Організація перевірок додержання вимог законодавства про страхування у діяльності страховиків

На території Львівської області здійснюють свою діяльність 26 страховиків, а також 103 підрозділи таких фінансових установ.

Безумовно первинним питанням, яке повинно бути перевірене органами прокуратури при проведенні перевірок законодавства про страхування, є питання стану додержання вимог законодавства при створенні страховика. При цьому необхідно врахувати, що такий вид господарської діяльності підлягає ліцензуванню.

З огляду на це необхідно мати на увазі, що ліцензування даного виду господарської діяльності здійснюється з урахуванням вимог ст. 38 Закону України «Про страхування», розпоряджень Держфінпослуг № 40. від 28.08.2003р. «Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності» та №74 від 09.10.2003р. «Щодо дії розпорядження №40 від 28.08.2003р.».

Чинне законодавство під ліцензуванням страхової діяльності розуміє видачу, переоформлення та анулювання ліцензій, видачу дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ, яке здійснюється Держфінпослуг.

Законом України «Про страхування» та ліцензійними умовами визначено чіткі нормативні вимоги стосовно здійснення страхової діяльності, а саме:

- вимоги щодо організаційно-правової форми;

- статутного фонду;

- досвіду роботи, керівництва та технічного забезпечення;

- забезпечення платоспроможності;

- формування, обліку та розміщення страхових резервів;

- правил страхування.

Саме указані вимоги повинні складати «кістяк» плану перевірки страховика органами прокуратури. При цьому попередньо у страховика необхідно витребувати весь пакет документів, які подано ним до Держфінпослуг з метою отримання ліцензії на провадження указаного виду діяльності, ознайомитись з актами перевірок страховика Держфінмослуг та органами ДПА.

Крім того, до проведення перевірки необхідно вивчити інформацію про страховика, розміщену у державному реєстрі фінансових установ, який є доступним на сайті Держфінпослуг України www.gfp.gov.ua.

Проводячи перевірку, необхідно звернути увагу на наступні питання:

· Чи дотримано порядок створення та організаційну форму суб’єкта господарювання?

Так, страховик створюється в організаційно-правовій формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю відповідно до Закону України «Про господарські товариства».

· Чи забезпечено формування статутного фонду страховика?

Одним із найважливіших показників, який гарантує стабільну роботу страховика, є розмір статутного фонду, який встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн.євро, а для страховика, який займається страхуванням життя, – 1,5 млн. євро

При цьому слід мати на увазі, що норми Закону України «Про страхування» передбачають, що страховики, які створились до моменту набрання ним чинності зобов’язані сформувати свої статутні фонди відповідно до вимог ст. 30 цього Закону до 07.11.2004 р.

Статутний фонд страховика має формуватися виключно грошима. Допускається формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Держфінпослуг, але не більше ніж 25% загального розміру статутного фонду. Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, бюджетні кошти, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи (до таких об'єктів та прав належать: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, торгові марки, об'єкти авторських прав, програмне забезпечення обчислювальної техніки, гудвіл, «ноу-хау» та інші об’єкти права власності, які не мають матеріальної форми. Методологія обліку нематеріальних активів, придбаних чи створених підприємством визначається Положенням (стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи» № 242 від 18.10.1999р.).

Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30% його власного статутного фонду. Водночас розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10%.

· Чи отримано ліцензію на провадження страхової діяльності?

Ліцензії на конкретний вид обов’язкового страхування видаються, якщо страховик має досвід здійснення добровільного страхування не менше ніж два роки, якщо інше не передбачено законодавством (під досвідом слід розуміти наявність упродовж усього зазначеного періоду чинної ліцензії і чинних договорів страхування). На підтвердження вимог цього пункту надаються відповідні копії договорів страхування. З огляду на цю вимогу страховики, які тільки розпочинають свою діяльність, можуть отримати ліцензії лише на добровільні види страхування, а по завершенні двох років практичної діяльності, а не з моменту державної реєстрації, намагатися отримати ліцензії на обов’язкові види страхування. Також страховик та його відокремлені підрозділи мають бути забезпечені комп’ютерною технікою і програмним забезпеченням та комунікаційними засобами, що відповідають установленим вимогам, до речі, яким саме – не уточнюється. Дані вимоги не встановлені Законом України «Про страхування», однак передбачені Розпорядженням про ліцензійні умови.

