Тактика слідчого експерименту при розслідуванні злочинів передбачених ст. 332 КК України

Слідчий експеримент – це самостійна слідча (розшукова) дія, зміст якої полягає в одночасному проведенні експериментальних (дослідницьких) та дій, що перевіряються, результати яких і є тими фактичними даними, що мають значення для розслідування злочину.

Процесуальний порядок проведення даної слідчої (розшукової) дії закріплений у ст. 240 КПК України.

Слідчий експеримент може проводитися з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів і випробувань.

Основні завдання, які стоять перед даною слідчою (розшуковою) дією, полягають у з’ясуванні, отриманні та перевірці наступної інформації:

- чи могла конкретна особа за певних умов сприйняти ту чи іншу подію, об’єкт;

- можливість проведення особою певних дій за допомогою певного предмета, за певний час тощо;

- об’єктивна можливість існування події чи дії;

- як саме відбувалась подія;

- отримання нових доказів;

- установлення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину.

За змістом слідчий експеримент, що передбачено ст. 240 КПК України, охоплює по суті дві самостійні слідчі (розшукові) дії: слідчий експеримент та перевірку показань на місці.

Слідчий експеримент

Слідчий експеримент є дією, яка полягає у здійсненні дослідів з метою перевірки, чи могли відбутися за певних умов ті або інші події та яким саме чином.

Проведення цієї слідчої (розшукової) дії пов’язано зі здійсненням дослідів, результати яких і є тими фактичними даними, що дозволяють дійти висновку про обставини, що мають значення для розкриття злочину.

Учасниками слідчого експерименту можуть бути:

- слідчий (оперативний працівник);

- підозрюваний, свідки;

- спеціаліст;

- помічники, виконавці дослідницьких дій, поняті.

Етапи проведення слідчого експерименту

а) підготовка до проведення слідчого експерименту включає:

- визначення завдань слідчого експерименту;

- визначення місця, часу і послідовності дослідницьких дій;

- ознайомлення з обстановкою на місці експерименту;

- підбір учасників слідчої (розшукової) дії;

- підготовка необхідного реквізиту і технічних засобів;

- складання плану проведення слідчого експерименту;

- усунення змін у обстановці;

- роз’яснення прав учасникам;

- прийняття заходів з охорони місця експерименту.

б) робочій етап включає:

- проведення дослідів у визначеному режимі;

- поетапне проведення дослідів;

- багаторазовість проведення дослідів;

- залучення обмеженого кола учасників;

- проведення дослідів в умовах максимально наближених до умов події.

в) оцінка результатів слідчого експерименту включає:

- оцінка вірогідності проведених дослідів;

- формулювання висновків із проведених дослідів.

г) заключний етап включає:

- фіксація результатів слідчого експерименту.

Перевірка показань на місці

Перевірка показань на місці події – це дія, яка полягає у зіставленні показань про поєднаність певного місця обставин злочину з фактичною обстановкою на цьому місці, показаного слідчому в присутності понятих особою, яка була раніше допитана з приводу цих показань, з метою встановлення їх достовірності або без понятих у випадку застосування безперервного відеозапису ходу проведення цієї слідчої (розшукової) дії.

Основними завданнями перевірки показань на місці є:

- переконатись в існуванні місця, щодо якого йшлося в показах;

- встановлення наявності слідів чи предметів, що стверджують зміст показань;

- встановлення та усунення протиріч в показах підозрюваного чи свідків;

- перевірка відповідності опису ознак обстановки в показах конкретної особи, дійсній обстановці на місці;

- визначення напрямку руху учасників, їх взаємне розташування в той чи інший момент розвитку події злочину;

- виявлення нових доказів у процесі перевірки;

- встановлення обставин, що сприяли вчиненню злочину.

Підготовка до проведення перевірки показань на місці включає:

1) пропозиція особі, показання якої перевіряються, взя­ти участь у слідчій (розшуковій) дії і показати на місці те, про що вона повідомила на допиті; роз’яснює, в чому полягає сутність перевірки показань на місці та яким буде порядок її про­ведення;

2) перевірка достатності і ступінь конкретності даних, про місце, на якому буде проведена перевірка. Якщо цих даних недостатньо, проводиться додатковий допит певної особи;

3) визначення складу учасників слідчої (розшукової) дії, запрошення до участі у перевірці понятих, роз’яснення їм їхні права і обо­в’язки;

4) підготовка необхідних науково-технічних й допоміжних засобів, транспорту тощо;

5) визначення найбільш доцільного часу проведення пере­вірки показань на місці;

6) складання плану проведення слідчої (розшукової) дії.

Проведення перевірки показань на місці характе­ризується наступними тактичними особливостями

1) показання повинні перевірятися лише на тому місці, де відбувалася подія злочину, де йшов (їхав) підозрюва­ний (свідок) до місця події, де він залишив сліди чи знаряддя злочину;

2) особа, показання якої перевіряються, повинна сама показувати, де і що відбувалося. Така особа дає згоду на перевірку показань на місці;

3) якщо перевіряються показання кількох осіб, кожна з них виводиться на місце окремо. Групова перевірка супе­речить сутності слідчої (розшукової) дії і втрачає своє доказове значення;

4) при перевірці показань на місці неприпустимо відт­ворювати цинічні дії чи дії, що загрожують безпеці оточу­ючих осіб, принижують їх честь і гідність. Про такі дії об­винувачений може тільки розповісти на місці;

5) особа, яка проводить слідчу (розшукову) не повинен допускати в своїх діях чи запи­таннях навідних вказівок чи слів.

