Українська філософія ХІV – ХVІ століття

Українська філософія ХІV – ХVІ ст., представлена єресями, гуманістичними напрямками, діяльністю релігійно-національних братств.
Єресі слугували релігійною оболонкою соціального протесту народних мас проти існуючої влади, підтриманої церквою. Єресі (від грец. – особливе віровчення) – різні відхилення від офіційного віровчення.

Гуманістичний напрямок: (Ю.Дрогобич (1450 – 1494), П.Русін (народ. 1470 р.), С.Оріховський (1513 – 1566) та інші.) - антропоцентризм, велич людини, її розум, внутрішній світ.

Просвітники Острозької академії (Г.Смотрицький, Й.Княгиницький, І.Вишенський)

Світоглядні орієнтири Острозьких просвітників:

² відстоювали ідею захисту українського народу як етнічної спільності від ополячення і окатоличення;

² порушували питання про громадські права і особисті права громадян;

² обстоювали думку про природну рівність людей незалежно від соціальної і релігійної приналежності;

² орієнтувалися на внутрішнє, духовне життя людини, що узгоджувалось з філософсько-світоглядними впливами Візантії.

Світоглядні позиції та погляди І.Вишенського

à «внутрішнє спасіння» людини неможливе без знищення несправедливості, нерівності, гноблення;

à рішуче поставав проти західних впливів на українську культуру та світогляд;

à вважав, що православна віра більше орієнтує людину на духовне самозаглиблення та щире почуття до Бога, ніж католицька віра;

à закликав до людської солідарності, братерства, утвердження рівності людей і справедливості у їхніх стосунках.

Братські школи - сприяли становленню самосвідомості православного люду, подальшому розвитку гуманістичних традицій української філософії.

Філософія Києво-Могилянської академії

Представники: І.Гізель (бл. 1600 – 1683), С.Яворський (1658 – 1722), Ф.Прокопович (1681 – 1736), Г.Кониський (1717 – 1795) та інші.

n Філософія - це система дисциплін чи всіх наук, покликаних віднайти істину, причини речей, даних Богом, а також як дослідницю життя і доброчесності; n Істину слід шукати на шляху дослідження наслідків Божої діяльності створеної природи;

n Визнавали першопричиною всього існуючого бога, котрий творить не лише речі, “матерію”, але і їх “форму”;

n Здобуття істини є результатом складного процесу пізнання, здійснюваного на двох рівнях - чуттєвому і раціональному;

n Простір є невід’ємним від речей і середовища, а час - послідовною тривалістю кожної речі, простір і час невіддільні від природних сил;

n Пріоритетне значення має розум, який здійснює вплив на волю, даючи їй різні варіанти вибору між добром і злом;

n Вирішальне значення для успіху пізнання має науковий метод - це спосіб організації процесу пізнання, який дозволяє перейти від вже відомого до невідомого; n Сенс життя - у творчій праці, спрямованій на власне і громадське добро, а щастя - це поєднання прагнень і потреб різних частин душі, тобто тілесних і духовних.

Ф. Прокопович

- “Повне визначення природи збігається з богом відносно природних речей, в яких він необхідно існує і які він рухає;

- “першу матерію не можна ніколи ні створити, ні зруйнувати, а також ні збільшити, ні зменшити ту, яку створив бог на початку світу...»

Дата добавления: 2014-12-07