Сенс життя людини

Сенс людського життя має історичний характер. З античних часів відома позиція філософа Епікура, так звана гедоністична (від грец. «насолода», «задоволення») позиція - «життя заради життя». Жити потрібно так, вважав філософ, щоб насолоджуватися самим життям, отримувати задоволення від життєвих благ і не думати про час смерті.

Зі зміною історичних уявлень про сутність людини відпо­відно змінюються і уявлення про сенс її життя.

Питання про сенс життя є питан­ням про призначення людини.

Для людини, як суспільної істоти, небайдуже, що вона залишає після себе. Недаремно прожити життя — це і продовжитися в своїх нащадках, і передати їм результати своєї матеріальної та духовної діяльності.

Головні підходи до даної проблеми: n сенс життя одвічно притаманний життю від самого його початку (даному підходу найбільш характерне релігійне тлумачення життя, згідно з яким не перетворення світу на засадах добра, а дійова співучасть у Боголюдському житті має для людини абсолютний сенс. Бог створив людину за своєю подобою, і ми своїм життям повинні виявляти його подобу; n сенс життя за межами життя (підходу є наполовину релігійна ідеях людина здатна перебудувати світ на засадах добра і справед­ливості. Рух до цього світлого майбутнього є прогресом. Про­грес передбачає мету, а мета надає сенсу людському життю. Тобто майбутнє тут обожнюється за рахунок сучасного і ми­нулого. Прогрес, отже, перетворює кожне людське поколін­ня, кожну людину, кожну епоху на засіб і знаряддя кінцевої мети — досконалості, могутності та блаженства майбутньо­го людства); n сенс життя створюється самою людиною (ми самі свідомо чи стихійно, на­вмисне чи мимоволі самим способом нашого буття надаємо йому сенсу і тим самим обираємо і створюємо свою людську сутність).

Слід відмітити:

v завжди існує індивідуально усвідомлений сенс життя. Це залежить від розуміння життя людиною, вона сама визначає сенс свого життя;

v сенс життя усві­домлюється і формується на певних світоглядних (міфо­логічних, релігійних, філософських чи наукових) засадах;

v сенс життя залежить значною мірою і від наших особистих задатків, нахилів, здібностей, нашого покликання.

Отже, потреби суспільства, з одного боку, і наше власне покликання — з іншого, — те головне, чим зумовлений і в реалізації чого полягає сенс нашого життя.

Визначення сенсу життя пов'язане з розумінням:

² мети життя як уявного чи очікуваного ре­зультату нашої діяльності;

² вибором життєвого шляху (легкого чи важкого, чесного чи безчесного життя або життя за принципом "як всі"...);

² життєвої позиції, щовиявляється у практичних діях — оцін­ках, прагненнях тощо.

Харак­теристикою життєвої позиції людини є:

à рівень активності.

à спосіб життя,

Однак людина сама визначає спосіб свого життя. І це рішення не завжди залежить тільки від того, в якому су­спільстві вона живе. Отже, вислів: "Людина — творець своєї долі" — очевидно, має право на існування.

Отже, спосіб життя характеризується не тільки тим, для чого або задля чого людина живе, а й тим, як вона живе.

Важливими ціннісними вимірами людського життя є по­чуття й усвідомлення смерті та безсмертя.

"Життя є опір смерті"... У цьому вислові міститься глибо­кий зміст: життя намагається подолати смерть уже на долюдському рівні, життя породжує нове життя, організм живе у своїх нащадках.

Очевидно, що в цьому якраз і криється сенс життя.

Уявлення посмертя у різних світоглядних си­стемах:

Атеїзм - по смерті нас че­кає ніщо, яке надзвичайно важко описати, адже це відсут­ність свідомості, почуттів, відчуттів. Вогник життя згасає, а з ним назавжди згасає наше "Я". Тобто нас не­має. Ніде.

Християнство - після смерті нас чекає Божий суд і вічне блаженство або вічні муки нашої безсмертної душі разом із воскреслим вічним тілом.

Буддизм - обіцяє нові багаторазові народження з усіма зем­ними муками та проблемами, що супроводжують життя (ми отри­муємо лише кармічний тягар і змушені знову й знову плати­ти фактично за чужими рахунками). Тому треба думати лише про нірвану (вищий стан блаженства людської душі).

Безсмертя - це мрія, ідеал людини. Безсмер­тя, з цієї точки зору, є вищим благом.

Усі людські поривання, при­страсті пов'язані з проблемами, породженими смертністю. Саме вона робить життя трагічним, важким, проте осмисле­ним, в якому є задля чого страждати, боротися, ризикувати.

Сучасна наука стоїть на порозі грандіозних відкриттів, пов'язаних з таємницями життя і смерті. Можливо, в майбутньому наші уявлення про життя і смерть докорінно зміняться, адже сенс нашого життя незбагненно для нас пов'язаний зі спільною долею людства: зі зміною численних поколінь, їхньою долею.

ВИСНОВКИ

² Людина – єдина істота на Землі, здатна до пізнання буття та власної самосвідомості. ² Людина характеризується біологічною неспеціалізованістю, а отже універсальністю, внаслідок чого вона постає суб’єктом історичного процесу. ² Людська діяльність спрямована на ствердження сфери соціокультурних процесів. ² В процесі діяльності людина набуває власне людських якостей, проявляючи водночас свої сутнісні сили та багаторівневу складність своєї природи. ² Уся складність людини та різноманітність її можливих проявів розкривається через співвідношення понять «людина - індивід - особа -особистість -індивідуальність». ² Людська індивідуальність є вищою сходинкою у людському самовдосконаленні. ² Формування особистості, індивідуальності передбачає певну орієнтацію у цінностях людського буття, серйозне ставлення до питання смерті, безсмертя та сенс життя. ² В людському прагненні до самовдосконалення, самоутвердження велику роль грають ціннісні орієнтації людини. ² Переконання, уявлення, ідеї, почуття, опосередковані досвідом особистості, беруть участь у формуванні життєвої позиції. ² Людина — це суб’єкт діяльності й спілкування, пізнання, естетичного сприйняття та освоєння дійсності, істота творча, моральна, яка відповідає за свої вчинки. ² Формування й розвиток людини — водночас формування й розвиток суспільства, матеріальної і духовної культури, поза якою людина як така не може існувати.

Дата добавления: 2014-12-07