Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Тема 13. Витрати на виробництво та реалізацію продукції





Доверь свою работу кандидату наук!
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

Ключові терміни і поняття:

Поточні (операційні) витрати, собівартість продукції, змінні та постійні витрати, пропорційні та непропорційні витрати, прямі та непрямі витрати, управління витратами, критичний обсяг виробництва, валові витрати, кошторис виробництва, елементи витрат, калькуляція, калькуляційні статті витрат.

Зміст теми

1. Загальна характеристика та класифікація витрат підприємства.

2. Поняття собівартості продукції.

3. Планування собівартості продукції підприємства.

4. Калькулювання собівартості продукції.

5. Значення і шляхи зниження собівартості продукції в умовах ринко­вої економіки.

Підприємство будь-якої форми власності під час своєї діяльності здійснює певні затрати (матеріальних, нематеріальних, грошових і трудових ресурсів), пов'язані з простим і розширеним відтворенням основних та оборотних засобів, виробництвом і реалізацією про­дукції, наданням послуг, виконанням робіт, соціальним розвитком колективу тощо.

Розрізняють витрати, пов'язані з операційною, інвестиційною та фінансовою діяльністю підприємства (рис 13.1).

 
 

 

 


Рис. 13. 1. Види витрат підприємства

 

Витрати,що зумовлюються основним видом діяльності підпри­ємства (виробництвом продукції, наданням послуг, виконанням ро­біт), або такі, що забезпечують її здійснення, називаються операцій­ними. За економічним змістом розрізняють такі операційні витратипідприємства: матеріальні, на оплату праці, на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші.

Витрати, пов'язані з інвестиційною діяльністю, підприємство здій­снює при довготерміновому вкладанні капіталу з метою отримання прибутку (капітальне будівництво, розширення та розвиток вироб­ництва, придбання цінних паперів тощо).

Витрати, пов'язані з фінансовою діяльністю,підприємство здій­снює в разі сплати відсотків за отримані від інших юридичних і фі­зичних осіб фінансові кошти у вигляді кредитів та позик, при первин­ному розміщенні на ринку цінних паперів акцій, облігацій власної емісії тощо.



Найбільшу питому вагу в загальних витратах підприємства ма­ють операційні витрати. За функціями розрізняють витрати на ви­робництво, управління (адміністративні), збут та інші.

Класифікацію операційних витрат за різними ознаками наведено на рис. 13.2.

 
 

 


Рис. 13. 2. Класифікація операційних витрат підприємства

 

З метою визначення фінансового результату діяльності підприєм­ства операційні витрати поділяють на закінчені (спожиті) і незакінчені, витрати на продукцію і витрати періоду, прямі й непрямі, ос­новні й накладні.

На практиці не всі витрати пов'язані безпосередньо з виробницт­вом. Тому розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду.

Витрати на продукціюбезпосередньо пов'язані з виробництвом продукції: це витрачені сировина і матеріали, заробітна плата з нара­хуваннями на неї, амортизація виробничого обладнання.

Витрати періодубезпосередньо не стосуються виробництва і роз­глядаються як витрати періоду, в якому їх було здійснено. Це витрати на управління, маркетинг, дослідження ринку тощо, тобто всі опе­раційні витрати, крім витрат на виробництво. |

За способом віднесення на окремі види продукції витрати поділяють на прямі та непрямі.

Прямі витратибезпосередньо пов'язані з виготовленням певного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на одиницю продукції. Якщо на підприємстві виробляється один вид продукції, то всі витра­ти на її виробництво є прямими. Якщо ж виробляється кілька видів продукції, то окремі витрати неможливо прямо віднести до вироб­ництва якогось одного виду продукції. Ці витрати називаються не­прямими.Наприклад, амортизація виробничого обладнання, енергія, спожита на технологічні цілі, тощо.

Виробничі витрати традиційно поділяють на основні й накладні.

Основні витрати— це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. Розрізняють прямі матеріальні витрати, на оплату праці та інші.

