Недержавні пенсійні фонди, їх статус та предмет діяльності. 3 страница

Цінні папери інтервального фонду інвестор може продати лише протягом обумовленого в Проспекті емісії періоду (інтервалу). Такі фонди є безстроковими (створеними на невизначений строк діяльності). Обіг цінних паперів ІСІ інтервального типу обмежується протягом строку їх розміщення та викупу компанією з управління активами.

Інвестиційний фонд закритого типу може бути тільки строковим. Компанія з управління активами та сам фонд відповідно до законодавства не зобов'язані викуповувати цінні папери інвестора до моменту закриття фонду.Цінні папери ІСІ закритого типу підлягають вільному обігу на ринку цінних паперів.

58.Кошти спільного інвестування та вимоги законодавства щодо їх диверсифікації.

Кошти спільного інвестування - кошти, внесені засновниками корпоративного інвестиційного фонду та залучені від інвесторів інституту спільного інвестування, доходи від здійснення операцій з активами інституту спільного інвестування, доходи, нараховані за активами інституту спільного інвестування, та інші доходи від діяльності інституту спільного інвестування. Кошти, внесені засновниками корпоративного інвестиційного фонду, вважаються коштами спільного інвестування після внесення такого фонду до Єдиного державного реєстру інституту спільного інвестування.

ІСІ вважається диверсифікованим, якщо він одночасно відповідає таким вимогам:

=кількість цінних паперів одного емітента в активах ІСІ не перевищує 10% загального обсягу цінних паперів відповідного випуску;

=сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи ІСІ в кількості, більшій, ніж 5% загального обсягу їх емісії, на момент їх придбання не перевищує 40% вартості чистих активів ІСІ;

=не менш як 80% загальної вартості активів ІСІ становлять грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, що допущені до торгів на фондовій біржі.

Активи диверсифікованого ІСІ складаються з цінних паперів, грошових коштів, у тому числі в іноземній валюті, дорогоцінних (банківських) металів та інших активів, дозволених законодавством.

ІСІ, які не мають усіх ознак диверсифікованого ІСІ, є недиверсифікованими.

Недиверсифікований ІСІ закритого типу, який здійснює виключно приватне (закрите) розміщення цінних паперів ІСІ серед юридичних осіб та фізичних осіб і активи якого можуть включати цінні папери, емітовані пов’язаними особами компанії з управління активами такого фонду, є венчурним фондом. До складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов'язання.

59.Організація управління інвестиційним фондом.

Органами корпоративного інвестиційного фонду є загальні збори акціонерів та наглядова рада.

Вищим органом корпоративного інвестиційного фонду є загальні збори акціонерів. До компетенції загальних зборів акціонерів корпоративного інвестиційного фонду, крім питань, встановлених законодавством з питань діяльності акціонерних товариств, належить:

-затвердження укладених договорів з компанією з управління активами та зберігачем;

-затвердження рішень про розірвання договорів з компанією з управління активами та зберігачем;

-затвердження змін до регламенту фонду.

Загальні збори акціонерів обирають членів наглядової ради корпоративного інвестиційного фонду. У загальних зборах акціонерів корп. інвест. фонду можуть брати участь з правом дорадчого голосу представники компанії з управління активами, реєстратора, зберігача та незалежного оцінювача майна корпоративного інвестиційного фонду.

Нагляд за діяльністю компанії з управління активами здійснює на підставі статуту корп. інвест. фонду наглядова рада. Вона збирається на свої засідання в строки, передбачені статутом, але не рідше 1 разу на квартал. Рішення наглядової ради корпоративного інвестиційного фонду приймаються простою більшістю голосів і вважаються правомочними у разі участі в голосуванні не менш як двох третин складу ради.

60.Правовий статус та функції компанії з управління активами.

Компанія з управління активами - господарське товариство у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, яка здійснює професійну діяльність з управління активами інститутів спільного інвестування (ІСІ) на підставі ліцензії, яку видає Нац. комісія з цінних паперів та фондового ринку. Розмір статутного капіталу компанії з управління активами має становити не менш як 7 мільйонів гривень.

