Методичні рекомендації до самостійної роботи. 3 страница. Предметом колективного трудового спору є розбіжності, які виникли між сторонами соціально-трудових відносин щодо:

Предметом колективного трудового спору є розбіжності, які виникли між сторонами соціально-трудових відносин щодо:

встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;

укладення чи зміни колективного договору, угоди;

виконання колективного договору, угоди або окремих їхніх положень;

невиконання вимог законодавства про працю.

Для вирішення кількох однорідних за змістом вимог працівників (наприклад, невиплата заробітної плати колективу організації, тобто невиконання законодавства про заробітну плату) застосовуються норми про порядок вирішення індивідуальних трудових спорів.

Необхідно знати, що до процедурних спорів належать розбіжності між сторонами спору з приводу участі профспілок у встановленні колективних умов праці.

Колективні спори матеріального характеру виникають у зв’язку зі встановленням трудових або інших соціальних прав працівників або визначенням їхнього обсягу.

Колективний трудовий спір розпочинається з формулювання вимог працівників.

Згідно зі ст. 4 Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, вимоги працівників на виробничому рівні формулюються і затверджуються загальними зборами (конференцією) працівників або шляхом збирання підписів і вважаються чинними за наявності не менше половини підписів членів трудового колективу підприємства, установи, організації чи їхнього структурного підрозділу. Разом з висуненням вимог збори (конференція) працівників визначають орган чи особу, які представлятимуть їхні інтереси.

Вимоги працівників на галузевому, територіальному чи національному рівнях формулюються й затверджуються:

- якщо інтереси працівників представляє профспілка, об’єднання профспілок - рішенням виборного органу відповідної профспілки, об’єднання профспілок;

- якщо інтереси працівників представляють інші уповноважені ними організації (органи) - конференцією представників підприємств, установ, організацій, обраних зборами (конференцією) працівників підприємств, установ, організацій, які перебувають у стані трудового спору (конфлікту).

Вимоги працівників, профспілки чи об’єднання профспілок оформляються відповідним протоколом і надсилаються роботодавцю (представнику).

Роботодавець зобов’язаний розглянути вимоги працівників, окремих категорій працівників, колективу працівників чи профспілки й повідомити їхніх представників про своє рішення у триденний строк з дня одержання вимог.

Якщо задоволення вимог виходить за межі компетенції уповноваженого власником органу, він зобов’язаний надіслати їх у триденний строк з дня одержання вимог власникові або до відповідного органу управління вищого рівня, який має право ухвалювати рішення. Строк розгляду вимог найманих працівників кожною інстанцією не повинен перевищувати трьох днів.

Загальний строк розгляду вимог і прийняття рішення (з урахуванням часу пересилання документів) не повинен перевищувати тридцяти днів з дня одержання роботодавцем (особою) до моменту одержання найманими працівниками чи профспілкою повідомлення від роботодавця або відповідного вищого за рівнем органу управління про прийняте ним рішення.

Рішення роботодавця або відповідного органу управління вищого рівня викладається у письмовій формі й не пізніше наступного дня надсилається уповноваженому представницькому органу іншої сторони колективного трудового спору (конфлікту) разом із соціально-економічним обґрунтуванням.

Колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган працівників, окремих категорій працівників, колективу працівників або профспілки одержав від роботодавця повідомлення про повну або часткову відмову задовольнити колективні вимоги і прийняв рішення про незгоду з рішенням роботодавця або коли строки розгляду вимог, передбачені законодавством, закінчилися, а відповіді від роботодавця не надійшло.

Про виникнення колективного трудового спору (конфлікту) орган, який представляє інтереси найманих працівників або профспілки, зобов’язаний у триденний строк письмово поінформувати роботодавця, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування за місцем розташування підприємства та Національну службу посередництва і примирення.

Слід також мати уяву про послідовність розгляду й вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Законом України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), встановлено примирливий порядок вирішення колективних трудових спорів: а) примирливою комісією (ст. 8, 9 Закону); б) за участю посередника (ст. 10 Закону); в) у трудовому арбітражі (ст. 11, 12 Закону).

Поняття “примирна комісія” розумійте як орган, призначений для вироблення рішення, що може задовольнити сторони колективного трудового спору (конфлікту). Комісія складається із представників сторін.

Примирна комісія утворюється з ініціативи однієї із сторін на виробничому рівні - у триденний, на галузевому чи територіальному рівні - у п’ятиденний, на національному рівні - у десятиденний строк з моменту виникнення колективного трудового спору (конфлікту) з однакової кількості представників сторін.

Порядок визначення представників до примирної комісії кожна із сторін колективного трудового спору (конфлікту) встановлює самостійно.

Якщо сторони не знайшли компромісного рішення, за спільним вибором сторін визначається незалежний посередник - особа, яка сприяє встановленню взаємодії між сторонами, проведенню переговорів, бере участь у виробленні примирною комісією взаємоприйнятного рішення. Якщо ж з допомогою незалежного посередника не вдалося ліквідувати розбіжність, тобто домогтися результату - вирішити трудовий спір, сторони колективного трудового спору звертаються до трудового арбітражу.

