Методичні рекомендації до самостійної роботи. 2 страница. У разі звільнення працівника у зв’язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді

У разі звільнення працівника у зв’язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому разі чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Слід запам’ятати, що не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації (ст. 40 КЗпП).

Відпустки залежно від їх оплати поділяються на оплачувані - зі збереженням на період відпустки заробітної плати та не оплачувані - без збереження заробітної плати. Види відпусток встановлені ст. 4 Закону:

1). Щорічні відпустки (основна, додаткова).

2). Додаткові відпустки у зв’язку з навчанням.

3). Творча відпустка.

4). Соціальні відпустки.

5). Відпустки без збереження заробітної плати.

6). Інші види відпусток.

Інші види щорічних відпусток можуть встановлюватися законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором.

Тривалість відпусток розраховується в календарних днях незалежно від режимів та графіків роботи і визначається Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Святкові та неробочі дні (ст.73 КЗпП) при визначенні тривалості щорічних відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону), не враховуються.

Щорічна відпустка, як правило, є сумою основної і додаткової відпустки, на яку працівник має право. Основна відпустка - це частина щорічної відпустки (якщо у працівника є право на додаткову відпустку). Щорічна відпустка може надаватися (за бажанням працівника) у вигляді безперервного відрізку часу або частинами.

На практиці виникають питання щодо застосування правових норм для визначення тривалості щорічної відпустки. У Законі встановлено мінімальну тривалість щорічної відпустки.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, відлік якого ведеться з дня укладення трудового договору.

Окремим категоріям працівників з урахуванням їхнього віку, характеру та специфіки роботи, трудової функції, стажу роботи та інших обставин встановлюється щорічна основна відпустка більшої тривалості (ст.6 Закону).

Зауважимо, що у деяких випадках у зв’язку з умовами праці чи особливим характером праці, станом здоров’я працівники мають право на додаткові відпустки.

Додаткові відпустки за стаж роботи можуть бути встановлені також колективним договором для окремих категорій працівників.

Поняття “додаткова відпустка” розглядайте як час відпочинку, що надається додатково до щорічної основної відпустки тривалістю та на умовах, установлених законодавством, галузевими угодами, колективним та трудовим договором.

Підстави, тривалість та порядок надання додаткових відпусток різні. За підставами та метою їх надання додаткові відпустки поділяються на певні види:

1). У зв’язку умовами праці. За особливий характер праці.

2). Цільові навчальні та творчі.

3). Соціальні відпустки.

4). Передбачені законодавством, угодами та договорами.

До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються періоди роботи, встановлені ст. 9 Закону та передбачені законодавством.

В якості прикладу наведемо наступне. Вивчаючи дисципліну Трудове право, а саме тему № 6 “Колективні договори та угоди”, студенти повинні були запам’ятати, що згідно зі ст. 12 Закону України “Про колективні договори і угоди” особи, які беруть участь у переговорах як представники сторін, а також спеціалісти, запрошені для участі в роботі комісій, на період переговорів та підготовки проекту звільняються від основної роботи зі збереженням середнього заробітку та зарахуванням цього часу до трудового стажу.

Стаж роботи, що дає право на щорічну основну відпустку пропонується розглядати таким чином:

1). Час фактичної роботи протягом робочого року, за який надається відпустка.

2). Час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях профтехзакладів.

3). Час, коли працівник фактично не працював, але:

- за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробіток;

- за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога;

- за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася зарплата згідно зі ст 25, 26 Закону.

4). Час навчання нових професій осіб, звільнених за п. 1 ст. 40 КЗпП, та інші періоди роботи.

Чинним законодавством України врегульовано, що право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на цьому підприємстві. Потрібно зауважити, що право на відпустку виникає у працівника, а роботодавець має право надати працівникові відпустку авансом в будь-який час. Але це право, а не обов’язок роботодавця.

У разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, передбачених Законом.