Основним способом фіксації результатів слідчого експерименту є протокол, який складається відповідно до вимог статей 104, 105, 107 КПК України. Додатковими способами фіксації результатів слідчого експерименту є складання планів і схем та використання фото-, відеозйомки, звукоза­пису.

Особливості проведення слідчого експерименту у справах про порушення державного кордону

Проведення даної слідчої (розшукової) дії у справах про порушення державного кордону має на меті в основному здійснення перевірки показань на місці свідків та підозрюваних та має широку поширеність. Необхідність у застосуванні цієї дії виникає у випадках, коли іншим шляхом, крім зіставлення показань з тим, що є в дійсності на місці події, неможливо переконатися у достовірності таких показань. Зміст перевірки показань на місці полягає у тому, що оперативний працівник пропонує особі, яка була раніше допитана (свідок, підозрюваний), вказати місце вчинення незаконного переправлення осіб через державний кордон або його спроби, розповісти про цю подію, супроводжуючи у певних випадках свою розповідь демонстрацією своїх дій чи дій інших осіб. Як правило ця слідча (розшукова) дія проводиться у місцях затримання груп незаконних мігрантів, місцях їх посадки та висадки із транспортних засобів, місцях їх відсиджування та готування до незаконного перетину державного кордону. Досить часто дану слідчу (розшукову) дію проводять із складом прикордонного наряду, які затримували групу незаконних мігрантів з переправниками.

Слідчий експеримент у справах про порушення державного кордону найчастіше проводиться з метою встановлення можливості сприйняття людиною будь-якого факту або явища (наприклад, чи міг свідок у конкретних умовах місця і часу спостерігати злочинну подію, впізнати злочинця тощо). Особливу увагу під час проведення слідчого експерименту з підозрюваним слід звертати увагу на забезпечення унеможливлення втечі підозрюваної особи з місця проведення слідчої (розшукової) дії.

Основним способом фіксації результатів слідчого експерименту є протокол. Доцільно також використовувати додаткові способи фіксації такі як: використання фото-, відеозйомки. Це дасть можливість зафіксувати усі дії в динаміці, послідовність цих дій тощо.

Проблемні питання та типові недоліки проведення слідчого експерименту у справах про порушення державного кордону:

- у деяких випадках необхідність залучення чотирьох понятих (перевірка показів на місці);

- допущення помилок у протоколі (формулювання, підписи);

- не в повній мірі використовуються додаткові засоби фіксації відтворення обстановки і обставин події (відеозапис);

- неможливість якісного проведення слідчого експерименту (відтворити попередні умови досить важко).

Тактика затримання підозрюваного у незаконному переправленні осіб через державний кордон

Затримання – це процесуальна дія, яка має за мету затримати особу, яка підозрюється у вчиненні злочину та доставити її орган досудового розслідування з наступним поміщенням у місце тимчасового тримання.

Процесуальний порядок проведення даної дії регламентований ст. 207-210 КПК України.

Правомірним буде затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину в тих випадках коли:

- підозрювану особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;

- якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидці, у тому числі потерпілі, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.

Мета затримання:

- попередити змогу ухилення від проведення розслідування та суду;

- не допущення спроб здійснити протидію встановлення істини у кримінальному провадженні;

- попередити злочину діяльність;

- з’ясування причетності особи до вчинення злочину.

Підготовка до проведення затримання включає:

- визначення завдань;

- встановлення особи, яка підлягає затриманню (що не завжди можливе при розслідуванні незаконного переправлення осіб через державний кордон);

- визначення часу, вибір місця здійснення затримання;

- розробка плану затримання;

- комплектування, спорядження та інструктаж оперативної групи (наряду).

В плані вказуються:

- основні установочні дані підозрюваного, якщо вони точно не відомі, то ознаки його зовнішності;

- місце та час здійснення затримання. У більшості випадків їх можна вибрати на підставі наявних офіційних та опера­­­тивних матеріалів;

- місце та час затримання мо­­­жуть бути вказані у плані в загальній формі. При необхідності затримання по маршруту слідування рішення питання про те, де і коли проводити затримання, надається старшому оперативної групи (на­­­ряду);

- учасники проведення затримання та функції кожного з них;

- маршрут та спосіб пересування оперативного наряду;

- порядок здійснення затримання. В цьому розділі передбачаєть­­­ся спосіб проникнення в квартиру чи інше приміщення де знаходить­­­ся порушник, або спосіб зближення з ним, якщо затримання відбува­­­ється на відкритій місцевості, порядок дій при безпосередньому захваті порушника, а також на випадок надзвичайних обставин: збройного опору, спробі самогубства, втечі та ін.;

- порядок конвоювання затриманого. Цей порядок повинен виключи­­­ти можливість втечі, або можливість звільнення його співучасника­­­ми;

- засоби та способи зв’язку між учасниками групи;

Дата добавления: 2014-11-29