Частка держави в статутному капіталі компанії з управління активами не може перевищувати 10%.

Поєднання діяльності з управління активами з іншими видами професійної діяльності на ринку цінних паперів забороняється, крім випадків, передбачених законом. Компанія з У.А. може здійснювати діяльність з управління іпотечним покриттям. Компанія з управління активами венчурного фонду бере участь в управлінні діяльністю емітента, корпоративні права якого перебувають в активах фонду, активами якого ця компанія управляє. Компанія з управління активами може одночасно здійснювати управління активами кількох ІСІ.

Основні функції компанії з управління активами:

• створення пайових інвестиційних фондів;

• випуск, розміщення та викуп цінних паперів ІСІ; залучення агентів, які розміщують/викуповують цінні папери ІСІ серед інвесторів;

• управління активами ІСІ: після надходження грошових коштів на рахунок ІСІ, КУА спрямовує їх на придбання активів для формування структури портфелю даного ІСІ, яка вказана в Інвестиційній декларації;

• аналіз ринку цінних паперів, нерухомості та інших ринків, інструменти яких перебувають у складі активів ІСІ;

• пошук нових об'єктів для інвестицій;

• регулярна переоцінка активів, оформлення договорів придбання і продажу активів, підготовка звітності до державних контролюючих органів;

• забезпечення поточної діяльності ІСІ.

61.Поняття інвестиційного процесу та його основні етапи і їх зміст.

Інвестиційний процес - це прийняття інвестором рішення щодо вибору об’єктів, обсягів та строків інвестування. Інвестиційний процес може бути представлений як послідовність п’яти основних етапів:

1. Вибір інвестиційної політики;

2. Аналіз ринку цінних паперів;

3. Формування портфелю цінних паперів;

4. Перегляд портфелю цінних паперів;

5. Оцінка ефективності портфелю цінних паперів.

На першому етапі фінансовий посередник повинен визначити основні принципи інвестиційної політики. Вибір інвестиційної політики повинен проводитись згідно з вимогами законодавства, та з урахуванням інвестиційних декларацій.

На другому етапі, фінансовими аналітиками компанії з управління активами фондів (інвестиційних або пенсійних) або спеціалізованого департаменту страхової компанії або банку проводиться аналіз ринків тих категорій цінних паперів, які відповідають затвердженим принципам інвестиційної політики. В результаті такого аналізу робляться оцінки інвестиційної привабливості цінних паперів, складається прогноз доходності і визначається перелік можливих об’єктів інвестування.

На третьому етапі на підставі висновків фінансових аналітиків щодо інвестиційної привабливості цінних паперів компанією з управління активами приймається рішення про придбання цінних паперів. При цьому враховуються нормативні вимоги щодо структури інвестиційного портфелю, тобто заплановані придбання узгоджуються з структурою активів, передбаченою нормативними вимогами та інвестиційною декларацією. Після прийняття рішення з придбання конкретних цінних паперів подається заявка брокеру на виконання цієї операції.

На четвертому етапі, у зв’язку з мінливістю ринкових умов (зміна процентних ставок, курсів акцій, валютного курсу) частина цінних паперів може бути продана з метою придбання інших, інвестиційно привабливіших з метою оптимізації інвестиційного портфелю.

На п’ятому етапі проводиться періодична оцінка доходності інвестиційного портфелю та пов’язаних з ним ризиків. Фактична доходність інвестиційного портфелю порівнюється з доходністю еталонного інвестиційного портфелю.

62.Інвестиційний менеджмент як процес управління та як управлінська структура.

1) Інвестиційний менеджмент - це процес управління всіма аспектами інвестиційної діяльності компанії.

Головною метою інвестиційного менеджменту є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії компанії на окремих етапах її розвитку.

В процесі реалізації цієї цілі ІМ спрямований на вирішення наступних завдань:

1. Забезпечення високих темпів економічного розвитку компанії за рахунок ефективної інвестиційної діяльності;

2. Забезпечення максимізації доходів від інвестиційної діяльності;

3. Забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків;

4.Забезпечення фінансової стійкості і платоспроможності компанії в процесі здійснення інвестиційної діяльності підприємства;

5. Пошук шляхів прискорення реалізації інвестиційних проектів.

