Основні теоретичні і методологічні положення прогнозування господарських рішень

ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ЕКОНОМІЧНОГО ПРОГНОЗУВАННЯ ТА ЕКСПЕРТНИХ ОЦІНОК В ОБГРУНТУВАННІ

Ймовірне, науково-обгрунтоване судження про стан системи в майбутньому, а також про шляхи і терміни досягнення цього стану, встановлене на підставі виявлених причинно-наслідкових зв’язків і закономірностей їхнього розвитку у минулому, називають прогнозом, а саму процедуру розробки прогнозу – прогнозуванням.

Прогнозування (від грецької prognosis – знання наперед) застосовують у різних сферах людської діяльності. Воно виступає в ролі з’єднувальної ланки між теорією і практикою. Економічне прогнозування – це процес розроблення економічних прогнозів, що ґрунтується на методах пізнання економічних явищ і спрямований на розв’язання таких завдань:

• встановлення ймовірної оцінки стану економічної системи в майбутньому;

• визначення умов і шляхів досягнення очікуваного стану економічної системи;

• обґрунтування економічної доцільності розроблення господарських рішень, виходячи із наявних ресурсів;

• визначення оптимальних тенденцій і перспективних планів з урахуванням розмірів можливих ризиків.

Причиною інтенсивного розвитку теорії і практики економічного прогнозування, яке спостерігається в останні десятиріччя, є необхідність удосконалення методів управління економікою на всіх рівнях з урахуванням змін, що відбуваються, максимального зменшення невизначеності під час вироблення управлінських рішень.

В умовах розвитку науково-технічного прогресу прогнозування стає одним із вирішальних наукових факторів формування стратегії і тактики функціонування соціально-економічних систем.

Вироблення ефективних господарських рішень вимагає не лише реагування на зміни, які постійно відбуваються в умовах ринкової економіки, але й передбачення тенденції таких змін. Ігнорування дослідження закономірностей функціонування економічних систем в часі може стати причиною невиправдано ризикованої політики фірми, а отже, і негативних результатів діяльності. Тому знання теоретичних положень щодо визначення форм прояву закономірних зв’язків, які утворюються множиною елементів економічної системи під впливом зовнішніх і внутрішніх умов, методів передбачення напряму та інтенсивності перебігу економічних процесів та їхньої практичної реалізації для оцінки майбутнього є важливим інструментарієм сучасного спеціаліста і менеджера під час обґрунтування господарських рішень.

Предметом дослідження економічної прогностики як науки є закономірності і тенденції розвитку економічних систем в минулому та їхній стан у майбутньому. Об’єктами прогнозування є конкретні процеси розвитку економіки, виробництва і реалізації продукції, надання послуг та інше.

У загальній схемі дослідження майбутнього стану і шляхів розвитку економічної системи розрізняють три форми передбачення з урахуванням ступеня деталізації елементів і процесів та характеру впливу на них з боку керівництва: гіпотеза; прогноз; план. Гіпотеза, прогноз і план – це послідовні і пов’язані з досліджуваною системою ланки управління, кожна з яких має певну мету, характеризується рівнем визначеності і поетапно доповнює одна одну.

Гіпотеза слугує початковим етапом пізнання поведінки системи в майбутньому і є науково обґрунтованим передбаченням складу системи, механізмів зв’язків між елементами та загальних закономірностей функціонування. Вона має найзагальніший характер серед форм передбачення, є джерелом інформації для побудови прогнозів.

Прогноз як судження про стан економічної системи в майбутньому, яке аргументоване на підставі статистичного матеріалу і доказів, вважають визначенішим і достовірнішим, ніж гіпотезу. Він містить кількісні параметри майбутньої системи. Оскільки стан економічної системи, як правило, формується під впливом дії випадкових чинників, то прогнози мають ймовірнісний характер. Виконуючи роль своєрідної розвідки майбутнього з урахуванням нагромадженого досвіду минулого і сучасного, вони створюють наукову платформу для планування, є одним із видів інформаційного забезпечення прийняття планових рішень.