Закон містить також вимоги до керівних осіб страховика. Так, голова виконавчого органу та його перший заступник повинні мати вищу юридичну або економічну освіту, а головний бухгалтер – вищу економічну освіту.

Вимоги щодо формування, обліку та розміщення страхових резервів встановлює ст. 31 Закону України «Про страхування». Страхові резерви утворюються страховиками з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування).

Як вже відмічалось, найважливіша класифікаційна ознака у страхуванні – це форма його проведення. За цією ознакою страхування поділяється на добровільне й обов’язкове. При обов’язковій формі умови здійснення окремого виду страхування передбачаються окремим нормативним документом, переважно постановами Кабінету Міністрів України. У випадку здійснення страховиком добровільного виду (видів) страхування він зобов’язаний прийняти та зареєструвати в Держфінпослуг правила страхування, які розробляються для кожного виду страхування окремо.

Правила мають містити:

- порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат;

- страхові ризики;

- виключення із страхових випадків і обмеження страхування;

- строк та місце дії договору страхування;

- порядок укладання договору страхування;

- права та обов’язки сторін;

- дії страхувальника у разі настання страхового випадку;

- перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;

- порядок і умови здійснення страхових виплат;

- строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат;

- причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування;

- умови припинення договору страхування;

- порядок вирішення спорів;

- страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя;

- особливі умови.

Необхідно врахувати, що правила проведення одного й того самого виду добровільного страхування різними страховиками можуть істотно відрізнятися.

При дотриманні перелічених вимог щодо провадження страхової діяльності страховик подає до Держфінпослуг відповідний пакет документів для отримання ліцензії, які і є безпосереднім предметом для прокурорської перевірки, а саме:

- заяву про видачу ліцензії, в якій зазначаються відомості про особу страховика (найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (далі – ЄДРПОУ)), перелік видів страхування, на проведення яких страховик має намір одержати ліцензію, перелік правил страхування для кожного виду добровільного страхування, дату подання заяви, підпис керівника страхової організації, скріплений печаткою. У разі наявності у страховика відокремлених підрозділів, у заяві зазначається або до заяви подається їх перелік із зазначенням місцезнаходження відокремленого підрозділу, номерів телефонів, E-mail, прізвища, імені, по батькові, освіти керівника і головного бухгалтера;

- копію свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності або копію довідки про внесення до ЄДРПОУ, засвідчену нотаріально або органом, який видав оригінал документа;

- копії установчих документів, засвідчені в установленому законодавством порядку, які мають містити дані про обраний юридичною особою вид підприємницької діяльності та інформацію щодо розміру статутного фонду страховика. Установчі документи юридичних осіб, які не є відкритими акціонерними товариствами, мають містити інформацію про розподіл часток статутного капіталу між засновниками (учасниками), із зазначенням розподілу часток у відсотках, їх кількості та грошового розміру. Зауважимо, що законодавство чітко не вимагає, який саме статутний документ має містити такі дані – статут чи установчий договір;

- довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують формування та розмір сплаченого статутного фонду;

- довідку про фінансовий стан засновників страховика, підтверджену аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю та акціонерного товариства;

- правила (умови) страхування.

Як засвідчує наглядова практика, засновники суб’єктів господарювання, які здійснюють ліцензовану господарську діяльність, часто з метою отримання ліцензії надають недостовірні відомості про виконання вимог ліцензійних умов (Ліцензійні умови провадження страхової діяльності затверджено розпорядженням Держфінпослуг України від 28.08.2003 року №40) Зокрема, це стосується у першу чергу відомостей про фінансовий стан засновників, досвіду роботи керівництва та матеріального забезпечення суб’єкта господарювання.