2) Інвестиційний менеджмент як управлінська структура може мати різні організаційні форми, які визначаються насамперед вимогами законодавства до організації діяльності того чи іншого типу фінансового інституту.

У банківських установах та страхових компаніях управління інвестиціями, як правило, покладається на спеціальний департамент — функціональний підрозділ самого фінансового інституту (така форма управління отримала назву внутрішнього управління). Управління інвестиціями пенсійних та інвестиційних фондів зазвичай здійснюється на принципах, які передбачають фізичне відокремлення активів цих фондів від структур, що зберігають їх та управляють ними (ця форма управління отримала назву зовнішнього управління).

63.Форми організації інвестиційного менеджменту.

Інвестиційний менеджмент як управлінська структура може мати різні організаційні форми, які визначаються насамперед вимогами законодавства до організації діяльності того чи іншого типу фінансового інституту.

У банківських установах та страхових компаніях управління інвестиціями, як правило, покладається на спеціальний департамент — функціональний підрозділ самого фінансового інституту (така форма управління отримала назву внутрішнього управління). Управління інвестиціями пенсійних та інвестиційних фондів зазвичай здійснюється на принципах, які передбачають фізичне відокремлення активів цих фондів від структур, що зберігають їх та управляють ними (ця форма управління отримала назву зовнішнього управління).

В процесі формування організаційної структури інвестиційного менеджменту виходять з об'єму інвестиційної діяльності підприємства, її основних форм, функцій інвестиційного процесу, регіональної диверсифікації і інших чинників. Крім того, при побудові цієї організаційної структури повинні бути забезпечені ефективні зв'язки між різними організаційними підрозділами служби управління інвестиційною діяльністю, з одного боку, і між підрозділами інвестиційного менеджменту і інших функціональних систем управління підприємством з іншою. Формовану в структурі управління підприємством систему зв'язків між різними ланками апарату управління підрозділяють на горизонтальні і вертикальні зв'язки. Горизонтальні зв'язки будуються як одно рівневі, а вертикальні — як багаторівневі, забезпечуючи ієрархічність управління.

64.Функції та групи персоналу інвестиційного менеджменту.

Функції інвестиційного менеджменту полягають у:

1.Виборі інвестиційної політики. 2.Проведенні аналізу ринку цінних паперів. 3.Формуванні інвестиційного портфелю 4.Перегляді інвестиційного портфелю; 5.Оцінці ефективності інвестиційного портфелю.

Ці функції розподіляються між такими основними групами працівників компанії з управління активами:

1) керівництво управляючої компанії (як правило, Правління або Рада директорів) - особи, які приймають остаточні рішення щодо стратегічних цілей (затвердження інвестиційної політики) і тактичних цілей (придбання-продаж цінних паперів). Повноваження щодо прийняття окремих тактичних рішень в рамках виконання інвестиційної політики можуть бути передані керівнику операційного відділу компанії з управління активами. Усі важливі рішення приймаються колегіально - спеціальною інвестиційною радою, до якої можуть включатись не лише члени правління компанії. Результатом роботи інвестиційної ради є затвердження переліку цінних паперів, які повинні бути включені до інвестиційного портфелю.

2) аналітики - працівники, які готують рекомендації щодо інвестиційної політики, аналізують стан та тенденції розвитку ринку цінних паперів, якість власного інвестиційного портфелю компанії; аналітичною роботою керує керівник спеціального підрозділу компанії, який називається аналітичним відділом або “бек-офісом”. Кожний працівник аналітичного відділу відповідає за групу цінних паперів (однієї галузі, країни, типу і т.і.) або спеціалізується на аналізі макроекономічних тенденцій. Саме тут, у аналітичному відділі, формуються рекомендації щодо внесення змін до інвестиційної політики стратегічного характеру, а також вносяться пропозиції щодо придбання/продажу цінних паперів на основі аналізу ринку. Для виконання завдань аналітичного відділу можуть залучатись незалежні експерти по фундаментальному та технічному аналізу. На підставі проведеного аналізу аналітики дають по кожному цінному паперу кодований висновок, оцінка цінного паперу робиться по п’ятибальній шкалі - 1 “придбати”; 2 “можна придбати”; 3 “не продавати”; 4 “можна продати”; 5 “продати”.

