Джерела житлового права

Поняття джерел житлового права можна розглядати у двох аспектах: вузькому та широкому. У вузькому значенні джерела житлового права складають лише законодавчі акти, тобто акти, прийняті органом законодавчої влади.

У широкому розумінні термін “джерела житлового права” означає систему не лише законодавчих, але й інших нормативних актів, які регулюють відносно відокремлену від інших групу житлових суспільних правовідносин.

Таким чином, джерела житлового права – нормативні акти, що містять правові норми, які регулюють житлові правовідносини.

Житлове законодавство регулює відносини між органами, уповноваженими державою, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами щодо:

H виникнення, здійснення і припинення права власності на житлові будинки, квартири, а також кімнати у квартирах, їх частинах;

H обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов;

H реалізації прав власників житла і користувачів житлом та визначення їх обов’язків;

H забезпечення збереження, обслуговування і ремонту житлового фонду;

H оплати житлово-комунального фонду;

H здійснення місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування разом з профспілками, іншими громадськими об’єднаннями нагляду і контролю за забезпеченням реалізації права громадян України на житло, додержання Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями та їх утримання;

H обміну та бронюванню житла.

Джерелами житлового права є нормативні акти, які приймаються компетентними державними органами і є офіційною формою вираження правових норм. Вони досить різноманітні і за формою поділяються на закони і постанови Верховної Ради України; постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим; укази і розпорядження Президента України; постанови Кабінету Міністрів України і Ради міністрів Автономної Республіки Крим; положення, інструкції та інші нормативні акти органів, уповноважених здійснювати управління в галузі житлових правовідносин; рішення місцевих органів самоврядування.

Джерела житлового права можуть класифікуватись за їх юридичною силою, за колом об’єктів, на які поширюється їх дія, за обсягом регулювання тощо.

Оскільки основною розвитку всього національного законодавства є Конституція України, то джерелом житлового права передусім необхідно вважати Основний закон України, який у статті 47 закріпив право кожного громадянина України на житло. Значення Конституції як джерела житлового права полягає в тому, що вона має вищу юридичну силу, в зв’язку з чим закони та інші нормативно-правові акти, які приймаються в Україні, повинні повністю відповідати нормам, викладеним у ній.

Крім гарантування права кожного громадянина на житло, Конституція України також регулює питання компетенції органів законодавчої, виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в галузі житлового права.

Однією з особливостей, які притаманні джерелам житлового права, є застосування актів колишньої Української РСР. Відповідно до статті 3 Закону України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 р. закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою Української РСР, діють на території України, якщо вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України.

У зв’язку з цим основним нормативно-правовим актом, який регулює суспільні відносини, що виникають в галузі житлового права, необхідно вважати Житловий кодекс Української РСР, який був прийнятий Верховною Радою УРСР 30 червня 1983 року.

Необхідно зазначити, що чинний Житловий кодекс не адаптований до змін, які відбуваються у нашому суспільстві й містить морально застарілі правові норми, визначення та поняття. В його основу покладено принцип забезпечення житлом громадян за державні кошти в той час, коли згідно Конституції України держава створює умови, за яких кожен громадянин зможе побудувати, придбати або одержати житло в оренду. Тобто Основним законом передбачені багатогранні можливості для реалізації громадянами свого права на житло. До того ж у старому Житловому кодексі відсутні такі поняття як житловий фонд соціального призначення; громадяни, які потребують соціального захисту; пільговий кредит на будівництво чи придбання житла; об’єднання забудовників; реприватизація житлових приміщень тощо.

Ці та інші чинники зумовлюють необхідність розробки та прийняття нової редакції Житлового кодексу, який відповідав би реаліям ринкової економіки та сучасним вимогам нормотворчості. На початку 2001 року до Верховної Ради України надійшов вже другий за рахунком проект Житлового кодексу України, розроблений Кабінетом Міністрів України, в якому значна увага приділяється створенню необхідних умов для реалізації громадянами свого права на житло, охороні права приватної власності на житло.

Проект складається з десяти розділів, які включають 142 статті. На виконання статті 47 Конституції України у проекті вводиться поняття оренди житла та врегульовуються правовідносини, пов’язані з орендою жилих приміщень громадянами, які потребують соціального захисту; посилюється відповідальність за несплату житлово-комунальних послуг; розширено коло правопорушень, за вчинення яких громадяни можуть бути виселені з жилого приміщення без надання іншого житла.

З дотриманням норм чинного законодавства у проекті регулюється вплив Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, органів місцевого самоврядування на забезпечення прав громадян України на житло. Окремою главою регулюються правовідносини, що виникають між громадянами, юридичними особами, органами управління у сфері житлових правовідносин у процесі будівництва та придбання приватного житла.

У зв’язку з переходом України до ринкової економіки, проектом регулюються правовідносини щодо ринку житла, а також регламентується здійснення державного нагляду та контролю за використанням житла і його утриманням, передбачаються умови, за яких жилі приміщення можуть бути вилучені зі складу житлового фонду.

