Тестові завдання. Тест 1. Цивільно-правова відповідальність:

Тест 1. Цивільно-правова відповідальність:

А - виражається у вигляді несприятливих наслідків майно­вого характеру у боржника;

Б - виражається у вигляді несприятливих наслідків немайнового характеру кредитора;

В - забезпечується державним примусом;

Г - забезпечується громадським осудом.

Тест 2. Специфічними рисами цивільно-правової відпо­відальності є:

А - її майновий характер;

Б - можливості перевищення розміру відповідальності над розміром заподіяної шкоди або збитків;

В - розмір відповідальності не може перевищувати розмі­ру заподіяної шкоди:

Тест 3. Функції цивільно-правової відповідальності:

А - компенсаційна; Б - охоронна; В - регресна; Г - сигналізаційна.

Тест 4. Форми цивільно-правової відповідальності:

А - втрата завдатку; Б - сплата пені; В - моральні страждання; Г - відшкодування шкоди.

Тест 5. Збитки - це:

А - грошовий вираз майнової шкоди; Б - речовий вираз майнової шкоди; В - втрата майна кредитором; Г - неотриманні доходи кредитора;

Тест 6. Розмір збитків обчислюється:

А - за цінами, що діяли на день заподіяння шкоди;

Б - за цінами, що діяли на день розгляду судом справи про їх відшкодування;

В - за цінами, що діяли на день добровільного відшкоду­вання шкоди боржником.

Тест 7. Підставами звільнення від відповідальності є:

А - вина кредитора; Б - вина боржника; В - випадок; Г - непереборна сила.

Тест 8. Моральна шкода:

А - має вартісній характер; Б - не має економічного характеру; В - може виражатися у приниженні честі, гідності; Г - може виражатися у фізичному болю та стражданнях, які особа зазнала у зв'язку з каліцтвом.

Тест 9. Обмежено оборотоздатні об'єкти - це:

А - які визначені законом;

Б - які визначені договором;

В - які належать певним учасникам обороту;

Г - які належать будь-яким учасникам обороту;

Тест 10. Вилученими з обороту вважаються об'єкти:

А - які можуть бути предметом будь-яких правочинів; Б - які не можуть бути предметом правочинів; В - які не можуть переходити від однієї особи до іншої. Г - які можуть вільно переходити від однієї особи до іншої.

Тест 11. До нерухомих речей відносяться:

А - автомашини;

Б - земля;

В - будинки;

Г - мости;

Д - шляхопроводи.

Тест 12. До споживних речей відносяться:

А - сировина; Б - борошно; В - автомашина; Г - стіл; Д - будинок.

Тест 13. До неподільних речей відносяться:

А - автомобіль; Б - одяг; В - паливо; Г - цукор.

Тест 14.До нематеріальних благ відносяться:

А - інформація; Б - послуги;

В - результати творчої діяльності;

Г - будинок;

Д - корисні моделі.

Тест 15. Правочин є:

А - юридичним фактом;

Б - для його укладання необхідно волевиявлення сторін; В - з ним пов'язані виникнення, зміна або припиненім ци­вільних правовідносин.

Тест 16. Форми вчинення правочину:

А - усна;

Б - письмова;

В - письмова, нотаріально посвідчена; Г - тільки письмова.

Тест 17. Підставами визнання правочинну недійсним є:

А - дефекти волі;

Б - укладення правочину між фізичною і юридичною особою;

В - недотримання форми правочинну;

Г - укладення правочину недієздатною особою.

Тест 18. Наслідки недійсності правочинну:

А - відшкодування збитків;

Б - відшкодування моральної шкоди;

В - двостороння реституція;

Г - сплата неустойки.

Тест 19. Державній реєстрації підлягають такі правочини:

А - купівля-продаж будинку;

Б - купівля-продаж картин;

В - купівля-продаж земельної ділянки;

Г - договір управління майном;

Д - договір дарування;

Е - договір довічного утримання.

