Список скорочень 2 страница

Особливістю індивідуального підприємства є те, що воно створюється на основі власності громадян. В індивідуальній власності можуть бути житлові будинки, квартири, дачі, садові будинки, насадження на земельній ділянці, транспортні засоби, грошові кошти, акції та інші цінні папери, речі домашнього господарства та особистого користування, засоби виробництва, продуктивна і робоча худоба, виробнича продукція, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Характерною ознакою індивідуального підприємства, що визначає його правовий статус, є те, що воно засноване виключно на особистій праці власника, без залучення як членів сім'ї, так і найманих працівників.

Сімейне підприємство засноване на власності й праці громадян — членів сім'ї, що проживають разом. У власності сімейного підприємства, пов'язаного з діяльністю на транспорті, можуть бути підприємства автосервісу, автотранспортні підприємства, житлові будинки та господарські будівлі, машини, устаткування, транспортні засоби, матеріали та інше майно, необхідне для самостійного ведення господарства. При цьому майно сімейного підприємства, а також вироблена продукція і одержані прибутки є загальною пайовою власністю членів сім'ї, що спільно ведуть господарство, якщо договором не передбачено інше.

Законодавством України дозволена приватна діяльність у формі приватного підприємства з правом використання праці громадян на договірній основі.

Власник повинен забезпечити громадянину, труд якого використовується, соціальні й економічні гарантії та права, передбачені законом.

Приватні підприємства є рівноправними суб'єктами господарської діяльності.

Визначальна юридично-змістова риса колективних підприємств полягає в тому, що всі вони засновані на загальній пайовій, сукупній власності фізичних або юридичних осіб. При цьому можливі різні поєднання як видів суб'єктів колективної власності, так і їх майнових відносин, що виникають при створенні, діяльності та ліквідації колективних підприємств.

Суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські об'єднання, профспілки та інші громадські об'єднання та організації, які є юридичними особами.

Утворення колективної власності забезпечується передачею державних підприємств в оренду, наданням працівникам підприємств можливості використання одержаних прибутків для викупу державного майна, перетворення державних підприємств в акціонерні товариства, безкоштовної передачі державного підприємства у власність трудового колективу, державними субсидіями, пожертвуваннями організацій та громадян, іншими цивільно-правовими угодами.

Об'єктами права власності колективу орендарів є вироблена продукція, одержані прибутки, а також інше майно, придбане на підставі закону.

Внески працівників у власність колективного підприємства відрізняються. Розмір внеску працівника в майні колективного підприємства визначається залежно від його колективної участі в діяльності державного або орендного підприємства, а також участі у збільшенні майна колективного підприємства після його створення. На вклад працівника колективного підприємства нараховуються і виплачуються відсотки в розмірі, визначеному трудовим колективом, виходячи з результатів господарської діяльності підприємства. Працівнику, який припинив трудові відносини з підприємством, а також нащадкам померлого працівника виплачується вартість вкладу.

Колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу, — це підприємство, створене у результаті переходу всього державного підприємства у власність трудового колективу, викупу орендованого або придбання майна іншими передбаченими законом способами.

Колективне підприємство може бути засноване на власності кооперативу. Кооператив — добровільне об'єднання громадян, що ведуть спільну господарську та іншу діяльність на основі певного кооперативу на праві власності, орендованого чи наданого в безкоштовне користування майна.

Суб'єктам и права власності кооперативу є будівлі, споруди, грошові та інші майнові внески його членів, вироблена ним продукція, транспортні засоби, прибутки, а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених законодавством України. Кожен член кооперативу має право на частину прибутку, одержану на його пай. У разі добровільного вибуття з кооперативу громадянин має право на виділення належної йому частини у майні кооперативу в натуральному або грошовому забезпеченні чи в інших паперах.

При ліквідації кооперативу майно, що залишилось після розрахунку з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу.

Державні підприємства засновуються органами управління, уповноваженими управляти державним майном (статутним капіталом). Майно державного підприємства утворюється за рахунок державного бюджету, державного майна.

Власником такого підприємства є держава в особі уповноважених нею органів управління. Вона ж привласнює прибуток такого підприємства і розпоряджається ним.

