Дивитися – і бачити.

ТРЕНІНГИ РОЗВИТКУ КРЕАТИВНОСТІ

Дивитися – заняття пасивне. Бачити – активна життєва Дія. Бачити – це значить з'єднати зір і думку в одному фокусі, на одному предметі. Не пасивно споглядати, але й пізнавати.

1. Візьміть квітку або аркуш, або візерунки морозу на склі й так далі... Постарайтеся визначити словами, що вам у них подобається.

2. Киньте на стіл кілька сірників, нехай вони впадуть довільно. Вдивітесь, що їх положення Вам нагадує?

3. На столику Ваших батьків, брата або сестри розкладено блокнот, авторучка, футляр від окулярів, папір, монети. Підійдіть до столу і сфотографуйте внутрішнім зором усі предмети. Фотографувати потрібно з короткою витримкою – до рахунку "п'ять". Тепер відверніться або закрийте очі і проявіть фотографію на своєму екрані внутрішнього зору. Розкажіть, які предмети лежать на столі, у якому порядку. Згадайте їх. Перевірте. Для цього відкрийте очі й подивіться. Відверніться. Про що Ви забули, що пропустили?

4. Коли Ви йдете вулицею, вправляйтеся в миттєвому "фотографуванні". От назустріч вам іде людина. Спрямуйте на нього "об'єктив" і через секунду відведіть. Відразу ж відновіть зображення в пам'яті, а потім звірте "знімок" з оригіналом. Це немов фотографія: знімаємо, проявляємо, друкуємо, розглядаємо відбитки. Точно так вправляйте пам'ять на "фотографіях" щитів з афішами, вітрин магазинів, будинків. Ваше око повинно вміти за секунду точно запам'ятати зображення в усіх подробицях. Вірніше, око Ваше це вміє, воно увесь час тільки так і робить. А от усвідомити відбите пам'яттю зображення ми не завжди Вміємо. Таке вміння треба тренувати [10].

ЕКРАН ВНУТРІШНЬОГО БАЧЕННЯ. УЯВНА ДІЯ

1. Лев Толстой у своїх незакінчених "Спогадах" розповів про гру, придуману його братом Ніколенькою. За умовами гри треба було "стати в кут і не думати про білого ведмедя". Він пише: "Пам'ятаю, як я ставав у кут і намагався, але ніяк не міг не думати про білого ведмедя". Гарний матеріал для тренінгу уявної дії, внутрішнього бачення й уяви! Я говорю "білий ведмідь". Що ви бачите на своєму внутрішньому екрані? Так, його – білого ведмедя!
У нашій пам'яті багато слів і словесних сполучень, міцно поєднаних з їх зоровими зображеннями. Думайте про білого ведмедя, – прошу я, і ви легко виконаєте моє прохання, бо слова про "білого ведмедя" (от і зараз знову!) відразу відгукнулися у вашій уяві зоровою картиною.
А якщо я попрошу – "Не думайте про білого ведмедя! Не смійте бачити білого ведмедя!" – чи зумієте ви виконати моє прохання? Навряд чи. Білий ведмідь виникає у Вашому баченні, як тільки я вимовляю ці слова. Як же позбутися білого ведмедя? Єдиний спосіб – думати про щось інше. Про чорну собачку, наприклад. "Не думайте про білого ведмедя! – говорю я, а ви в цей самий момент змушуєте себе думати про чорну собачку, – і вона відразу ж виникає на вашім внутрішньому екрані. І витисне ведмедя, якщо він встиг туди пробитися. Виходить, внутрішнє бачення може з'явитися не тільки від почутого нами слова, але й від думки, що ми свідомо викликаємо в собі. Адже думки – це теж слова, тільки невисловлені. Ми говоримо зараз про такий різновид думок, що називається уявним мовленням. Ніж конкретніше мова й слово, тим яскравіше бачення.