За таких обставин доцільно першочергово звертати увагу саме на ці обставини, залучивши до перевірки органи ДПА, Пенсійного фонду та інших органів, де акумулюються відомості про результати фінансової діяльності суб’єктів господарювання, прибутки фізичних осіб, які підтверджують зайнятість на тих чи інших посадах.

Слід зауважити, що підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до установчих документів за умови, що попередньо вони займалися іншим видом діяльності, навіть у разі дотримання вимог законодавства.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Водночас з указаного правила є виняток, а саме: страховики, які здійснюють страхування життя, можуть надавати кредити страхувальникам, які уклали договори страхування життя.

Ґрунтовно питання надання кредитів страховиками врегульовано Положенням про порядок, умови видачі та розміри кредитів страхувальникам, які уклали договори страхування життя, затвердженим розпорядженням Держфінпослуг України від 03.12.2004р. №2883.

В той же час необхідно окремо наголосити на тому, що законодавством забороняється надати кредити за договорами страхування довічних пенсій (довічного ануїтету), укладених за рахунок пенсійних коштів учасника недержавного пенсійного фонду. Окрім того, кредит не може бути видано раніше ніж через рік після набрання чинності договору страхування.

У випадку виявлення прокурорською перевіркою фактів невідповідності вимог, які передбачаються законодавством щодо страховика, у тому числі у документах, наданих для отримання ліцензії для провадження страхової діяльності, указані обставини надають підстави для проведення перевірки дій службових осіб страхової компанії на предмет можливої наявності у їх діях ознак складу злочинів у сфері службової діяльності та порядку зайняття господарською діяльністю (ст. ст. 202, 364, 365, 366 КК України).

Також слід зауважити, що страховик не може здійснювати страхову діяльність після закінчення терміну дії ліцензії або її анулювання. Ліцензія, видана страховику Держфінпослуг, не підлягає передачі для використання іншими юридичними або фізичними особами для здійснення страхової діяльності. А тому, провівши перевірку страховиків із залученням органів ДПА, шляхом порівняння результатів їх господарської діяльності, руху коштів за банківськими рахунками з термінами дії ліцензії, можна виявити факт вчинення службовими особами страховика безліцензійної діяльності, яка, за умови отримання прибутку на суму понад 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (податкова соціальна пільга, яка на початок 2010 року складає 434,5 грн., помножена на 1000), є кримінально-караним діянням.

Відповідно до вимог ст. 38 Закону України «Про страхування» на кожен вид обов’язкового страхування надається окрема ліцензія.

За таких обставин у страховика необхідно перевірити не тільки законність одержання загальної ліцензії щодо надання страхових послуг, але й окремих ліцензій на здійснення обов’язкового страхування у випадку, якщо страховиком провадиться такий вид страхування.

Для кожного виду обов’язкового страхування Держфінпослуг затверджено окремі ліцензійні умови. Як наслідок, для кожного виду страхування до страховика ставляться додаткові вимоги.

Зокрема, для прикладу, з метою надання одного з найбільш поширених видів обов’язкового страхування (страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів) страховик повинен провадити страхову діяльність не менше двох років з добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту та/або страхування наземних транспортних засобів.

Страховики - члени Моторного (транспортного) бюро України (далі - МТСБУ) зобов'язані надати підтверджену МТСБУ довідку про відсутність заборгованості перед МТСБУ. Також заявник зобов'язаний дотримуватись умов забезпечення платоспроможності відповідно до вимог статті 30 Закону України «Про страхування», Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а також на будь-яку дату мати перевищення фактичного запасу платоспроможності (нетто-активів) над нормативним запасом платоспроможності не менше ніж на 25 відсотків.

Також страховик зобов'язаний забезпечити можливість опрацювання претензій на всій території України, для чого: створює в Автономній Республіці Крим, областях, у містах Києві та Севастополі відокремлені підрозділи, які зобов'язані здійснювати функції з урегулювання претензій за договорами цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та/або укладає з іншими страховиками, які є членами МТСБУ, договір (договори) на врегулювання збитків, у тому числі за участю осіб, уповноважених проводити розслідування страхових випадків (аварійних комісарів). Форму цього договору може встановлювати МТСБУ. Страховик, який реалізував поліс з обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, несе відповідальність перед страхувальником за забезпечення можливості опрацювання претензій на всій території України.

