Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Гімнастика артикуляційно-резонаторного апарата 2 страница





Доверь свою работу кандидату наук!
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

У кожній словесній дії бере участь не тільки язик, але й уся кістякова мускулатура. Особливо яскраво це виявляється в словесній дії пояснювати. Пояснюючий подібний до екскурсовода чи інструктора: він прагне показати взаємозв'язок речей і явищ у всій їх предметності та конкретності, тільки за необхідності заміняючи словами те, що сам він бачить як абсолютну реальність. Тому активно пояснюючому часто не вистачає слів, вони здаються йому недостатньо точними й красномовними, він схильний доповнювати зміст слів, які пояснює, і уточнювати жестами.

У словесних діях дізнаватися й утверджувати діє переважно цільна фраза, але там застосовується зазвичай коротка фраза відносно простої логічної конструкції. Словесні дії "пояснювати" й "відбуватися" вимагають часто довгої фрази й складної логічної конструкції – сполучення перелічень, зіставлень, протиставлень, пояснень і уточнень, тому що обидві ці дії, як уже говорилося, є способами демонструвати партнерові переважно зв'язок між явищами та процесами.

Пояснювати й відбуватися можна, зрозуміло, і одним словом, але й у цьому випадку, по-перше, підкреслюється зв'язок вимовленого слова з певною, знайомою партнерові ситуацією, по-друге, підкреслюємося структуру самого слова – кожен звук і кожен склад цього слова особливо чітко і ясно вимовляються. Так, наприклад, викладач іноземної мови пояснює учням, що певний предмет називається досліджуваною мовою так. Щоб учень засвоїв і запам'ятав це нове для нього слово, викладач показує йому структуру, будову й звучання цього слова, тобто вимовляє його "докладно", майже по складах.

Чим активніші словесні дії пояснювати й відбуватися, тим докладніше вимальовується картина й тим докладніше вимовляється фраза, якою б тривалою вона не була. Але щоб вона (картина й фраза) не розпалася при цьому на складові елементи, потрібне логічне ліплення фрази в цілому. Звідси – суперечливі тенденції в обігу із фразою: так би мовити, доцентрова тенденція – показати цілісність картини, зв'язаність її елементів, але це повинна бути зв'язаність певних одиничних явищ, з яких кожне повинне бути зрозуміло й саме по собі.



Так виникає протилежна тенденція – відцентрова.

Чим людині потрібніше і складніше пояснити або відскіпатися словами, тим активніше й чистіше вона виконує певну дію – тим більше дають про себе знати обидві ці тенденції. Виявляється це в особливо яскравій предметності бачень і рельєфності ліплення фрази в цілому; у пошуках доволі красномовних слів; у гостроті уваги до партнера (останні дві ознаки, на противагу першій, вимагають психологічних пауз); і в прагненні доповнити мовлення жестикуляцією, а іноді в поясненні змісту.

Звичайно ж, у словесній дії пояснювати сильніше виявляється тенденція до подробиць – відцентрова тенденція; у словесній дії відбуватися – прагнення об'єднати подробиці, доцентрова тенденція.

Але обидві ці словесні дії часто поступаються одна одній місцем і в цьому знову виявляється їх спорідненість. Якщо людині не вдається відскіпатися від партнера, вона непомітно для себе починає пояснювати йому, іноді тими ж словами, які тільки-но використовувала. І навпаки, якщо людина довго й безуспішно пояснювала, – пояснення може легко перетворитися на дію відбуватися. Суперечки нерідко виникають і протікають саме так – у чергуваннях дій пояснювати й відбуватися, але при цьому застосовуються не прості словесні дії, а переважно складні.

10. ПРОСИТИ і 11. НАКАЗУВАТИ є прості словесні дії, адресовані волі партнера. Від партнера потрібна та або інша негайна, конкретна і ясна реакція. Це може бути: взяти щось, дати щось, сказати щось, зробити щось, думати щось; або навпаки – не брати, не давати, не говорити, не робити, не думати й т. ін. – завжди щось цілком ясне й певне. Якщо діючому потрібна тільки така негайна реакція і він домагається її звучною вимовою, то це або прохання, або наказ.