3)виконавці - працівники, які реалізують рішення керівництва; виконання функцій безпосередніми виконавцями контролюється керівником спеціального підрозділу компанії з управління активами, який часто називають операційним відділом або “фронт-офісом” компанії. На практиці процес прийняття інвестиційних рішень може бути делегований безпосередньо виконавцям, “фронт-офісу” надається більша свобода дій у формуванні портфеля цінних паперів.

65.Загальні принципи інвестиційної політики: диверсифікація та ліквідність.

Загальним для усіх типів фінансових посередників принципом інвестиційної політики є диверсифікація, тобто таке комбінування елементів портфелю, при якому досягається мінімальний ризик при максимальному доході. Таким чином, диверсифікація як стандарт інвестиційної політики, є фактором зменшення інвестиційних ризиків.

Загальні принципи диверсифікації полягають у таких вимогах: ·частка цінних паперів одного емітента в інвестиційному портфелі фінансового посередника не може перевищувати 5%; ·фінансовий посередник не може володіти більш ніж 10% акцій з правом голосу одного емітента. Ці вимоги поширюються на інвестиційні фонди відкритого та інтервального типу. З метою захисту прав інвесторів державою встановлюються вимоги щодо диверсифікації портфелю пенсійних та інвестиційних фондів.

ЛІКВІДНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙ - характеристика об'єктів інвестування (як реальних, так і фінансових) за їхньою здатністю бути реалізованими протягом короткого періоду часу без втрати своєї реальної ринкової вартості при зміні раніше прийнятих інвестиційних рішень і необхідності реінвестування капіталу.

Українське законодавство встановлює вимоги щодо ліквідності інвестиційного портфелю. Якщо цінні папери не котуються на організованих риках (фондових біржах і торговельно-інформаційних системах), можуть виникати проблеми з їх продажем та зростати витрати на збут (пошук покупця, ведення переговорів, тощо). У зв’язку з цим включати такі цінні папери до складу інвестиційного портфелю можна лише в обмеженій кількості.

Вартість цінних паперів, які не допущені до торгів на фондовій біржі або у системі, а також нерухомості не може становити більш як 50 % загальної вартості активів недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду. Для диверсифікованого відкритого або інтервального інвестиційного фонду цінні папери, які не котуються на організованих риках не можуть складати більш ніж 20% вартості активів.

66.Класифікація інвестиційної політики за інвестиційними цілями.

Інвестиційна політика фінансових посередників розробляється з метою досягнення конкретної кінцевої мети - максимізації очікуваного доходу інвесторів та збереження вкладеного капіталу.

Інвестиційна політика в залежності від строку виплати доходу поділяється на:

1) політику максимізації капіталу інвесторів

2) політику максимізації поточного доходу інвесторів.

У реальному житті такі цілі часто поєднуються чи допов­нюють одна одну. Фінансові посередники, інвестиційна політика яких спрямована на максимізацію капіталу, як правило не беруть активної участі в торгівлі цінними паперами і володіють акціями та іншими фінансовими інструментами тривалий час.

На відміну від них, фінансові посередники, які прагнуть отримати максима­льні поточні доходи, намагаються проводити активну політику з акціями (купівля-продаж) та облігаціями.

67.Основи побудови взаємовідносин фінансових посередників з клієнтами (теорія агентства).

Основний зміст теорії агентства полягає у виявленні можливостей власника ресурсів (принципала), який купує інформацію та делегує право прийняття інвестиційних рішень власнику інформації (агенту), аналізувати дії агента, який використовує делеговані йому права принципала, впливати на дії агента та контролювати їх з метою захисту максимально можливого доходу від своїх ресурсів (корисності ресурсів).

Згідно теорії агент і принципал діють в умовах ризику і невизначеності.Принципал видає права власника агенту і, тим самим, ділить з агентом ризик, захищаючи себе від більшого ризику. Однак, він не в змозі перевірити в деталях і прослідкувати всі дії агента, співставити їх зі своїми потребами. Він не має в своєму розпорядженні повної інформації про якість послуг агента.