Тест 20. Умови дійсності правочину:

А - про форму правочину; Б - про зміст правочину; В - про сторони;

Г - про відповідність внутрішньої волі і волевиявлення сторін.

Тест 21. Форма правочину обирається:

А - за розсудом сторін;

Б - коли закон зобов'язує укласти угоду у певний формі;

В - за розсудом сторін і коли закон зобов'язує укласти уго­ду у певній формі.

Тест 22. До нікчемних правочинів належать:

А - правочини, укладені з порушенням обов'язкової но­таріальної або простої письмової форми;

Б - правочини, укладені громадянами, визнаними не­дієздатними;

В - правочини, укладені неповнолітніми віком від 14 до 18 років;

Г - правочини, укладені внаслідок помилки.

Тест 23. До заперечних правочинів належать:

А - прочини, укладені громадянами, визнаними недієздат­ними;

Б - правочини, укладанні внаслідок помилки; В - правочини, укладені внаслідок обману, насильства, по­грози;

Г - правочини, юридичних осіб, що суперечать їхнім цілям.

Тест 24. Мнимий правочин - це правочин:

А - коли є волевиявлення, але немає справжньої волі ук­ласти правочин;

Б - коли правочин укладається з метою приховання іншо­го правочину;

В - з метою приховання незаконного правочину.

Питання до теми «Представництво і довіреність»

1) Поняття представництва.

2) Види представництва.

3) Довіреність та її види.

4) Припинення представництва за довіреністю.

Методичні рекомендації

Представництво, - це правовідношення, в силу якого правочини, що вчиняються однією особою (представником) від імені іншої особи, яку представляють у силу повноважень, що ґрунтуються на договорі, законі, акті органу юридичної особи та з інших законних підстав, безпосередньо створюють, зміню­ють, припиняють цивільні права й обов'язки особи, яку пред­ставляють.

Розглядаючи учасників вказаних відносин, необхідно відмітити, що їх три особи:

· особа, яку представляють;

· представник;

· третя особа, з якою в особи, яку представляють, внаслі­док вчинення представником правочину виникають цивільні права й обов'язки.

Особа, яку представляють, може бути як фізична особа, якщо вона має повну дієздатність, так і юридична особа, якщо це виз­начено її статутними документами.

Третьою особою може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який має потрібну для вчинення правочину цивільну дієздатність.

Представник зобов'язаний вчиняти правочини особисто. Передавати свої повноваження він може тільки з метою охоро­ни інтересів особи, яку представляє, та якщо це передбачено законом. При передачі своїх повноважень іншій особі представ­ник обов'язково повинен повідомити про це особу, яку пред­ставляє. Невиконання цього обов'язку представником накладає на нього обов'язок відповідати за дії особи, якій він передав по­вноваження.

Студенти повинні звернути увагу на те, що правовідноси­ни з представництва поділяються на зовнішні і внутрішні.

До внутрішніх належать правовідносини між представни­ком та особою, яку представляють. Вони, як правило, визнача­ються договором доручення. Для них характерним є те, що вони:

· спрямовані на упорядкування правових зв'язків між тим, кого представляють і третьою особою, тобто мають харак­тер організаційних майнових правовідносин;

· мають щодо цих зв'язків службовий (допоміжний характер);

· виникають і реалізуються з метою здійснення інтересу того, кого представляють.

До зовнішніх належать правовідносини між представником і третьою особою. Ці відносини є представницькими і бувають двох видів:

· відносини між представником і третіми особами, які ма­ють організаційний характер;

· правові відносини між тими, кого представляють, і треті­ми особами, встановлення яких є результатом дій пред­ставника.

Для вчинення представником відповідних повноважень він повинен мати необхідний обсяг повноважень. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правовчинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє (ст.238ЦК). Він не може вчиняти правочини, які можуть бути вчинені тільки особисто особою, яку він представляє. Представ­ник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він пред­ставляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представ­ником якої він є одночасно (винятком є комерційне представництво).

