Орієнтовний план вивчення теми. Мета:Ознайомитись з подіями і явищами української історії початку ХХ ст., які доречно розглядати з погляду українського національного відродження

УКРАЇНА НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Мета: Ознайомитись з подіями і явищами української історії початку ХХ ст., які доречно розглядати з погляду українського національного відродження, що становило основу історичного процесу того періоду в усіх сферах: соціально–економічній, політичній, національно–етнічній, духовно–культурній.

Розглянути особливості соціально–економічного та суспільно–політичного розвитку українських земель на поч. ХХ ст. З’ясувати причини назрівання революційної кризи, проаналізувати хід революції 1905–1907 рр. Охарактеризувати діяльність українські партій та рухів в умовах посилення національного гноблення. Розглянути події Першої світової війни на українських землях, щоб переконатися, що вона стала справжнім лихом для українського народу.

1. Соціально–економічний розвиток українських земель на початку XX ст.

2. Політизація національного життя в Україні.

3. Україна в буржуазно–демократичній революції 1905–1907 років. Культурницький рух.

4. Політична реакція в Україні після поразки революції. Столипінська аграрна реформа і Україна.

5. Україна в роки Першої світової війни.

Реферати:

1. Національне питання в Україні на початку XX ст.

2. Студентський рух в Україні на початку XX ст.

3. Діяльність Українських січових стрільців.

4. Трагедія українського народу в Першій світовій війні.

5. Становище культури України на початку ХХ ст.

Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст

При розгляді першого питання, слід звернути увагу на те, що на початку XX ст. Україна переживала бурхливий розвиток промислового виробництва, що перетворило її в один з найбільш розвинутих в промисловому відношенні районів Російської імперії. Однією з характерних рис капіталістичної системи в Україні була поява нових промислових районів, а в них – великих, технічно добре оснащених підприємств, на яких працювали тисячі робітників. Доречно наголосити, що економічний розвиток регіонів був нерівномірним. Найвищий рівень індустріального розвитку спостерігався на Півдні та Сході України, а на Правобережжі продовжувало домінувати сільське господарство.

Необхідно зазначити, що швидкий розвиток капіталістичної промисловості сприяв подальшому інтенсивному розвитку капіталізму в аграрному секторі. Земля перетворювалась на товар і переходила від дворян–поміщиків до представників інших станів – купців та заможних селян. До 1905 року українські поміщики розпродали близько третини своїх земель. Незважаючи на це, поміщицьке землеволодіння продовжувало залишатись провідним у сільському господарстві. Існування поміщицьких латифундій, малоземелля та розорення основної маси селянства, важкий податковий тягар, політичне безправ’я та національне гноблення загострювали соціальні суперечності на селі.

Активізувався робітничий рух: від економічної боротьби робітники приходили до боротьби політичної. Зростала активність студентської молоді, посилився опозиційний рух ліберальної буржуазії.

У другому питанні варто відмітити, що особливості економічного та соціального розвитку України, глибокі соціальні суперечності привели до появи політичних партій та суспільних організацій, які намагались виступати виразниками інтересів різних верств населення. Треба мати на увазі, що політичне самовизначення різних класів і соціальних груп відбувалось нерівномірно, тому й політичні партії різних станів утворювались неодночасно.

Поряд з культурно–просвітницькою діяльністю в українському національно–визвольному русі на початку XX ст. формуються і справжні політичні партії, які діяли в межах України і виступали від імені різних соціальних верств українського суспільства. Найбільш значними політичними партіями України були: РУП (Революційна Українська партія), Українська демократична партія (УДП) та Українська Радикальна партія (УРП). Необхідно розкрити діяльність загальноросійських партій — РСДРП, есерів, анархістів та інших та їх вплив в Україні. Зверніть увагу на те, що українські партії були малочисельними, недостатньо згуртованими і організованими. У національному питанні переважна більшість із них (крім Народної української партії) обмежувалась вимогами автономії України. Значно більший вплив у Наддніпрянській Україні та Сході мали загальноросійські партії.

Відповідь на третє питання, слід розпочати з розповіді про економічну кризу, яка охопила Російську імперію на початку XX ст. Саме це ще більш ускладнило і без того непросте становище усіх верств суспільства, посилило антиурядові настрої, що й привело до революції. Потрібно детально зупинитись на революційному русі робітників, збройних виступах в армії і на флоті, повстанні селян. Слід звернути увагу на те, що під тиском революційних подій царизм змушений був послабити національне гноблення і зняти обмеження щодо використання та розвитку української мови, літератури, друку та ін. У роки революції 1905–1907 активізувалась діяльність як українських товариств так і окремих громадських діячів України, які відстоювали право вільного розвитку української культури, рівні права української мови з російською тощо.

Зверніть увагу на те, що могутній натиск революційних сил змусив Миколу II піти на серйозні поступки: 17 жовтня 1905 року він підписав Маніфест, яким запроваджувались у країні свободи слова, друку, зборів, організацій та ін. Крім того, Микола II згодився скликати Думу – вищий орган законодавчого характеру. Таким чином, цар поступався частиною своєї влади, яка була пов’язана з прийняттям нових законів. Формально Маніфест перетворював самодержавний лад Росії на конституційно–монархічний.

