Спростування 3 страница

Логічна форма – структура думки, спосіб зв'язку її елементів. Поняття, судження, умовиводи є логічними формами, вони можуть мати різний зміст, але їх форма буде одна і таж. Наприклад, судження „Київ – столиця України” і „Варшава – столиця Польщі” різні по змісту, але однакові по формі. Їм притаманна форма: S є P.

Логічний квадрат – наглядна схема, яка виражає відношення між деякими видами суджень(відношення протилежності, відношення суперечності, відношення підпорядкування, відношення підпротилежності.(див. с.)

Логічні закони – внутрішній, необхідний суттєвий зв’язок між думками. Основними в формальній логіці є закон тотожності, закон протиріччя, закон виключеного третього, закон достатньої підстави. (див. с.).

Логічні змінні – назва термінів, які змінюють своє значення у висловлюваннях в залежності від їх конкретного змісту. Наприклад, у формулі “Усі S є P” логічними змінними є S і P. На їх місце можна підставити любі судження. Наприклад, „Усі кити – ссавці”, “Усі зірки сяють власним світлом”.

Логомахія (від грец. logos – слово і maxe – суперечка) - суперечка, в якій чітко не визначений предмет суперечки. Така суперечка, в якій обидві сторони вживають недостатньо визначені або взагалі невизначені поняття.

Логос (від грец. logos – слово, поняття, думка, розум) – думка, слово, вчення. Термін, який ввів у філософію стародавньогрецький філософ Геракліт (бл. 544 - бл. 483 до н. е.). Він називав логосом всезагальну необхідність, закономірність світу.

Математична логіка – назва сучасної логіки, яка виникла у другій половині 19 ст. – на початку 20 ст. на основі традиційної формальної логіки. Математична логіка використовує методи побудови спеціальних формалізованих мов і обчислювань.

Металогіка (від грец. meta – після, позаду, за) – логіка, яка вивчає будову і властивості формальних логічних теорій з допомогою математичних методів.

Метаматематика – розділ математичної логіки, який вивчає основи математики, структуру математичних доказів і математичних теорій.

Метамова (від грец. meta – після, позаду, за) – мова, засобами якої досліджуються і описуються властивості іншої мови, яка називається об'єктною або предметною.

Метатеорія (від грец. meta – після, позаду, за) – теорія, яка вивчає структуру і властивості деякої іншої теорії. Теорія, властивості якої досліджуються в метатеорії, називається об'єктною або предметною теорією.

Метод (від грец. мethodos – шлях дослідження, навчання, викладання) – система правил, якими користуються при вирішенні певних теоретичних і практичних проблем. Метод – це шлях пізнання, який спирається на знання, яке одержане раніше. Є методи спеціальні, які використовуються в одній або декількох науках. Загальні методи використовуються в усіх науках. Загальними методами є метод єдності аналізу і синтезу, метод дедукції і індукції, метод моделювання та ін.

Метод супутніх змін – якщо зі зміною однієї з обставин, що передують виникненню досліджуваного, змінюється і саме явище, то, ймовірно, що саме ця обставина є причиною виникнення цього явища.(див. с.)

Методологія науки – теорія, яка вивчає структуру наукового знання, засоби і методи наукового пізнання.

Мислення – це цілеспрямоване, опосередковане і узагальнене відображення людиною предметів і явищ зовнішнього світу в поняттях, судженнях, умовиводах, наукових теоріях гіпотезах і т.п. Цілеспрямованість мислення полягає в тому, що людина здатна створювати ідеальні, мисленні конструкції речей і явищ, які ще не існують. Потім на основі мислених конструкцій створюються ті чи інші предмети. Опосередкованість мислення полягає в тому, що між мисленням і між предметами і явищами зовнішнього світу є посередник – відчуття. Узагальненість мислення полягає в тому, що людина здатна створювати поняття, які відображають найбільш загальні, суттєві ознаки предметів. Створити поняття не можна без класифікації і узагальнення. Узагальнення – це і здатність людини здійснювати операцію переходу від менш загального поняття до більш загального поняття.

Мнемоніка (від грец.mnemonikon – мистецтво запам'ятання) – сукупність різних засобів, які сприяють запам'ятанню якомога більшої кількості інформації. Наприклад, див. „логічний квадрат”.

Множина – сукупність елементів, які мають спільні властивості. Наприклад, „множина столиць країн”, „множина популяцій тварин” тощо.