Як уже згадувалося, звертання до волі є ігноруванням усіх інших психічних властивостей і здатностей свідомості партнера. Тому якщо в людини немає уявлень про розум, уяву, почуття й знання партнера або партнерів, тобто, якщо він перебуває серед зовсім незнайомих йому людей і якщо при цьому має потребу в тому, що ці люди можуть йому дати – він буде або просити, або наказувати.

Вплив на волю є прямим шляхом до результату, потрібного для діючого суб'єкта; вплив на всі інші психічні процеси свідомості – шляхи до того ж результату. Коли людині ніколи йти обхідним шляхом або коли вона не знає правильного шляху (бо не знає особливостей характеру партнера), він зазвичай намагається йти прямим шляхом, так сказати, "напролом". Це і є прохання або наказ.

У бойовій обстановці командир наказує своєму підлеглому, не вникаючи у особливості психічного складу останнього. Людина, котра проспала в поїзді станцію, просить пропустити його до виходу, не переймаючись почуттями, думками й уявою тих, хто стоять на його шляху.

Але так відбувається, поки людина не зіштовхується з перешкодою у свідомості партнера; як тільки він побачить її – чи в тому, що партнер чогось не розуміє, чи в тім, що він чогось не відчуває, чогось не уявляє собі, не пам'ятає – він змінить спосіб дії та спрямує свої зусилля на подолання перешкоди. Тепер у нього вже є певні явлення про особливості психіки партнера і це диктує певний обхідний шлях до мети, досягти якої не вдається прямим шляхом.

Наказ або прохання виникають у результаті гострої потреби, яку потрібно негайно задовольнити. Якщо її немає, то немає і підстав іти "напролом", навіть коли психічні властивості партнера невідомі. Адже, якщо на цей час особливості психічного внеску партнера розвідані, для цього будуть використані інші способи словесної дії – адресовані розумовим процесам пам'яті, уяви, почуття.

Тому оцінка, що передує проханню й наказу, полягає в зіткненні гострої потреби з перешкодою в поведінці іншої людини. Втім, це може бути й поведінка тварини – так, часто люди наказують з повним успіхом не тільки людям, але й тваринами.

Привід для наказу або прохання сприймається людиною, що завжди так чи інакше вже орієнтована в певному людському оточенні або в суспільстві, де йому завжди більшою або меншою мірою властиво або відчувати власні право, переваги, або, навпаки, відчувати їх відсутність.



У першому випадку оцінка перейде в прибудову "зверху" і призведе до наказу; у другому випадку – в прибудову "знизу" і призведе до прохання.

Прибудова, що приводить до наказу – найяскравіша прибудова "зверху". Вона вимагає відносної піднесеності всього тіла, звільнення м'язів і прямого погляду на партнера. Наказуючий прагне (зрозуміло, рефлекторно) бути якнайвище, залишаючись у той же час зовсім вільним: хребет і шия випрямлюються, а руки, плечі й особливо мускулатура особи – щоки, губи, підборіддя, брови – звільняються, так би мовити, "висять". Нахмурене чоло, зрушені напружені брови при наказі свідчать про те, що до нього додано якусь іншу опорну словесну дію і перед нами – складна словесна дія, у якій наказ посідає велике або навіть провідне місце.

Словесна дія наказувати зазвичай буває пов'язана із жестом – іноді рукою й майже завжди головою. Жест рукою завжди передує наказу словами; жест головою, що вказує, як і жест рукою, саме вимагає наказуючий, здійснюється на ударному слові, точніше – на ударному складі ударного слова.

Наказ завжди завершується очікуванням виконання з упевненістю в тім, що воно піде. Наказують переважно очі – губи тільки вимовляють слова наказу.

