Методичні рекомендації до самостійної роботи. 2 страница. Випадки запровадження колективної (бригадної) матеріальної відповідальності працівників засвоюйте у такій послідовності:

Випадки запровадження колективної (бригадної) матеріальної відповідальності працівників засвоюйте у такій послідовності:

1). Коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника й укласти з кожним працівником договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

2). При спільному виконанні працівниками робіт, пов’язаних з перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

3). При виконанні окремих видів робіт, пов’язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

Законодавство допускає можливість укладання договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність на таких видах робіт, де укладання договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність недопустиме.

У ч. 1 ст. 135-2 КЗпП зазначено п’ять окремих видів робіт, за умови виконання яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, а саме: робіт, пов’язаних зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих працівникам цінностей (Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, а також Типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 12 травня 1996 р. № 43).

Типовий договір - це нормативний акт, до якого сторони не мають права вносити зміни.

Укладення договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність на посадах і роботах, не передбачених Переліком, позбавляє його юридичної сили.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність запроваджується роботодавцем за згодою з виборним профспілковим органом або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність укладається між роботодавцем і всіма членами колективу (бригади).

Оскільки колективна (бригадна) матеріальна відповідальність встановлюється за згодою всіх членів колективу (бригади), то в разі включення до складу бригади нових членів бригади, а також призначення її керівника враховується думка колективу бригади.

У договорі про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність визначаються взаємні права й обов’язки роботодавця та бригади.

Так, кожен член бригади має право брати участь у прийманні матеріальних цінностей, здійснювати взаємний контроль за роботою зі зберігання, обробки (відпустку), перевезення або застосування в процесі виробництва цінностей, брати участь в інвентаризації цінностей, що передаються колективу, в необхідних випадках вимагати проведення інвентаризації, заявляти про відведення окремих членів бригади, якщо вони, на думку колективу, не можуть забезпечити збереження довірених бригаді цінностей тощо.

Шкода, що підлягає відшкодуванню, розподіляється між членами колективу (бригади) пропорційно місячній тарифній ставці (посадовому окладу) і фактично відпрацьованому часу за період з останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди. У разі встановлення безпосереднього винуватця - члена бригади, що заподіяв шкоду, обов’язок її відшкодування покладається на цього конкретного працівника, тобто відшкодування здійснюється за правилами індивідуальної матеріальної відповідальності.

Якщо в незабезпеченні збереження матеріальних цінностей крім членів колективу (бригади), з якими укладено договір, винні службові особи, суд обговорює питання про притягнення їх до участі в справі як співвідповідачів і визначає розмір шкоди, який відповідає ступеню вини кожного з них, і розмір належного відшкодування з урахуванням виду та межі матеріальної відповідальності, яка на них покладається.

Решта шкоди розподіляється між членами бригади відповідно до Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність.

Далі необхідно з’ясувати порядок визначення розміру шкоди, заподіяної організації працівником та порядок її покриття, яка відповідно до вимог трудового законодавства України, залежить від таких обставин:

1). Форма вини працівника.

2). Характер виробничої діяльності організації.

3). Характер порушень працівника.

4). Види майна організації.

За загальним правилом розмір шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами (ч. 1 ст. 135 КЗпП).

Вартість майна визначається на день виявлення шкоди, а в разі зміни цін застосовуються ціни, які діяли в день прийняття рішення про відшкодування.

В окремих випадках, встановлених ч. 2 ст. 135-3 (розкрадання, недостача, умисне знищення або умисне зіпсуття), розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди, а у випадках, встановлених ч. 3 ст. 135-3 КЗпП, - за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів.

Розмір заподіяної роботодавцю шкоди визначається відповідно до ст. 135-3 КЗпП і має свої особливості, а ч. 4 ст. 135-3 КЗпП передбачає можливість становлення законодавством окремого порядку визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні заподіяної роботодавцю шкоди.

Цей порядок застосовується у двох випадках:

- коли шкода заподіяна розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей;

- коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

Кратний розмір обчислення застосовується, коли шкоду заподіяно при роботах з дорогоцінними металами, іноземною валютою, крадіжкою і недостачею м’яса та м’ясопродуктів, втратою бібліотечних книг, музейних експонатів, інших цінностей. Цей порядок визначення шкоди встановлено Законом України “Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей” від 6 червня 1995 р.