Множин теорія, див.: Теорія множин.

Мова – звукова матеріальна оболонка мислення, засіб спілкування, обміну думками між людьми.

Модальність (від лат. modus – вид, засіб) – оцінка висловлювання, яка дається з певної точки зору. Модальна оцінка дається з допомогою таких понять як „необхідно”, „можливо”, „обов'язково”, „дозволяється” і т. п. Наприклад, модальними висловлюваннями будуть: „Можливо, що цей рік буде урожайним”, „Необхідно, що при підвищенні температури обсяг газу збільшується”.

Моделювання – метод, в якому предмет, що вивчається, заміщується яким-небудь природним або штучним аналогом, завдяки дослідженню якого ми пізнаємо властивості, особливості функціонування або розвитку предмета що вивчається.

Моделювання основане на подібності, спільності властивостей між предметом і його оригіналом.

Модель (від лат. modulus – міра, взірець, норма) – мислений або знаковий образ модельованого об'єкта(об'єкта, який пізнається).

Модус (від лат. modus – міра, засіб, образ, вид) – в логіці різновидність якого-небудь умовиводу. Наприклад, в простому категоричному умовиводі є 19 правильних модусів. (див. с.).

Модус понендо толленс (від лат. modus ponendo tollens) різновид розділово-категоричного умовиводу, коли перший засновок – розділове судження, а другий засновок категоричне судження. Другий засновок стверджує один із членів розділового судження. (див. с.).

Модус поненс (від лат. modus ponens) – умовно-категоричний умовивід, в якому від ствердження основи (антецедента) умовного судження здійснюється перехід до ствердження його наслідку (консеквентна):

Якщо А, то В; А

В

Наприклад:

Якщо дане небесне тіло світить власним світлом, то воно є зіркою.

Дане небесне тіло світить власним світлом.

Отже, дане небесне тіло – є зіркою.

Модус толлендо поненс (лат. modus tollendo ponens) – розділово-категоричний умовивід, першим засновком якого є розділове (диз'юнктивне) судження, а другим категоричне судження, яке заперечує один із двох членів диз'юнкції.(див. с.).

Можливість логічна – судження, яке входить один із модальних операторів. Інші модальні оператори: „необхідно”, „неможливо”.

Наука – теоретична діяльність людини, яка направлена на виробництво знань про предмети і явища світу. Наукове знання характеризується систематичною, воно фіксується в наукових поняттях, гіпотезах, теоріях та інших формах наукового пізнання. Наука розкриває сутність предметів, закони їх розвитку. Одними із найважливіших функцій науки є практична(вона задовольняє потреби практики) пояснювальна і прогностична.

Невірна промова слів – логічна помилка, яка полягає в тому, що зміна наголосу в слові може змінити його сенс. Наприклад, „ закол ти ” і „ з колоти ”.

“ Не витікає ” (від лат. non sequitur) – логічна помилка в доказі деякої тези, яка полягає в тому, що між аргументами доказу і його тезою відсутній логічний зв'язок, внаслідок чого аргументи не обґрунтовують істинності тези, яка доказується. Ця помилка нерідко пов'язана з порушенням закону достатньої підстави.

Необхідні і достатні умови – це умови, які визначають істинність висловлювання. Необхідними умовами істинності висловлювання А є умови без яких воно не може бути істинним. Достатніми називаються такі умови, при наявності яких судження висловлювання А є істинним. Умови можуть бути необхідними, але недостатніми.

Необхідність логічна – наряду з „можливістю” одна із модальних характеристик висловлювання. Наприклад, із подвійного заперечення судження з необхідністю витікає його ствердження: = А.

Неповне визначення – визначення, в якому порушено правило співмірності, тобто обсяг визначуваного поняття має дорівнювати обсягу визначаючого поняття.(див.).

Непрямий доказ – доказ, в якому істинність тези доводиться шляхом встановлення хибності антитези(див).

Несуперечливість – мислення, в якому відсутні логічно протилежні, суперечливі судження про один і той же предмет, в один і той же час, в одному і тому ж відношенні.

Несуперечності закон – див. Закон суперечності.