2. "У кожному слові безодня простору, – писав М. Гоголь, – кожне слово неосяжне, як поет". Багато різних картин може з'явитися в уяві від метафоричного слова. Такого, наприклад, "кипить" – вируючий водоспад (кипить вода), збирання врожаю (кипить робота), пристрасний виступ на мітингу (кипить гнів) і т. ін. "Гаснуть"... Що ви побачили на своєму внутрішньому екрані? Метафора в цій вправі – привід для вдосконалювання асоціативного мислення, а тим самим – для розвитку фантазії.

3. Згадайте сьогоднішній ранок, весь ланцюг маленьких епізодів з тієї хвилини, коли ви вийшли з будинку. Потрібно уявити весь шлях, крок за кроком. На що ви дивилися по дорозі, про що думали, що робили? Намагайтеся побачити всі подробиці не послідовно, а одночасно; щоб зміцнити видіння, бурмочіть вголос. Уявним мовленням можна користуватися в багатьох вправах – усюди, де спрацьовують внутрішні бачення та дії з уявлюваними предметами. Відзначимо, що уявне мовлення – лише технічний прийом, що не підмінює живу думку, а помогає її виникненню.

4. "Лягаючи спати і згасивши світло, привчіть себе щодня подумки переглядати все життя кожного минулого дня, намагайтеся при цьому деталізувати свої спогади до останньої деталі..." Станіславський уточнює, до якого ступеня необхідно деталізувати спогад – якщо, наприклад, відновлюєте в пам'яті, як ви обідали сьогодні, те треба згадати: усе, що ви їли й у якому порядку, смак усього з'їденого, весь посуд і загальне її розміщення на столі, думки й внутрішні почуття, викликані обідньою розмовою. Така деталізація необхідна при будь-якому спогаді. Треба намагатися внутрішньо побачити і немов прожити всю послідовність окремих дій, з яких складається відрізок життя. Зрозуміло, що весь день у такий спосіб не згадати – часу не вистачить. Нехай згадається небагато, але зате докладно [10]!

СЦЕНІЧНА УВАГА

Говорять, великий Юлій Цезар міг займатися одночасно кількома справами: і читати, і писати, і розмовляти. Отже, можна сказати, що в нього чудово працювали механізми перемикання й він мав добре натреновану розосереджену багатопланову увагу.

За один урок, звичайно, таких умінь не засвоїти, і за сотню уроків Юлієм Цезарем не стати, але поступово тренувати себе в цьому напрямку корисно. Час від часу потрібно: а) перемножувати подумки два багатозначних числа (ну, скажімо, 536 х 24) і в той же час писати на аркуші паперу добре відомий вам вірш; б) читати вголос знайомий вам вірш, а на папері перемножувати два багатозначних числа.

Коли це засвоєно, додайте ще один елемент. Замість знайомого вірша візьміть будь-який незнайомий текст із книги. Читайте його вголос, а на папері робіть обчислення. Потім переписуйте текст із книги, а в умі перемножуйте числа. Текст може бути іноземним, на абсолютно незнайомій вам мові.

Додайте ще один елемент. Увімкніть голосніше радіо або попросіть заважати вам, галасувати, а самі обчислюйте й декламуйте або переписуйте текст і обчислюйте в умі.

Нарешті, останнє. Обчислюйте усно, одночасно переписуйте незнайомий текст, а товаришів попросіть, щоб ставили різні питання. Відповідайте на всі питання, не припиняючи справ.

У всіх цих завданнях тренуються механізми перемикання чуттєво-емоційної уваги. Виходять немов два вставлених один в одного гребінці: їх зубчики чергуються: то один вмикається, то інший.

Володіння багатоплановою увагою (яку можна розвити, а розвинена увага знадобиться в житті!) означає вміння робити довільні включення й вимикання різних чуттєво-емоційних сфер у будь-якій послідовності.

СЛУХАТИ – І ЧУТИ!

1. Коли ви йдете галасливою людною вулицею, спробуйте, не озираючись по сторонах, лише на звук ясно уявити собі те, що відбувається навколо.