План відображає однозначне рішення (навіть незважаючи на те, що може розроблятися на варіантній основі), в якому вказують шляхи і засоби досягнення поставлених перед системою цілей, показники функціонування системи. На відміну від прогнозу, який завжди має рекомендаційний характер для вироблення рішення, плани можуть бути індикативними або директивними. Прогноз, виражаючи висновок дослідницького колективу або навіть окремого фахівця, не містить юридичних зобов’язань. Основним його завданням є створення цілісної картини можливих напрямів розвитку економічної системи, вироблення наукових рекомендації для прийняття рішень. Результати прогнозування повинні містити змістовний матеріал, використання якого повинно істотно підвищити наукову обґрунтованість планових завдань.

Прогнозування, як фактор орієнтації реальної дійсності на майбутнє, є підфункцією планування, інструментом розроблення плану. Плануючи свою діяльність, фірма може використовувати такі типи прогнозної інформації:

• прогнози економічних факторів діяльності (рівня інфляції, забезпечення фінансовими ресурсами та іншими індикаторами виробництва);

• технологічні прогнози, які стосуються передбачення розвитку науково-технічного прогресу;

• прогнози попиту;

• прогнози соціально-економічного розвитку (території, регіону, країни).

Як ланка в замкненому циклі управління економічним об’єктом (рис.2.1), прогнозування є неперервним процесом. Суть його полягає в тому, що, з одного боку, прогноз є дослідницькою основою плану, а з іншого – оцінкою реалізації планових рішень.

Аналіз

Планування

Прогнозування

Регулювання МоніторингРе

Реалізація планових рішень

Моніторинг

Рис.2.1. Цикл управління економічним об’єктом

Ефективність і науковий рівень прогнозування істотно залежать від організації системного спостереження за змінами і процесами, які відбуваються в економіці, тобто від моніторингу. Моніторинг товарних, фондових і фінансових ринків забезпечує вдосконалення бази прогнозування, створює можливість уточнення прогнозів завдяки надходженню нових даних про стан ринку, функціонування економічних об’єктів, економічну кон’юнктуру тощо.

Розроблення економічних прогнозів неодмінно супроводжується економічним аналізом, який забезпечує розкриття причинно-наслідкових зв’язків, що склалися в системі, оцінку впливу внутрішніх і зовнішніх чинників на функціонування системи, уточнення інформаційної бази, вибір оптимального варіанта концепції розвитку з множини альтернативних на основі порівняльного аналізу. Розрізняють такі види аналізу:

• ретроспективний – проводять на основі інформації про процеси, що відбулися;

• прогнозний – орієнтований на оцінку параметрів економічної системи в майбутньому на основі прогнозних значень.

Основою достовірності і точності результатів прогнозування вважають відносну інерційність економічних систем, що є підставою для оцінювання параметрів системи в майбутньому виходячи із тенденцій і умов її функціонування в минулому. Необхідно враховувати, що не всі елементи системи є однаково інерційними, і завдання прогнозування полягає у виявленні тенденцій розвитку економічної системи, а не в дослідженні умов збереження темпів і пропорцій функціонування. Очевидно, що чим на віддаленішу перспективу складається прогноз, тим істотніше змінюються склад і значення чинників впливу на систему, а, отже, і варіанти її можливого розвитку. Тому прогнозування параметрів економічної системи у таких випадках містить елемент великої невизначеності, що потрібно враховувати, виробляючи практичні рішення. Обґрунтованість господарських рішень, які приймають на основі прогнозних значень, залежить також від репрезентативності і кількості варіантів прогнозу. Хоча теоретично розвиток економічної системи може відбуватися за нескінченною кількістю траєкторій, їхня реальна варіація, як правило, є обмеженою.

Основними функціями, які виконує економічне прогнозування, є:

• аналіз тенденцій соціально-економічних і науково-технічних процесів;

• дослідження закономірностей розвитку економічних систем на певному інтервалі часу у конкретних умовах;

• виявлення майбутніх альтернатив розвитку економічних систем та їхнє оцінювання;

• нагромадження інформації прогнозного характеру для підготовки науково обґрунтованих управлінських рішень.

