Матеріали письма

Особливий інтерес для дослідника становить матеріал, на якому розташований текст. За свою історії люди використовували різноманітні матеріальні носії, це в певній мірі залежало від регіону та характеру міжкультурних зв’язків. В давньому Єгипті використовували кам’яні стели і папірус, мешканці цивілізацій Межиріччя практикували глиняні таблиці, у давньому Китаї використовували бамбукові дощечки. Розвиток писемності на Русі відбувався під потужним впливом Візантії, але мав і свої особливості.

На кожному етапі розвитку кириличного письма (устав, півустав, скоропис) характерним було використання певних матеріалів і знарядь письма. У найдавніші часи уставом писали грамоти, рукописи, книжки церковного змісту і світського характеру, писали на пергаменті, бересті, а пізніше – на папері. З’явилась спеціальна група людей у суспільстві, яка займалась писанням і переписуванням. Пергамент використовувався як основний матеріал для письма до кінця XIV ст. і був витіснений папером, який завозили, найвірогідніше, з Середземномор’я і який був дешевшим та зручнішим при користуванні. Хоча окремі важливі документи царя та уряду продовжували писати на пергаменті до XVII ст. На Русі пергамент отримав назву «хартії», тому що цим словом визначали важливі документи.

Вироблявся пергамент з телячої або баранячої шкіри. Кращі сорти виготовляли зі щойно народжених ягнят. Технологічний процес був тривалим. Шкіру обробляли спеціальними розчинами, вишкрябували, розтягували, виглажували пемзою (твердою і пористою вулканічною масою) та зачищали крейдою. При розтягуванні шкіра часто тріскалась, і тому доводилось писати на дірявих листках. Пергамент коштував дорого, і тому писали на невеликих листках, а також використовували листки і вдруге, зішкрібаючи попередній текст. Листки з подвійним текстом називають палімпсестами.

Бересту, або берестяну кору, не просто знімали з берези, її перетворювали на матеріал для письма шляхом кип’ятіння у воді для того, щоб вона була пружною і м’якою. Інакше береста висихала, скручувалась і ламалася за природними прожилками. Найбільшу кількість берестяних писемних пам’яток знайдено у північно-західній частині колишньої Русі.

Папір (етимологічно від «папірус»), як матеріал для письма, поширюється з другої половини XIV ст., у 40-50-х рр. За деякими гіпотезами істориків, папір на Русі використовували ще у XII ст. Вважають, що в центрі Галицько-Волинського князівства Галичі виробляли ганчір’яний папір. Документи і водяні знаки засвідчують існування паперового виробництва в Україні у першій пол. XVI ст., одна людина могла виготовити за 12 годин роботи 400 аркушів паперу. Для його виготовлення заготовляли і спеціально формували ганчір’я, яке розтирали і варили у великих казанах, додаючи галуну. Виварену масу прополіскували і товкли у ступах, після чого її заливали у спеціальні форми, що мали вигляд сита. Технологія виготовлення паперу вдосконалювалась і спрощувалась, існувало кілька сортів паперу за якістю і кольором, що важливо для дослідників. Папірні були поширені на Галичині, Волині, Поділлі, Київщині, Чернігівщині, особливо у XVI, XVII і першій половині XVIII ст.

Хоча папір був відомий слов’янам ще з XII ст., але став витісняти пергамент лише з XIII ст., хоча ним продовжували користуватися для переписування дорогих та розкішних книжок. У 1556-1561 роках на пергаменті XIV ст. було писане «Пересопницьке Євангеліє» на замовлення княгині Насті Гольшанської Заславської. На цьому Євангелії Президент України приймає присягу на вірність народу.

Дата добавления: 2014-11-29