Таким же очікуванням виконання завершуватися й прохання. Воно настільки ж категорична як і наказ; просять також переважно очі, а мовленнєвий апарат також тільки вимовляє слова прохання.

Але прибудова, що призводить до прохання – найбільш яскрава прибудова "знизу". У проханні усе підпорядковано одній меті – одержати, хоча прав на це прохаючий не відчуває, тому він прагне всіляко полегшити виконання свого прохання.

Тому той, хто прилаштувався до партнера, щоб просити в нього, по-перше, готовий миттєво одержати прошене, заволодіти ним; по-друге, готовий виконати будь-яке бажання партнера негайно; по-третє, прагне уникнути настирливості зі своєї сторони, тією мірою, у який це не заважає готовності негайно одержати що проситься. Прохаючий тягнеться до партнера, ловить його погляд та інші прояви його волі, але він у той же час обережний і м'який. Чим активніше прохання, тим ясніше сполучається в ній гранична наполегливість із граничною м'якістю й обережністю.

Спорідненість наказу і прохання виявляється, між іншим, у тім, що вони часто поступаються одне одному місцем. Якщо прохаючий або наказуючий та його партнер за суб'єктивним відчуттям співвідношення сил перебуває в приблизно рівному положенні, то "прохаючий" легко перетворюється на "наказуючого" і навпаки. Так часто впливають один на одного близькі родичі, товариші, якщо одному з них потрібно, щоб інший зробив щось негайно, а той бариться.

Втім, наказ легко переходить у прохання (і навпаки) незалежно від суб'єктивного співвідношення сил, у випадках терміновості справи і крайньої зацікавленості в ній.

Просити й наказувати можнавідносно легко короткою фразою, одним словом і навіть одним вигуком. Довгою ж фразою, складним реченням, що включає в себе перерахування, протиставлення, пояснення тощо, робити ці дії в чистому вигляді, навпаки, неможливо. Для цього треба було б розділити таку фразу на ряд окремих коротких фраз.

У проханні й у наказі діє переважно зміст не слів і не фрази як такі (як при впливі на мислення, пам'ять і уяву), а інтонація, з якою вони вимовляються. Тому, зокрема, із проханням, а особливо часто і з наказом, звертаються до дітей, що не вміють говорити. Тому виявляється можливо впливати словом на волю тварин, тобто впливати безпосередньо "прямо" на їх поведінку. Але впливати на тварину "знизу", мабуть, безглуздо – тому ніхто не просить собак, коней і кішок, а наказують їм.

Тренування в оволодінні способами дії – простими словесними діями – вимагають активної роботи уяви, тобто твору й урахування у своїй поведінці найрізноманітніших обставин.

Для того, щоб певним словом або фразою виконати всі одинадцять простих (опорних) словесних дій, потрібно поставити себе в одинадцять різних ситуацій; кожна з них складається з певних пропонованих обставин. Одна комбінація пропонованих обставин логічно зажадає здійснення даним словом (або фразою) дії докоряти, інша – дії підбадьорювати, третя – дії попереджати, п'ята – просити тощо.

Можна взяти будь-який іменник і уявити собі, що це – прізвище людини, вам дуже потрібної, котру ви зненацька побачили, але яка на вас не зважає; тоді цим іменем природно буде її кликати.

Коли уявити, що це ж слово ваш знайомий десь досить невдало промовив, нашкодивши тим і собі, і вам, то цим словом буде легко докоряти.

Якщо ж цього слова ваш партнер боїться, не зважується вимовити, а після вимови і його і ваше положення відразу полегшиться, то цим же словом легко по-справжньому підбадьорювати. Коли це слово – назва, якої не знає ваш партнер, а вам важливо, щоб він його засвоїв і запам'ятав – ним легко й природно пояснювати. Якщо ви при цьому зайняті своєю справою, не хочете відриватися від неї і партнер вам заважає своїм нерозумінням – цим же словом ви будете доцільно відбуватися. Коли партнер вимовив це слово, а ви його погано розчули й не чекали, що він вимовить саме його, а вам важливо знати, що він сказав – цим словом легко дізнаватися. Якщо партнер поставив вам питання, остаточною й категоричною відповіддю на яке може бути це ж слово – ним зручно стверджувати.

