Економічні умови

Контрольні питання і завдання

1. Назвіть три головні принципи, яким підпорядковується організація внутрішнього простору архітектурних об’єктів.

2. Що таке функціональне зонування?

3. За якими критеріями окремі приміщення об’єднуються у функціональні групи?

4. Які відомі типи функціонального зонування?

5. Який порядок проведення аналізу функціонального призначення об’єкта?

6. Як визначаються просторові габарити окремих приміщень?

7. Які матеріальні структури та об’ємно-планувальні прийоми використовуються для розчленування внутрішнього простору на окремі функціональні зони?

8. Назвіть основні схеми групування приміщень і просторів.

9. Які відомі основні композиційні схеми будівель?

10. Чим підвальний поверх відрізняється від цокольного?

11. Де може розташовуватись технічний поверх і як він називається в кожному з цих випадків?

Під економічністю проекту будинку чи споруди звичайно розуміють мінімізацію витрат на його зведення та експлуатацію. Будь-який проект слід розглядати як комплексне вирішення низки окремих завдань: конструктивних, об’ємно-планувальних, технологічних тощо, тому економічність проекту в цілому передбачає найраціональніше вирішення кожного з його елементів. В основному економічність будівельної частини проекту визначається його об’ємно-планувальними і конструктивними рішеннями.

Для розрахунку вартості будівництва (кошторису) та експлуатаційних витрат будівлі її об’ємно-планувальне рішення слід оцінити не лише якісно (добре, задовільно, погано), але й кількісно. Для цього існують техніко-економічні показники (ТЕП). Склад ТЕП різний для житлових, громадських та виробничих будівель. Так, до складу обов’язкових техніко-економічних показників по житловому будинку вклю­чають:

а) площу ділянки;

б) площу забудови;

в) поверховість;

г) умовну висоту будинку;

д) кількість квартир у будинку, в тому числі:

– однокімнатних;

– двокімнатних і більше;

е) площу квартир у будинку;

ж) площу літніх приміщень (зі знижувальними коефіцієнтами);

з) загальну площу квартир у будинку;

и) площу вбудованих нежитлових приміщень;

к) загальний будівельний об’єм усього, в тому числі:

– вище від позначки ± 0.00;

– нижче від позначки ± 0.00;

л) питому теплову потужність опалення.

Склад ТЕП громадського будинку залежить від його виду.

Деякі техніко-економічні показники однакові для житлових, громадських та виробничих будівель. До них, насамперед, відносять площу забудови, поверховість, загальний будівельний об’єм (у т.ч. вище й нижче від позначки ± 0.00).

Площа забудови будинку визначається як площа горизонтального перерізу по зовнішньому обводові будинку на рівні цоколя, включаючи частини, що виступають. Площа під будинком, розта­шованим на опорах, а також проїзди під будинком включаються до площі забудови.

При визначенні поверховості будинку до числа поверхів уключаються всі надземні поверхи, у тому числі технічний поверх, мансардний, а також цокольний поверх, якщо верхній рівень його перекриття знаходиться вище від середньої планувальної позначки землі не менше ніж на 2 м. Технічний поверх, розташований над верхнім поверхом, при визначенні поверховості будинків не враховується.

При різній кількості поверхів у різних частинах будинку, а також при розташуванні будинку на ділянці з уклоном, коли за рахунок уклону збільшується кількість поверхів, поверховість виз­начається окремо для кожної частини будинку, виходячи з рівня виходу з будинку.

Будівельний об’єм будинку визначається як сума будівельного об’єму вище від позначки ± 0.00 (надземна частина) і нижче від цієї позначки (підземна частина).

Будівельний об’єм надземної та підземної частин будинку визначається в межах обмежу­вальних поверхонь з уключенням огороджувальних конструкцій, світлових ліхтарів, куполів та ін., починаючи з позначки чистої підлоги кожної із частин будинку, без урахування архітектурних деталей та конструктивних елементів, що виступають, підпільних каналів, портиків, терас, балконів, об’єму проїздів і простору під будинком на опорах (у чистоті).