Окрім того, сторони зобов’язані відповідати іншим вимогам Ліцензійних умов провадження обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затверджених розпорядженням Держфінпослуг України від 23.12.2004 року №3178.

Зважаючи на те, що залучення до указаної перевірки фахівців уповноваженого на здійснення контролю за додержанням ліцензійних умов у сфері страхування (Держфінпослуг) є проблематичним, з огляду на відсутність його підрозділів на рівні районів та областей, до такої перевірки доцільно залучати фахівців ДПІ.

Послуги зі страхування передбачають необхідність забезпечення вільного доступу великої кількості споживачів, що спонукає страховиків вживати заходів до збільшення мережі своїх представництв.

З огляду на це страховики наділені правом здійснювати страхування через свої відокремлені підрозділи за умови внесення інформації про них до Державного реєстру фінансових установ. З цією метою страховик повинен подати до Держфінпослуг заяву про внесення інформації про відокремлений підрозділ до Реєстру та реєстраційну картку з інформацією про такий відокремлений підрозділ.

Наявність такої заяви і реєстраційної картки, яка заповнюється окремо для кожного відокремленого підрозділу, та внесення інформації про відокремлений підрозділ до Реєстру є обов’язковою умовою здійснення страхової діяльності через такий відокремлений підрозділ.

Якщо страхова діяльність проводиться через кілька відокремлених підрозділів, то для кожного такого підрозділу страховик подає окрему заяву.

В Україні набуває поширення на ринку страхування посередницька діяльність. Як відомо, існує два види страхових посередників: страхові агенти та страхові й перестрахові брокери.

Страховими агентами можуть бути фізичні або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності. Страхові агенти завжди є представниками страховика та діють на підставі доручення в інтересах страховика за винагороду. Тобто фактично страхові агенти представляють інтереси конкретної страхової компанії на «місцях».

Детально правові підстави та вимоги до діяльності посередників на ринку страхування регламентовано ст. 15 Закону України «Про страхування», постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 р. №1523 «Про порядок провадження діяльності страховими посередниками» та Положенням про реєстрацію страхових та перестрахових брокерів і ведення державного реєстру страхових та перестрахових брокерів, затверджене розпорядженням Держфінпослуг №736 від 28.05.2004р.

Проте варто наголосити на тому, що, як зазначено в ч. 2 ст. 15 Закону України «Про страхування», посередницька діяльність страхових та перестрахових брокерів у страхуванні та перестрахуванні здійснюється як виключний вид діяльності.

Цей вид діяльності може включати в себе: консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу, пов’язану з підготовкою, укладанням та виконанням (супроводом) договорів страхування або перестрахування, у тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання та перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань за угодою відповідно із страхувальником або перестрахувальником, інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, встановленим уповноваженим органом.

При цьому частина 8 ст. 15 Закону України «Про страхування» передбачає імперативну норму про те, що посередницька діяльність на території України з укладання договорів страхування з іноземними страховиками не допускається крім договорів перестрахування.

Тобто ні український страховий брокер, ні представництво іноземного страхового брокера в Україні не мають права пропонувати своїм клієнтам придбати страховий поліс іноземної страхової компанії, якою б відомою, фінансово надійною та престижною вона не була. Це положення випливає з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про страхування», в якій закріплено, що страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками-резидентами України.

Порушення вимог зазначеної статті закону дає підстави для проведення перевірки у порядку ст. 97 КПК України на предмет наявності у діях осіб, які допустили її порушення, ознак складу злочину, передбаченого ст. 203 КК України.

Особливі умови визначено для функціонування страховиків-нерезидентів. Для прикладу: такий страховик не має право здійснювати діяльність на території України, якщо держава, в якій зареєстровано страховика-нерезидента, не належить до держав – членів Світової організації торгівлі або держав, які беруть участь у міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму і співпрацюють із Групою з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF). Зазначені переліки держав можна переглянути на офіційному Інтернет-сайті Держфінпослуг.