Разом з тим законодавством визначено випадки, коли працівникові може бути надана відпустка повної тривалості до закінчення шести місяців безперервної роботи в організації. Так, щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на підприємстві за бажанням працівника надаються:

- жінкам - перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

- інвалідам; особам віком до вісімнадцяти років;

- чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами;

- особам, звільненим після проходження строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення зі служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду на постійне місце проживання;

- сумісникам - одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;

- працівникам, які успішно навчаються в навчальних закладах і бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;

- працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації;

- працівникам, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування;

- батькам - вихователям дитячих будинків сімейного типу;

- в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.

За другий та наступні роки роботи щорічні відпустки можуть надаватися працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються роботодавцем разом з виборним органом профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків враховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

В ході своєї подальшої трудової діяльності не забувайте про те, що забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу в шкідливих і важких умовах чи з особливим характером праці.

Щорічну відпустку на прохання працівника можна поділити на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. При цьому невикористана частина відпустки надається з дня тижня, що є наступним за днем закінчення попередньої використаної її частини.

Невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівникові, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника у випадках, встановлених ст. 12 Закону:

1). Для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків.

2). Для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна роботодавця.

3). В інших випадках, передбачених законодавством.

Законодавством України також встановлено види соціальних відпусток, їх тривалість та порядок надання. Розрізняють три види соціальних відпусток:

1). У зв’язку з вагітністю та пологами (ст. 17 Закону).

2). Для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ст. 18 Закону)

3). Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону)

Відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами. На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю:

- до пологів - 70 календарних днів;

- після пологів - 56 календарних днів (70 календарних днів – у разі народження двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів) починаючи з дня пологів.

Тривалість відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів, а в разі народження двох чи більше дітей та в разі ускладнення пологів - 140 календарних днів.

Відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.

Жінкам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відпустка у зв’язку з вагітністю і пологами тривалістю 90 календарних днів до пологів і 90 календарних днів після пологів обчислюється сумарно і надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів, з оплатою в розмірі повного заробітку незалежно від стажу та місця роботи.

Жінкам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів - при усиновленні двох і більше дітей).

За заявою жінки до відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами власник або уповноважений ним орган зобов’язаний приєднати щорічну відпустку незалежно від тривалості роботи в поточному робочому році.

За бажанням жінки після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Цю відпустку можуть використати повністю або частинами також батько дитини, баба, дід чи інші родичі, які фактично доглядають за дитиною, або особа, яка усиновила чи взяла під опіку дитину.

За бажанням жінки або осіб, які фактично доглядають за дитиною, у період перебування у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома.

При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною.

Підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.

Слід також враховувати і порядок надання додаткових відпусток працівникам, які мають дітей. Жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі) надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст.182-1 КЗпП).

Жінці, яка усиновила дитину, батькові, який виховує дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину, ця відпустка надається на умовах і в порядку, встановлених частиною першою ст. 19 Закону.

Суттєвої уваги заслуговує опанування знаннями щодо оплати відпусток. Відповідно до вимог чинного законодавства України заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.

Особам віком до вісімнадцяти років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути меншою 24 календарних днів.

Грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки виплачується:

- у разі звільнення працівника - йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей;

- у разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів (які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців) - грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості;

- у разі переведення працівника на роботу на інше підприємство – грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник;

- у разі смерті працівника грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям;

- у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року.

Відрахування не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи у зв’язку із зазначеними у ст. 22 Закону підставами.

Відрахування із заробітної плати за невідпрацьовані дні відпустки відповідно до вимог ст. 22 Закону не проводяться, якщо працівник звільняється з роботи у зв’язку з:

1). Поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

2). Направленням на навчання.

3). Виходом на пенсію.

4). Звільненням за п. 3 ст. 36 КЗпП.

5). Звільненням за п. 5 ст. 36 КЗпП.

6). Звільненням за п. 6 ст. 36 КЗпП.

7). Звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП.

8). Звільненням за п. 2 ст. 40 КЗпП.

9). Звільненням за п. 5 ст. 40 КЗпП.

10). У разі смерті.

Надання відпусток оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця. Працівникам, які мають право на соціальні відпустки, передбачені ст. 17 і 18 Закону, виплачується державна допомога на умовах, передбачених Законом України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” та іншими нормативно-правовими актами України.

Відпустки без збереження заробітної плати розглядайте як такі, що:

- що надаються в обов’язковому порядку за бажанням працівника;

- що надаються за згодою сторін.

Тривалість відпустки без збереження заробітної плати, що надається в обов’язковому порядку за бажанням працівника, визначена ст. 25 Закону:

1). Матері або батькові, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда – до 14 календарних днів щорічно.

2). Чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці - до 14 календарних днів.

3). Ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” - до 14 календарних днів щорічно.

4). Пенсіонерам за віком та інвалідам III групи - до 30 календарних днів щорічно.

5). Інвалідам I та II груп - до 60 календарних днів щорічно.

6). Особам, які одружуються - до 10 календарних днів.

7). В інших випадках, встановлених ст. 25 Закону.

За сімейними обставинами та з інших причин працівникові може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Питання про надання такої відпустки, її тривалість вирішується роботодавцем з урахуванням виробничих можливостей організації та причин, у зв’язку з якими працівник просить надати відпустку без збереження заробітної плати.

Відпустки без збереження заробітної плати оформлюються наказом (розпорядження) роботодавця.

Потрібно враховувати, що відпустки без збереження заробітної плати надаються тільки з ініціативи працівника. “Вимушені” відпустки без збереження заробітної плати з ініціативи роботодавця чинним законодавством України не встановлені. Коли працівник не з своєї вини не може виконувати обов’язки, передбачені укладеним з ним трудовим договором, роботодавець зобов’язаний оплатити час простою відповідно до ст. 113 КЗпП.

Законом України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 2 березня 2000 року установлені умови надання допомоги у зв’язку з частковим безробіттям.

Допомога у зв’язку частковим безробіттям надається застрахованим особам у разі втрати ними частини заробітної плати внаслідок вимушеного тимчасового скорочення нормальної чи встановленої на підприємстві відповідно до законодавства України тривалості робочого часу та (або) перерви в отриманні заробітної плати чи скороченні її розмірів у зв’язку з тимчасовим припиненням виробництва без переривання трудових відносин через економічні, технологічні та структурні причини.

Умовами надання допомоги у зв’язку з частковим безробіттям є:

- простій на підприємстві або в цеху, дільниці із замкнутим циклом виробництва, що має невідворотний і тимчасовий характер, який триває не менше одного місяця, не перевищує шести місяців і не залежить від працівника та роботодавця;

- простій протягом місяця, що охопив не менш як 30 відсотків чисельності працівників підприємства або цеху, дільниці, в яких простої становлять 20 і більше відсотків робочого часу.

Питання для самоконтролю.

1. Що є робочим часом відповідно до вимог трудового права?

2. Що називають робочим днем?

3. Що є робочим тижнем?

4. Дайте визначення поняття ”нормальний робочий час”.

5. Дайте визначення поняття “скорочений робочий час”.

6. Дайте визначення поняття “неповний робочий час”.

7. Які локальні нормативні акти встановлюють конкретний режим робочого часу?

8. Яким чином законодавство України врегульовує режим змінної роботи?

9. Дайте визначення поняття “ненормований робочий день”.

10. Дайте визначення поняття “надурочна робота”.

11. Охарактеризуйте поняття “облік робочого часу”.

12. Дайте визначення поняття “час відпочинку”.

13. Охарактеризуйте поняття “щотижневий безперервний відпочинок”.

14. Дайте визначення поняття “відпустка”.

15. Які види відпусток Ви знаєте?

16. Кому надаються відпустки за особливий характер праці?