Держава через своїх уповноважених згідно з чинним законодавством розробляє і встановлює для усіх найнятих працівників усі правила трудової поведінки, включаючи й систему оплати праці. Усе це робиться в межах трудового законодавства.

Державне підприємство є юридичною особою, несе повну відповідальність за наслідки своєї господарської діяльності, має власну назву із зазначенням, як правило, організаційно-правової форми. Наприклад: державний автобусний парк.

Системи транспорту загального користування, що мають загальнодержавне (республіканське) значення, становлять загальнодержавну (республіканську) власність.

Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на правах повного господарського відання.

Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується і розпоряджається вказаним майном, використовуючи його на власний розсуд, в рамках закону і мети діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про власність, якщо інші випадки не встановлені законодавчими актами України.

У випадку прийняття державним органом, уповноваженим управляти державним майном, рішення про реорганізацію або ліквідацію державного підприємства, трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його на інше підприємство, засноване на колективній власності.

Якщо державне підприємство — банкрут, трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності, за умови прийняття на себе боргів банкрута і згоди кредиторів.

Суперечки, що виникають між державним органом і трудовим колективом, вирішуються державним арбітражем.

Державне комунальне підприємство ґрунтується на власності адміністративно-територіальних одиниць. Воно засновується місцевими органами управління. Його майно і статутний капітал утворюються за рахунок асигнувань з коштів відповідного місцевого бюджету і (або) вкладів інших комунальних підприємств. Власником комунального підприємства є місцевий орган управління майном. Комунальне підприємство є юридичною особою, має власне найменування, як правило, із зазначенням організаційно-правової форми. Наприклад: Комунальне підприємство з ремонту імпортних легкових автомобілів.

Суб'єкти підприємницької діяльності можуть добровільно об'єднуватися в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни та інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншим принципом.

Асоціація становить договірне об'єднання підприємств з метою координації виробничо-господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність когось із його учасників.

Корпорація є одним з видів договірного об'єднання і характеризується поєднанням виробничих, наукових та комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожному з учасників.

Консорціуми — статутні об'єднання підприємств транспорту, промисловості, наукових організацій, банків тощо на засадах повної фінансової залежності одного підприємства або їх групи.

Об'єднання діють на основі договору або Статуту, який затверджується їх засновниками або власниками. Підприємства, що входять до складу згаданих організаційних структур, зберігають права юридичної особи і на них поширюється дія закону «Про підприємства».

Спільне підприємство — це підприємство з участю іноземних юридичних і фізичних осіб.

Спільні підприємства з участю юридичних осіб і громадян України, юридичних осіб і громадян інших держав можуть мати на території України у власності майно, необхідне для здійснення діяльності, обумовленої засновницькими документами, якщо інше не передбачено актами України.

Правовий режим майна, що знаходиться в Україні і є об'єктом власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств і міжнародних організацій, визначається законодавчими актами України, якщо інші не визначені міжнародними умовами.

Господарчі товариства — це підприємства, установи, організації, створені на засадах договору між юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна і підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Є такі види господарських товариств: з додатковою відповідальністю, повні, командитні, товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства.

Товариства є юридичними особами і можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, що не суперечить законодавству України.

Господарчі товариства можуть набувати майнових та особливих немайнових прав, виступати у суді, арбітражному суді та третейському суді від свого імені.

Засновниками господарських товариств можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни, крім випадків, передбачених законодавством України.

Підприємства, установи, організації, що стали учасниками товариства, не ліквідуються як юридичні особи.

Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських організацій нарівні з громадянами і юридичними особами України, крім випадків, установлених законодавством України.

Учасники товариства мають право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за виключенням випадків, передбачених законом; брати участь у розподілі прибутків товариства та одержувати їх частину (дивіденди); вийти з товариства; одержувати інформацію про діяльність товариства (ознайомитися з річними балансами, звітами, протоколами зборів).

Учасники товариства зобов'язані дотримуватися засновницьких документів товариства і виконувати свої зобов'язання перед товариством, в тому числі пов'язані з майновою участю; внести вклад (оплата акцій) в розмірі, порядку і засобами, передбаченими засновницькими документами; не розголошувати комерційну таємницю і конфіденційну інформацію про діяльність товариства; а також виконувати інші обов'язки, якщо це передбачено законодавством або засновницькими документами.