Зверніть увагу на діяльність «Української думської громади» в І і II Державних Думах. Основними її вимогами було: надання Україні політичної автономії в складі Росії, впровадження української мови в школах, судах, місцевих адміністративних установах, амністія політв’язнів, свобода слова, друку тощо. Головне питання тогочасного українського суспільства – аграрне – думська громада сформулювати не змогла, насамперед тому, що єдиної думки з цієї проблеми серед її членів не було. Серед членів громади не було єдності, її роздирали внутрішні суперечності.

Розгін царизмом II Державної Думи і впровадження нового виборчого закону від 3 червня 1907 року означали кінець революції і початок періоду політичної чорносотенної реакції, що ввійшла в історію під назвою столипінської.

В четвертому питанні потрібнозазначити, що після поразки революції царизм посилив соціальне гноблення та почав жорстокі репресії проти активних учасників революційних подій. Більшість із завойованих у роки революції свобод, які стосувались мови, літератури, видавничої справи, були втрачені. Дітям було заборонено навчатися в школах рідною мовою, закривалися «Просвіти», українські клуби, газети та журнали. Російський уряд заборонив святкування 100–річчя від дня народження Т. Шевченка. П. Столипін розсилав циркуляри, які містили настанови боротися з «ідеєю відродження старої України і устрою на національно–територіальних засадах».

Ведучи нещадну боротьбу з революційним рухом, П. Столипін розумів, що цей рух породжений об’єктивними причинами і усунути їх можна лише за допомогою реформ. Охарактеризувавши реформи Столипіна, потрібно зазначити, що спроби уряду задовольнити селян реформами виявились марними, адже недоторканим залишалось поміщицьке землеволодіння, яке викликало ненависть з боку переважної більшості сільського населення. Та й поява багатих «хуторян» лише розпалювала заздрість та озлоблення. Таким чином соціальне напруження на селі продовжувало зростати.

Період реакції довго не протримався. Репресії призвели до зворотного результату: з середини 1910 року в Російській імперії склалася нова ситуація, революційний рух пішов на підйом.

Даючи відповідь на п’яте питання, варто зазначити, що Перша світова війна, яка спалахнула в Європі влітку 1914 року, стала справжнім випробуванням для українського народу. Україна стала об’єктом і плацдармом жорстокої боротьби імперіалістичних держав.

Слід звернути увагу на причини розв’язання Першої світової війни. З метою переділу світу наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. оформилось два угрупування – Четверний союз і Антанта. Із самого початку війни територія України стала театром воєнних дій, де з обох сторін брали участь численні армії. Таким чином, український народ, який не мав власної державності, був втягнутий (проти власної волі) у світову війну.

Аналіз діяльності різних політичних сил в Україні в умовах Першої світової війни дає можливість зробити сумний висновок: в українському суспільстві не було єдності ні щодо питання про ставлення до війни, ні щодо питання про майбутнє української державності. Війна розколола українські політичні сили і ослабила національний рух.

4 серпня 1914 року у Львові з ініціативи емігрантів–надніпрянців було створено Союз визволення України (СВУ), який опублікував відозву «До українського народу в Росії», в якій доводив, що самостійна Україна стане твердинею для Європи проти експансії Росії.

Воєнні дії Першої світової війни розпочалися бойовими операціями в Галичині. Далі потрібно охарактеризувати воєнні події на території України в хронологічній послідовності: Галицьку битву, Горлицьку наступальну операцію, Брусиловський прорив, бойовий шлях Січових стрільців.

Аналізуючи розвиток воєнних подій Першої світової війни на території України можна зробити висновок, що вона стала для українців справжньою трагедією. Українці, не маючи власної державності, розділені кордонами, змушені були воювати один проти одного в арміях інших держав, які ігнорували українські національні інтереси.

Основна хронологія:

1900 р. – утворення в Харкові Революційної української партії. Вихід програми РУП – брошури М. Міхновського «Самостійна Україна».

1902 р. – утворення Української народної партії.

Літо 1904 р. – остаточний розкол Революційної української партії. Відокремлення Української соціал–демократичної спілки («Спілки»).

9 січня 1905 р. – «Кривава неділя» – розстріл мирної демонстрації робітників царськими військами в Петербурзі. Початок першої російської революції.

14–25 червня 1905 р – повстання на броненосці «Потьомкін».

7–12 жовтня 1905 р. – Всеросійський загальний політичний страйк.

17 жовтня 1905 р. – Маніфест Миколи II про проголошення «конституційних свобод».

15–16 листопада 1905 р. – повстання на крейсері «Очаків» у Севастополі та повстання саперів у Києві.

Грудень 1905 р. – збройні повстання робітників в ряді промислових міст України.

Грудень 1905 р. – утворення Української соціал–демократичної робітничої партії на базі РУП.