 

Виконайте завдання:

АТМОСФЕРА

Контекст спілкування, загальний "настрій" ситуації, її психологічний зміст, те, що випливає з емоційного ставлення до того, що відбувається, до інших у цілому. "Життя повне атмосфер, ми не живемо в порожньому просторі". Атмосфера та суб'єктивні почуття людини – явища самостійні: особисте почуття може бути співзвучним атмосфері або навпаки.

Вправи:

1. Уявіть собі: простір навколо вас наповненим атмосферою. Уявіть атмосфери: затишку, благоговіння, самотності, радісного передчуття. Не застосовуйте жодних відволікаючих ваша увагу уявним обставин. Уявіть собі безпосередньо те або інше почуття поза вами, у вашім оточенні.

2. Зробіть легкий рух рукою в гармонії з навколишньої вас атмосферою. Повторюйте його доти, доки ваша рука не буде пронизана атмосферою. Не грайте своїм рухом в атмосферу, не намагайтеся почувати її. Уявляйте її максимально ясно, коли вона з'явиться у вашому оточенні, ви відчуєте її, пробудяться індивідуальні почуття.

3. Вимовте одне слово в гармонії з атмосферою. Вимовте коротку фразу. Додайте до фрази простий рух.

4. Вимовте ту ж коротку фразу, але в іншій атмосфері. Який рух вам хочеться зробити зараз? Які образи й відчуття у вас виникають?

 

ДІЇ З ПЕВНИМ ФАРБУВАННЯМ

У ньому виявляється певний щиросердечний відтінок дії. Фарбування дії пробуджує цілий комплекс індивідуальних почуттів. Вправи:

1. Зробіть просту природну дію (відкрийте – закрийте двері, встаньте тощо). З'єднаєте його з фарбуванням (спокій, упевненість, роздратованість, сум, хитрість, ніжність і т.ін.). Повторюйте дію, поки ваше почуття не відгукнеться на фарбування.

2. Приєднаєте до дії з фарбуванням 2–3 слова.

3. Виберіть фарбування, не думаючи про дію. Підберіть дію до фарбування (наприклад, фарбування – замисленість, дія – перегортання книги). Приєднаєте кілька слів.

4. Візьміть слово або коротку фразу. Підберіть до неї спочатку фарбування, потім дію.

5. Поєднайте два фарбування. Кожна вправа повторюється доти, поки дія, слово і виникле почуття не зіллються для вас у єдине цілісне переживання.

 

НАПРУГА – РОЗСЛАБЛЕННЯ

Станьте прямо і зосередьте увагу на правій руці, максимально її напружуючи. Через кілька секунд расслабте руку. Здійсніть аналогічну процедуру по черзі з лівою рукою, правою й лівою ногами, попереком, шиєю.

 

ПЕРЕКИД НАПРУГИ

Максимально напружте праву руку. Поступово розслаблюючи її, повністю перекиньте напругу на ліву. Потім, поступово розслаблюючи її, повністю перекиньте напругу на ліву ногу, праву ногу, поперек тощо.

 

РТУТЬ

Уявіть своє тіло у вигляді механізму, що має потребу в змащенні, або у вигляді посудини, що повинна повністю наповнитись рідиною, наприклад, ртуттю. "Я вводжу ртуть (або масло) у ваш вказівний палець. Ви повинні заповнити рідиною всі суглоби вашого тіла. Вправу виконуйте повільно й зосереджено, щоб жодна ділянка не залишилася без змащення.