Повний цикл процесу прогнозування містить три стадії, кожна з яких завершується отриманням певних результатів:

• стадія ретроспекції;

• стадія діагнозу;

• стадія проспекції (прогнозу).

На стадії ретроспекції досліджується історія об’єкта прогнозування для його систематизованого опису (визначаються інформаційні джерела прогнозування, проводиться збір інформації, остаточно формується структура і склад об’єкта прогнозування).

На стадії діагнозу досліджується систематизований опис об’єкта прогнозування з метою виявлення тенденцій його розвитку, проводиться вибір моделей і методів прогнозування.

Стадії ретроспекції та діагнозу дають змогу оцінити напрямки розвитку об’єкта прогнозування, виявити вузькі місця, які спостерігаються у досліджуваних тенденціях, і фактично слугують методологічною базою для формування гіпотези про майбутнє.

Стадія проспекції полягає у безпосередньому розрахунку прогнозованих економічних показників і визначенні шляхів досягнення поставлених цілей.

Визначення реальних перспектив розвитку економічних систем і процесів повинно ґрунтуватися на системному підході, тобто підході до прогнозування з позицій системного аналізу (методології дослідження складних систем, пошуку, планування та реалізації заходів, спрямованих на вирішення проблемних ситуацій).

Системний підхід призначений для дослідження якісних і кількісних закономірностей функціонування ймовірнісних процесів у складних системах і забезпечує співставлення на науковій основі цілей розвитку і необхідних для їх досягнення ресурсів, що виключає прийняття суб’єктивних вольових рішень. Він передбачає створення показників, моделей і методів, які відповідають змісту кожного окремого відносно самостійного елемента і одночасно забезпечують побудову цілісної схеми розвитку системи загалом.

З позиції системного підходу виділяють три завдання, які потрібно розв’язати у ході економічного прогнозування:

• вивчення інформаційного аспекту проблеми;

• виявлення проблеми управління;

• моделювання системи.

Системний аналіз ґрунтується на принципах системності та ізоморфізму. Принцип системності зумовлює необхідність вивчення економічної системи як цілого, так і сукупності її складових, дослідження будь-якої частини системи разом із зв’язками з іншими частинами та із зовнішнім середовищем. Принцип ізоморфізму передбачає наявність однозначної (ізоморфізи) чи часткової (гомоморфізи) відповідності структури однієї системи структурі іншої системи. Це забезпечує моделювання однієї системи з допомогою іншої, яку вважають до певної міри подібною.

Серед інших принципів, яких потрібно дотримуватися під час прогнозування, необхідно виділити:

• принцип кінцевої мети - абсолютний пріоритет кінцевої мети системи;

• принцип розвитку - урахування динамічності, розширення системи, нагромадження інформації, урахування невизначеності та випадковості під час функціонування;

• принцип надійності - гарантія у розумінні уникнення помилкових результатів;

• принцип повноти - поставлені задачі необхідно розв’язувати на рівні визначених проблем;

• принцип адаптивності - можливість легко вносити зміни в побудовані прогностичні моделі і поєднання з іншими моделями;

• принцип простоти - модель має бути зрозумілою для користувача і простою в експлуатації.

Обґрунтованість прогнозів, їхня надійність під час вироблення рішень забезпечується передовсім, розвитком методологічного апарату, досягненнями теорії прогностичної науки. Методологія економічного прогнозування містить як загальнонаукові, логіко-діалектичні і формальні методи та категорії, так і специфічні прийоми. До останніх належать методи побудови економічних прогнозів, способи оцінювання якості прогностичних моделей, методи адаптації моделей до реальної дійсності. Аналіз розвитку методології економічного прогнозування вказує на зростаючу математизацію прогностичних досліджень. Математика є постачальником універсальних методів прогнозування, тестування моделей на адекватність. Застосування математичних методів не просто розширює обчислювальні можливості оброблення статистичних даних, а й забезпечує пошук закономірностей і тенденцій функціонування економічних систем, поглиблює зміст класичних економічних досліджень, сприяє значному розширенню і вдосконаленню методологічного апарату прогнозування.