Цим Законом України встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, коло працівників, які мають нести відповідальність відповідно до цього Закону, та характер їх порушень (недбалість у роботі, порушення спеціальних правил, інструкцій тощо).

Форма вини для застосування матеріальної відповідальності згідно із Законом від 6 червня 1995 року значення не має.

Порядок кратного визначення розміру шкоди визначено постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116 “Про затвердження Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей”.

При заподіянні шкоди з вини кількох працівників розмір шкоди, який має відшкодувати кожен працівник, визначається з урахуванням ступеня вини кожного з працівників, виду та межі їх матеріальної відповідальності.

При вивченні другого питання цієї теми обов’язково зосередьтеся на опануванні матеріалом щодо порядку покриття шкоди, заподіяної працівником. Чинне трудове законодавство запроваджує два способи покриття заподіяної працівником шкоди:

1). Добровільний порядок.

2). Примусовий порядок:

- за розпорядженням роботодавця;

- судовий.

Працівник, який заподіяв шкоду роботодавцеві, може добровільно у будь-який час покрити її повністю або частково (в межах, встановлених законом) шляхом внесення відповідної грошової суми до каси організації.

За згодою роботодавця працівник може покрити шкоду в натурі - передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити (відремонтувати) пошкоджене (ст. 130 КЗпП). Примусовий порядок покриття шкоди залежить від виду матеріальної відповідальності.

Так, відповідно до ст. 136 КЗпП, покриття шкоди, заподіяної працівниками, що не перевищує середньомісячного заробітку, незалежно від виду матеріальної відповідальності, здійснюється за розпорядженням роботодавця, а керівниками підприємств, установ, організацій та їхніми заступниками - за розпорядженням вищого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Таке розпорядження роботодавця чи вищого в порядку підпорядкованості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяння працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові.

Строк ознайомлення працівника з виданим розпорядженням про відрахування з його заробітної плати для покриття заподіяної шкоди законодавством не встановлено.

Під “звернено до виконання” слід розуміти передачу розпорядження бухгалтеру за розрахунками з працівниками, а не реальне відрахування.

Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, відрахування не робиться і трудовий спір за заявою працівника розглядається в порядку, передбаченому законодавством (комісією з трудових спорів, судом).

Таким чином, законодавством визначено і порядок вирішення трудового спору у питаннях матеріальної відповідальності.

Строк звернення працівника до комісії з трудових спорів чи безпосередньо до суду - три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ст. 225, 233 КЗпП).

Якщо роботодавець, порушуючи встановлений порядок, здійснив відрахування із заробітної плати працівника, то орган, який розглядає трудовий спір за заявою працівника, приймає рішення про повернення працівникові незаконно відрахованої суми.

В інших випадках покриття шкоди здійснюється через подання роботодавцем позову до суду. Тут йдеться про два випадки:

- якщо розмір шкоди перевищує середній місячний заробіток працівника;

- роботодавець пропустив двотижневий строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для видання наказу (розпорядження) про покриття працівником шкоди, що не перевищує його середнього місячного заробітку.

Для звернення до суду у питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної роботодавцеві, встановлюється строк один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (ст. 233 КЗпП).

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 КЗпП, суд може поновити ці строки.

1). Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли роботодавцю стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником.

2). Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

3). День виявлення шкоди - це день виплати на користь третьої особи, а днем виходу розпорядження є день його підписання керівником організації.

Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищого в порядку підлеглості органу або за заявою прокурора (ст. 136 КЗпП).

Визначаючи розмір шкоди, що підлягає покриттю, суд враховує такі обставини:

1). Пряму дійсну шкоду.

2). Ступінь вини працівника (форму вини).

3). Конкретну обстановку, за якої заподіяно шкоду.

4). Інші обставини трудової справи.

Суд зменшує розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, а й відсутності умов, які дають змогу забезпечити збереження матеріальних цінностей.

Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.

Судова практика вважає недопустимим зменшення розміру шкоди, заподіяної працівником у нетверезому стані.