Загальна площа будинку в цілому й окремих його частин розраховується дещо по-різному для житлових і громадських будинків. Для житлових будинків правила підрахунку такі.

Площу квартир визначають як суму площ усіх приміщень квартири, за винятком лоджій, балконів, веранд, терас, холодних комор і зовнішніх тамбурів.

Загальну площу квартир визначають як суму площ усіх приміщень квартири (за винятком вхідних тамбурів в одноквартирних будинках), убудованих шаф і літніх приміщень, підрахованих із такими знижувальними коефіцієнтами:

– для балконів та терас – 0,3;

– для лоджій – 0,5;

– засклених балконів – 0,8;

– веранд, засклених лоджій і холодних комор – 1,0.

Площа, яку займає піч, до площі приміщень не включається. Площа під маршем внутрішньоквартирних сходів при висоті від підлоги до низу виступних конструкцій 1,6 м і більше включається до площі приміщень, де розташовані сходи.

Загальну площу приміщень гуртожитків і спеціалізованих житлових будинків для осіб похилого віку та інвалідів визначають як суму площ житлових кімнат, підсобних приміщень (у тому числі вбудованих шаф), приміщень громадського призначення, а також літніх приміщень з коефіцієнтами.

Житлову площу квартирних будинків і гуртожитків визначають як суму площ житлових кімнат без урахування вбудованих шаф.

Загальну площу квартир житлових будинків визначають як суму загальних площ квартир цих будинків.

Загальна площа приміщень громадського призначення, вбудованих у житлові будинки, підра­ховується окремо згідно з вимогами ДБН В.2.2-9.

Площі горища, технічного підпілля (технічного горища), позаквартирних комунікацій, а також тамбурів сходових кліток, ліфтових та інших шахт, портиків, ґанків, зовнішніх відкритих сходів до загальної площі будинків не включаються.

Площу житлового будинку визначають як суму площ поверхів будинку, виміряних у межах внутрішніх поверхонь зовнішніх стін, а також площ балконів і лоджій.

Площа сходових кліток, ліфтових та інших шахт уключається до площі поверху з урахуванням їх площ на рівні цього поверху.

Площа горищ і технічних поверхів та підвалів до площі будинку не включається.

Площу приміщень житлових будинків визначають за їх розмірами, вимірюваними між опорядженими поверхнями стін і перегородок на рівні підлоги (без урахування плінтусів). При визначенні площі мансардного приміщення враховують площу цього приміщення з висотою по­хилої стелі не менше ніж 1,5 м при нахилі 30° до горизонту; 1,1 м при 45°; 0,5 м при 60° та більше. При проміжних значеннях висота визначається за інтерполяцією. Площу приміщення з меншою висотою враховують у загальній площі з коефіцієнтом 0,7, при цьому мінімальна висота стіни повинна бути 1,2 м при нахилі стелі 30°; 0,8 м при нахилі від 45° до 60°; не обмежується за нахилу 60° і більше.

Підрахунок загальної площі громадських будинків та їх окремих елементів відрізняється від аналогічного підрахунку для житлового будинку.

Загальна площа громадського будинку визначається як сума площ усіх поверхів (уключаючи технічні, мансардний, цокольний та підвальні).

Площу поверхів будинків слід вимірювати в межах внутрішніх поверхонь зовнішніх стін. Площу антресолей, переходів до інших будинків, засклених веранд, галерей та балконів залів для глядачів й інших залів слід включати до загальної площі будинку. Площу багатосвітлових приміщень слід включати до загальної площі будинку в межах тільки одного поверху.

Якщо зовнішні стіни мають нахил, площа поверху вимірюється на рівні підлоги.