17. Яким категоріям працівників надається щорічна відпустка у зручний для них час?

18. Назвіть види додаткових (цільових) відпусток.

19. Визначте, яким чином здійснюється правове регулювання соціальних відпусток.

20. У яких випадках виплачується грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки?

21. Розкрийте сутність відпусток без збереження заробітної плати та практику їх застосування в Україні.

22. Як здійснюється регулювання відпусток у конвенціях МОП та європейських нормативних актах?

Література.

Нормативно-правова:

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року – К.: Вікар, 1997. – 64 с.

2. Законодавство України про працю: Нормативні акти / упорядник і науковий редактор В. Вакуленко - К., 1999. - Т. 1-3.

3. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / За ред. В. М. Вакуленка, О. П. Товстенка. - К., 2000.

29. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / Упоряд. О. П. Товстенко; Наук. ред. Е. Ф. Демський. - К., 2000.

30. Кодекс законів про працю України: Офіційний текст зі змінами та доповненнями станом на 28 січня 2005 року - К.: Форум, 2005. – 168 с.

31. Перелік виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, де передбачено право на скорочену тривалість робочого тижня; затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 163.

32. Тимчасове положення про вахтовий метод організації робіт на підприємствах Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затверджене наказом МНС України 20 травня 1999 № 147.

33. Постанова Кабінету Міністрів України від 31 березня 1999 р. № 490 “Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер”.

34. Наказ Мінпраці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р. № 7 “Про затвердження рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці (зі змінами, внесеними згідно з Наказом Мінпраці та соціальної політики № 18 від 05.02.98).

35. Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон. Затверджена наказ Міністерства фінансів України 13.03.98 № 59.

36. Умови, тривалість, порядок надання та оплати творчих відпусток затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р. № 45.

37. Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 р.(ст. 30).

38. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України 30 січня 1998 № 16 “Про затвердження Порядку застосування списку виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників у яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290.

39. Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442.

40. Закон України “Про статус гірських населених пунктів України” від 15 лютого 1995 р.

41. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р. № 7 “Про затвердження рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці”.

42. Закон України “Про відпустки” від 15 листопада 1996 р.

43. //www.liga.kiev.ua; //www.rada.gov.ua

Основна:

19. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. – К.: Вікар, 2003.

20. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / Б.С. Стичинський, І.В. Зуб, В.Г. Ротань. – К.: Видавництво А.С.К., 2003.

21. Прокопенко В. І. Трудове право України: Підручник. – Х.: Консум, 2002.

22. Судові прецеденти щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ. - Харків, 2000.

23. Трудове право України: Збірник нормативно-правових актів / Упоряд. П. А. Бущенко, І. А. Вєтухова. - Харків, 2001.

24. Трудове право України: Курс лекцій. / За ред. Л.П. Грузінової, В.Г. Короткіна. - К.: МАУП, 2003.

Додаткова:

25. Болотіна Н. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: проблеми, терміни і поняття // Право України. - 2001. - № 8.

26. Гавел О. Основні концептуальні підходи до визначення змісту трудового договору // Право України. - 2000. - № 12.

31. Жернаков В. Міжнародний аспект правового регулювання соціально-трудових відносин // Право України. - 2001. - № 4.

32. Заржицький О. Соціальне партнерство у соціально-трудових відносинах // Право України. - 2000. - № 11.

33. Солодовник Л. Роль юридичних фактів у динаміці правовідносин трудового права // Право України. - 2000. - № 7.

34. Солодовник Л. Юридичні факти - підстави виникнення трудових правовідносин // Право України. - 2000. - № 1.

35. Чанишева Г. Теоретичні проблеми правового регулювання колективних трудових відносин в сучасник умовах // Право України. - 2000. - № 8.

Тема 2.3: ВНУТРІШНІЙ ТРУДОВИЙ РОЗПОРЯДОК. ТРУДОВА ДИСЦИПЛІНА.

Дата добавления: 2014-12-07