Поняття “трудовий арбітраж” розглядайте як орган, який складається із залучених сторонами фахівців, експертів та інших осіб і приймає рішення по суті трудового спору (конфлікту).

Кількісний і персональний склад трудового арбітражу визначається за згодою сторін. Голову трудового арбітражу обирають з його складу.

До складу трудового арбітражу також можуть входити народні депутати України, представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування й інші особи, які мають досвід правового регулювання соціально-трудових відносин.

Організаційне та матеріально-технічне забезпечення роботи трудового арбітражу здійснюється за домовленістю сторін, а якщо сторони не досягли згоди - рівними частками.

Слід врахувати, що колективний трудовий спір (конфлікт) розглядається трудовим арбітражем з обов’язковою участю представників сторін, а в разі потреби - представників інших заінтересованих органів та організацій. Трудовий арбітраж повинен прийняти рішення у десятиденний строк з дня його створення. За рішенням більшості членів трудового арбітражу цей строк може бути продовжено до двадцяти днів. Рішення трудового арбітражу приймається більшістю голосів його членів, оформляється протоколом і підписується усіма його членами.

Члени трудового арбітражу не мають права розголошувати відомості, що є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Рішення трудового арбітражу про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) є обов’язковим для виконання, якщо сторони про це попередньо домовилися.

З метою сприяння поліпшенню трудових відносин і запобігання виникненню колективних трудових спорів (конфліктів), їх прогнозування й сприяння своєчасному їх вирішенню, здійснення посередництва для вирішення таких спорів (конфліктів) Президентом України утворено Національну службу посередництва і примирення. Вона складається з висококваліфікованих фахівців та експертів з питань вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) і має відділення в Автономній Республіці Крим та областях.

Рішення Національної служби посередництва і примирення мають рекомендаційний характер, їх повинні розглядати сторони колективного трудового спору (конфлікту) та відповідні центральні або місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 44 Конституції України, ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.

Порядок здійснення цього права встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей. Нікого не можна примусити до участі або до неучасті у страйку (ст. 44 Конституції України).

Страйк можна розпочати, якщо примирні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту), якщо роботодавець ухиляється від примирних процедур або не виконує угоди, досягнутої у процесі вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Страйк застосовується як крайній засіб (коли всі інші можливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв’язку з відмовою роботодавця задовольнити вимоги найманих працівників або уповноваженого ними органу, профспілки, об’єднання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу.

Страйк - це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Рішення про визнання страйку незаконним ухвалюється судом на підставі Конституції України і чинного законодавства. Страйк визнається незаконним, наприклад, коли працюючі добиваються в такий спосіб політичних цілей або коли через нього створюється загроза життю і здоров’ю, правам і свободам інших людей, або коли він організовується чи здійснюється у державних органах, на підприємствах та в організаціях, на які покладено забезпечення обороноздатності, правопорядку і безпеки країни, на безперервно діючих виробництвах, зупинення яких пов’язане з тяжкими або небезпечними наслідками, тощо.

За примушування до участі або до неучасті у страйку винні особи несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Участь у страйку працівників, за винятком страйків, визнаних судом незаконними, не розглядається як порушення трудової дисципліни і не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Зазначимо, що за рішенням найманих працівників чи профспілки може бути утворено страйковий фонд з добровільних внесків і пожертвувань.

За працівниками, які не брали участі у страйку, але у зв’язку з його проведенням не мали можливості виконувати свої трудові обов’язки, зберігається заробітна плата у розмірі не нижчому від установленого законодавством та колективним договором, укладеним на цьому підприємстві, як за час простою не з вини працівника. Облік таких працівників є обов’язком роботодавця. Організація страйку, визнаного судом незаконним, або участь у ньому є порушенням трудової дисципліни. Час страйку працівникам, які беруть у ньому участь, не оплачується. Час участі працівника у страйку, визнаному судом незаконним, не зараховується до загального й безперервного трудового стажу.

Встановлено відповідальність за порушення законодавства про колективні трудові спори (конфлікти), зокрема:

- відповідальність за порушення законодавства про колективні трудові спори (конфлікти);

- відповідальність працівників за участь у страйку, визнаному судом незаконним; відповідальність за порушення законодавства про працю, умов колективних трудових договорів (угод), що призвели до виникнення колективного трудового спору (конфлікту);

- відповідальність за організацію страйку, визнаного судом незаконним, невиконання рішення про визнання страйку незаконним;

- відповідальність за примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку.

Питання для самоконтролю.

1. Надайте визначення поняття “індивідуальний трудовий спір”.

2. Надайте визначення поняття “колективний трудовий спір”.

3. Назвіть причини виникнення трудових спорів.

4. Яким чином класифікуються трудові спори?

5. Хто є суб’єктами індивідуального та колективного трудових спорів?

5. Як Ви розумієте поняття “застосування встановлених умов праці”?

6. Які органи вирішують трудові спори?

