Предмет і завдання курсу соціології

В УКРАЇНІ І ПРОВЕДЕННЯ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА СОЦІОЛОГІЧНОЇ РОБОТИ

ВСТУП ДО СОЦІОЛОГІЇ.

ТЕМА 1.

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

План

1.1.Предмет і завдання курсу соціології

1.2.Соціологія як наука про суспільство, соціальні спільноти і соціальні

інститути

1.3.Об’єкт, суб’єкт, структура і функції соціології

1.4 Організація соціологічних досліджень в сучасній Україні. Методи збору

і аналізу соціологічної інформації

Ключові поняття та терміни:

Соціологія, мікросоціологія, макросоціологія, соціальна спільнота, соціальний інститут, програма досліджень, соціальне прогнозування, методи соціології, структура соціологічного знання

З давніх часів людство звертало увагу на політичний, економічний і культурний розвиток суспільства, на роль людини в усіх суспільних процесах, але тільки у ХІХ ст. відомі філософи, літератори і науковці звернулися до проблеми функціонування і розвитку суспільства як цілісної системи. Термін «соціологія» походить від латинського слова «societas» (суспільство) та грецького «logos» (слово, вчення). Його вперше впровадив до наукового ужитку французький філософ Огюст Конт в 30-х роках ХІХ ст.

Соціологія – наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії.

Специфіка соціологічного світобачення:

1)Погляд на суспільство як певну цілісність, цілісну систему, що розвивається за своїми специфічними законами.

2)Установка на вивчення суспільних відносин, що реально існують, на відміну від утопічного конструювання ідеального суспільства.

3)Спирання на емпіричні методи дослідження. Елементи такого підходу складалися в рамках соціофізики, соціофілософії, філософії, історії, по мірі розвитку емпірічних соціологічних досліджень, в ході диференціації суспільних та гуманітарних наук, по мірі зростаючого впливу природознавства.

Соціально-політичні передумови виникнення соціології:

1)Діяльність просвітників стимулювала процес революційного руйнування старого суспільного ладу в Європі.

2)Ранні буржуазні революції вплинули на розвиток суспільно-політичної думки. Соціальні думкарі першої половини ХІХ століття намагалися осмислити суть та наслідки французької революції. Дослідники намагалися проаналізувати поняття “революція”, “демократія” тощо.

Специфіка соціології серед інших суспільних наук полягає в тому, що вона вивчає суспільство під особливим кутом зору – крізь призму соціальних процесів та відносин, які становлять основний зміст соціальної реальності. Суспільство – дуже складне й багатогранне в структурному плані явище. Соціологія вивчає соціальну сферу життя суспільства – область соціальних відносин як відносин між більш чи менш широкими спільнотами людей та самими людьми, що є частинами тих спільнот. У центрі соціального життя – взаємодія людей, а індивід і група – сукупність соціальних зв’язків, що породжують складні соціальні структури: особистість, індивід, суспільство, культура, держава, право, мораль, наука, мистецтво, родина тощо. Поняття “соціальний” має кілька значень: від позначення самої сутності суспільного життя до розуміння сутності соціального зв’язку. Соціальний зв’язок – те, що змушує людей гуртуватися, незважаючи на нерівність тощо. Тож соціологія вивчає в суспільстві лише соціальне.

1.2.Соціологія як наука про суспільство, соціальні спільноти і соціальні інститути. Протягом всього історичного періоду формування і розвитку соціологічного знання більшість мислителів намагалися відповісти на питання: Що уявляє собою людське суспільство? Як воно діє? Яким чином побудоване?

В соціології термін «суспільство» розглядається в широкому і вузькому значеннях. В широкому – це історично розвинута сукупність відносин і зв’язків між людьми, які складалися в процесі їхньої сумісної діяльності. У вузькому значенні- це історично конкретний тип того чи іншого суспільства, певні форми соціальних відносин і зв’язків, які виявляють всебічну залежність індивідів один від одного.

Суспільство – це соціальна організація даної країни, основою якої є соціальна структура. Основними категоріями і поняттями, якими оперують в соціологічних дослідженнях є соціальна спільнота, соціальний інститут, соціальні відносини, соціальні процеси, дії, взаємодії, особистість та інші.

	Суспільство як соціальна система

Соціальний інститут – це форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності, яка забезпечує функціонування суспільних відносин.

Соціальний інститут – це форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності, яка забезпечує функціонування суспільних відносин.

Класифікація соціальних інститутів

Види соціальних інститутів	Функції, які виконують
Економічні соціальні інститути	Виробництво, розподіл благ, послуг, регулювання грошового обігу, організація праці тощо
Політичні соціальні інститути	Встановлення, виконання, підтримання влади (уряд, парламент, поліція, суд, армія та ін.)
Виховні та культурні інститути	Розвиток культури, соціалізація молодого покоління, передача культурних цінностей суспільства (сім’я, школа, навчальні, наукові, художні заклади тощо)
Релігійні соціальні інститути	Задоволення потреб, пов’язаних з розумінням надприродного і священного (церковні організації)

Соціальний інститут вирішує наступні завдання:

1) задовольняє різні потреби членів суспільства;

2) регулює дії людей в межах соціальних відносин;

3) попереджує небажані дії, забезпечує усталеність суспільства;

4) інтегрує наміри, дії, відносини індивідів, забезпечує внутрішню згуртованість спільнот.