Джерелами житлового права є також окремі закони: Закон УРСР “Про власність” від 7 лютого 1991 р., Закони України “Про приватизацію державного житлового фонду” від 19 червня 1992 р., “Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги” від 13 листопада 1996 р., “Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності” від 3 березня 1998 р. та інші.

Значну роль у регулюванні житлових правовідносин відіграють постанови Верховної Ради України. Зокрема, це Концепція державної житлової політики від 30 червня 1995 р., “Про оплату житлово-комунальних послуг населенням України” від 30 грудня 1997 р. тощо.

Президентом України також було підписано ряд указів, які регулюють відносини у сфері житлового права: “Про створення Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України” від 11 серпня 1997 р., Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки від 18 жовтня 1997 року.

Важливим джерелом житлового права є постанови Ради Міністрів УРСР та Кабінету Міністрів України. Так, постановами цих органів виконавчої влади були затверджені Примірний статут житлово-будівельного кооперативу від 30 квітня 1985 р., Примірне положення про гуртожитки від 3 червня 1986 р., Правила обміну жилих приміщень в Українській РСР від 31 січня 1986 р., Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР від 4 лютого 1988 р., Правила користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями від 8 жовтня 1992 р., Концепція розвитку житлово-комунального господарства України від 27 лютого 1995 р., Положення про молодіжний житловий комплекс від 28 жовтня 1996 р., Положення про порядок надання пільгового довготермінового державного кредиту молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла, затверджене постановою Кабінету Міністрів України 17 травня 1999 р. №825 тощо.

Велике значення для регулювання житлових відносин мають накази Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України. Зокрема, це накази про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян від 15 вересня 1992 р., Положення про порядок відшкодування власникам житла витрат на технічне обслуговування внутрішньобудинкових мереж та обладнання житлового фонду і збирання платежів з населення від 17 жовтня 1996 р., Типового договору на утримання житлових будинків і прибудинкових територій від 7 вересня 1998 р.

Джерелами житлового права є також постанови Пленуму Верховного Суду України: “Про практику застосування судами України статті 105 Цивільного кодексу України” від 19 вересня 1975 р., “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” від 12 квітня 1985 р., “Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи” від 18 вересня 1987 р., “Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок” від 4 жовтня 1991 р.

При вирішенні питань, які виникають в процесі реалізації громадянами свого права на житло, застосовуються й акти органів місцевого самоврядування, місцевих органів влади та управління. На території Автономної Республіки Крим застосовується законодавство цієї територіальної одиниці України.

Відповідно до законодавства України джерелами житлового права є також норми, викладені в міжнародних договорах згоду на обов’язковість яких було дано Верховною Радою України (Загальна Декларація прав людини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., Європейська конвенція з прав людини, ратифікована Законом України від 17 липня 1997 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР 19 жовтня 1973 р.).

Крім цього, оскільки житлове право тісно пов’язане з такими галузями права як цивільне, цивільно-процесуальне, адміністративне, земельне тощо, при вирішенні житлових питань, крім джерел житлового права, керуються також нормами цих галузей права. Наприклад, відносини, які пов’язані з відведенням земельних ділянок для житлового будівництва, будівництвом і реконструкцією житлових будинків, наданням кредитів та субсидій, регулюються відповідним законодавством з урахуванням норм житлового законодавства.

При застосуванні нормативно-правових актів інших галузей права повинен дотримуватись принцип, відповідно до якого законодавство, яке не відноситься до житлового, використовується для регулювання правовідносин у житловій сфері у випадку неврегульованості цих правовідносин житловим законодавством. При цьому нормативно-правові акти, які застосовуються не повинні суперечити Житловому кодексу України.

Таким чином, нормативні акти як джерела житлового права є досить різноманітними за своєю формою, юридичною силою, колом об’єктів, на які поширюється їхня дія, обсягом регулювання тощо. Найбільш важливе завдання житлового законодавства вбачається у розробці дієвих механізмів його реалізації. Це потрібно для того, щоб перейти від існуючого, часто декларативного, правового регулювання до ефективної системи виконання норм житлового права.

Крім цього, з огляду на необхідність здійснення активної житлової політики як однієї з найбільш актуальних, ключових проблем нової економічної політики держави на сучасному етапі, необхідним є утвердження нової законодавчої бази. Зокрема, необхідно законодавчо врегулювати:

H умови та перелік категорій населення, яким держава надає житло безкоштовно;

H визнати приватну власність на житло, а також податок на нерухомість в житловій сфері і на доходи, що надходять від неї;

H юридично оформити відносини на ринку житла (процеси купівлі-продажу, оренди, обміну, дарування, успадкування, застави житла, умови використання житлового держфонду, відомчих фондів, житлофонду підприємств, кооперативів), житла соціального використання в будинках та інтернатах;

H відрегулювати чисельні питання іпотечного фінансування житлового будівництва, умови та порядок оподаткування коштів, що спрямовуються на житлове будівництво, формування цільових сімейних накопичень на житлових рахунках, механізм обліку та обігу на фондовому ринку спеціальних цінних паперів-закладних та інші питання тощо.

Дата добавления: 2014-12-07