Представництво може виникати:

· на підставі закону (ст.242 ЦК, ст. 177СК - це представ­ництво малолітньої та неповнолітньої осіб;

· на підставі договору;

· на підставі акта органу юридичної особи (представницт­во продавців, касирів тощо). Цей перелік не є вичерпним.

Необхідно звернути увагу на види представництва.

1. Добровільне, при якому дієздатна особа, яка сама здат­на вчиняти правочини, використовує для їх вчинення представника на власний розсуд. Таке представництво здійснюється на підставі договору, зокрема договору до­ручення, довіреності або акта органу юридичної особи (наказ, посадова інструкція тощо). Різновидом такого представництва є комерційне представництво. Комерцій­ним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. Воно ґрун­тується на підставі договору або довіреності.

2. Обов'язкове представництво - воно існує незалежно від волевиявлення особи, яку представляють (представниц­тво опікунів, батьків тощо). Різновидом такого представ­ництва є статутне представництво, за яким представни­ками виступають уповноважені організації, яким за їхніми статутами надано право представляти інтереси членів їхніх організацій (профспілки тощо). Якщо представник вчинив правочин без відповідних повно­важень від особи, яку він представляє, то він дійсний при схва­ленні його цією особою. Якщо особа, яку представляють (при відсутності повноважень у представника) не схвалює дії представ­ника, то такий правочин не породжує прав та обов'язків для сто­рони, яку представляють. Для правочинів, які не потребують пись­мової форми, можливе їх схвалення в усній формі (наприклад, шляхом здійснення конклюдентних дій, які б свідчили про прий­няття виконання). Для інших правочинів схвалення може бути проведено шляхом направлення листа, телеграми тощо.

Довіреність - це письмовій документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. Ви­моги зо змісту довіреності містить Інструкція про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердже­на. Наказом Мінюста України від 18.06.94 №18/5 -1. За змістом і обсягом повноважень довіреності поділяються на:

1) разові - видаються на вчинення одного правочину (продаж будинку тощо);

2) спеціальні - видаються на вчинення певної кількості
однорідних правочинів (наприклад, на укладення правочинів керівнику філії);

3) загальні (генеральні) - видаються на визначений термін для здійснення різноманітних правочинів, наприклад дові­реність на управління майном тощо.

Довіреність може видаватися як на фізичну, так і на юри­дичну особу. Форма довіреності - письмова. Вона повинна відповідати тій формі, в який вчинятиметься правочин (ст.245 ЦК). Нотаріальне посвідчення довіреностей здійснюється но­таріусами, у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, - посадовими особами виконкомів сільських, селищних, міських рад.

Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії аліментів, поштової кореспонденції тощо може бути посвідче­на посадовою особою організації, в який довіритель працює, навчається, перебуває на лікуванні, або за місцем постійного проживання.

У довіреності обов'язково вказуються строк її дії і дата вчи­нення. Відсутність дати робить довіреність нікчемною. Якщо строк довіреності не вказаний, вона зберігає чинність до при­пинення її дії. Строк довіреності, виданої в порядку передору­ченім, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана.

Підставами, що обумовлюють передоручення, можуть бути:

· різні події (стихійні лиха, карантин);

· обставини, що стосуються особи представника (хвороба, відрядження, призов на військову службу);

· дії третіх осіб (анулювання ліцензії представника) та інші.

Довіреність, за якою повноваження передоручаються, по­винна бути нотаріально посвідчена., крім випадків, встановле­них ч. 4 ст. 245 ЦК- Особа, яка видала довіреність, має право в будь який час скасувати передоручення, а угода про відмову від цього права є недійсною.

