінювань реє­струється потужність дози в місці знаходження зонда і блока детек­тування. При таких вимірюваннях прилад має знаходитись на ви­соті 0,7-1 м від поверхні землі.

Ступінь радіоактивного забруднення шкірних покривів людей, їх одягу, сільськогосподарських тварин, техніки, обладнання, транспор­ту, продуктів харчування, урожаю, кормів, води визначають у такій послідовності. Заміряють гамма-фон у місці, де визначатиметься ступінь забрудненості об'єкта, але не ближче 15-20 м від нього. Зонд (блок детектування) повинен знаходитися на висоті 0,7-1 м від поверхні землі. Потім зонд (блок детектування) опорними фікса­торами вперед підносять до поверхні об'єкта на відстані 1,5-2 см.

Перемикач піддіапазонів встановлюють у положення х1000. Екран зонда (блока детектування) має бути в положенні Г.

За показаннями мікроамперметра і за тріском у телефоні визна­чають місце максимального забруднення об'єкта. Із максимальної потужності експозиційної дози, виміряної на поверхні об'єкта, по­трібно відняти гамма-фон. Результат буде характеризувати ступінь радіоактивного забруднення об'єкта. За відсутності показання на 2 піддіапазоні, перемикач піддіапазонів послідовно встановити в по­ложення х100, х10, х1 і х 0.1. Якщо гамма-фон менший за допустиму забрудненість, то його не враховують.

Дата добавления: 2014-11-29