Корисна площа громадського будинку визначається як сума площ усіх розташованих в ньому приміщень, а також балконів і антресолей у залах, фойє тощо за винятком сходових кліток, ліфтових шахт, внутрішніх відкритих сходів і пандусів.

Розрахункова площа громадського будинку визначається як сума площ усіх розташованих у ньому приміщень, за винятком коридорів, тамбурів, переходів, сходових кліток, ліфтових шахт, внутрішніх відкритих сходів, а також приміщень, призначених для розміщення інженерного облад­нання та інженерних мереж.

Площа коридорів, що використовуються як рекреаційні приміщення в будинках навчальних закладів, а в будинках лікарень, санаторіїв, будинків відпочинку, кінотеатрів, клубів, центрів куль­тури і дозвілля та інших закладів призначені для відпочинку або очікування відвідувачів, уклю­чається до розрахункової площі.

Площа горища (технічного горища), технічного підпідвального простору, якщо висота від підлоги до низу конструкцій, що виступають, менше ніж 1,9 м, а також лоджій, тамбурів, зовнішніх балконів, портиків, ґанків зовнішніх відкритих сходів до загальної, корисної та розрахункової площі будинку не включаються.

Площу приміщень будинків слід визначати за їх розмірами, виміряними між опоряд­женими поверхнями стін і перегородок на рівні підлоги (без урахування плінтусів). При визна­ченні площі мансардного приміщення враховується площа цього приміщення з висотою похилої стелі не менше ніж 1,9 м.

Торговельна площа магазину визначається як сума площ торговельних залів, приміщень прийому та видачі замовлень, залу кафетерію, площ для додаткових послуг покупцям.

Одним із поширених методів оцінювання економічності варіантів об’ємно-планувальних рішень є використання системи коефіцієнтів:

К₁ – відношення робочої (площі квартир, загальної житлової тощо) площі до загальної площі будинку (К₁ →1);

К₂ – відношення будівельного об’єму до загальної площі будинку (К₂ → min);

К₃ – відношення площі зовнішніх огороджувальних конструкцій до загальної площі будинку (К₃ → min);

К₄ – відношення периметра зовнішніх стін до площі забудови будинку (К₄ → min);

К₅ – відношення конструктивної площі до площі забудови будинку (К₅ → min); конструктивна площа обчислюється як різниця між площею забудови і сумою площ усіх приміщень поверху.

У той же час використання системи коефіцієнтів (особливо К₁ для оцінки якості квартир і одноквартирних житлових будинків) має свої недоліки – тут найекономічнішим виявляється варіант з незручними прохідними кімнатами.

Тому Г.І. Лавриком [15] запропоноване оцінювання якості проектних рішень за коефіцієнтом відношення сумарної нормованої площі об’єкта до його сумарної транзитної площі.

Під сумарною нормованою площею тут розуміється сума площ приміщень, які можуть бути нормовані залежно від знання процесу й матеріальних можливостей. У квартирі, наприклад, до них належать загальна кімната, спальні, санвузол, кухня-їдальня, передпокій, вбудовані шафи тощо.

Під транзитною площею розуміється площа горизонтальних і вертикальних комунікацій (у квартирі до них відносять коридори, переходи, шлюзи тощо), площа яких не піддається нормуванню, бо залежить передовсім від планувального рішення об’єкта. У подібних приміщеннях нормуються зазвичай габарити (мінімальні ширина, висота тощо). Якщо приміщення з нормованою площею є прохідним, площа транзиту (мінімальна ширина 700 мм (для квартири; для громадських будівель ширина транзиту може бути збільшена), помножена на його довжину) теж уключається до транзитної площі (рис. 2.16).

Таким чином, чим меншим є відношення транзитної площі до нормованої, тим компактніше планувальне рішення, тим воно економніше як з точки зору матеріальних та трудових витрат, так і з точки зору витрат енергії людей на переміщення в межах цього архітектурного об’єкта (рис. 2.17).