Процес інституціоналізації. У 1899 році Веблен розробив “Теорію класу нероб”. З неї виходить: “Еволюція суспільства” – процес природнього добору соціальних інститутів. Заборона інцесту – перша основна норма – є провісником виникнення всіх соціальних інститутів. Соціальний інститут – засіб пристосування, що створений для задоволення життєвих потреб та регулюється оберемком соціальних норм. Веблен та його послідовник Гамілтон були фундаторами інституціоналізму. Інституціоналізація – це процес, коли суспільна потреба починає усвідомлюватися як загальносоціальне, а не як приватне, і для її реалізації в суспільстві встановлюються особливі норми поведінки, готуються кадри, виділяються ресурси. Соціальні потреби, що породжують процес інституціоналізації:

1)Потреба комунікації;

2)Потреба виробництва продуктів та послуг;

3)Потреба розподілу благ;

4)Потреба безпеки та захисту життя громадян;

5)Потреба затримки системи нерівності;

6)Потреба соціального контролю за членами суспільства.

Соціальні інститути виконують в суспільстві функції соціального управління та соціального контролю. Соціальний контроль дає можливість суспільству і його системам забезпечити дотримання колективних умов, порушення яких заподіює шкоди соціальній системі. Соціальний інститут це відносно стабільна інтеграція сукупності символів, вір, цінностей, норм, політичних статусів, що керують цілими сферами соціального життя: сім’єю, економікою, освітою, управлінням тощо. Соціальний інститут існує через необхідність задовільнити найважливіші життєві потреби.

Для виникнення та розвитку соціального інституту потрібно:

1)Щоб у суспільстві виникла та розвилася потреба, що стане головною передумовою даного соціального інституту;

2)Усталена система функцій, дій, операцій, цілей, що вирішують цю проблему;

3)Соціальний інститут повинен мати ресурси (матеріальні, фінанси, праця, організація), що їх повинне поповнювати суспільство;

4)Особливе культурне середовище для існування соціального інституту (субкультура – система знаків, правил тощо, що відрізняє певних людей).

Кожна соціальна спільнота виробляє свої цінності, правові і моральні норми, звички, санкції, які забезпечують певний соціальний порядок та упорядкованість суспільного життя.

До функцій соціальних інститутів відносяться:

1)впорядкування діяльності різних людей шляхом зведення їх до передбаченої соціальної ролі;

2)соціальні інститути сприяють соціалізації індивідів;

3)соціальне управління та контроль.

Якщо соціальний інститут, опріч користі, приносить суспільству шкоду, ці дії називають дисфункцією. Функцій та дисфункції є відносними. Ситуація дисфункції виникає тоді, коли змінюються соціальні потреби, і ці зміни не знаходять відображення у структурі і функції соціального інституту. Ці явища можливі як у формальній сфері, так і в характері змісту діяльності соціальних інститутів. Зовнішні явища – брак підготованих кадрів. Внутрішні – неясність мети дії, невизначеність функцій, падіння соціального престижу та авторитету даного соціального інституту, якщо інститути втрачають якість і деперсоналізуються, відбувається дисфункція. Всі вони бувають латентні та явні. Явні – очевидні, всі їх усвідомлюють, а латентні – не заявлені, приховані від ока. Латентна функція може приносити користь. Одна і та сама функція може бути явною або латентною для різних членів суспільства.

Соціальна спільнота – сукупність людей, об’єднаних відносно стійкими соціальними зв’язками, відносинами, яка має загальні ознаки, що надають їй неповторної своєрідності.

Ознаки, за якими виділяються типи спільнот:

1) за кількісним складом (малі, середні, великі);

2) за тривалістю існування (тривають недовго або протягом десятиліть і століть);

3) за ступенем організованості (формальні і неформальні, спонтанні, цілеспрямовані, на основі цінностей і інтересів тощо)

Соціальна спільнота - це сукупність людей, що виділяються за соціально значущими критеріями. Існують три основні соціальні спільноти, їх розрізняють за кількістю та способом скупчення. Функціонально – на досягнення групової мети. Соціальні спільноти можуть виникати спонтанно або організовано, мають формальний або неформальний вигляд. Соціальні спільноти бувають масовими та груповими. Масові мають статистичний характер, вони не є структурованими та однорідними. Групові визначають цілісність внутрішньою структурою.

За соціологом Р.Мертоном виділяються три основні риси груп:

1)Взаємодія між членами групи;

2)Почуття приналежності до групи;

3)Усвідомлення єдності з групою.

Скупченою є група, яка складається з п’яти і більше чоловік.

Дата добавления: 2014-11-29