Ризик випадкового знищення або псування майна, що є власністю товариства або передане йому у володіння, несе товариство, якщо інше не передбачене засновницькими документами.

Товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних прибутків; іншого майна, одержаного на законних підставах.

Товариство з додатковою відповідальністю — це товариство, статутний фонд якого поділено на частини, а учасники його несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства своїми внесками в статутний фонд, а за недостатністю цих сум — додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників розмірі відповідно до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників зазначається в засновницьких документах.

Повне господарське товариство — це товариство, учасники якого здійснюють підприємницьку діяльність і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Справи товариства ведуться за загальною згодою усіх учасників. Учасники можуть вести справи товариства разом або доручати їх ведення одному чи кільком учасникам товариства, які виступають від імені товариства. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначається дорученням, яке має бути підписане рештою членів товариства.

В установчому договорі можуть бути визначені учасники, які наділяються повноваженнями для ведення справ товариства. При цьому треба визначити, як учасники можуть вести справи: спільно чи кожен самостійно. Кожен з учас­ників товариства має право вимагати повної інформації про дії, які здійснює учасник від імені товариства, а учасник, що веде справи товариства, зобов'язаний надати цю інформацію.

Повноваження учасника, який веде справи товариства, можуть припинятися у випадках: закінчення діяльності товариства; відмови учасника від доручення; відміни доручення за вимогою хоча б одного з учасників товариства.

При несхваленні учасниками товариства дій одного з учасників, що діяв у спільних інтересах товариства, останній має право вимагати від товариства відшкодування збитків, якщо доведе, що внаслідок його дій товариство зберегло або придбало майно, вартість якого перевищує вартість витрачених коштів товариства.

Командитне господарське товариство — це товариство, до якого входять учасники, що несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, та учасники (вкладники), що несуть відповідальність в межах свого вкладу в майно товариства.

Якщо в командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за борги товариства.

Справи командитного товариства має право вести тільки учасник (або учасники) з повною відповідальністю. В командитному товаристві, де тільки один учасник з повною відповідальністю, керування справами здійснюється цим учасником самостійно. Вкладники не мають права перешкоджати діяльності учасників з повною відповідальністю щодо ведення справ.

Вкладник командитного товариства відповідає за борги товариства, які утворилися до його вступу в товариство, перед третіми особами нарівні з іншими.

Товариство з обмеженою відповідальністю — це товариство, що має статутний фонд, поділений на долі. Його учасники несуть відповідальність за борги товариства в межах їхніх вкладів.

Виконавчим органам товариства є дирекція (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. До дирекції можуть входити як учасники товариства, так і його працівники або інші особи. Виконавчий орган товариства має право розглядати усі поточні питання, що виникають у діяльності товариства, за винятком тих питань, що стосуються виключно компетенції зборів учасників.

Компетенція дирекції (колективного органу) або директора може бути розширена зборами учасників. Вони можуть передати частину своїх повноважень виконавчому органу. Виконавчий орган підпорядкований зборам учасників і організовує виконання його рішень. Однак він не має права приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства.

Генеральний директор (директор) має право без доручення діяти від імені товариства: укладати договори, представляти інтереси товариства в установах, організаціях, державних органах та виконувати інші дії. Такими правами можуть наділятися й інші члени дирекції, якщо це обумовлено у засновницьких документах товариства. Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою зборів учасників. Члени дирекції — посадові особи.

Акціонерне товариство — це господарське товариство, статутний фонд якого поділений на певну кількість акцій і дорівнює номінальній вартості, що несе відповідальність за зобов'язаннями тільки своїм майном.

Акціонери відповідають за обов'язками тільки в межах належних їм акцій.

Акціонерне товариство буває двох видів: відкрите і закрите.

Відкрите акціонерне товариство — це товариство, акції якого розповсюджуються шляхом відкритої передплати, купівлі-продажу на біржі.