Неявне визначення – визначення, в якому поняття не визначається безпосередньо, а встановлюється з системи його відношень до інших понять у певному контексті. Найчастіше вживаються констектуальні і аксіоматичні визначення. У контекстуальному визначенні контекстом є звичайний уривок будь-якого тексту. У аксіоматичному визначенні контекстом виступає сукупність положень якої-небудь теорії, які не потребують обґрунтування(наприклад, аксіоми і постулати геометрії Лобачевского).

Обґрунтування – обґрунтування істинності суджень засобом доказу. Судження є обґрунтованим, якщо доказ його істинності здійснюється по правилам логіки.

Об’єкт (від лат. objectum – предмет) – предмет пізнання, який існує незалежно від свідомості людини.

Об’єктивність – незалежність від суб'єкта, людської свідомості. Наприклад, зміст судження „сума кутів трикутника дорівнює 180 градусів” визначається природою даної геометричної фігури незалежно від того усвідомлює це людина чи ні.

Обмеження поняття – логічна операція, в процесі якої переходять від поняття з більшим обсягом до поняття з меншим обсягом. Наприклад, „юрист” – „адвокат”.

Обсяг поняття – усі предмети, які мисляться в понятті. Наприклад, обсягом поняття „економіст” будуть усі економісти.

Одиничне поняття – поняття, в якому мислиться один предмет (обсяг поняття дорівнює одиниці).

Одиничне судження – судження, в якому дещо стверджується або заперечується про окремий предмет. Наприклад, „Київ - столиця України”.

Ознака – все те, в чому предмети і явища подібні один із одним або в чому вони відрізняються один від одного.

Омана – хибне уявлення про що-небудь, помилка.

Остенсивне визначення (від лат. ostendere – показувати) – таке визначення поняття, коли безпосередньо показується предмет, яким позначається дане поняття.(див. с.).

Омонім (від грец. homos – однаковий, onuma – ім.'я) – мовний вираз, який має декілька значень. Наприклад, „діалектика” – слово, яке позначає мистецтво суперечки і вчення про розвиток.

Опосередкованість – зумовленість одного знання іншим. Знання, яке одержується в результаті застосування умовиводів. Це знання протиставляється безпосередньому знанню, яке одержується в результаті взаємодії відчуттів людини з предметами і явищами зовнішнього світу.

Парадигма (від грец. paradeigma – приклад, взірець) – сукупність теоретичних і методологічних положень, які прийняті на певному етапі розвитку науки як такими, що є взірцем, стандартом наукового дослідження, тлумачення і систематизації наукових даних. Наприклад, парадигмою на сучасному етапі розвитку науки є діалектико-матеріалістичний метод пізнання.

Парадокс (від грец. para – проти, doxa – думка) – думка яка ніяк не узгоджується з думками, істинність яких не викликає сумніву. Це заперечення того, що вважається безумовно істинним. Наприклад, коли виникла квантова механіка, то її закони ніяк не узгоджувались з загальноприйнятою механічною картиною світу. Різновидом парадоксів є різного роду антиномії. Наприклад, антиномії „брехун”, „куча” і т.п.

Парадокс „брехуна” - один із парадоксів, який тлумачиться так:

Людина говорить: „Я кажу неправду”. Якщо вона говорить неправду, то це є брехня і тому вона не говорить неправду. Якщо ж людина говорить правду, то те, що вона говорить є істина, і тому вона бреше(говорить неправду). В даній ситуації людина говорить і правду і неправду одночасно.

Паралогізм - логічна помилка, яка пов'язана з неусвідомленим порушенням правил і законів логіки.

Параметр (від грец. parametron – відмірюваний) – величина, яка характеризує деяку властивість, режим роботи якого-небудь механізму, пристрою. В математиці – величина, яка не змінюється на протязі рішення задачі.

Парафраза (від грец. paraphrases – опис) – передача своїми словами думок, текстів інших авторів.

Партикулярний (від лат. particula – частка) – частковий. Наприклад, „часткове судження”.

Перетин класів – логічна операція завдяки якій знаходять спільні для класів елементи. Наприклад, перетином класів А (матеріалісти) і В (діалектики) буде клас С (матеріалісти - діалектики).

Перетворення (від лат. obversio – перетворювати, повертати) – безпосередній умовивід, в якому змінюється якість судження, а на місце предиката вихідного судження ставиться предикат, який знаходиться з ним у відношенні суперечності.(див. с.).

Питання – речення, в якому виражається недостаток інформації про який-небудь предмет і потреба відповіді, пояснення.