 

ЦЕНТР ВАГИ

Спробуйте визначити, де в людини центр ваги. Рухайтесь, сядьте, встаньте. Знайдіть центр ваги тіла кішки (тобто рухайтесь, як кішка). Де центр ваги? Де центр ваги тіла мавпи? Півня? Риби? Горобця, що стрибає по землі? Виконуючи рухи й дії, характерні для цих тварин, випробуйте на собі все це. Тварини й маленькі діти – найкращий приклад відсутності м'язових затисків.

 

РОСТЕМО

Вихідне положення – сидячи навпочіпки, голова зігнута до колін, охоплених руками. Уявіть собі, що ви маленький паросток, що тільки-но виріс із землі. Ви ростете, поступово розпрямляючись, розкриваючись і прямуючи нагору. Спробуйте рівномірно розподілити стадії росту. Ускладнюючи в майбутньому вправу, збільшіть тривалість росту до 10-20 стадій. Після виконання цієї вправи корисно відразу ж перейти до вправи "Потягнулися – зламалися".

 

ПОТЯГНУЛИСЯ – ЗЛАМАЛИСЯ

Вихідне положення – стоячі, руки й усе тіло спрямовані нагору, п'яти від підлоги не відривати. Тягнемося, тягнемося нагору, вище, вище... Подумки відриваємо п'яти від підлоги, щоб стати ще вищими (реально п'яти на підлозі)... А тепер наші кисті немов зламалися, безвільно повисли. Тепер руки зламалися в ліктях, у плечах, упали плечі, зависла голова, зламалися в талії, підігнулися коліна, упали на підлогу... Лежимо розслаблено, безвільно, зручно... Прислухайтеся до себе. Чи залишилася десь напруга? Скиньте її!

 

МАРІОНЕТКИ (ПІДВІСКИ)

Уявіть собі, що ви – лялька-маріонетка, котру після виступу повісили на цвях у шафі. Уявіть собі, що вас підвісили за руку, палець, шию, вухо, плече тощо. Ваше тіло фіксоване в одній точці, все інше – розслаблене, бовтається. Вправа виконується в довільному темпі, можна із закритими очима.

Уявіть навчальний процес:

1. Увійдіть до уявного класу і привітайтеся з учнями.

2. Увійдіть до класу і приверніть до себе увагу без мовленнєвого спілкування – засобами міміки, пантоміміки, зору.

3. Зверніться до учня, використавши різні інтонації (прохання, вимогу, попередження, похвалу, гумор, питання, натяк, наказ, побажання тощо). Необхідно знайти не тільки потрібні інтонації, але й пластику міміко-пантомімічного інтонування, правильне положення тіла (необхідно стежити за м'язовою свободою і знімати зайву м'язову напругу).

4. Викличте учня до дошки спокійно, весело, байдуже, доброзичливо, з гумором, іронією.

5. Знайдіть адекватний спосіб поведінки в несподіваних ситуаціях (ви входите в клас – лунає сміх).

 

ВПРАВИ НА РОЗСЛАБЛЕННЯ

Й ПОКРАЩЕННЯ САМОПОЧУТТЯ

Вправа 1.Розслаблення й напруження м'язів руки. Станьте прямо, підніміть руки вперед, пальці стисніть у кулак, одночасно напружуючи м'язи кисті, передпліччя, плечі (3-4 с). Не забудьте про уявну дію при цьому (ви хочете бути сильним, міцним, ваші м'язи сильно напружені). А тепер розслабтесь: руки вільно падають вниз, роблять маятникоподібні рухи.

Вправа 2.Використання слова для релаксації. Концентруємо увагу й даємо самонакази: "Увага на руки! Мої пальці розслаблені... Мої пальці й кисті розслаблені... Мої передпліччя й плечі розслаблені... Я спокійний і нерухомий..." Потрібно знати, напруга яких м'язів викликає ту або іншу емоційну реакцію. Так, при емоції страху найбільше напружуються артикулярні та потиличні м'язи, на їх розслаблення і потрібно звернути увагу, випробовуючи цей стан.