Закрите акціонерне товариство — товариство, акції якого розповсюджуються серед його засновників і не можуть розповсюджуватися шляхом передплати, купуватися і продаватися на біржі. Чинним законодавством закритому акціонерному товариству надано право перетворюватися у відкрите. Така реорганізація провадиться шляхом внесення змін до статуту та перереєстрації.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні та фізичні особи.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити передплату на акції, провести установчі збори та державну реєстрацію акціонерного товариства.

Акціонерне товариство має право випуску облігацій та інших цінних паперів згідно із законодавством України та положеннями фондової біржі.

Акції купуються учасниками при створенні акціонерного товариства на основі договору з його засновниками, а при додатковому випуску акцій у зв'язку зі збільшенням статутного фонду — з товариством.

Холдингова компанія — господарський суб'єкт, який володіє контрольними пакетами акцій інших, одного або більше, господарських суб'єктів.

Дочірнє підприємство — господарський суб'єкт, контрольним пакетом акцій якого володіє холдингова компанія.

Холдингові компанії можуть засновуватися органами, що уповноважені управляти державним майном, державними органами приватизації разом з іншими засновниками або окремо, також шляхом об'єднання цих способів, а також внаслідок поглинання одного господарського суб'єкта іншим (придбання контрольного пакета акцій) у процесі приватизації. При цьому господарський суб'єкт, який поглинає, стає холдинговою компанією, а поглинутий — дочірнім підприємством.

Холдингові компанії можуть бути дочірніми підприємствами інших холдингових компаній.

Засновник холдингової компанії повинен одержати згоду Антимонопольного комітету України та Міністерства економіки України на створення холдингової компанії в порядку, який затвердять ці органи.

Підприємство-засновник холдингової компанії подає органу, уповноваженому управляти майном, обґрунтування доцільності холдингової компанії, список підприємств та їх структурних підрозділів, які пропонується перетворити в холдингову компанію та її дочірні підприємства; проект статуту холдингової компанії.

Якщо засновником холдингової компанії є орган, уповноважений управляти державним майном, то список підприємств та їх структурних підрозділів, які пропонується перетворити в холдингову компанію та її дочірні підприємства, а також проект статуту холдингової компанії готує цей орган.

Холдингову компанію створюють у формі відкритого акціонерного товариства шляхом об'єднання в статутному фонді контрольних пакетів акцій дочірніх підприємств та інших активів.

1.2. Типи підприємств за виробничими функціями

Підприємства автомобільного транспорту за виробничими функціями поділяють на автотранспортні, автообслуговуючі й авторемонтні.

Автотранспортні підприємства поділяються на відкриті акціонерні товариства (ВАТ АТП) і закриті акціонерні товариства (ЗАТ АТП). ВАТ і З AT АТП мають самостійний баланс, наділені широкими гарантованими повноваженнями і при цьому несуть відповідальність за результати господарської і науково-виробничої діяльності, за додержання державних інтересів. Головне їхнє завдання —всебічне задоволення потреб народного господарства і громадян у перевезеннях із високим рівнем якості при мінімальних затратах.

ВАТ і ЗАТ АТП мають повноваження з продажу, здавання в оренду, обміну, надання у тимчасове користування іншим підприємствам транспортних засобів і устаткування, списуванні їх із балансу, а також з інших видів діяльності.

На рис. 1.1 як приклад наведено генеральний план ВАТ АТП на 300 вантажних автомобілів.

Автообслуговуючі підприємства, що виконують виробничі функції з ТО і ремонту автомобільної техніки, можуть тимчасово зберігати автомобілі, заправляти їх автоексплуатаційними матеріалами. Залежно від призначення автообслуговуючі підприємства поділяють на виробничо-технічні комбінати (ВТК), спеціалізовані автоцентри (САЦ), бази централізованого ТО (БЦТО), станції технічного обслуговування (СТО), стоянки й автозаправні станції (АЗС).

Виробничо-технічні комбінати — це виробничо-господарські комплекси, призначені для централізованого обслуговування автомобілів. ВТК виконують роботи із заміни двигунів та інших агрегатів на спеціалізованих постах, ТО-2, ПР двигунів та інших агрегатів, вузлів, механізмів і систем автомобілів.