Доказами майнового стану працівника можуть бути розмір заробітної плати працівника, склад сім’ї, наявність утриманців, наявність майна, на яке може бути звернено стягнення, та інші відомості.

Зменшення розміру шкоди допустиме лише у виняткових випадках, коли підтверджено наявність конкретних обставин, які перешкоджали працівникові належним чином виконувати покладені на нього обов’язки (наприклад, відсутність умов зберігання матеріальних цінностей, неналежна організація праці, роз’яснення надані постановою Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. № 14).

Розмір шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності (ст. 135-3 КЗпП).

Якщо суд встановить, що шкоду заподіяно з вини не лише працівника, до якого подано позов, а й з вини посадових осіб організації, суд притягає цих осіб до участі у справі як співвідповідачів (ст. 109 ЦПК України).

Припинення трудових відносин після заподіяння шкоди не звільняє працівника від матеріальної відповідальності.

Роботодавець, враховуючи конкретну обстановку, за якої було заподіяно шкоду, може не покладати на працівника матеріальну відповідальність повністю або частково.

Роботодавець за угодою між працівником за його письмовим зобов’язанням може відстрочити чи розстрочити покриття шкоди.

За вимогами осіб, що ґрунтуються на неналежному виконанні працівником своїх трудових обов’язків, відповідно до ЦК України відповідає роботодавець, перед яким відповідає працівник - несе відповідальність у порядку регресу за нормами трудового законодавства.

Право регресу до працівника виникає з часу виплати сум третій особі і з цього часу обчислюється строк на подання позову.

Відповідно до ст. 128 КЗпП, під час кожної виплати заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти відсотків, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - п’ятдесяти відсотків заробітної плати, яка належить до виплати працівникові. При відрахуванні із заробітної плати за кількома виконавчими документами за працівником у всякому разі повинно зберігатися п’ятдесят відсотків заробітку.

Вивчення заключного питання почніть з засвоєння того, що відповідно до вимог законодавства про працю України на роботодавця покладається відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним із виконанням трудових обов’язків (ст. 173 КЗпП).

Небезпечні та шкідливі умови праці можуть заподіяти шкоду працівникові, а порушення його законних прав може призвести до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагає від працівника додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідальність роботодавця перед працівником полягає у відшкодуванні майнової та моральної шкоди. Порядок її відшкодування визначається чинним законодавством (ст. 237-1 КЗпП).

Безпосередньо порядок відшкодування шкоди, заподіяної працівникам, регулюється Законом України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 року в редакції від 30 червня 1999 року та іншими нормативно-правовими актами.

Під прямою дійсною шкодою, заподіяною працівникові незаконними діями (бездіяльністю) роботодавця, слід розуміти втрачений працівником заробіток за час вимушеного прогулу при незаконному звільненні, переведенні на іншу роботу, затримці видачі трудової книжки при звільненні, витрати, пов’язані з ушкодженням здоров’я внаслідок трудового каліцтва чи професійної хвороби (втрачений заробіток, придбання ліків, додаткове харчування, санаторно-курортне лікування, відшкодування моральної шкоди тощо), та ін.

До протиправних дій роботодавця можна, зокрема, зарахувати незабезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, незаконні звільнення, переведення працівника на іншу роботу та ін.

Нині створено цілу низку правових гарантій щодо забезпечення права людини на працю. Зокрема, ст. 43 Конституції України встановлено, що держава гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також можливість звернутися до суду за захистом прав і свобод громадян.

Гарантії забезпечення права громадян на працю визначені у ст. 5-1 КЗпП, а у ст. 22 КЗпП передбачено заборону необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу.

Випадки відповідальності роботодавця перед працівником пропонується розглядати у такому порядку:

1). За незаконне позбавлення працівника можливості працювати.

2). За незабезпечення належних, безпечних і здорових умов праці.

3). За затримку виплати працівникові заробітної плати.

4). За заподіяння працівникові моральної шкоди.

5). За шкоду, заподіяну майну працівника.

6). В інших випадках, передбачених трудовим договором.