Стаття 248 ЦК визначає підстави припинення представниц­тва за довіреністю:

1) 1) внаслідок закінчення строку її дії;

2) 2) разова - після вчинення представником правочину, на

3) здійснення якого довіреність була видана; у зв'язку із скасуванням її особою, яка видала довіреність (про скасування довіритель повинен обов'язково повідо­мити повіреного); 4)у разі відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю (у цьому разі необхідно повідоми­ти особу, яка видала довіреність); 5)припинення юридичної особи, якій видала довіреність; 6) припинення юридичної особи, якої видана довіреність; 7)смерть особи, яка видала довіреність, оголошення її помер­лою, визнання її недієздатною, обмежено дієздатною, виз­нання особи безвісно відсутньою; 8)смерть особи, якій видана довіреність, оголошення її по­мерлою, визнання недієздатною або безвісно відсутньою, обмежено дієздатною. Представник несе відповідальність перед особою, яка вида­ла довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимог щодо негайного повідомлення особи про відмову від вчинення дій за довіреністю, або відмови від вчинення дій, які були невідкладними та спрямованими на запобігання завдан­ню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам.

Питання до теми «Строки та терміни. Позовна давність»

1) Поняття та значення строків у цивільному праві.

2) Види цивільно-правових строків.

3) Позовна давність.

Методичні рекомендації

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звер­нутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права.

За загальним правилом норми про позовну давність поши­рюються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави та її адміністративно-територі­альних утворень як суб'єктів цивільних прав. Студенти повинні знати, на які правовідносини не розповсюджується позовна давність, для цього потрібно вивчити правила ст. 268 ЦК Ук­раїни. Позовна давність не поширюється:

· на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених до банку (фінансової установи);

· на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, за винятками, прямо передбаченими законом;

· на вимогу про відшкодування шкоди, завданої життю або здоров'ю особи каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Проте такі вимоги задовольняються не більше ніж за три роки, що передують пред'явленню позову, є;

· на вимогу власника або іншого володільця про усунення будь-яких порушень його права, хоча ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння;

· на вимогу власника або іншої особи про визнання неза­конним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самовряду­вання, яким порушено його право власності або інше речове право;

· на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до стра­ховика про здійснення страхової виплати (страхового відшко­дування).

Законодавчими актами можуть бути передбачені й інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Сучасне цивільне законодавство передбачає два види строків позовної давності: загальний і спеціальний. Загальний строк позовної давності встановлений тривалістю у три роки незалежно від того, хто подає позов: громадянин (фізична осо­ба), юридична особа чи держава. Спеціальна позовна давність встановлена законодавчими актами для окремих видів вимог. Якщо для даного виду вимог не передбачено спеціального стро­ку позовної давності, до неї мас застосовуватися загальний строк.

Також слід знати ст. 258 ЦК України, яка вказує, до яких вимог застосовується позовна давність тривалістю в один рік:

· про стягнення неустойки, (штрафу або пені);

· про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації;

· у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК України);

· про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК України);

· у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦК України);

· про переведення на співвласника прав та обов'язків покуп­ця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК України),

· про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦК України).

Крім того, позовна давність в один рік застосовується:

· до вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкод­женням речі, яка була передана у користування наймачеві за договором найму, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення цієї речі (п. 1 ст. 786 ЦК України);

· до вимог щодо неналежної якості роботи, виконаної за договором підряду (ст. 863 ЦК України).

На вимогу про визнання оспорюваного правочину не­дійсним і про застосування наслідків його недійсності, якщо він був учинений під впливом насильства чи обману, позовна давність триватиме протягом 5 років. У цьому разі перебіг по­зовної давності починається від дня припинення насильства, під впливом якого був учинений правочин.

Позовну давність у 10 років встановлено до вимог про зас­тосування наслідків недійсності нікчемного правочину, що об­числюється від дня, коли почалося його виконання.

За угодою сторін не допускається скорочення позовної дав­ності, а суд застосовує її лише за заявою сторони у спорі, зроб­леною до винесенім ним рішення (п. 2 ст. 259, п. З ст. 267 ЦК України).

