Додаток. Присудок як головний член речення , що граматично залежить від підмета, співвідносить висловлювання (думку) про даний предмет дійсності (виражений підметом) з

Присудок

Присудок як головний член речення, що граматично залежить від підмета, співвідносить висловлювання (думку) про даний предмет дійсності (виражений підметом) з самим предметом, тобто здійснює предикацію. Присудок, таким чином, виражає дію, стан або ознаку підмета.

Як вже наголошувалось, в німецькому реченні є завжди відмінювана частина присудка, яка виражається дієсловом в особовій формі і узгоджується з підметом в особі і числі.

Присудок відповідає на питання was macht das Subjekt? (що робить підмет?), was wird mit dem Subjekt? (що робиться з підметом?), wie ist das Subjekt? (яким є підмет?), was ist das Subjekt? (ким або чим є підмет?).

За ознаки присудка правлять його морфологічна форма, місце в реченні і синтаксична форма.

За синтаксичною формою розрізняють два види присудка – простий і складений.

Простий дієслівний присудок виражається повнозначним дієсловом у всіх формах особи, числа, часу, стану і способу.

Складений дієслівний присудок складається з особової форми дієслова і інфінітива іншого дієслова. Він може бути вираженим:

модальним дієсловом + інфінітив смислового дієслова;

повнозначним дієсловом + інфінітив іншого дієслова;

дієсловами haben і sein + інфінітив смислового дієслова;

дієсловами scheinen i glauben + інфінітив смислового дієслова.

Особливим видом дієслівного присудка є присудок, виражений сталим дієслівним (фразеологічним) сполученням. Ці словосполучення складаються з дієслова і іменника і називають одне поняття.

Складений іменний присудок виражає якісну ознаку підмета і складається з дієслова-зв’язки та іменної частини присудка (предикатива). У функції зв’язки здебільшого вживаються дієслова sein і werden, рідше – bleiben, heißen, scheinen, gelten als... Оскільки ці дієслова в функції зв’язки зберігають своє основне значення, вони привносять додаткові значення в загальну семантику присудка. Як предикатив вживаються прикметник в короткій формі, іменник у називному відмінку, іменник з прийменником als, дієприкметник ІІ, рідше – займенник і числівник.

Предикатив може також бути виражений підрядним реченням – присудковим.

Додаток – другорядний член речення, що виражає відношення одного самостійного предмета думки до іншого. Він називає результат дії, вираженої присудком, або спрямованість її на певний предмет або особу. Разом з додатком присудок утворює групу присудка. У функції додатка здебільшого вживаються іменники і займенники. Розрізняють прямий і непрямий додаток.

Прямий додаток – це додаток, якого вимагають після себе перехідні дієслова. Він виражається іменником або займенником у знахідному відмінку без прийменника і відповідає на питання wen? (кого?) was? (що?).

Непрямий додаток відповідає на питання wessen? wem?, на питання непрямих відмінків з прийменниками: statt wessen? (замість кого?), mit wem? (з ким?), für wen? (для кого?), а також на питання, виражені питальними займенниковими прислівниками: wofür? (для чого?), womit? (з чим? чим?).

Непрямий додаток виражається: іменником, займенником або іншою частиною мови, що вживається в значенні іменника, в давальному відмінку без прийменника;

іменником або займенником з прийменником, причому вони стоять в тому відмінку, з яким вживається даний прийменник;

іменник з займенником в родовому відмінку без прийменника;

дієсловом в формі інфінітива або інфінітивним зворотом;

підрядним додатковим реченням;

конструкцією “знахідний відмінок з інфінітивом”.

Дата добавления: 2014-11-29