Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Поняття, функції та методи управління в галузі житлових правовідносин




Житлова політика держави – сукупність правових норм та інших юридично значимих засобів, які забезпечують реалізацію конституційних положень щодо забезпечення громадян України житлом та здійснення внутрішньої соціально спрямованої діяльності держави.

Розділ 2. Управління у сфері житлового права.

2.1. Державна політика України у сфері житлових правовідносин.

Житлова проблема є однією з найгостріших соціально-економічних проблем в Україні. Обсяги будівництва житла за останні роки зменшилися більш як у 2,5 рази і становили у 1998 році 5,85 млн. кв. метрів, з них лише 3,5% будувалося за рахунок централізованих капіталовкладень. Значно скоротилося спорудження житла підприємствами та організаціями, а також кооперативне житлове будівництво (у 10-12 разів).

Залишається невирішеною проблема забезпечення житлом громадян, які потребують соціального захисту. Лише для пільгових, згідно з чинним законодавством, категорій громадян необхідно побудувати близько 70 млн. кв. метрів житла. Повільними темпами здійснюється реконструкція житлових будинків перших масових серій.

Значною мірою ускладнює вирішення житлової проблеми необхідність переселення людей із районів, забруднених внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, повернення окремих груп корінного населення України з інших регіонів колишнього СРСР. Значна частина існуючого житлового фонду потребує капітального ремонту.

Таким чином, досвід розвитку житлово-комунального господарства в Україні свідчить, що проблем, які стосуються реалізації громадянами права на житло, дуже багато. До того ж потребують докорінної зміни чинні законодавчі та інші нормативні акти, що регулюють відносини у житловій сфері.

Вирішення цих та інших проблем неможливе без постійної та цілеспрямованої діяльності держави, спрямованої на реалізацію конституційних положень щодо забезпечення громадян житлом, визначення основних завдань і функцій державних та громадських органів у житлово-комунальній сфері. Іншими словами, одним із пріоритетних завдань нашої держави є здійснення цілеспрямованої політики у сфері житлових правовідносин. Як було зазначено в Основних напрямах соціальної політики на 1997-2000 роки, стратегічними цілями соціальної політики на державному рівні є досягнення відчутного поліпшення матеріального добробуту і умов життя людей та гарантування конституційних прав громадян на житло.

Фундаментом побудови житлової політики нашої держави є Конституція, яка:

H по-перше, встановлює компетенцію вищого законодавчого органу щодо визначення основних напрямів житлової політики, правових форм її об’єктивізації та повноважень органів управління по її реалізації;

H по-друге, передбачає повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо забезпечення реалізації житлової політики;

H по-третє, закріплює компетенцію органів виконавчої влади щодо забезпечення реалізації житлової політики.

Формами правової об’єктивізації державної житлової політики України крім Конституції України є також інші юридично значимі документи, в яких визначаються основні напрями житлової політики: Концепція державної житлової політики, прийнята постановою Верховної Ради України 30 червня 1995 р., Концепція розвитку житлово-комунального господарства в Україні, затверджена постановою Верховної Ради України 27 лютого 1995 р., Основні напрями забезпечення житлом населення України на 1999-2005 роки, схвалені Указом Президента України від 15 липня 1999 року №856/99, Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року, схвалені Указом Президента України від 24 травня 2000 року №717/2000.

Як було зазначено в Концепції державної житлової політики, основними напрямами державної житлової політики в Україні є:

H створення умов, за яких кожний громадянин вільно, на вибір, відповідно до своїх потреб і можливостей зміг би спорудити житло, придбати його у власність, взяти в оренду;

H забезпечення житлом за рахунок держави у межах встановленої норми соціально незахищених громадян, які потребують поліпшення житлових умов, зокрема малозабезпечених, інвалідів, ветеранів війни, військовослужбовців, осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, та деяких інших категорій громадян, які визначаються Житловим кодексом України та іншими актами законодавства;

H надання житла з державного житлового фонду або субсидій, пільгових кредитів для придбання чи спорудження житла сім’ям, які тривалий час перебувають на квартирному обліку, з урахуванням строку перебування їх на черзі та матеріального стану. Сприяння молодим сім’ям у спорудженні або придбанні житла;

H стимулювання державою будівництва, реконструкції та утримання житла через систему економічних і фінансових важелів;

H зміна стратегії містобудування в напрямі розширення обсягів спорудження більш комфортного житла, малоповерхових будинків садибного типу, розвитку малих і середніх населених пунктів;

H ліквідація ветхого і аварійного державного житлового фонду, розширення реконструкції і модернізації житлового фонду старої забудови, розселення квартир, в яких мешкають двоє або більше наймачів;

H сприяння збільшенню обсягів будівництва, поліпшенню якості та підвищенню рівня благоустрою житла в сільських населених пунктах,

H подальший, у міру реформування заробітної плати, перехід на самоокупну систему плати за користування житлом і за комунальні послуги та до адресних субсидій цих витрат малозабезпеченим та соціально незахищеним сім’ям;

H поступовий, у міру проведення економічних реформ, перерозподіл функцій між органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями у сфері будівництва, реконструкції та утримання житла з метою їх децентралізації.

