Охорони атмосферного повітря

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Атмосфероохоронне законодавство передбачає розгалужену си­стему правових засобів, спрямованих на забезпечення охорони ат­мосферного повітря від забруднення, запобігання шкідливому впливу фізичних та біологічних факторів на нього тощо.

З метою оцінки стану атмосферного повітря МОЗ України вста­новлені нормативи гранично допустимих концентрацій (ГДК) забруд­нюючих речовин в атмосферному повітрі і рівні шкідливих фізич­них впливів на нього. Ці нормативи є єдиними для всієї території України. В необхідних випадках для окремих регіонів можуть вста­новлюватися більш суворі нормативи.

Діють також нормативи гранично допустимих викидів забруднюю­чих речовин (ГДВ) стаціонарними і пересувними джерелами забруднення, а також нормативи гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів, затверджені Мінприроди Украї­ни та МОЗ України.

Якщо з об’єктивних причин встановлення ГДВ для конкретно­го населеного пункту неможливе, встановлюються тимчасово узго­джені нормативи викидів (ТУВ).

З метою забезпечення охорони стану і складу атмосферного повітря Законом України “Про охорону атмосферного повітря” (ст. 11) встановлена дозвільна система регулювання викидів в атмо­сферу, що породжує відповідні правові наслідки.

Дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами — це офіційний документ, який надає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам — суб'єктам господарювання експлуатувати об’єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умо­ви дотримання встановлених відповідних нормативів гранично до­пустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині об­меження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну.

До правових заходів охорони атмосферного повітря належить регулювання шкідливого фізичного впливу на атмосферу, зокрема, відвернення і зниження шуму. Чинне законодавство передбачає, що відвернення, зниження і досягнення безпечних рівнів виробничих та інших шумів мають забезпечуватися:

¾ створенням і впровадженням малошумних машин і ме­ханізмів;

¾ удосконаленням конструкцій транспортних та інших пересув­них засобів і установок та умов їх експлуатації, а також утриман­ням у належному стані залізничних і трамвайних колій, авто­мобільних шляхів, вуличного покриття;

¾ розміщенням підприємств, транспортних магістралей, аеро­дромів та інших об’єктів з джерелами шуму під час планування і забудови населених пунктів відповідно до встановлених законодав­ством санітарно-гігієнічних вимог, будівельних норм та карт шуму;

¾ виробництвом будівельних матеріалів, конструкцій, техніч­них засобів спорудження житла, об’єктів соціального призначення та будівництвом споруд з необхідними акустичними властиво­стями;

¾ організаційними заходами для відвернення і зниження вироб­ничих, комунальних побутових і транспортних шумів, включаючи запровадження раціональних схем і режимів руху транспорту та інших пересувних засобів і установок у межах населених пунктів.

Водночас законодавством передбачено і захист населення від шкідливого впливу шуму, іонізуючих випромінювань та інших фізичних факторів. Згідно зі ст. 24 Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” органи вико­навчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни при здійсненні будь-яких видів діяльності і метою відвернення і зменшення шкідливого впливу на здоров’я населення шуму, неіонізуючих випромінювань та інших фізичних факторів зобов'язані:

1) здійснювати відповідні організаційні, господарські, технічні, технологічні, архітектурно-будівельні та інші заходи щодо за­побігання утворенню та зниженню шуму до рівнів, установлених санітарними нормами;

а) забезпечувати під час роботи закладів громадського харчуван­ня, торгівлі, побутового обслуговування, розважального та граль­ного бізнесу, культури, при проведенні концертів, дискотек, масових святкових і розважальних заходів тощо рівні звучання звуковідтворювальної апаратури та музичних інструментів у приміщеннях і на відкритих площадках, а також рівні шуму в прилеглих до них жилих і громадських будівлях, що не перевищують рівнів, установлених санітарними нормами;

2) вживати заходів щодо недопущення впродовж доби переви­щень рівнів шуму, встановлених санітарними нормами, в таких приміщеннях і на таких територіях (захищені об’єкти):

а) жилих будинків і прибудинкових територіях;

б) лікувальних, санаторно-курортних закладів, будинків-інтернатів, закладів освіти, культури;

в) готелів і гуртожитків;

г) розташованих у межах населених пунктів закладів громадсь­кого харчування, торгівлі, побутового обслуговування, розважаль­ного та грального бізнесу;

ґ) інших будівель і споруд, у яких постійно чи тимчасово пере­бувають люди;

д)парків, скверів, зон відпочинку, розташованих на території мікрорайонів і груп житлових будинків.

Передбачені частинами другою, третьою та четвертою ст. 13 За­кону України “Про охорону атмосферного повітря” вимоги щодо до­держання тиші та обмежень певних видів діяльності, що супровод­жуються шумом, не поширюються на випадки:

¾ здійснення в закритих приміщеннях будь-яких видів діяль­ності, що супроводжуються шумом, за умов, що виключають про­никнення шуму в прилеглі приміщення, в яких постійно чи тим­часово перебувають люди;

¾ здійснення в закритих приміщеннях будь-яких видів діяль­ності, що супроводжуються шумом, за умов, що виключають про­никнення шуму за межі таких приміщень;

¾ попередження та/або ліквідації наслідків аварій, стихійного лиха, інших надзвичайних ситуацій;

¾ надання невідкладної допомоги, запобігання або припинення правопорушень;

¾ запобігання крадіжкам, пожежам, а також виконання завдань цивільної оборони;

¾ проведення зборів, мітингів, демонстрацій, походів, інших масових заходів, про які завчасно сповіщено органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування;

¾ роботи обладнання і механізмів, що забезпечують життєді­яльність жилих і громадських будівель, за умов ужиття невідклад­них заходів щодо максимального обмеження проникнення шуму в прилеглі приміщення, в яких постійно чи тимчасово перебувають люди;

¾ відзначення встановлених законом святкових і неробочих днів, днів міст, інших свят відповідно до рішення місцевої ради, проведення спортивних змагань;

¾ проведення салютів, феєрверків, інших заходів із викорис­танням вибухових речовин і піротехнічних засобів у заборонених за погодженням із уповноваженим органом місцевого самовря­дування в порядку, передбаченому правилами додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях.

До основних правових засобів, які спрямовані на охорону атмосфер­ного повітря, належить правова регламентація проектування, будівництва та реконструкції підприємств та інших об’єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря.

З метою забезпечення охорони атмосферного повітря атмосфероохоронне законодавство значну роль відводить організаційно-еко­номічним заходам, що передбачають:

а) збір за забруднення навко­лишнього природного середовища;

б) відшкодування збитків, за­подіяних внаслідок порушення законодавства про охорону атмо­сферного повітря;

в) надання підприємствам, установам, ор­ганізаціям та громадянам — суб'єктам підприємницької діяльності податкових, кредитних та інших пільг у разі впровадження ними маловідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, застосування заходів щодо регулювання діяльності, що впливає на клімат, здійснення інших природоохоронних заходів з метою зменшення викидів забруднюючих речовин та рівнів впливу фізичних і біоло­гічних факторів на атмосферне повітря;

г) участь держави у фінан­суванні екологічних заходів і будівництві об’єктів екологічного призначення.

Дата добавления: 2014-11-29