Пізнання – процес накопичення, переробки знань про навколишній світ, людину, суспільство. Процес пізнання здійснюється з допомогою чуттєвих і логічних форм відображення дійсності.

Підміна тези – логічна помилка в доказі, коли доказують певну тезу, а в процесі доказу переходять до доказу зовсім іншого положення. Наприклад, замість того щоб доказати тезу „Громадянин М. винен в порушенні правил безпеки на виробництві” доказують що „М. порядна людина”, „М працює на підприємстві 30 років” і т. п. На цій підставі намагаються спростувати істинність тези.

Підтверджування – відповідність знання фактам експериментальним даним.

“ Після цього, отже по причині цього” (від лат. post hos ergo propter hos) – логічна помилка, яка полягає в тому, послідовність явищ в часі приймають за їх причинний зв'язок.(див. с.).

Подвійного заперечення закон – закон, згідно з яким ствердження тотожньо подвійному запереченню даного судження. Символічно це позначається: А = ,

де = - знак тотожності (рівносильності), дві риски над А - подвійне заперечення, яке читається так: не (не- А). Наприклад, судження „Число прос 11 просте” тотожньо судженню „Число 11 не непросте”.

Поняття –форма мислення, в якій відображаються найбільш загальні та істотні ознаки предметів.(див.).

Порівняння – логічний спосіб формування понять на основі встановлення відмінності і подібності між предметами і явищами.

Поспішне узагальнення – логічна помилка в індуктивному умовиводі, яка полягає в тому що на основі дослідження деяких елементів класу робиться висновок про увесь клас.(див.).

Постулат (від лат. postulatum – те, що вимагається) – вихідне положення якої-небудь теорії, яке приймається за істинне без доказу.

Наприклад, в основі геометрії Евкліда лежать п'ять аксіом і п'ять постулатів, які сприймаються на віру.

Пояснення – одна із найважливіших функцій наукової теорії. В процесі пояснення наука розкриває закони дії чи розвитку тих чи інших явищ, причини, що їх зумовлюють.

Правило висновку – правило, яке визначає перехід від засновків до висновку. Наприклад, якщо є істинними два судження одне з яких має форму імплікації, а інше є основою(антецедентом) цієї імплікації, то по правилу відокремлення можна зробити висновок про істинність основи(консеквентна).

Предикат (від лат. praedicatum – сказане) – термін судження, в якому стверджується або заперечується належність ознаки предмету думки (суб'єкту). Предикат судження позначається буквою P.

Причинний зв’язок - необхідний зв'язок між явищами і предметами. Причина – це явище, дія якого визиває, змінює, визначає інше явище. Причинний зв'язок між причиною А і наслідком В полягає в тому, що без явища А не може з'явитися явища В.

Проблема (від грец. problema – задача, трудність) – питання або комплекс питань, які виникають в процесі пізнавальної діяльності і практики. Нерідко вирішення проблем пов'язано з великими інтелектуальними зусиллями. Наприклад, в науці довгий час існувала проблема дарвінівської і генетичної теорій розвитку біологічних видів.

Простий категоричний силогізм – умовивід, в якому висновок виводиться із двох засновків, які є категоричними судженнями.(див.).

Протилежність логічна – відношення між протилежними поняттями або судженнями. У відношенні протилежності знаходяться такі несумісні поняття

Протиріччя – в логіці два висловлювання, із яких одне є запереченням іншого. Наприклад: „Логіка – наука про закони і форми мислення” і „Логіка не є наукою про закони і форми мислення”, „Лондон – столиця Англії” і „Лондон не є столицею Англії”. Слід зазначити, що протиріччя має місце лише в тому випадку, коли заперечення і ствердження стосуються одного й того ж предмета і висловлюються в один і той же час.

Протиріччя діалектичне – взаємодія між протилежностями, які знаходяться у відношенні взємовиключення, взаємообумовлюваності, взаємопроникливості. Таке протиріччя притаманне усім предметам і явищам(і мисленню людини) і є джерелом розвитку, руху природи, суспільства, мислення. Наприклад: протиріччя між силами протягування і відштовхування, між прогресом і регресом, між абсолютною і відносною істинами, між одиничним і загальним у судженні.

Прямий доказ – доведення, в якому з аргументів, пов'язаних за певною схемою міркування, безпосередньо витікає висновок. (див.).

