Містобудівні умови

Контрольні питання і завдання

1. Назвіть природні умови глобального (загальнодержавного) рівня.

2. Назвіть природні умови регіонального рівня.

3. Які природні умови характеризують конкретну ділянку забудови?

4. Що таке природні планувальні обмеження?

Містобудівні умови є важливими зовнішніми факторами формування проектованого об’єкта. Одним із найважливіших факторів є розташування ділянки в структурі населеного пункту (або поза ним).

Зведення нових будівель і споруд може здійснюватися в умовах реконструкції існуючої забудови або на відведених для цього нових територіях. Ділянка для будівництва може знаходитись у центральній, серединній чи периферійній частині міста, на магістральній вулиці або всередині житлового кварталу, на міському майдані чи в пішохідній зоні, на території житлового комплексу або громадського центру тощо. Все це досить відмінні містобудівні ситуації, які різняться між собою як особливостями планування, так і об’ємно-просторовою організацією. Завдання архітектора полягає у якомога повнішому й точнішому відображенні в проекті будівлі специфіки містобудівної ситуації, зумовленої розташуванням ділянки.

Для громадських будівель важливим містобудівним фактором є також територіальна організація відповідного виду громадського обслуговування (дошкільного виховання, середньої освіти, охорони здоров’я, торгівлі тощо), тобто розташування та характеристики підприємств і закладів, аналогічних проектованому. Як правило, в нормативних документах [27] установлюються мінімальні показники сумарної ємності (потужності) закладів певного виду громадського обслуговування залежно від чисельності населення, яке обслуговується. Також нормується максимальна відстань від житла до найближчого об’єкта обслуговування (так званий радіус доступності). Так, для дитсадків, розміщених серед багатоповерхової житлової забудови, максимальний радіус доступності становить 300 м.

Із місцем розташування ділянки тісно пов’язані такі її особливості, як розміри та конфігурація. Вони створюють передумови для можливих варіантів об’ємно-планувального вирішення об’єкта і таким чином впливають на його формування.

Напрям транспортних і пішохідних зв’язків, їх інтенсивність, конфігурація, характер взаємного сполучення мають обов’язково бути враховані при проектуванні нової будівлі чи споруди. Ці фактори впливають на розміщення проектованої будівлі в межах відведеної ділянки, на її орієнтацію, на організацію пішохідних підходів та транспортних під’їздів, а відтак і на об’ємно-планувальне рішення будівлі.

Кожен з об’єктів є місцем тяжіння транспортних і пішохідних потоків. Особливо це стосується громадських об’єктів. Тому при їх розміщенні слід ураховувати пропускну спроможність прилеглих транспортних магістралей, можливості громадського транспорту, наявність місць для паркування автомобілів (це особливо актуально для підприємств торгівлі та офісних центрів). Непродумане розміщення об’єкта може буквально паралізувати вуличний рух унаслідок перевантаження транспортних магістралей.

Важливо зазначити, що значною мірою транспортно-пішохідні зв’язки пов’язані з існуючою мережею вулиць і доріг. Одним із планувальних обмежень є «червона лінія» – межа, що відділяє територію власне вулиці чи дороги від внутрішньоквартальної території. Зведення капітальних будівель та споруд (крім транспортних) у межах червоних ліній вулиці чи дороги заборонено. Як правило, розташування будівель і споруд уздовж вулиці визначається т.зв. лінією регулювання забудови, котра може як збігатися з червоною лінією вулиці, так і бути віднесена від неї вглиб кварталу на певну відстань (наприклад, для житлових будинків із квартирами на першому поверсі – 5 – 6 м).

На практиці функціональна структура навколишньої забудови враховується вже при складанні завдання на проектування нового об’єкта. Важливо зазначити, що міське середовище у функціональному відношенні неоднорідне. У центрі, при малій частці житла, зростає концентрація ділових, торговельних, культурних та інших функцій обслуговування. На периферії, навпаки, відчувається їх нестача. До цього слід додати такі явища, як дефіцит вільних територій, високу щільність розміщення закладів обслуговування в центрі й розосередженість їх на території нових районів міста. Зважаючи на це, при проектуванні нових об’єктів мають бути враховані завдання розвитку та вдосконалення функціональної насиченості середовища. Отже, функціональний зміст нових об’єктів, склад і площа їх приміщень знаходяться в прямій залежності від функціональної структури оточуючої забудови.

Необхідність урахування умов зорового сприйняття при проектуванні архітектурних об’єктів загальновідома. Врахувати умови зорового сприйняття – це означає надати архітектурі споруди такі властивості, які відбивають її приналежність певній ділянці, а також максимально використати наявні умови зорового сприйняття для створення виразної архітектурної композиції.