7. Назвіть види індивідуальних трудових спорів.

8. Яким чином здійснюється розгляд трудових спорів у комісії з трудових спорів?

9. Які строки звернення до КТС встановлено КЗпП?

10. Визначте компетенцію КТС.

11. Назвіть порядок і строки розгляду спору в КТС?

12. В чому полягає зміст рішення КТС щодо індивідуального трудового спору?

13. Назвіть порядок оскарження рішення КТС.

14. Який строк і порядок виконання рішення КТС встановлені законодавством?

15. Назвіть порядок розгляду трудових спорів у судах.

16. Які строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів встановлено КЗпП?

17. Назвіть порядок поновлення працівника на роботі.

18. Назвіть порядок задоволення грошових вимог.

19. Порядок оформлення позовних заяв щодо трудових спорів до суду?

20. Визначте правові і організаційні засади функціонування системи заходів щодо вирішення колективних трудових спорів.

Література.

Нормативно-правова:

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року – К.: Вікар, 1997. – 64 с.

2. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / За ред. В. М. Вакуленка, О. П. Товстенка. - К., 2000.

3. Кодекс законів про працю України: Офіційний текст зі змінами та доповненнями станом на 28 січня 2005 року - К.: Форум, 2005. – 168 с.

4. Закон України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” від 3 березня 1998 р.

5. Закон України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 р.

6. Цивільний процесуальний Кодекс України від 18 березня 2004 р.

7. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами трудових спорів” від 6 листопада 1992 р. № 9.

8. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 р. № 4.

9. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками” від 29 грудня 1992 р. № 14.

10. //www.liga.kiev.ua; //www.rada.gov.ua

Основна:

11. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. – К.: Вікар, 2003.

12. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди: нормативні акти, роз’яснення, коментарі. / Укл.: С. Е. Демський, В. С. Перепічай, В. А. Скоробагатько, М. І. Федишин; Відп. ред. П. І. Шевчук. - К., 2001.

13. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / Б.С. Стичинський, І.В. Зуб, В.Г. Ротань. – К.: Видавництво А.С.К., 2003.

14. Прокопенко В. І. Трудове право України: Підручник. – Х.: Консум, 2002.

15. Становлення і розвиток цивільних і трудових правовідносин у сучасній Україні: Монографія / Кол. авторів: Я. М. Шевченко, О. М. Молявко, Г. В. Єрьоменко та ін.; Кер. авт. колективу, наук, ред. Я. М. Шевченко. - К., 2001.

16. Судові прецеденти щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ. - Харків, 2000.

17. Трудові спори: законодавство, коментар, судова практика / Упорядники: В. А. Скоробагатько, М. І. Федишин. - К., 2000.

18. Трудове право України: Збірник нормативно-правових актів / Упоряд. П. А. Бущенко, І. А. Вєтухова. - Харків, 2001.

19. Трудове право України: Курс лекцій. / За ред. Л.П. Грузінової, В.Г. Короткіна. - К.: МАУП, 2003.

Додаткова:

20. Болотіна Н. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: проблеми, терміни і поняття // Право України. - 2001. - № 8.

21. Жернаков В. Міжнародний аспект правового регулювання соціально-трудових відносин // Право України. - 2001. - № 4.

22. Жернаков В. Правове регулювання праці: співвідношення трудового і цивільного права // Право України. - 2000. - № 7. - С. 49.

23. Лаврінчук І. Процесуальне забезпечення трудових прав в Україні // Право України. - 2001. - № 1.

24. Неумивайченко Н. Припинення трудових правовідносин з державними службовцями // Право України. - 2001. - № 4.

25. Пересушко В. Класифікація юридичних гарантій трудових прав громадян // Право України. - 2000. - № 2.

26. Реус О. Особливості припинення трудових правовідносин з неповнолітніми // Право України. - 2001. - № 8.

27. Суд. Зразки документів (Заяви, позовні заяви, скарги, клопотання): Практ. посіб. /Упоряд. - І. А. Куян. - К., 1998.

28. Стадник М. Правове регулювання розв’язання страйків // Право України. - 1992. - № 7.

29. Фединяк Л. Визнання іноземних судових рішень на території України: окремі питання // Право України. - 2000. - № 7.

30. Чанишева Г. Теоретичні проблеми правового регулювання колективних трудових відносин в сучасник умовах // Право України. - 2000. - № 8.

31. Чанишева Г. Право на страйк: міжнародні стандарти та законодавство України // Право України. - 2000. - № 12.

32. Шамшина І. Організаційно-правові питання юридичної відповідальності працівників у сфері охорони праці // Право України.-2001.- № 9.

33. Яресько А. Поліпшення механізму розгляду індивідуальних трудових спорів // Право України. - 2000. - № 10.

34. Ярошенко О. Щодо основних прав та обов’язків роботодавців // Право України. - 2000. - № 4.

35. Ярошенко О. Щодо дискримінації в реалізації права на працю// Право України. - 2000. - № 7.

Дата добавления: 2014-12-07