Пусте поняття – поняття, обсяг якого дорівнює нулю. Це поняття, яке не відображає ніяких предметів. Наприклад, пустими поняттями будуть: „вічний двигун”, „русалка”.

Раціональність (від лат. ratio – розум) – те, що має відношення до розуму, обґрунтованість розумом в протилежність ірраціональному, нерозумному, недоступному раціональному розумінню.

Рівнозначність(еквівалентність) – відношення між висловлюваннями, яке характеризується тим, що вони приймають однакові істинні значення. Наприклад: якщо судження А і В є істинними, то формули „Невірно, що А і В тоді і тільки тоді, коли невірно, що А або невірно, що В.

Розділово-категоричний умовивід – умовивід, в якому один із засновків розділове судження, а другий засновок – категоричне судження.(див.).

Розуміння – засвоєння нової інформації, нового змісту в процесі пізнавальної діяльності. Розуміння пов'язано з розкриттям законів розвитку, функціонування, істотних ознак предметів і явищ.

Розділово-умовний умовивід, див.: Дилема.

Сенс – зміст знакового виразу, думка, яка міститься в словах. Щоб зрозуміти значення деякого виразу необхідно зрозуміти його сенс.

Середній термін силогізму (від лат. terminus medium) – термін силогізму, який входить в більший і менший засновки, але відсутній у висновку.(див.).

Силогізм (від грец. sillogismos – підраховування) – умовивід, в якому із двох категоричних суджень виводиться нове судження (висновок).(див..).

Силогістика (від грец. sullogistikos – той, що виводить умовивід) – логічне вчення про побудову і правила виводу умовиводів, які складаються із простих категоричних суджень.

Символ (від грец. symbolon – умовний знак) – умовний чуттєво сприймаємий об'єкт, письмовий або звуковий знак, яким позначають предмети, явища, поняття. В логіці, наприклад, символами такі знаки як “ Ù „(кон'юнкція), “ Ú „ (диз'юнкція), “ ® „ (імплікація).

Синонім – (від грец. sunonumus – однойменний) – слова різні по звучанню і однакові по сенсу. Наприклад, синонімами будуть такі поняття як „найбільша птиця в світі” і „страус”.

Синтез (від грец. sunthesis – з'єднання) – мислене з'єднання елементів цілого. Синтез органічно пов'язаний з аналізом - мисленим розчленуванням цілого на складові елементи.

Система (від грец. sustema – ціле, те, що складається із елементів) – об'єднання взаємопов'язаних елементів, які знаходяться в стані функціонування і розвитку. Наприклад, кровоносно-судинна система людини. В іншому сенсі поняття система виражає сукупність взаємопов'язаних елементів цілого. Наприклад, система хімічних елементів Мендєлєєва.

Слово – звукова матеріальна оболонка мислення.

Сорит (від грец. sorit – куча) – складноскорочений силогізм, у якому не висловлюють, а тільки мають на увазі більші або менші засновки і всі висновки, крім останнього.(див. с.).

Софізм (від грец. sophisma – вимисел, вигадка, хитрість) - логічна помилка, яку свідомо, навмисне допускають у процесі суперечки для того, щоб хибу видати за істину або навпаки істину – за хибу. Наприклад, один із античних софізмів „Рогатий” має такий вигляд:

Те, що ти не губив, ти маєш.

Ти не губив рогів.

Отже, ти маєш роги.

У даному софізмі ототожнюються нетотожні поняття „те, що мав і не губив” і „те що не мав і не губив”, що є порушенням закону тотожності.

Сприйняття – чуттєвий образ предмета, який виникає в результаті безпосередньої взаємодії предмета або явища з органами відчуттів.

Строга диз'юнкція – складне судження, в якому прості судження з'єднуються сполучником „або”, який вживається у виключеному значенні. Наприклад, „Громадянин М. скоїв злочин або не скоїв злочину”.

Строга імплікація – така імплікація, в якій сполучник „якщо..., то...” виражає зв'язок антецедента (основи) і консеквентна(наступного члена імплікації) по сенсу, на відміну від матеріальної імплікації, в якій не виражається змістовний зв'язок між антецедентом і консеквентом. Прикладом строгої імплікації буде таке судження: „Якщо через мідний провідник провести електричний струм, то він буде нагріватись”.