До прямих матеріальних витрат належать вартість витрачених матеріалів, які стали частиною готової продукції і можуть бути пря­мо віднесені до певного виробу. Наприклад, вартість витрачених до­щок на виготовлення меблів.

Прямі витрати на оплату праці включають заробітну плату робі­тників, які безпосередньо виготовляють продукцію. Витрати на оп­лату праці інших категорій працівників, які забезпечують або обслу­говують виробничий процес, належать до виробничих накладних витрат.

Інші прямі витрати — це ті, що не належать до прямих матеріаль­них витрат і прямих витрат на оплату праці. Наприклад, це аморти­зація або платежі за оренду спеціального виробничого обладнання, нарахування на заробітну плату робітників, які безпосередньо виго­товляють продукцію (відрахування на соціальні потреби).

Виробничими накладниминазивають витрати, пов'язані з проце­сом виробництва, які не можуть бути віднесені прямо до певного ви­ду виробу. Це витрати матеріалів, на утримання, ремонт і амортиза­цію приміщень виробничих цехів, витрачена з технологічною метою енергія та ін.

Виробничі накладні витрати розподіляють за видами виробів пропорційно вибраній базі розподілу. На основі вибраної бази (кількість продукції, кількість годин роботи основних працівників, машино-години роботи обладнання, прямі витрати на оплату праці, прямі матеріальні витрати, основні витрати) обчислюють ставку роз­поділу накладних витрат — відношення сумарних накладних витрат (НВ) до загальної величини бази їх розподілу:

Кн.в =

де НВ — загальна сума накладних витрат, гр. од.;

Б - показник, узя­тий за базу (шт., год, машино-год, гр. од.).

Звідси сумарні накладні витрати, що відносяться до певного виду продукції, визначають так:

НВпрод = Бпрод Кн.в

де Бпрод — взятий за базу показник, що належить до певного виду продукції.

З метою планування, аналізу і обґрунтування прийняття економі­чних рішень операційні витрати поділяють на релевантні та нерелевантні; одноелементні й комплексні; постійні й змінні; маргінальні й середні.

До релевантнихналежать витрати,які можуть зменшитися внаслі­док прийняття певних рішень, до нерелевантных — витрати,які не за­лежать від прийняття того чи іншого рішення.



Одноелементні (або прості) витрати мають єдиний економічний зміст і є первинними. Наприклад, це витрати сировини і матеріалів, заробітна плата, амортизаційні відрахування тощо.

Комплексні витратирізнорідні за складом і охоплюють кілька одноелементних витрат. Наприклад, це витрати на утримання і експлу­атацію устаткування, що містять кілька елементів витрат, зокрема це витрати сировини і матеріалів, заробітна плата працівників, які об­слуговують устаткування, відрахування на соціальні заходи тощо. До комплексних належать також витрати загальновиробничі, за­гальногосподарські, на усунення браку тощо.

Постійнимивважають витрати,що не залежать від обсягу виго­товленої продукції, а змінюються лише з часом. Наприклад, витрати на орендну плату за приміщення зростатимуть не зі збільшенням об­сягу виробництва, а зі збільшенням терміну оренди.

Змінниминазивають витрати,що змінюються зі зміною обсягу ви­робництва продукції (надання послуг, виконання робіт).

При нульовому обсязі виробництва змінні витрати підприємства на виробництво продукції дорівнюють нулю. Вони зростають із збільшенням обсягів виробництва.

Постійні витрати є при будь-якому обсязі виробництва продукції.

Співвідношення постійних і змінних витрат називають структу­рою витрат підприємства.

Аналітично беззбитковий (критичний) обсяг виробництва обчис­люється за формулою:

Nкр =

де Спост — постійні витрати, гр. од.;

N — обсяг виробництва в нату­ральних одиницях;

Ц — продажна ціна одиниці продукції, гр. од.;

Сзм1 — змінні витрати на одиницю продукції.

Маргінальниминазивають витратипідприємства на виробництво однієї додаткової одиниці продукції. Середні витративизначають, скільки в середньому витрат припадає на виготовлення однієї про­дукції.

За можливістю контролю за рівнем розрізняють контрольовані та неконтрольовані підприємством витрати.