Міру знань принципала про дії агента прийнято називати “ оглядовістю ”. Низька міра “оглядовості” знижує ефект захисту від ризику принципала, збільшує його “ моральні витрати ”, під якими слід розуміти ризик невідповідності якості інформації, що отримує принципал, обсягу ресурсів, що передаються ним агенту, та розміру потенційного доходу від інвестування цих ресурсів. При цьому, вищевказані “моральні витрати” практично неможливо застрахувати та повністю ліквідувати.

З точки зору теорії низька міра оглядовості дій агента заважає виробленню принципалом оптимального рішення по вибору агента. Отже, завжди існує можливість укладення більш вигідного, гарантованого додатковою інформацією контракту між агентом і принципалом.

Особливе значення для принципала має визначення міри оглядовості дій агента до укладення контракту. Попередня інформація про агента є найбільш цінною.

Традиційними джерелами інформації про агентів є фінансові звіти, рекламні повідомлення, публікації в пресі. Зібрана принципалом інформація слугує основою для прийняття зваженого та розумного рішення стосовно вибору агента та визначення умов контракту з ним. Таким чином, теоретично, витрати, пов’язані із збором інформації про агентів, окуповуються укладанням оптимального контракту.

Однак у реальному житті важко дати об’єктивну оцінку зібраній інформації. Суб’єктивні та об’єктивні фактори, що впливають на вихідну інформацію, які викривляють або можуть викривити її, прийнято називати “ інформаційним шумом ”.

68.Поняття “оглядовості” дій агента, “оглядовість” як фактор захисту заощаджень клієнта фінансового посередника від інституційних ризиків.

Згідно теорії агенства, агент і принципал діють в умовах ризику і невизначеності.Принципал видає права власника агенту і, тим самим, ділить з агентом ризик, захищаючи себе від більшого ризику. Однак, він не в змозі перевірити в деталях і прослідкувати всі дії агента, співставити їх зі своїми потребами. Він не має в своєму розпорядженні повної інформації про якість послуг агента.

Міру знань принципала про дії агента прийнято називати “ оглядовістю ”. Низька міра “оглядовості” знижує ефект захисту від ризику принципала, збільшує його “ моральні витрати ”, під якими слід розуміти ризик невідповідності якості інформації, що отримує принципал, обсягу ресурсів, що передаються ним агенту, та розміру потенційного доходу від інвестування цих ресурсів. При цьому, вищевказані “моральні витрати” практично неможливо застрахувати та повністю ліквідувати.

З точки зору теорії низька міра оглядовості дій агента заважає виробленню принципалом оптимального рішення по вибору агента. Отже, завжди існує можливість укладення більш вигідного, гарантованого додатковою інформацією контракту між агентом і принципалом.

Особливе значення для принципала має визначення міри оглядовості дій агента до укладення контракту. Попередня інформація про агента є найбільш цінною.

Розв’язання фінансовими посередниками проблеми оглядовості своїх дій відіграє вирішальну роль у формуванні позитивного іміджу та в конкурентній боротьбі за інвестиційні ресурси клієн­тів. Подолання тиску фактора «морального ризику», тобто вірогід­ності шахрайства, на потенційних клієнтів фінансових посеред­ників є вкрай актуальним завданням для фінансових інститутів в Україні та особливо стосується тих типів фінансових інститутів, які тільки формуються. По суті вирішення проблеми взаємовід­носин «принципал — агент» відкриває шлях до залучення інвес­тиційних ресурсів.

69.Вплив на вибір інвестиційної політики фінансового посередника інвестиційної стратегії життєвого циклу індивідуальних інвесторів.