Для виконання цих завдань необхідно врахувати розташування та віддаленість існуючих фіксованих точок зорового сприйняття ділянки. До таких точок відносять місця зосередження груп людей – це зупинки громадського транспорту, куточки відпочинку, майданчики біля входів до окремих громадських закладів тощо. Розташування та віддаленість точок сприйняття ділянки і майбутньої споруди мають бути враховані при формуванні її об’ємно-просторової структури, вирішенні силуету, архітектурного масштабу, визначенні розмірів і форми архітектурних деталей.

При формуванні архітектурних об’єктів слід ураховувати умови зорового сприйняття під час руху. Тут мають значення напрям руху відносно ділянки, його швидкість і зміна відстані сприйняття. Пішохід має можливість досить детально розглянути об’єкт, а той, хто проїздить повз будівлю на транспорті, встигає охопити лише загальні її риси. Це означає, що композиція архітектурного об’єкта має бути достатньо інформативною для сприйняття її з різної відстані та при різній швидкості руху.

До морфологічних особливостей оточуючої забудови відносять такі:

– геометрію планів будівель і споруд (у зовнішньому їх вигляді);

– розмірність будівель та утворених ними просторів;

– поверховість забудови;

– пластичні особливості об’ємів будівель і споруд.

Вплив названих особливостей оточуючої забудови на формування проектованого об’єкта в кожному конкретному випадкові зумовлений індивідуальними особливостями містобудівної ситуації. При цьому користуються напрацьованими в сучасній архітектурній практиці прийомами.

Так, композиція будівель, що розміщуються в історичних районах, як правило, орієнтована на підтримання, а інколи навіть повторення геометричних конфігурацій та розмірностей, властивих оточенню. А у житлових районах, що виникли в 1960 – 1970-их рр., навпаки, ефективнішим може бути контраст, який досягається за рахунок зменшення дворових просторів (тобто ущільнення забудови) й ускладнення геометричних характеристик планів.

У зонах суворо регульованої забудови, які встановлюються для збереження містобудівної та архітектурної спадщини, встановлюється гранично допустима висота нових споруд, намічених для будівництва. Таке обмеження, встановлене по фронту забудови вулиці, називається ще «блакитною лінією». Визначається воно на основі вивчення містобудівної ситуації – силуетних характеристик, умов зорового сприйняття тощо.

В умовах реконструкції на прийняття проектних рішень активно впливають типові для навколишньої забудови пластичні особливості об’ємів будівель – характер крупних членувань фасадів, тип дахів тощо. У цих умовах пластичні характеристики нових споруд можуть наближатися до відповідних їм характеристик оточення, а іноді, навпаки, – можуть бути контрастними до них.

Рисунок 2.7 – Містобудівні планувальні обмеження на конкретній ділянці:

1 – межа ділянки; 2 – червоні лінії вулиці; 3 – нормована відстань 1 м до межі ділянки; 4 – межі охоронної зони лінії електропередачі; 5 – нормована відстань – 3 м до каналізації; 6 – протипожежний розрив від сусідньої будівлі

Рисунок 2.8 – Природні та містобудівні планувальні обмеження

Проектування нового об’єкта на відведеній для нього ділянці, оточеній прилеглою забудовою, потребує від архітектора уважного вивчення її композиційно-художніх особливостей, які включають такі основні характеристики:

– стилістичні ознаки;

– системи пропорцій;

– масштабність;

– метроритмічні закономірності;

– малюнок архітектурних деталей;

– матеріал і фактура огороджувальних конструкцій;

– колір.

Детальний аналіз цих особливостей є обов’язковою умовою професійного підходу до проектування в умовах існуючої забудови. Саме такий підхід дає можливість органічно вписати нову споруду в контекст середовища, зберегти індивідуальний характер і цілісність забудови. Контекстуалізм проектних рішень передбачає наявність у нових будівлях й архітектурних комплексах так званих «середовищних» характеристик, означає відповідність нового об’єкта контекстові, максимально обачне включення нової архітектури в історично сформоване середовище або природне довкілля.

Поряд з природними планувальними обмеженнями існують також містобудівні (рис. 2.7). Як правило, це нормовані відстані від нового об’єкта до вже існуючих будівель, споруд та інженерних комунікацій. Сюди можна віднести: санітарно-захисні зони промислових і комунальних підприємств, інших об’єктів; протипожежні, санітарно-гігієнічні, побутові й інсоляційні розриви між будівлями; охоронні зони наземних та підземних інженерних і транспортних комунікацій (електромережі, каналізація, водогін, газопроводи, телефонні лінії, залізничні колії, лінії метрополітену тощо). Комплексне врахування природних та містобудівних планувальних обмежень також допомагає точніше визначити розташування об’єкта на ділянці, його розміри й конфігурацію (рис. 2.8).

Дата добавления: 2014-11-29