Комбінати централізовано приймають автомобілі, що підлягають списанню, розбирають їх після списання, оприбутковують зняті агрегати, вузли і деталі. У ВТК організовують відновлення і виготовлення деталей автомобілів, створюють обмінний фонд агрегатів, вузлів і деталей із нових, що надійшли з автоцентрів, капітально відремонтованих, відновлених і виготовлених не тільки на ВТК, а й на інших промислових підприємствах.

У ВТК навчають водіїв, ремонтно-обслуговуючих робітників та інженерно-технічних працівників (ІТП) особливостей експлуатації автомобілів, а також готують автомобілі до щорічного технічного огляду і до перевезень сільськогосподарських вантажів у період збирання врожаю.

Рис. 1.1. Генеральний план ВАТ АТП на 300 вантажних автомобілів із частково закритою стоянкою:

1 — виробничий корпус; 2 — адміністративно-побутовий корпус; 3 — контрольно-пропускний пункт; 4 — відкрита площадка; 5 — склад для зберігання кисневих та ацетиленових балонів; 6 — допоміжний корпус (пости ЩО, діагностування, фарбування); 7 — очисні споруди з оборотним водопостачанням; 8 — відкрита площадка зони зберігання автомобілів, обладнана повітрепідігріванням.

Створюють ВТК, будуючи нові із застосуванням легких металоконструкцій, а також реконструюючи і технічно переоснащуючи наявну виробничо-технічну базу. Створення ВТК потребує значних коштів, тому завдання виконують поетапно. Спочатку треба створити пости для централізованої заміни агрегатів і вузлів, розбирання автомобілів після списання, ПР агрегатів і вузлів, а також зберігання обмінного фонду агрегатів і вузлів, потім — для централізованого виконання ТО-2 і діагностування автомобілів, а також ТО електрообладнання, акумуляторних батарей, приладів системи живлення та інших робіт, що супроводжують ТО-2. Тільки після цього можна створювати потужності для централізованого ПР автомобілів, виготовлення і відновлення деталей, проведення зварювальних, бляхарських, арматурних, деревообробних, обойних, малярних, ковальсько-ресорних, мідницько-радіаторних та інших супровідних робіт.

Досвід організації ВТК показав, що найефективніша форма створення комбінатів — це реконструкція і технічне переоснащення наявних виробничих потужностей.

Діпроавтотранс розробив два варіанти технологічного планування виробничих приміщень ВТК для централізованого обслуговування 1000 і 1500 автомобілів. Будівництво корпуса для централізованого обслуговування 1000 автомобілів — перший етап створення ВТК. Корпус призначений для централізованої заміни двигунів, агрегатів і вузлів, розбирання автомобілів після списання, ПР агрегатів і вузлів, а також зберігання обмінного фонду.

Корпус ВТК, розрахований на централізоване обслуговування 1500 автомобілів, крім переліченого, призначений також для централізованого виконання ТО-2. Технологічне планування цього корпуса здійснено в трьох варіантах.

Взаємовідносини ВТК із ВАТ АТП та іншими організаціями регулюються шляхом укладання договорів, а також керівними нормативно-технічними документами. Забезпечення матеріалами й інструментом здійснюється в установленому порядку через кущові матеріально-технічні склади, а запасними частинами — централізовано через систему автоцентрів на весь парк автомобілів територіального (управління).

У структурі ВТК за умов високого рівня концентрації технологічно однорідних (щодо предметної форми спеціалізації) робіт закладені великі потенційні можливості підвищення ефективності технічної підготовки автомобілів до експлуатації. Передусім це стосується організації централізованого виконання ТО-2 на потокових лініях при високому рівні механізації робіт. Ведуться роботи, пов'язані із впровадженням маніпуляторів, робототехніки, обчислювальної техніки та інших засобів, які визначають рівень науково-технічного розвитку.

Паралельно з організацією ВТК транспортних управлінь створюється фірмова мережа автотехобслуговування автомобільних заводів.

Спеціалізовані автоцентри — це головні підрозділи фірмової мережі обслуговування.

Виробнича фірма «КамАЗавтоцентр» виконує роботи з централізованого обслуговування автомобілів КамАЗ за аналогією з ВТК і забезпечує ВТК необхідною кількістю комплектів спеціального інструменту для високоякісного виконання розбірно-складальних робіт при ПР, а також технічною літературою; створює у ВТК обмінний фонд агрегатів і вузлів відповідно до встановлених нормативів; узгоджує з ВТК плани-графіки приймання ремонтного фонду і видачі агрегатів після капітального ремонту.