2. Спробуйте вловлювати звуки вибірково – слухати, наприклад, тільки шуми проїжджаючих машин, не звертаючи уваги на все інше. Думайте, що це за машини, вгадуйте, які вони, придумуйте, куди вони їдуть, хто в них сидить.

3. Прислухайтеся до кроків окремих перехожих, але не дивіться на них. За характером кроків нафантазуйте собі зовнішній вигляд перехожого, його думки, його біографію. Відгадайте, куди він іде. Не варто з цікавості перевіряти свої фантазії й дізнаватися в перехожого, чи вірно ви визначили його професію. Ми займаємося в цій вправі не ясновидінням, а зовсім іншою, більш плідною, справою – розвиваємо органи почуттів, пам'ять сприйняття, уяву й фантазію.

ПАМ'ЯТЬ ВІДЧУТТІВ І ФІЗИЧНИХ САМОПОЧУТТІВ

Тренуючи дотикові сприйняття, ми вдосконалюємо і зорову пам'ять, і рухові механізми рук. Ми вдосконалюємо, крім того, нашу увагу до навколишнього світу. Адже дотик, як то кажуть, – другий зір.

1. Закрийте очі. Проведіть, ледь доторкаючись подушечками пальців по тканині ваших штанів, сорочки, блузки. Зробіть те ж саме з відкритими очима, гляньте, як подушечки погладжують тканину, придивіться, яка ця тканину. Знову виконайте це із закритими очима. Тепер згадайте вигляд тканини. Погладьте по черзі тканину штанів і тканину сорочки. Вловите відмінність однієї фактури від іншої. Перевірте очима.

2. Паличка-Впізнавалочка. Сліпі люди так називають свого вірного помічника – ціпка. Він для них – продовження руки, орган, який бачить, набуває зорових здатностей й передає тілу людини, його мускулам і суглобам, а через них – мозку сприйняття навколишнього світу. Візьміть олівець. Він буде нашою паличкою-впізнавалочкою. Покладіть на стіл три-чотири портфелі, різних за формою. Водячи олівцем, досліджуйте вигляд кожного портфеля. То відвертайтесь, то дивиться на портфелі для перевірки. Не стискайте олівець, тримайте легко, він повинен стати продовженням ваших пальців. Запам'ятовуйте за допомогою олівця (а виходить, пальців і всього тіла) форму кожного портфеля, товщину, особливості крою. Кожне відчуття перевіряйте зором. Запам'ятали всі портфелі? Відверніться, а товариші нехай їх перекладуть портфелі. Упізнавайте їх своєю паличкою-упізнавалочкою. Зорова перевірка при дотику змушує активніше працювати зорову пам'ять.

3. За власною внутрішньою командою поперемінно перемикайтеся з однієї дії на іншу:

а) спочатку слухайте реальні звуки, що лунають із сусіднього приміщення або з вулиці й на основі цих звуків малюйте у своїй уяві картину подій. Слухайте не більше 30 секунд;

б) потім дивіться на знайомі предмети, намагаючись побачити в них щось нове, не помічене Вами (теж не більше 30 секунд);

в) згадайте якийсь недавній життєвий епізод (проголошуючи або про себе) – близько хвилини;

г) сприймайте дотиком подушечок пальців тканину своєї сорочки і щось інше, порівняйте ці відчуття протягом кількох секунд;

ґ) знову слухайте, тобто продовжуйте першу дію тощо.

Коли ви перемикаєтеся з однієї дії на іншу, спочатку згадайте, на якій картині, на якій думці "застало" вас минуле перемикання з цієї дії. Ви слухали звуки розмови в коридорі й уявляли собі людей. На якійсь думці пролунала команда на перемикання. Тепер, коли ви знову слухаєте, згадайте, що це була за думка. Продовжіть її.

Знову порівняйте тканину сорочки зі шкірою своєї долоні. А на якій думці ви зупинилися минулого разу?