До контрольованихналежать витрати,які керівництво підприєм­ства може безпосередньо контролювати або на які може суттєво впливати: ступінь корисного використання матеріалів, робочого часу та ін.

До неконтрольованихналежать витрати,які підприємство не може контролювати або суттєво на них впливати. Наприклад, це витрати, спричинені дією руху ринкових цін на сировину, тарифів на енергію тощо.

 

Найбільшу питому вагу серед витрат підприємства мають опера­ційні витрати, тобто пов'язані з основною діяльністю підприємства і операціями, що її забезпечують. Ці витрати формують собівартість продукції, яку виготовляє підприємство. Отже, собівартість про­дукції— це вираження у грошовій формі поточних витрат під­приємства на підготовку виробництва продукції, її виготовлення і збут. Для забезпечення беззбиткової виробничо-господарської діяль­ності підприємства ці витрати повинні відшкодовуватись за рахунок виручки від продажу виготовленої продукції (наданих послуг, виконаних робіт).

Собівартість продукції відображує рівень витрат підприємства на її виробництво і комплексно характеризує ефективність використан­ня ним ресурсів, організаційний і технічний рівень виробничого про- і цесу, рівень продуктивності праці тощо.

Розрізняють собівартість продукції індивідуальну і галузеву. Індивідуальна собівартість продукції характеризує витрати конкретно­го підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Застосову­ють її при плануванні й оцінюванні діяльності конкретного підпри­ємства. Галузева собівартість відбиває середньогалузеві витрати на виробництво і реалізацію продукції, тобто:

Sгал =

де і — кількість підприємств галузі, і = 1, т;

Si — собівартість одиниці певного виду виробу на і-му підприємстві, гр. од.;

Ni — обсяг виготовленої продукції певного виду на і-му підприємстві.

З метою здійснення економічного аналізу рівня витрат підприєм­ства розрізняють собівартість продукції нормативну, планову, фак­тичну і кошторисну.

Нормативна собівартість продукції формується з витрат на ви­робництво і реалізацію продукції, які визначають за діючими норма­ми витрат ресурсів.

Планову собівартість визначають перед початком планового пе­ріоду за прогресивними нормами витрат ресурсів і діючих цін на ре­сурси в момент складання плану. Найчастіше її приймають нижчою від нормативної собівартості або такою, що дорівнює їй.

Фактична собівартість відбиває фактичні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції за даними бухгалтерського обліку. Вона може бути нижчою від планової собівартості або пере­вищувати її.

Кошторисна собівартість відбиває витрати підприємства на виріб або замовлення, які виконуються в одиничному (індивідуаль­ному) виробництві або в разовому порядку.

Залежно від послідовності формування витрат на виробництво і збут продукції розрізняють собівартість продукції цехову, виробни­чу та повну. Формування собівартості продукції підприємства ілю­струє рис 13.3.

 
 

 


Рис. 13.3. Формування собівартості продукції підприємства

Цехова собівартість продукції включає всі прямі поточні витрати, пов'язані з виробництвом продукції в межах цеху підприємства (си­ровина, заробітна плата основних працівників, нарахування на заро­бітну плату основних працівників, амортизація обладнання цеху).

Виробнича собівартість продукції охоплює витрати на виробниц­тво продукції в межах підприємства, тобто як прямі, так і накладні виробничі витрати (витрати на енергію, спожиту в технологічних цілях, на утримання і експлуатацію обладнання, амортизацію будівлі виробничого корпусу та ін.).

Повна собівартість продукції підприємства — це сукупність вит­рат, що становлять виробничу собівартість, і позавиробничих витрат підприємства (адміністративних, на збут та інших).