Вичерпний перелік решти умов функціонування страховиків-нерезидентів наведено у ст.2 Закону України «Про страхування».

Однією з додаткових умов провадження господарської діяльності страховиків є забезпечення виконання ними вимог Закону України «Про запобігання, протидію легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом».

На виконання вимог указаного вище Закону, для осіб, які надають послуги страхування, розроблено Положення про здійснення фінансового моніторингу фінансовими установами, затверджене розпорядженням Держфінпослуг №25 від 05.08.2003р.(Див. також додатково листи-роз’яснення Держфінмоніторингу від 05.12.2003р. №1877/30320-2-2 та Держфінпослуг від 05.12.2003р. №537/13-11).

Зазначеним Положенням визначено вимоги до змісту правил внутрішнього фінансового моніторингу, виявлення та реєстрації операцій, що можуть містити ознаки легалізації доходів, обов’язків та повноважень відповідальних осіб, ідентифікації осіб та інші положення, які деталізують вимоги Закону.

Страховики зобов’язані розробити та затвердити правила і програму здійснення фінансового моніторингу протягом трьох робочих днів з дати призначення відповідального працівника, але в будь-якому разі не пізніше моменту здійснення першої фінансової операції.

Програма є внутрішнім документом установи, який містить план запровадження комплексу заходів з організації проведення в установі фінансового моніторингу з урахуванням специфіки діяльності установи, у тому числі того, що здійснюється її відокремленими підрозділами, та план проведення перевірок виконання зазначених заходів.

Ґрунтовні вимоги до правил внутрішнього фінансового моніторингу визначені у згаданому вище Положенні, затвердженому Держфінпослуг.

Правоохоронна практика визначає кілька видів злочинів, в результаті яких завдається шкода інтересам окремих страхувальників та майну страхової компанії. Зокрема:

– видача страхового полісу без сплати страхового платежу у випадку обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

– внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей про настання страхового випадку (про місце певного страхового випадку, страхові випадки, яких з клієнтами не відбулося);

– порушення порядку та умов здійснення страхових виплат та страхового відшкодування;

– встановлення нереальних розмірів відсоткових ставок за договорами страхування;

– порушення у веденні бухгалтерського обліку (видача грошових коштів із каси під звіт на придбання нібито іноземної валюти, основних фондів, невідображення у звітних документах сум страхових внесків);

– підробка «зелених карток» (страхових полісів для осіб, які виїжджають (слідують) за кордон);

– кредитування та безпідставне перерахування коштів через підставну фірму;

– незаконне проведення страхової діяльності (тобто відсутність ліцензії на здійснення певного виду страхування);

– відмивання злочинно здобутих коштів шляхом незаконного переказу безготівкових коштів у готівку окремими комерційними структурами внаслідок укладання короткострокових договорів страхування на випадок нанесення моральної шкоди чи настання таких страхових випадків, як наклеп, неправомірні дії адміністрації, угода, що не відбулася, несподіване захворювання, образа;

– порушення порядку одержання ліцензій на проведення конкретних видів страхування;

– недотримання вимог законодавства страховиками щодо забезпечення платоспроможності.

Слід зазначити, що виявлення більшості перелічених фактів шляхом проведення органами прокуратури наглядової перевірки у страховиків унеможливлене з огляду на встановлений ст. 40 Закону України «Про страхування» порядок отримання інформації, яка становить страхову таємницю.

Разом з тим указані факти можуть бути виявлені опосередковано, шляхом проведення перевірок у страхувальників та застрахованих осіб, на яких не поширюються обмеження щодо надання інформації, яка становить банківську таємницю. Крім того, зазначені питання доречно врахувати при проведенні координаційних заходів з органами, які наділені повноваженнями щодо ведення оперативно-розшукової роботи.

Слід зазначити, що виокремлення таких суб’єктів господарювання можливе на підставі належного опрацювання актів перевірок органів ДПІ, де підлягають відображенню страхові відшкодування.

Необхідно також мати на увазі, що оприбуткування прибутку від страхової діяльності проводиться з урахуванням специфіки п. 7,2 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Дата добавления: 2014-12-07