Оскільки фінансові посередники беруть на себе відповідні зо­бов'язання щодо виконання побажань індивідуальних інвесторів, можна стверджувати, що інвестиційна політика є вторинною по відношенню до їхніх цілей. Різні інвестиційні цілі потребують використання різних фінансових інструментів. Попит на послуги фінансового посередника залежить від того, наскільки ці послуги можуть задовольнити індивідуальних інвесторів. Інвестиційні ці­лі індивідуального інвестора залежать від двох основних чинни­ків: об’єктивних характеристик інвестора (вік, наявний капітал тощо) та його психологічних схильностей. Зважаючи на той факт, що на різних етапах життєвого циклу індивідуальних інвесторів змінюються їх інвестиційні пріоритети, що отримало назву інвес­тиційна стратегія життєвого циклу індивідуальних інвесторів (personal investor «life cycle» investment strategy•), особлива увага при­діляється саме зміні вікової структури клієнтів фінансових посеред­ників. Як правило, що молодший інвестор, то він більше схильний до ризику та прагне більше заробити, оскільки власні заоща­дження наразі є незначними. Такий інвестор має всі можливості відновити заощадження в разі їх втрати — у нього є час і праце­здатність. Літній інвестор має певні нагромадження капіталу, за­ймає консервативнішу позицію в питаннях інвестування та ризи­ку, можливості відновити заощадження вже обмежені в часі. Звідси — різні цілі інвестування в різних вікових груп.

Більшість молодих інвесторів віддає перевагу інвестиціям, які орієнтовані на зростання, для них важливішим є приріст капіталу зростання ринкових цін на їх вкладення), ніж поточний дохід у вигляді дивідендів. Такі інвестори виявляють інтерес до інвести­ційних портфелів, що складаються зі спекулятивних акцій та ак­цій компаній, які швидко зростають, конвертованих облігацій, клрс яких може також швидко зрости, та похідних фінансових ін­струментів (деривативів).

Інвестори середнього та передпенсійного віку віддають перевагу менш ризикованій інвестиційній по­літиці. Як правило, в інвестиційний портфель включаються акції відомих компаній, акції з високими дивідендами, привілейовані акції. Інвестори пенсійного віку мають на меті збереження капі­талу та забезпечення високого рівня поточного доходу. Для таких інвесторів приріст капіталу втрачає свою актуальність. В інвес­тиційний портфель включаються акції відомих компаній, за яки­ми регулярно сплачуються дивіденди, а також державні цінні па­пери та корпоративні облігації з високим інвестиційним рейтингом.

70.Теоретичні припущення щодо важливих з точки зору інвестора параметрів інвестиційного портфеля згідно “портфельної теорії” Г. Марковіца.

Як і будь-яка інша теорія, теорія портфеля базується на ряді припущень, покликаних спростити виконання поставленого за­вдання.

Основні постулати, на яких побудована сучасна теорія портфельних інвестицій:

1. Ринок складається з кінцевого числа активів, прибутковість яких для заданого періоду вважається випадковою величиною.

2. Інвестор здатний, наприклад, виходячи зі статистичних даних, отримати оцінку очікуваних (середніх) значень прибутковості та їх попарних ковариаций - можливостей диверсифікації ризику.

3. Інвестор може формувати різні допустимі (для даної моделі) портфелі, дохідність яких також є випадковою величиною.

4. Зіставлення обираних портфелів грунтується тільки на двох критеріях - середньої прибутковості і ризику.

5. Інвестор не схильний до ризику в тому сенсі, що з двох портфелів з ​​однаковою прибутковістю він обов'язково віддасть перевагу портфель з меншим ризиком.

Головним припущенням, прийнятим Г. Марковіцем, є те, що для інвестора, коли він оцінює альтернативні рішення, важ­ливими є лише два параметри кожного активу: дохідність і міра притаманного йому ризику. Виходячи з припущення, що інвестор приймає рішення про вибір об'єкта інвестування, ґрунтуючись на оцінках лише двох параметрів — дохідності та ризику, — теорія портфеля в трактуванні Г. Марковіца отримала назву двопараметричної моделі.

Друге, не менш важливе припущення, полягає в тому, що інвестор може обрати будь-яку комбінацію можливих інвестицій, розподіляючи наявні фінансові ресурси за різними напрямами вкладень.

Сформована таким чином комбінація інвестицій, що має назву портфеля інвестицій, має бути найкращою для інвестора з погляду очікуваної дохідності та ризику.

Дата добавления: 2014-11-29