Необхідно зауважити, що не всі витрати підприємства входять у собівартість продукції. Через собівартість відшкодовуються лише витрати, які забезпечують просте відтворення всіх факторів вироб­ництва: предметів та засобів праці, природних ресурсів, робочої си­ли. Це витрати, пов'язані з такими аспектами діяльності підприєм­ства:

ü дослідженням ринку і виявленням потреби у продукції;

ü підготовкою і освоєнням випуску нової продукції;

ü виробництвом продукції (витрати сировини і матеріалів, енергії, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, оплата праці виробничого персоналу з нарахуваннями на неї);

ü обслуговуванням і управлінням виробничого процесу;

ü збутом продукції (витрати на пакування, транспортування, рекла­му, комісійні витрати тощо);

ü розвідкою, використанням і охороною природних ресурсів (вит­рати на геологорозвідувальні роботи; плата за використання вод­них і лісових ресурсів; витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів тощо);

ü набором і підготовкою кадрів; поточною раціоналізацією вироб­ництва та вдосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції, крім капітальних витрат.

 

Існує три способи планування собівартості продукції підприємства. Перший спосіббазується на використанні кошторису виробницт­ва, який складається на основі елементів витрат (матеріальні витра­ти, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація ос­новних фондів, інші витрати).

Другий спосібобчислення собівартості продукції підприємства п.п) передбачає визначення попередньо обчисленої собівартості ок­ремих виробів:

Сп.п =

де Сі — собівартість продукції і-то виду продукції, гр. од.;

Ni — об­сяг виготовленої продукції i-го виду, натур, од.;

і — вид продукції підприємства, і =

Третій спосібобчислення собівартості товарної продукції підпри­ємства базується на застосуванні пофакторного методу, за допомо­гою якого визначається собівартість продукції з урахуванням впли­ву на неї різних факторів, які діють безпосередньо на рівні підпри­ємства. Згідно з цим методом собівартість продукції підприємства визначається так:

Сп.п =

де — собівартість (розрахункова) планового обсягу випуску продукції за рівнем витрат базового (минулого) періоду, гр. од.;

— зміна собівартості у плановому періоді під впливом у-го фак­тора, гр. од.;

j — фактор, що впливає на формування собівартості продукції підприємства, j= .

До факторів, вплив яких на собівартість продукції можна визна­чити заздалегідь, належать організаційно-технічні заходи підприєм­ства, зміна структури і обсягу виробництва продукції.

Зміну собівартості під впливом організаційно-технічних факторів (таких як підвищення технічного рівня виробництва, удосконалення організації виробництва, праці, управління) обчислюють за плано­вим обсягом виробництва продукції як різницю витрат на одиницю продукції до і після впровадження заходів:

ΔCо.т.ф = (С2 – С1) N2

де С1, С2 — витрати на одиницю продукції відповідно до і після впровадження заходів;

N2 — обсяг виробництва продукції після впровадження заходів у плановому періоді, натур, од.

Вплив зміни обсягу виробництва на собівартість продукції обчис­люється так:

ΔCуп =

де ΔСуп — зміна умовно-постійних витрат у плановому періоді, гр. од.;

Суп.баз — абсолютна сума умовно-постійних витрат у базовому періоді, гр. од.; ΔСуп% — зміна умовно-постійних витрат у плановому періоді, %;

ΔQ% — зміна обсягу виробництва у плановому періоді, %.

Собівартість реалізованої продукціїяк показник застосовують для визначення фінансового результату операційної діяльності під­приємства і визначають як виробничу собівартість виготовленої під­приємством продукції шляхом її коригування на зміну залишків не­реалізованої продукції:

Ср.п = Сзв.п + (Сг.п.п – Сг.п.к)

де Ср.п — собівартість реалізованої в звітному періоді продукції підприємства, гр. од.;

Сзв.п — виробнича собівартість виготовленої підприємством продукції у звітному періоді, гр. од.;

Сг.п.п, Сг.п.к — виробнича собівартість залишків готової продукції на складі підприємства відповідно на початок і кінець звітного періоду, гр. од.

 

Процес обчислення собівартості одиниці продукції називається калькулюванням собівартості продукції.Він передбачає встановлення об'єкта калькуляції, вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат.

Об'єктом калькулюванняназивають продукцію або роботу (по­слугу), собівартість яких обчислюють. До об'єктів калькулювання на підприємстві належать основна і допоміжна продукція, послуги і ро­боти, призначені для споживання як за межами, так і всередині під­приємства.