САЦ Волзького автомобільного заводу виконують увесь комплекс робіт ТО і ремонту автомобілів «Жигули», а також здійснюють передпродажну підготовку і реалізацію нових автомобілів. Система автотехобслуговування ВАЗ дає змогу аналізувати й систематизувати дані про якість випущених автомобілів, вдосконалення форм і методів ТО та ремонту автомобільної техніки, теоретичної і практичної підготовки кадрів для автотехобслуговування.

Розгортається мережа САЦ АвтоЗАЗ-DAEWOO і автомобілів іноземного виробництва.

Невеликий обсяг робіт з ТО і ремонту легкових автомобілів індивідуального користування виконують СТО і майстерні різних форм власності. У структурі цих послуг переважають кузовні, малярні та інші роботи.

Бази централізованого ТО централізовано виконують складні види ТО і ре­монту автомобілів, що експлуатуються некомплексними ВАТ АТП, розташованими поблизу баз. Найпоширеніші БЦТО розраховані на обслуговування від 1000 до 2000 і більше одиниць рухомого складу. Залежно від типу приписаної автомобільної техніки БЦТО можуть бути призначені для обслуговування ав­тобусів, вантажних або легкових автомобілів.

Як приклад розглянемо організацію роботи одного з вантажних ВАТ АТП, у складі якого п'ять філій. Ця база централізувала виконання робіт з ТО-2 і ПР автомобілів. Оперативне управління ТО-2 і ПР здійснює центр управління виробництвом (ЦУВ).

Для забезпечення ритмічної роботи централізованих зон ТО і ПР автомобілів обладнано проміжний склад. Кількість і номенклатура обмінного фонду на складі визначаються на основі аналізу роботи БЦТО і надійності агрегатів автомобілів. Обмінний фонд поповнюється за рахунок агрегатів, знятих зі списаних автомобілів і відновлених на авторемонтному заводі та в цехах БЦТО. З авторемонтного заводу агрегати надходять на БЦТО централізовано за погодженими графіками. Доставка рухомого складу філіалів на БЦТО і назад здійснюється водієм-перегонщиком.

Централізація ТО-2 і ПР дала змогу підвищити технічну готовність і випуск автомобілів, збільшити виробіток вантажних автомобілів, скоротити простої в ПР, підвищити його якість, вивільнити водіїв від участі в ремонті, знизити трудомісткість ПР автомобілів.

Станції технічного обслуговування призначені для проведення профілактичних і ремонтних робіт автомобілів (що належать в основному індивідуальним власникам) у будь-якому обсязі, для забезпечення їх запасними частинами, знаряддями й експлуатаційними матеріалами, для обслуговування клієнтів і продажу автомобілів. Виробничу потужність СТО, як і БЦТО, оцінюють відповідно до кількості робочих постів для виконання ТО і ремонту автомобілів (тобто кількості одночасно обслуговуваних автомобілів), обсягом виробленої на станції продукції (у люд.-год. або грн.), кількості прикріплених на обслуговування автомобілів і виконавців робіт та ін.

За принципом розміщення СТО поділяють на міські (для обслуговування в основному автомобілів в місті) і дорожні (для обслуговування автомобілів у дорозі).

За потужністю СТО поділяють на малі (до 10 робочих постів), середні (від 10 до 25 робочих постів), великі (від 25 до 50 робочих постів) і дуже великі (понад 50 робочих постів).

Технологічні характеристики основних СТО наведені в табл. 1.1. їхні розміри залежать від перспективної наявності автомобілів, що підлягають обслуговуванню в цьому регіоні. У великих містах збудовані й будуються СТО автомобілів на 50, 75, 100 і більше робочих постів. На таких великих СТО є умови для застосування сучасних технологічних процесів і високого рівня організації виробництва. Це значно підвищує продуктивність праці виконавців робіт і якість профілактичних та ремонтних робіт. Порівняно зі станціями на 15—25 робочих постів термін окупності СТО на 50—100 робочих постів у два рази менший (5 років).

Дата добавления: 2014-11-29