Відрізок часу від моменту, для якого є останні статистичні дані про досліджувану систему, до моменту передбачення її стану називають горизонтом прогнозування або періодом упередження. Тривалість періоду упередження визначається специфікою об’єкта прогнозування та інтервалом часу, впродовж якого закономірності минулого можна поширювати на майбутнє. За горизонтом прогнозування розрізняють оперативні (поточні), короткострокові, середньострокові і довгострокові прогнози.

Оперативні прогнози (період упередження не перевищує одного місяця) використовують у ситуаціях, коли не змінюються умови функціонування економічної системи. Методи оперативного прогнозування є порівняно простими, а самі прогнози характеризуються порівняно незначним рівнем невизначеності.

Період упередження короткострокових прогнозів не перевищує одного року. Короткострокові прогнози будують для окремих об’єктів послідовно на кожний наступний момент часу. Для їхнього складання використовують тижневі, декадні, місячні і квартальні дані. Невизначеність таких прогнозів є дещо вищою порівняно з оперативними. Короткострокові прогнози складають з використанням декількох методів прогнозування з вибором найприйнятнішого на підставі оцінки якості побудованих моделей. Сама процедура прогнозування є достатньо автоматизованою.

Прогнози з періодом упередження від одного до п’яти років зараховують до класу середньострокових прогнозів. Їх розробляють переважно на підставі щорічних статистичних даних і використовують для оцінки на перспективу таких узагальнювальних економічних показників, як обсяг капіталовкладень, прибуток, реалізація товарів на вибраному ринку та інше. Середньострокові прогнози повинні враховувати не тільки кількісні, а й якісні зміни, що відбуваються у системі. Методи середньострокового прогнозування можуть допускати уточнення прогнозованих параметрів (адаптуватися) у разі кожного надходження нових даних. Прогностичні моделі середньострокового прогнозування аналогічні моделям короткострокового прогнозування.

Довгострокові прогнози (період упередження від п’яти до десяти і більше років) містять якісно-кількісні характеристики економічної системи, які використовують для розробки стратегічних планів її розвитку. Необхідною умовою наукової обґрунтованості довгострокових прогнозів є оцінювання якісних змін, які відбудуться в прогнозованому періоді, що вимагає, крім статистичних методів прогнозування, залучення методів експертних оцінок, структурної аналогії тощо. Особливістю довгострокових прогнозів є відносно високий рівень їхньої невизначеності порівняно з розглянутими вище класами прогнозів.

З огляду на цілі прогнозування (за функціональною ознакою) економічні прогнози поділяють на пошукові і нормативні. Завданням пошукового прогнозу є визначення можливих напрямків майбутнього розвитку економічної системи та значення її параметрів без орієнтації на мету на підставі аналізу минулого і теперішнього стану. Нормативні прогнози, на відміну від пошукових, орієнтуючись на заздалегідь вказану мету, визначають необхідні траєкторії і терміни її досягнення. Пошуковий і нормативний прогнози на практиці можуть застосовуватися одночасно і виступають як різні підходи до прогнозування.

Процес прогнозування складається з низки послідовних етапів, кожний з яких розв’язує певне завдання:

• постановка проблеми - уточнюють об’єкт прогнозування, формулюють мету і завдання прогнозування, визначають точність і горизонт прогнозування;

• формування об’єкта прогнозу відповідно до поставленої задачі - виявляють структуру об’єкта, істотні змінні, встановлюють їх підпорядкування, взаємозв’язок;

• збирання ретроспективної і поточної інформації - виявляють джерела інформації, розробляють методику відображення і перероблення інформації;

• формалізація задачі - розробляють методику формалізованого відображення інформації, здійснюють формалізацію описання об’єкта прогнозування, формалізацію власне прогнозу;

• вибір методів прогнозування і розроблення алгоритмів - вибирають метод, найпридатніший для прогнозування, розробляють алгоритм та оцінюють його точність;

• пробне моделювання на ретроспективних даних – перевіряють практичну придатність методу на підставі даних минулого періоду розвитку системи;

• складання прогнозу – формування системи кількісних та якісних індикаторів;

• оцінка достовірності складеного прогнозу;

• використання результатів прогнозування - результати прогнозування застосовують відповідно до поставленої задачі, вносять поправки, приймають рішення.