Для кожного об'єкта калькулювання вибирають калькуляційну одиницю, тобто одиницю його кількісного вимірювання (маса, пло­ща, об'єм, кількість у штуках тощо). При калькулюванні витрати під­приємства групують за калькуляційними статтями. Статті кальку­ляції формують з витрат, які різняться функціональною роллю у ви­робничому процесі й місцем виникнення. Перелік статей калькуляції витратможе бути різний, що зумовлюється особливостями галузі, до якої належить підприємство. Загалом калькуляція витрат має та­кий вигляд:

1. Сировина і матеріали.

2. Енергія, спожита на технологічні цілі.

3. Заробітна плата виробничих робітників (основна і додаткова).

4. Відрахування на соціальні потреби.

5. Утримання та експлуатація машин і устаткування.

6. Загальновиробничі витрати.

7. Загальногосподарські витрати.

8. Підготовка і освоєння виробництва.

9. Позавиробничі витрати.

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат кошторису виробництва полягає в тому, що у статтях калькуляції враховуються тільки витрати на одиницю певного виду продукції, а в кошторисі — усі витрати підприємства, пов'язані з його основною діяльністю за певний період.

Розрізняють такі методи калькулювання:

1. нормативний передбачає встановлення витрат на одиницю продукції згідно з діючими нормами;

2. параметричний базується на визначенні витрат на проектний виріб виходячи із залежності їх рівня від зміни техніко-економічних параметрів виробу;

3. розрахунково-аналітичний розподіл прямих витрат на вироб­ництво одиниці продукції за діючими нормами, а непрямих — пропорційно заробітній платі основних робітників.

Витрати сировини (матеріалів) на одиницю продукції визнача­ють за формулою:

См =

де т — кількість видів сировини (матеріалів), які використовують для виробництва одиниці продукції;

Нмі — норма витрат і-то виду сировини (матеріалів) на виробництво одиниці продукції, натур, од.;

Цмі — ціна придбання і-го виду сировини (матеріалів), гр. од.;

Нвідх — витрати і-го виду сировини (матеріалів), що згідно з техно­логією виробництва йде у відходи, натур, од.;

Цвідх — ціна можливої реалізації відходів і-го виду сировини (матеріалів).

Витрати енергії на одиницю продукції обчислюють за нормами витрат і діючими тарифами на енергію:

Сен =

де ткількість видів енергії, які використовують для виробництва одиниці продукції;

Нені — норми витрат і-го виду енергії на вироб­ництво одиниці продукції, натур. од.;

Цені — ціна (тариф) на вико­ристання і-го виду енергії, гр. од.

Витрати на оплату праці робітників включають основну і додат­кову заробітну плату виробничих робітників, які безпосередньо ви­готовляють основну продукцію підприємства. Основну заробітну плату обчислюють за нормами витрат часу на виконання техноло­гічних операцій і тарифними ставками або за відрядними розцінками на виконання операцій, виготовлення деталей, вузлів, одиниці про­дукції. До витрат на основну заробітну плату включаються доплати і надбавки робітникам за кваліфікацію, роботу в понадурочний час, перевиконання плану тощо. Додаткову заробітну плату сплачують за невідпрацьований час (оплата відпусток, часу виконання держав­них обов'язків тощо).

До відрахувань па соціальні заходи включають обов'язкові нараху­вання на заробітну плату основних робітників: до державного фонду соціального страхування, державного пенсійного фонду, фонду страхування на випадок безробіття та ін. Ці нарахування визначають у процентах до суми основної і додаткової заробітної плати основних робітників.

Витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування є комплексними, оскільки охоплюють витрати на енергію, пальне, стиснуте повітря, що безпосередньо необхідні для експлуатації об­ладнання, амортизаційні відрахування за машинами і устаткуван­ням, оплату праці та відрахування на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини, на ремонт устаткування тощо. Оскільки г такі витрати неможливо обчислити безпосередньо на одиницю про­дукції, тобто вони є накладними виробничими витратами, їх розпо­діляють за вибраною базою розподілу. Найчастіше за таку базу бе­руть основну заробітну плату виробничих робітників. Витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування, що припадають на одиницю продукції, обчислюють так:

Су.м1 = Сз.п1 ) 100

де Су.м1, Сз.п1 — витрати відповідно на утримання та експлуатацію ма­шин і устаткування й заробітну плату, що припадають на одиницю виготовленої підприємством продукції, гр. од.;

Су.м, Сз.п — сумарні витрати підприємства відповідно на утримання та експлуатацію ма­шин і устаткування й заробітну плату основним робітникам, гр. од.

Загальновиробничі витрати так само комплексні. Вони охоплюють витрати на такі потреби, як управління, виробниче та господарське обслуговування в межах виробництва, а також витрати на заробітну плату з відрахуванням на соціальні заходи працівників управління цеху, спеціалістів, обслуговуючого персоналу, охорону праці, аморти­зацію будівель і споруд виробничого призначення тощо.

До комплексних належать також загальногосподарські витрати. Вони містять витрати на управління підприємством загалом, а також витрати на заробітну плату з відрахуваннями на соціальні заходи ад­міністративно-управлінського персоналу, послуги зв'язку, утриман­ня будівлі адміністративного корпусу, амортизаційні відрахування за основними фондами загальногосподарського призначення, послу­ги юридичних і аудиторських фірм, страхування майна, дослідження, випробування, винахідництво тощо.

Загальновиробничі та загальногосподарські витрати є накладни­ми витратами підприємства і розподіляються на одиницю продукції аналогічно витратам на утримання машин і устаткування.

 

Зниження витрат виробництва та собівартості продукції є однією з основних умов збільшення прибутку підприємства, підвищення рентабельності та ефективності його діяльності.

До основних джерел зниження собівартості продукції підприєм­ства належать скорочення:

ü витрат уречевленої праці, що досягається за рахунок поліпшення використання засобів та предметів праці;

ü затрат живої праці, які можна скоротити за рахунок підвищення продуктивності праці;

ü адміністративно-управлінських витрат, зниження яких досягаєть­ся шляхом розумної економії.

Зниження собівартості продукції підприємства досягається скоро­ченням витрат, які мають найбільшу питому вагу в її структурі, зокрема, під впливом таких факторів, як підвищення технічного рівня виробництва, удосконалення організації виробництва і праці, зміни структури та обсягу продукції, галузевих та інших чинників.

Підвищення технічного рівня виробництвасприяє економії витрат за рахунок:

зниження норм витрат матеріалів. У цьому разі економію розра­ховують за формулою:

Ем = (Н0 – Н11 N1

де Н0, Н1 — норма витрат матеріалів відповідно до і після здійснен­ня заходу, натур, од.;

Ц1 — ціна одиниці матеріального ресурсу, грн.;

N1 — обсяг випуску продукції після здійснення заходу, натур, од.;

підвищення продуктивності праці, тобто зниження трудомістко­сті праці. У цьому разі економію обчислюють так:

Ет = ((t0C0 – t1C1)(1+%д.з.п 100)((1+%в.с.з 100)) N1

де t0, t1 — трудомісткість одиниці продукції відповідно до і після здійснення заходу, нормо-год;

С0, С1 —середньогодинна ставка пра­цівників відповідно до і після здійснення заходу, грн.;

%д.з.п — се­редній відсоток додаткової заробітної плати для певної категорії працівників;

%в.с.з — встановлений законодавством відсоток відра­хувань на соціальні заходи.

Удосконалення організації виробництва і праціна підприємстві сприяє економії витрат за рахунок поглиблення спеціалізації й роз­ширення кооперування, яку визначають так:

Ес.к = (S – (Цопт+ Т)) Nк

де S — собівартість одиниці виробів, виробництво яких планується на спеціалізованих підприємствах, грн.;

Цопт— оптова ціна за виріб, виготовлений на спеціалізованому підприємстві, грн.;

Т — транс­портно-заготівельні витрати на одиницю виробу, грн.;

Nк — кіль­кість виробів, що буде отримано при кооперації зі спеціалізованих підприємств з моменту здійснення спеціалізації до кінця року, натур, од.