Вправа 3.Використання уявлень для розслаблення. Яскраве уявлення про який-небудь об'єкт здатне викликати відповідне об'єкту відчуття й реакцію організму. Наприклад, сильне хвилювання можна зняти, якщо уявити себе (бажано кілька разів) на іспиті, коли відповідаєш без хвилювання. Звичайно, це важко й не завжди вдається, у такому випадку можуть допомогти сюжетні уявлення на кольоровому тлі: лука, річка, море, водна гладь.

Вправа 4.Контроль тонусу мимічних м'язів. Ця вправа допомагає не тільки надати особі спокійного вигляду, але й домогтися внутрішньої гармонії, заспокоєння. Текст може бути наступний: "Моя увага зупиняється на моїй особі. Я спокійний. М'язи чола розслаблені. М'язи очей розслаблені. М'язи щік розслаблені. Губи й зуби розціплені. Рот розтягнутий у посмішці. Я немов маска". Разом із посмішкою ми відчуваємо, як іде напруга по всьому тілі.

Вправа 5.Контроль і регуляція темпу руху й мовлення. Разом із м'язовою скутістю емоційне порушення може виявитися в зростанні темпу рухів і мовлення, метушливості. Уникнути цього допоможуть наступні завдання:

а) плавно й повільно стискати й розтискати пальці рук, плавно й повільно переводити погляд з одного предмета на інший, так само писати, іти, говорити;

б) використовувати в тренуванні чергування швидкого й повільного, плавного й різкого темпу. Наприклад, 2–3 хв робити все (збирати розкидані книги, писати на дошці тощо) уповільнено й плавно, потім 1–2 хв – швидко й різко, імітуючи метушливість і нервозність. Далі знову повільно по колу. Так само слід читати уривки добре знайомих творів.

Ці вправи, побудовані на темповому контрасті, допомагають регулювати емоційний стан, оскільки він оптимізується під впливом розміряного й частого ритму.

Вправа 6.Контроль і регуляція подиху. Оскільки наш подих і емоційний стан взаємозалежні, то контроль і регуляція першого можуть сприяти саморегуляції другого. Спостереження показують, як змінюється подих в емоційних станах: рівний подих сплячого, глибокий у замислені; посилене хвилювання, "роздуті ніздрі" у гнівливого.

Вдих при діафрагмальному подиху здійснюється через ніс. Спочатку повітрям при розслабленні й злегка опущених плечах наповнюються нижні відділи легень, живіт при цьому усе більше й більше випинається. Потім зі вдихом послідовно піднімаються грудна клітина, плечі й ключиці. Повний видих виконується в тій же послідовності: поступово втягується живіт, опускається грудна клітина, плечі, ключиці. Це стабілізує емоційний стан.

Складанняпрограми самонавіяння (вправи дібрано
Т.Г. Дмитренко).

Варто керуватися наступними правилами:

- формула повинна бути чіткою і лаконічною;

- формула не повинна містити негативної частки "не";

- обов'язкове дотримання послідовності формул: "Хочу – можу – буду – є".

(Я хочу бути спокійним і впевненим, я можу бути спокійним і впевненим, я буду спокійним і впевненим, я спокійний і впевнений!)

Рекомендуємо орієнтовні програми самонавіюння.

1. Для оптимізації настрою: "Я зібраний і врівноважений; у мене піднятий радісний настрій; я хочу бути активним і бадьорим; я можу бути активним і бадьорим; я активний і бадьорий; я хочу (можу, буду) почувати енергію й бадьорість; я життєрадісний і повний сил; я оптиміст".

2. Для відпочинку: "Я спокійний; я зовсім спокійний; я добре відпочиваю й набираюся сил; відпочиває кожен клітинка мого організму; відпочиває кожен мускул; відпочиває кожний нерв; свіжість і бадьорість сповнюють мене; я зібраний і уважний; попереду плідний день; я відпочиваю".