Перебіг загальної або спеціальної позовної давності почи­нається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Після початку перебігу позовної давності можуть виникати обставини (юридичні факти), які або перешкоджають уповно­важеній особі своєчасно пред'являти позов, або іншим спосо­бом впливають на нормальний перебіг давності. На це треба звернути особливу увагу, тому що ці обставини можуть при­зводити до:

· зупинення перебігу позовної давності (ст. 263 ЦК України):

· переривання перебігу позовної давності (ст. 264 ЦК Ук­раїни);

· відновлення пропущеного строку позовної давності, як загального, так і скороченого (п. 5 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності зупиняється у разі:

· якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);

· встановленого відстрочення виконання зобов'язання (мо­раторію) на підставах, встановлених законом;

· якщо позивач або відповідач перебуває; у складі Зброй­них Сил України або в інших військових формуваннях, переведених на воєнний стан.

До обставин, що зумовлюють зупинення перебігу позовної давності, віднесено також зупинення дії закону або іншого нор­мативно-правового акта, який регулює відповідні відносини.

Від дня припинення обставин, що були підставою для зупи­нення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності про­довжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

За чинним законодавством переривання позовної давності допускається лише у двох випадках (ст. 264 ЦК України):

· при пред'явленні особою позову до одного із кількох бор­жників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

· перебіг позовної давності переривається вчиненням осо­бою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу чи іншого обов'язку, Такими діями можуть бути відправлен­ня боржником кредитору листа з проханням відстрочи­ти стягнення боргу, часткове виконання зобов'язання тощо.

Вчинення зобов'язаною особою дій, які свідчать про виз­нання боргу або іншого обов'язку, є підставою для перери­вання перебігу позовної давності незалежно від складу учас­ників (сторін) зобов'язання. Крім того, окремо сформульоване правило щодо перебігу позовної давності у разі залишення без розгляду позову, пред'явленого у кримі­нальному процесі. У такому разі час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, яким по­зов було залишено без розгляду, не зараховується до трива­лості позовної давності. При цьому, якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона продовжуєть­ся до шести місяців.

Пункт. 2 ст. 267 ЦК України передбачає, що заява про захист порушеного права приймається судом незалежно від спливу позовної давності. Але якщо при розгляді спору буде встановлено, що позовна давність закінчилася до пред­'явлення позову і про її застосування заявлено стороною у спорі, то це є підставою для відмови у його задоволенні. Закінчення строку позовної давності щодо головної вимо­ги визначає, що цей строк закінчився і щодо додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

У разі виконання особою зобов'язання після закінчення позовної давності вона не має права вимагати повернення ви­конаного, навіть якщо у момент виконання вона не знала про сплив позовної давності. Сплив позовної давності позбавляє уповноважену особу можливості захистити в суді своє поруше­не право.

ЦК України містить ст. ст. 253-255, які визначають порядок обчислення строків, у тому числі позовної давності. Строк по­чинається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаний його початок.

Питання для самоконтролю

1.Правоздатність фізичної особи.

2.Дієздатність фізичної особи, види дієздатності.

3.Підстави визнання особи недієздатною та обмеження її в дієздатності.

4.Оголошення особи померлою та визнання її безвісно відсутньою, правові наслідки.

5.Місце проживання фізичної особи, акти цивільного стану.

6.Опіка та піклування.

7.Поняття особистих немайнових прав та види.

8.Поняття юридичної особи, ознаки юридичної особи.

9.Види юридичних осіб та способи їх створення.

10.Припинення юридичної особи та її ліквідація.

11.Поняття підприємницьких товариств.

12.Акціонерне товариство, органи управління та їх компе­тенція.

13.Товариство з обмеженою відповідальністю та товариство з додатковою відповідальністю, органи управління та їх компетенція.

14.Повне товариство. Командитне товариство.

15.Держава та територіальні громади як суб'єкти цивільних правовідносин.

16.Поняття представництва та його види.

17.Довіреність.

18.Поняття та значення строків (термінів) у цивільному праві.

19.Поняття позовної давності та її види.

20.Вимоги, на які не поширюється позовна давність.

21.Зупинення строку позовної давності.

22.Переривання строку позовної давності.

23.Порядок обчислення строків.

Дата добавления: 2014-11-29