У зв’язку з цим основними завданнями в житловій сфері, які повинні бути вирішені на державному рівні є:

H збільшення обсягів житлового будівництва (до 2005 в Україні планується здати в експлуатацію до 55 млн. кв. метрів житла, для чого необхідно залучити 45 млрд. гривень, у тому числі завершити спорудження близько 10 млн. кв. метрів тимчасово припиненого будівництвом житла);

H вдосконалення нормативно-правових актів щодо фінансування та кредитування будівництва житла з метою нарощування обсягів будівництва;

H сприяння збільшенню інвестицій у житлове будівництво, удосконалення фінансово-кредитного механізму реалізації житлової реформи з активним залученням у будівництво та на утримання житлового фонду поряд з державними коштів населення та інших інвесторів, у тому числі іноземних;

H надання за рахунок державного житлового фонду на умовах оренди соціального житла громадянам, які потребують соціального захисту з боку держави;

H створення відповідних умов для придбання і спорудження житла для молодих сімей, одиноких молодих громадян, сільських жителів, військовослужбовців.

Одним із шляхів реалізації державної житлової політики є розширення житлового будівництва за рахунок різних джерел фінансування із залученням позабюджетних джерел фінансування, зокрема коштів населення, підприємств, установ, організацій, фондів, кредитів банків тощо. Необхідно взяти до уваги той факт, що в останній час відбулися істотні зміни у структурі введеного в експлуатацію житла та джерелах фінансування його будівництва. Так, наприклад, частка житлового будівництва за рахунок коштів населення досягла майже 57 відсотків його загального обсягу. Тому на державному рівні необхідно і в подальшому здійснювати політику, яка б створювала сприятливі умови для індивідуального будівництва житла.

Фінансово-кредитними механізмами житлового будівництва на сучасному етапі можуть стати:

H кредитування будівництва та придбання житла під заставу цього житла (іпотечне кредитування);

H фінансування житлового будівництва за рахунок будівельних заощаджень громадян та спеціалізованих недержавних фондів;

H надання цільових житлових позик.

Розвиток іпотечного кредитування потребує створення умов для надання громадянам довгострокових (до 30-и років) кредитів під заставу власних квартир, будинків, дач, іншого нерухомого майна; створення ефективних механізмів захисту прав кредиторів та позичальників через систему державної реєстрації прав на землю та іншу нерухомість.

Створення будівельних заощаджень громадян та спеціалізованих недержавних фондів для інвестування будівництва житла (далі – фонди) потребує:

H запровадження порядку формування фондів, кошти яких складатимуться із внесків вкладників, нарахованих на них відсотків, платежів у рахунок погашення наданих кредитів цільового призначення, інших джерел, не заборонених чинним законодавством;

H встановлення пільг з оподаткування для вкладників будівельних заощаджень громадян;

H запровадження обов’язкового страхування коштів будівельних заощаджень громадян та фондів;

H забезпечення низької відсоткової ставки на кредит та її стабільності протягом усього строку кредитування.

Створення механізму надання цільових житлових позик потребує:

H запровадження цільових житлових позик шляхом випуску облігацій або проведення цільової кредитної емісії;

H використання коштів цільових житлових позик виключно для кредитування робіт, пов’язаних із завершенням недобудованих житлових будинків.

Крім цього реалізація державної житлової політики неможлива без:

H забезпечення соціального захисту населення у зв’язку з переходом до самоокупної системи експлуатації житла і наданням житлово-комунальних послуг за їх собівартістю;

H безумовного забезпечення земельними ділянками під індивідуальну забудову громадян, які потребують поліпшення житлових умов;

H розширення мережі спеціалізованих будинків для тимчасового проживання громадян (гуртожитків, будинків-інтернатів, готелів-притулків);

H переорієнтування будівельних організацій та підприємств будівельних матеріалів на нові методи спорудження житла, випуск сучасних екологічно безпечних та енергозберігаючих конструкцій;

H підвищення відповідальності власників і користувачів квартир (будинків) за їх належну експлуатацію та утримання, недопущення використання житла не за призначенням тощо.

Таким чином, становлення України як незалежної, суверенної держави не можливе без вироблення стратегії соціального захисту населення, важливою складовою якої є створення необхідних умов для забезпечення громадян житлом, системного та комплексного державного регулювання житлово-комунального сектора економіки, з урахуванням його органічного поєднання з ринковими саморегуляторами та досвідом подолання житлової кризи розвинутими країнами.

 

Суспільно-політичне життя останніх років висвітлило ряд проблем, пов’язаних з реалізацією громадянами свого конституційного права на житло. Невирішеність житлової проблеми в Україні, відхід від адміністративно-командних методів управління, перехід до ринкової економіки показує, що в інтересах держави, суспільства і кожного окремого громадянина необхідно вдосконалювати таку складову частину соціального управління в державі як управління в галузі житлових правовідносин.

Свій зовнішній прояв управління у житловій сфері знаходить в організації діяльності органів держави та громадських формувань щодо виконання планів і конкретних заходів у галузі житлового будівництва, забезпечення громадян житлом, створення умов для належної експлуатації та схоронності житлового фонду.

Таким чином, управління в галузі житлових правовідносин - урегульовані правовими нормами суспільні відносини, в яких реалізується постійна та цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування та громадських об’єднань, яка спрямована на:

1) забезпечення правильної експлуатації та схоронності жилих будинків;

2) додержання підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, громадянами та посадовими особами житлового законодавства;




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-12-07; Просмотров: 2371; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.01 сек.