3. Для самонастроювання на майбутній іспит: "Почуваюся впевнено; настрій піднятий; голова ясна; я абсолютно зібраний; мислю чітко; я хочу (можу, буду) відповідати легко, чітко, ясно".

4. Для налаштування на професійний стиль поведінки на уроці, подолання невпевненості, скутості в спілкуванні із класом: "Я зовсім спокійний; я входжу в клас упевнено; почуваюся на уроці вільно й розкуто; володію собою; мій голос звучить рівно, впевнено; я можу добре провести урок; настрій бадьорий; мені самому цікаво на уроці; мені цікаво навчати хлопців; мені є що розповісти дітям; я спокійний і впевнений у собі".

Аутотренінг "Перша допомога в стресовій ситуації"

- Перше й головне правило говорить, що в стресовій ситуації не слід ухвалювати жодних рішень, так само як і намагатися їх приймати (виняток становлять стихійні лиха, коли йдеться про порятунок життя).

- Прислухайтеся до поради предків: порахуйте до десяти.

- Займіться своїм диханням. Повільно вдихніть повітря носом і на якийсь час затримайте подих. Видих здійснюйте вкрай повільно, також через ніс, зосередившись на відчуттях, пов'язаних з вашим подихом.

Події можуть розвиватися двома шляхами. Якщо стресова ситуація застане Вас у приміщенні, то напругу можна зняти такими способами:

- Встаньте, якщо це потрібно й, вибачившись, вийдіть із приміщення. Наприклад, у Вас є можливість пройти до туалету або в якогось іншого місця, де Ви наодинці.

- Скористайтеся будь-яким шансом, щоб змочити чоло, скроні й зап'ястки холодною водою.

- Повільно озирніться, навіть у тому випадку, якщо приміщення, де Ви перебуваєте, добре вам знайоме або виглядає цілком звичайно. Переводячи погляд з одного предмета на іншій, подумки описуйте їх зовнішній вигляд.

- Потім подивіться у вікно на небо. Зосередьтеся на тому, що бачите. Коли ви востаннє ось так дивилися на небо? Хіба світ не прекрасний?!

- Набравши води в склянку (у крайньому випадку, в долоні), повільно і зосереджено випийте її. Сконцентруйте свою увагу на відчуттях, коли вода буде текти горлом.

- Випряміться, поставте ноги на ширину плечей і на видиху нахиліться, розслабивши шию й плечі, так щоб голова й руки вільно звисали до підлоги. Дихайте глибше, стежте за своїм подихом. Продовжуйте робити це протягом однієї-двох хвилин. Потім повільно випряміться (дійте обережно, щоб голова не пішла обертом).

Якщо стресова ситуація застане вас десь поза приміщенням, постарайтеся зосереджено виконати такі вправи:

- Озирніться довкола. Спробуйте глянути на навколишні предмети з різних позицій, подумки називайте все, що бачите.

- Детально розгляньте небо, називаючи про себе все, що бачите.

- Знайдіть якийсь дрібний предмет (листок, гілку, камінь) і уважно розгляньте його. Розглядайте предмет не менше чотирьох хвилин, знайомлячись із його формою, кольором, структурою таким чином, щоб зуміти чітко уявити його із закритими очима.

- Якщо є можливість випити води – скористайтесь цим: пийте повільно, зосередившись на тому, як рідина тече вашим горлом.

- Ще раз простежте за своїм подихом. Дихайте повільно через ніс: зробивши вдих, на якийсь час затримайте подих, потім таксамо повільно, через ніс, видихніть. При кожному вдиху зосереджуйте увагу на тому, як розслаблюються й опускаються ваші плечі. Приємне відчуття, не чи правда? Насолоджуйтесь ним!

Вправи для підготовки мовленнєвого апарату до роботи над дикцією

Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой




Дата добавления: 2014-11-29; Просмотров: 355; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2022) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.072 сек.