Надійність результатів прогнозування забезпечується розглядом декількох варіантів прогнозу стосовно однієї і тієї ж економічної системи. Багатоваріантний прогноз має враховувати весь спектр можливих змін, після появи яких, як правило, переходять від одного варіанта до наступного, зберігаючи при цьому можливість оптимального управління цим процесом.

Під час прогнозування неминуче виникають розбіжності між фактичними значеннями показників і значеннями, знайденими в результаті розрахунків за прогнозною моделлю. Джерела виникнення помилок, які мають місце у процесі складання прогнозів, та їх класифікація подані на рис.2.2.

Оцінку достовірності розроблених прогнозів називають верифікацією, яка зводиться до застосування певних процедур і критеріїв для порівняння фактичних значень економічних показників із значеннями, розрахованими за моделлю. Так як не існує однозначних ефективних підходів до оцінювання якості прогнозу, то верифікація практично пов’язується із оцінкою вибраного методу прогнозування, а не з оцінкою якості самого прогнозу.

Джерела помилок прогнозування

Джерела регулярних помилок

Джерела нерегулярних помилок

Випадкові збурення (дія випадкових факторів)

Непередбачувані події

Метод прогнозування

Виконавець прогнозу

Початкові дані

Основа методу

Недостатні навички

Неповнота

Процедура роботи з методом

Незнання методу

Недостовір- ність

Рис. 2.2. Джерела виникнення помилок прогнозування

Якщо відома інформація про реалізацію прогнозів, то найбільш простою мірою їх якості слугує величина відношення кількості випадків прогнозів, які підтверджуються фактичними значеннями показників, до їх загальної кількості. На жаль, практичну проблему якості прогнозів доводиться вирішувати тоді, коли фактичні значення прогнозованих показників невідомі, тобто ще не закінчився період упередження. Тому верифікація, як спосіб перевірки значень, що містяться в прогнозі, не може відповісти на запитання, яким є прогноз - достовірним чи недостовірним, а на практиці перевагу часто віддають тій моделі, для якої довірчі інтервали є вужчими. Однак за допомогою верифікації дослідник отримує можливість оцінювати надійність прогнозу з достатньо високим рівнем ймовірності для практичних рекомендацій.

Методи і моделі, які розробляються для побудови економічних прогнозів, в першу чергу, повинні бути спрямованими на виявлення і кількісне вимірювання стійких тенденцій і взаємозв’язків у розвитку економічних явищ і процесів, на створення теоретичного аналогу реальних систем з їх повною і точною імітацією. Теоретична модель повинна бути максимально наближеною до тенденцій розвитку економічної системи, враховувати її стохастичний характер. Тому в основу адекватності прогностичної моделі має закладатися оцінка ймовірності реалізації тенденцій і закономірностей системи.

Практичне використання поняття адекватності прогнозної моделі передбачає її перевірку на придатність імітувати процеси і явища, які вже склалися, а також бути інструментом пізнання.

Для визначення якості пристосування моделі до вибіркових даних спостережень необхідно зробити такі перевірки:

• відповідності отриманих результатів економічним властивостям зв’язку між змінними;

• припущень щодо поведінки залишків, які дають змогу застосовувати статистичні критерії перевірки значущості оцінених параметрів та моделей загалом.

Підсумовуючи розгляд основних завдань і змісту економічного прогнозування, необхідно відзначити, що навіть у випадках коли прогноз не справдився, він є корисним для дослідника, так як останній має змогу використати прогнозну інформацію хоча б для часткового контролю і впливу на економічний процес.

Якщо результати прогнозування задовольняють дослідника, то він повинен розробити комплекс дій, спрямованих на збільшення ймовірності справдження прогнозу. Коли ж прогноз вказує на небажану тенденцію розвитку процесу, досліднику потрібно прийняти заходи, щоб прогноз не справдився.

Дата добавления: 2014-11-29