Зміна структури і обсягу продукціїсприяє відносному зниженню умовно-постійних витрат підприємства. У цьому разі економію об­числюють за формулою:

Еуп = ΔQ Пуп 100

де ΔQ — приріст обсягу випуску продукції у плановому році, %;

Пуп — сумарні (повні) умовно-постійні витрати в базовому році, грн.

Загальний вплив зазначених факторів на собівартість продукції визначають так:

Езаг = Ем + Ет + Ес.к + Еуп =

де і — фактор впливу на собівартість продукції.

 

Зниження собівартості продукції за факторами розраховують у такій послідовності.

1. Визначають витрати на 1 грн. товарної продукції в базовому році:

В1грн.баз =

де Sбаз — собівартість продукції в базовому році, грн.;

Qбаз - обсяг випуску товарної продукції у базовому році, грн.

2. Обчислюють собівартість товарної продукції у плановому році на рівні витрат базового року:

Sвих = В1грн Qпл

де Qпл — обсяг випуску товарної продукції підприємства у планово­му році, грн.

3. Розраховують економію затрат з урахуванням техніко-економічних факторів методом прямого розрахунку.

4. Обчислюють планову собівартість продукції:

Sпл = Sвих + (-) Езаг

5. Визначають витрати на 1 грн. товарної продукції у плановому році:

В1грн.пл =

6. Розраховують зниження витрат на 1 грн. у плановому році по­рівняно з базовим:

ΔВ =

Розрахувати зниження собівартості продукції за факторами можна не тільки методом прямого розрахунку, а й індексним методом. Цей метод ураховує вплив факторів на собівартість за укрупненим спосо­бом.

Зменшення собівартості продукції за рахунок зміни норм витрат матеріалів і зміни цін на них обчислюють так:

ΔSм = (1-Ін.м Іц)

де Ін.м, Іц — індекси зміни відповідно норм витрат матеріалів на один виріб і ціни на одиницю матеріального ресурсу;

αм.в — питома вага матеріальних витрат у собівартості продукції, %.

Зменшення собівартості продукції за рахунок підвищення продук­тивності праці обчислюють за формулою:

ΔSп.п = (1 - з.п

де Із.п, Іп.п — індекс підвищення відповідно середньої заробітної пла­ти та продуктивності праці;

αз.п — питома вага заробітної плати в собівартості продукції, %.

Зменшення собівартості продукції за рахунок зміни умовно-по­стійних витрат розраховують так:

ΔSуп = (1 - уп.в

де Іуп, ІQ — індекс підвищення відповідно умовно-постійних витрат і обсягу випуску продукції;

αуп.в — питома вага умовно-постійних витрат у собівартості продукції, %.

Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой




Дата добавления: 2014-11-29; Просмотров: 1088; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:

  1. V. Інші витрати
  2. V. Конкурентоспроможність продукції товарів і її економічна ефективність
  3. Аграрне виробництво – особлива сфера вкладення капіталу
  4. Аналіз можливості формування портфеля замовлень, попиту на продукцію, конкурентоспроможності продукції, критичної маси продажу.
  5. Аналіз обсягів виробництва і реалізації Початковим етапом аналізу є оцінка обсягів і структури виробництва продукції. 1 страница
  6. Аналіз обсягів виробництва і реалізації Початковим етапом аналізу є оцінка обсягів і структури виробництва продукції. 2 страница
  7. Аналіз обсягів виробництва і реалізації Початковим етапом аналізу є оцінка обсягів і структури виробництва продукції. 3 страница
  8. Аналіз суми виручки від реалізації продукції, виконання робіт та надання послуг.
  9. Асортимент – перелік найменувань продукції з вказівкою обсягу випуску за видами, типами, марками, рівнем якості, зокрема за сортами.
  10. Блок 4. Прокатне виробництво
  11. Блок 4. Прокатне виробництво
  12. Блок 4. Прокатне виробництво

studopedia.su - Студопедия (2013 - 2022) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.117 сек.