Випадки відповідальності роботодавця за незаконне позбавлення працівника можливості працювати розглядайте як такі, що мають місце:

- при виникненні трудових відносин: а) необґрунтована відмова працівникові у прийнятті на роботу (ст. 22, 232 КЗпП); б) необґрунтована відмова в укладанні трудового договору особі, запрошеній на роботу в порядку переведення (ч. 3 ст. 24, ст. 232 КЗпП);

- при існуванні трудових відносин: а) порушення права працівника на виплату заробітної плати (ст. 115 КЗпП); б) незаконне відсторонення працівника від роботи (ст. 46 КЗпП);

- при зміні трудових відносин: незаконне переведення працівника на іншу роботу (ст. 235 КЗпП);

- при припиненні трудових відносин: а) неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці, що перешкоджало працевлаштуванню працівника (ч. 3 ст. 235 КЗпП); б) у разі звільнення без законної підстави чи встановленого порядку звільнення працівника (ч. 1 ст. 235 КЗпП); в) у разі затримки видачі трудової книжки з вини роботодавця в день звільнення працівника (ст. 47 КЗпП, ч. 4 ст. 235 КЗпП); г) у разі затримки виконання рішення органу про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника (ст. 236 КЗпП); е) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум грошей (ст. 117 КЗпП).

Випадки відповідальності роботодавця у разі незабезпечення належних, безпечних і здорових умов праці при виконанні працівником трудових обов’язків розглядайте як такі, до яких належать випадки відшкодування працівникам заподіяної роботодавцем шкоди, а саме:

1). Ушкодження здоров’я працівника.

2). Каліцтво працівника.

3). Смерть працівника.

До інших випадків відповідальності роботодавця перед працівником належать:

- порушення обов’язку щодо видачі працівникові довідки про роботу в даній організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи й розміру заробітної плати та заробітну плату (ст. 49 КЗпП);

- незаконне відсторонення працівника від роботи (ст. 44 КЗпП);

- незабезпечення збереження особистих речей працівника під час роботи (у разі їх псування, знищення, крадіжки).

Зокрема, необхідно знати, що роботодавець зобов’язаний, відповідно до ст. 47, 49 КЗпП, не тільки відповідним чином оформляти трудові відносини. Його обов’язком є також видача документів, які мають значення для працівників (трудова книжка, довідка про його роботу на підприємстві, в установі, організації, довідка про наявність стажу роботи, про заробітну плату тощо). Шкода, заподіяна працівникові при порушенні роботодавцем цього обов’язку, виражається в неможливості працевлаштування через відсутність трудової книжки, у несвоєчасному призначенні пенсії, допомоги, інших виплат.

Згідно з Конституцією України, ст. 153 КЗпП, правилами внутрішнього трудового розпорядку в організаціях повинні створюватися належні, безпечні і здорові умови праці, відповідні умови для нормальної роботи. Серед таких умов - створення в організаціях спеціальних місць, де працівники під час роботи можуть залишити свої особисті речі.

Незалежно від того, як організовано зберігання особистих речей працівників (обладнані спеціальні гардероби, кімнати зберігання речей тощо), роботодавець зобов’язаний забезпечити збереження цього майна працівника. Невиконання зазначеного обов’язку, що призвело до псування, знищення або розкрадання особистих речей працівника під час роботи, передбачає обов’язок відшкодування заподіяної шкоди.

Чинне трудове законодавство не містить норм, що передбачають пряму відповідальність роботодавця у таких випадках. На практиці використовуються відповідні статті ЦК України, які передбачають відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її працівників.

Відповідальність роботодавця за незабезпечення права працівника на належні, безпечні й здорові умови праці регулюється ст. 173 КЗпП, Законом України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р., Законом України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 р., ЦК України та іншими нормативно-правовими актами.

Питання для самоконтролю.

1. Надайте визначення поняття “матеріальна відповідальність”.

2. Назвіть види матеріальної відповідальності.

3. Назвіть відмінності матеріальної відповідальності від дисциплінарної.

4. У чому полягає матеріальна відповідальність?

5. Які особливості матеріальної відповідальності працівників згідно з трудовим правом Ви знаєте?

6. Назвіть загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників.

7. Які умови передбачають настання матеріальної відповідальності працівників?

8. Які переваги і пільги надаються працівникам, які успішно й сумлінно виконують свої трудові обов’язки?

9. Які межі матеріальної відповідальності Ви знаєте?