Структура (від лат.structura – будова, зв’язок) – стійкий зв'язок між елементами цілого. Наприклад, структура простого категоричного силогізму складається із таких елементів як суб'єкт, предикат, зв'язка і квантор.

Суб'єкт судження – предмет думки. Наприклад, в судженні „Богдан Хмельницький – великий український полководець” суб'єктом буде поняття „Богдан Хмельницький”.

Судження – це форма мислення, в якій дещо стверджується або заперечується про відношення між предметами і їх ознаками. (див.)

Судження відношення – таке судження, в якому виражається відношення між предметами, властивостями по величині, положенню в просторі, часовій послідовності, причині та наслідку. Наприклад, „Київ ближче до Сум а ніж Львів”, „Тертя – джерело тепла”.

Судження заперечуване – судження, в якому заперечується належність ознаки предмету, або самого предмету до класу предметів. Наприклад, „Деякі птиці не відлітають у теплі краї”.

Судження стверджуване – судження, в якому виражається належність ознаки предмету або самого предмета до класу предметів.

Наприклад, „Усі зірки світять власним світлом”.

Судження часткове – судження, в якому дещо стверджується або заперечується про частину предметів певного класу предметів.

Наприклад, „Деякі студенти нашого курсу – відмінники”.

Судження існування (екзистенціальні) – судження, в яких виражається факт існування або не існування предметів і явищ. Наприклад, „Диму без вогню не буває”, „Матерія існує”.

Суперечка – зіткнення несумісних думок, під час якого кожна сторона відстоює істинність своєї думки. Загальними рисами суперечки є протиборство, відсутність єдиної думки по певній проблемі, розбіжності у поглядах. Суперечка складається із таких елементів: а) теза – висловлювання, істинність якого потрібно довести; б) аргументи – висловлювання, які є основою доказу; в) аргументація – зв'язок аргументів з тезою.

Сутність – сукупність усіх необхідних властивостей, зв'язків, відношень притаманних предметам і явищам. Наприклад, сутністю засобу виробництва є те, що він завжди характеризується певним рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Суттєва ознака – ознака, без якої предмет не може існувати, яка виражає його природу і відмінність від інших предметів. Наприклад, суттєвою ознакою виробничих відносин є форма власності на засоби виробництва.

Сходження від абстрактного до конкретного – метод вивчення предметів або явищ, в якому здійснюється перехід думки від абстрактного (неповного) до конкретного(повного, багатого по змісту знання. Метод сходження від абстрактного до конкретного застосував К. Маркс в своєму науковому творі „Капітал”.

Таблиця істинності – таблиця з допомогою якої визначається істинність складних суджень (див.).

Тавтологія (від грец. tauto – те ж саме, logos – слово, вчення) – логічна помилка, сутність якої полягає в тому, що поняття, яке визначається характеризується засобом самого себе. Наприклад: „Шахрай – це людина, яка займається шахрайством”.

Теза – один із елементів доказу, положення, що обґрунтовується. Теза виражається у формі судження чи системи суджень. Наприклад: „Кожна форма руху матерії може перетворюватися в іншу форму матерії”.

Теоретичне мислення – мислення, яке не пов'язане безпосередньо з практичними діями. Таке мислення має справу з формалізованими системами, створеними з допомогою певного понятійно-категоріального апарату, штучної мови.

Теорія (від грец. theoria – спостереження, розглядання, дослідження) – найвища форма наукового пізнання, яка розкриває закономірності і причини явищ навколишнього світу. На цій основі теорія виконує такі важливі функції як пояснювальна і прогностична.

Прикладом наукової теорії є теорія еволюції Ч.Дарвіна, електромагнітна теорія Дж. К. Максвелла.

Теорія пізнання (гносеологія) – розділ філософії, предметом ви вчення якої є проблеми пізнаваності світу.

Термін (від лат. terminus – межа, кінець чого-небудь) – поняття, яке чітко визначене і придатне до вживання.

Типологія (від грец. tipos – відбиток, форма) – вчення про систематизацію і класифікацію складних об'єктів. Наприклад, класифікація типів вищої нервової діяльності, типи засобів виробництва тощо.

Тотожність – рівність предмета з самим собою та іншими предметами. Кожен предмет є тотожним самому собі, оскільки він зберігає деякі істотні риси, і є нетотожним самому собі, оскільки предмет в кожну мить змінюється.

Дата добавления: 2014-11-29