З кожним днем треба скорочувати час на перемикання від одного виду сприйняттів до іншого. Можна сказати, що ця вправа немов формує кнопки. Натис одну – й миттєво побачив (тобто став активно діяти, а не байдуже дивитися). Натис іншу – і миттєво поринув в активний спогад, відключившись від усього, що оточує. Натис третю – і спогаду наче й не було. Тобто я сприймаю на дотик, ретельно досліджую предмет, що лежить біля мене. Активність кожної дії – обов'язкова умова цієї вправі. Можна слухати, дивитися, згадувати й сприймати на дотик, супроводжуючи це мовленням (уголос або про себе).

4. Згадайте запах моря, раннього літнього ранку. Тіні колишніх сприйняттів живуть у нашій пам'яті, треба тільки вміти їх розбудити. Найнадійніше робити це за допомогою зорового спогаду конкретного життєвого епізоду. Кожен момент нашого життя відкладається в пам'яті як сплетіння зорових, слухових, дотикових і всіх інших сприйняттів. Один спогад викликає інші, пов'язані з ним фізично й асоціативно. Якщо ви виразно згадали зараз запах моря, виходить, картина колишнього конкретного життєвого епізоду змусила ваше тіло немов знову жити в його атмосфері. Ви зараз майже такий, яким були тоді. І навіть посмішка у вас та сама, що була тим літнім ранком на морському березі. Майже така... Згадайте запах сіна в копицях. Згадайте запах диму від багаття, запах печеної картоплі, запах полуниці.

5. Згадайте смак полуниці. Ми вже згадували його і змогли переконатися, що при цьому виникали й смакові спогади. Виникали й гасли, оскільки ми не зупинялися на них. Зупинімося. Що, якби зараз Ви сиділи в будинку, за столом, а перед вами стояла тарілка, повна полуниці? Любите, щоб вона була цукром посипана? Будь ласка... Подумки візьміть ложку, зачерпніть ягід, піднесіть до рота. Смачно дивитися? Зараз буде ще смачніше. Відкрийте рот, покладіть ягоди й пригорніть язиком. Згадайте, як треться об язик шорстка шкірочка ягід, як хрумтять на зубах крупинки цукру... Згадали смак? Це мої слова допомогли вам. А тепер повторіть без моєї підказки! Підказуйте собі самі. Згадайте смак вершкового морозива, оселедця, квашеної капусти, гірких ліків. Солодке, солоне, кисле, гірке – чотири основних смакових елементи. Говорять, що будь-який смак складається з них, тільки сполучення різні – одного менше, іншого більше. Не згодні?

6. Вправа тренує пам'ять шкірних і внутрішніх відчуттів, які теж визначають фізичне самопочуття людини.

Згадайте, як у Вас болів зуб, як ви мучились і зрештою, не витримавши, героїчно пішли до зубного лікаря.

Згадайте, як, де й чим Ви порізали руку або ногу, як змочували рану йодом, забинтовували її.

Згадайте, як вам потрапила в око скалка, коли ви стояли біля розкритого вікна поїзда. Згадайте, як Ви намагалися позбутися її, як довго вона заважала вам і як боліло око.

Згадайте, як Ви хворим, лежали з високою температурою. Чим хворіли?

Згадайте, як в один з особливо спекотних днів Вас мучила спрага, як пересихав рот, як Ви нарешті дісталися до води і як пили, пили...

Згадайте, як Ви обпеклися, схопивши сковорідку з вогню.

Згадайте, як Ви отруїлися і як досаждав бідний шлунок.

Згадайте, як Ви задихалися, коли довелося довго бігти. А куди Ви поспішали?

Допомагайте спогадам уявним мовленням, про себе. Згадуйте все, що Ви робили тоді, намагайтеся побачити внутрішнім зором якнайбільше конкретних деталей. Відновлюйте в спогадах усю послідовність того, що відбувалося з Вами, нічого не пропускаючи. Згадуючи, дійте фізично. Якщо Ви виконаєте ці умови, пам'ять допоможе тілу згадати колишнє фізичне самопочуття.

ДИХАЛЬНА ВПРАВА

Дата добавления: 2014-11-29