10. Назвіть види матеріальної відповідальності залежно від форми вини працівника.

11. Назвіть порядок обчислення середньої заробітної плати працівника?

12. Надайте визначення поняття “обмежена матеріальна відповідальність”.

13. Надайте визначення поняття “повна матеріальна відповідальність”.

14. Надайте визначення поняття “підвищена матеріальна відповідальність”.

15. В чому полягає колективна (бригадна) матеріальна відповідальність працівників?

16. Як Ви розумієте поняття “типовий договір”?

17. Назвіть обставини, від яких залежить визначення розміру шкоди заподіяної роботодавцеві.

18. Які способи покриття заподіяної працівником шкоди Ви знаєте?

19. Який порядок вирішення трудового спору у питаннях матеріальної відповідальності встановлено чинним законодавством України?

20. Назвіть обставини, які враховує суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю працівником.

21. Назвіть випадки відповідальності роботодавця перед працівником.

22. Які випадки відповідальності роботодавця у разі незабезпечення належних, безпечних і здорових умов праці Ви знаєте?

Література.

Нормативно-правова:

1. України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року – К.: Вікар, 1997. – 64 с.

2. Законодавство України про працю: Нормативні акти / упорядник і науковий редактор В. Вакуленко - К., 1999. - Т. 1-3.

3. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / За ред. В. М. Вакуленка, О. П. Товстенка. - К., 2000.

4. Кодекс законів про працю України: Офіційний текст зі змінами та доповненнями станом на 28 січня 2005 року - К.: Форум, 2005. – 168 с.

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29 грудня 1992 р. “Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками” (в редакції постанови Пленуму ВСУ від 28 березня 1997 р. № 3).

7. Постанова Пленуму ВСУ № 4 від 31 березня 1995 р. “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”.

8. Постанова Пленуму ВСУ № 3 від 31 березня 1989 р. “Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна”.

9. Постанова Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати”.

10. Закон України “Про визначення розмірів збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей” від 6 червня 1995 р.

11. Постанова Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116 “Про порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей”.

12. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 12 травня 1996 р. № 43. “Про перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність та Типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність”.

13. Постанова Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116 “Про затвердження Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей”.

14. //www.liga.kiev.ua; //www.rada.gov.ua

Основна:

15. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. – К.: Вікар, 2003.

16. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди: нормативні акти, роз’яснення, коментарі: станом на 1 січня 2001 р. / Укл.: С. Е. Демський, В. С. Перепічай, В. А. Скоробагатько, М. І. Федишин; Відп. ред. П. І. Шевчук. - К., 2001.

17. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / Б.С. Стичинський, І.В. Зуб, В.Г. Ротань. – К.: Видавництво А.С.К., 2003.

18. Прокопенко В. І. Трудове право України: Підручник. – Х.: Консум, 2002.

19. Трудове право України: Навчальний посібник / За ред. П.Д. Пилипенка. - К.: “Істина”, 2005.

20. Трудові спори: законодавство, коментар, судова практика / Упорядники: В. А. Скоробагатько, М. І. Федишин. - К., 2000.

21. Трудове право України: Збірник нормативно-правових актів / Упоряд. П. А. Бущенко, І. А. Вєтухова. - Харків, 2001.

22. Трудове право України: Підручник / За ред. Н. Б. Болотіної, Г. І. Чанишевої. - К., 2000.

Додаткова:

23. Лаврінчук І. Процесуальне забезпечення трудових прав в Україні // Право України. - 2001. - № 1.

24. Лилак Д. Колізії наукових поглядів на поняття "законодавство" і практичну необхідність його нормативної легалізації // Право України. - 2001. - № 8.

25. Реус О. Особливості припинення трудових правовідносин з неповнолітніми // Право України. - 2001. - № 8.

26. Суд. Зразки документів (Заяви, позовні заяви, скарги, клопотання): Практ. посіб. /Упоряд. - І. А. Куян. - К., 1998.

27. Чернадчук В. До питання про поняття моральної шкоди // Право України. -2001. -№ 2.

28. Яресько А. Поліпшення механізму розгляду індивідуальних трудових спорів // Право України. - 2000. - № 10.

Дата добавления: 2014-12-07