Для раціонального вирішення проектів (у першу чергу громадських, промислових, меншою мірою – житлових будівель) важливе значення мають блокування, кооперування та правильний вибір поверховості.

Блокування будівель як прийом компактнішого вирішення приводить до економії території приблизно на 20 %, вартості будівництва на 15 –17 % (рис. 2.18, б).

При кооперуванні (в першу чергу громадських будівель) зменшується загальна площа будівлі за рахунок спільного використання низки допоміжних приміщень та деяких основних, скорочення вертикальних і горизонтальних комунікацій тощо. Найбільший ефект досягається від кооперування закладів та підприємств, близьких за своїм призначенням і режимом роботи (рис. 2.18, в).

Економічний ефект досягається також при укрупненні будівель. Так, вартість 1 м² загальної площі квартири в 9-поверховому будинку менша, ніж у 3-поверховому, вартість одного ліжко-місця у великій лікарні менша, ніж у лікарні малої місткості.

Проте використання блокування, кооперування й укрупнення об’єктів має певні обмеження у застосуванні. Наприклад, нарощування поверховості житлових будинків понад 16 поверхів уже не дає очікуваного економічного ефекту – навпаки, воно веде до підвищення витрат території та вартості 1м² загальної площі квартири.

При виборі найбільш економічного конструктивного рішення слід пам’ятати про так звані раціональні межі використання різних типів конструктивних схем, конструкцій і матеріалів. Так, використання цегляних самонесучих стін для багатоповерхових будівель стає

Рисунок 2.16 – Визначення транзитної площі квартир (за Г.І. Лавриком [15]):

а, б – коридорів, шлюзів, передпокоїв; в – прохідних кімнат та ніш у них

Рисунок 2.17 – Порівняння двох квартир з однаковою загальною площею:

а – варіант із прохідною загальною кімнатою (житлова площа більша, але транзитна площа теж більша і довші функціональні зв’язки);

б – варіант, у якому всі приміщення ізольовані (транзитна площа менша)

Рисунок 2.18 – Блокування та кооперування будівель:

а – окремо розташовані будівлі; б – блокування; в – кооперування

нераціональним, починаючи приблизно з 14 – 16 поверхів (і відповідно використання залізобетонного каркаса нераціональне в житлових будинках нижче від 9 поверхів). Плити перекриття (пустотні чи ребристі) раціонально використовувати для перекриття прольотів до 12 м включно, а ферми доцільно використовувати для прольотів 15 м та більше і т.д.

При проектуванні, експертизі та затвердженні проектів застосовується комплексне техніко-економічне оцінювання проекту в цілому. До основних його задач відносять установлення відповідності основних показників проекту завданню на проектування, а також вимогам нормативних документів; визначення переваг того чи іншого варіанта рішення, або проектного рішення в порівнянні з проектами-аналогами.

Техніко-економічне оцінювання може здійснюватися за трьома основними напрямами:

– порівняння різних об’ємно-планувальних рішень проектів будівель;

– порівняння різних конструктивних рішень будівель;

– порівняння проектів будівель з різними системами інженерного забезпечення.

Порівняння вартості будівництва й експлуатації об’єкта, витрат основних видів матеріалів (бетон, залізобетон, сталь, цемент, деревина тощо) і праці розраховується на споживчу одиницю (одиницю місткості або пропускної здатності для громадських будівель, одиницю продукції для виробничих будівель) та на розрахункову одиницю (звичайно 1 м² загальної площі будівлі).

Звичайно, таке оцінювання може бути проведено лише на завершальній стадії проектування, коли можливим стає обрахувати кошторис будівництва. При цьому вирішальними у виборі оптимальних варіантів проектних рішень є саме вартісні показники, а натуральні (в т.ч. і об’ємно-планувальні) служать лише додатковим засобом економічного аналізу.

Дата добавления: 2014-11-29