27 квітня–8 липня 1906 р. – період діяльності І Державної Думи та української думської громади.

9 листопада 1906 р. – початок столипінської аграрної реформи. Указ П. Столипіна, який дозволяв селянам виходити з общини.

20 лютого–3 червня 1907 р. – період діяльності II Державної Думи та української думської громади.

3 червня 1907 р. – розпуск II Державної Думи та видання закону про вибори до III Державної Думи. Поразка революції і початок політичної реакції в Росії.

1908 р. – утворення міжпартійного об’єднання – Товариства українських поступовців (ТУП).

Серпень 1914 р. – початок Першої світової війни. Утворення Головної української ради у Львові та Союзу Визволення України.

18–21 вересня 1914 р. – Галицька битва.

Квітень 1915 р. – початок наступу австро–німецьких військ у Галичині.

Травень 1915 р. – утворення у Відні Загальної Української Ради.

Травень–червень 1916 р. – «Брусиловський прорив».

Опорні поняття та терміни:

АНЕКСІЯ – насильницьке приєднання (захоплення території іншої держави або народності).

АНТАНТА – військово–політичний блок Англії, Франції та Росії. Утворився в 1904–1907 роках. В період Першої світової війни до коаліції Антанти увійшло понад 25 держав, в тому числі США, Японія, Італія та ін.

БІЛЬШОВИЗМ – течія політичної думки і політична робітнича партія в Росії, Лівоекстремістська, тоталітарна організація, що намагалась захопити владу в Росії. Формально проголошуючи право на самовизначення поневолених Росією народів, фактично виступала за збереження імперії. Утворилась у 1903 році в результаті боротьби російських революційних марксистів на чолі з В. Леніним з поміркованими російськими соціал–демократами на чолі з Ю. Мартовим (меншовиками). Найбільш радикальна революційна партія в Росії.

ВЕЛИКОДЕРЖАВНИЙ ШОВІНІЗМ – крайня форма націоналізму, ідеологія та політика урядів панівної нації в багатонаціональних державах. Спрямована на поневолення та переслідування інших націй, їх мов, культур, вірувань тощо. Великодержавний шовінізм став у Російській імперії офіційною ідеологією.

ГОЛОВНА РУСЬКА РАДА (ГУР) – міжпартійна організація, утворена 2 серпня 1914 року з представників трьох галицьких партій. Очолив організацію К.Левицький. Складалася з 15 осіб. Рада закликала до боротьби проти царської Росії, і до сприяння перемозі Австро–Угорщини та її союзників у Першій світовій війні. За сприяння австрійських властей ГУР утворила Легіон січових стрільців, які брали безпосередню участь у військових підрозділах австро–угорської армії. У травні 1915 року ГУР перетворилась на Загальну Українську Раду.

ЕСЕРИ – російська соціалістична партія, найбільш масова та впливова в Росії на початку XX ст. Утворилася шляхом об’єднання колишніх народницьких гуртків та груп. Виступала як захисник інтересів селянства. Програма есерів передбачала встановлення демократичної республіки, загальне виборче право, демократичні свободи.

КАДЕТИ – члени конституційно–демократичної партії в Росії (офіційна назва – Партія народної свободи). Основна партія ліберальної буржуазії Росії. Головні програмні вимоги: конституційна монархія, громадянські свободи, збереження поміщицького землеволодіння, законодавче вирішення «робітничого питання» тощо. В роки Першої світової війни підтримували політику царизму.

ТРЕСТ – одна з форм монополістичних об’єднань, у межах якого учасники втрачають виробничу, комерційну, часто і юридичну самостійність. Реальна влада в трестах зосереджується в руках правління або головної компанії.

ТРОЇСТИЙ СОЮЗ – військово–політичний союз Німеччини, Австро–Угорщини та Італії. Виник у 1882 році.

СИНДИКАТ – одна з форм монополістичного об’єднання, у якій розподіл замовлень, закупівля сировини та реалізація виробленої продукції здійснювалась через єдину збутову контору. Учасники синдикату зберігали виробничу, але втрачали комерційну самостійність. В Росії та Україні на початку XX ст. існували синдикати «Продамет», «Продвагон», «Продвугілля» та ін.

ЧЕТВЕРТНИЙ СОЮЗ – військово–політичний блок Німеччини, Австро–Угорщини, Болгарії та Туреччини, що протистояв у роки Першої світової війни країнам Четвертної угоди – Великобританії, Франції Росії та Італії (Антанти). Утворився після розпаду в 1915 році Троїстого союзу, коли Італія перекинулась на бік Антанти.

Література:

1. Бойко О. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр «Академія», 1999. – С. 248–279.
2. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ–ХХ ст. — К.: Генеза, 1996.– С. 95–101.
3. Гунчак Т. Україна. Перша половина XX століття. Нариси політичної історії. –К.: Либідь, 1993.– С. 30–62.
4. Дорошенко Д. Нарис історії України. —Львів, 1991. – С. 540–555.
5. Литвин В.М. Історія України (у 3-х томах). Т. ІІ. Кінець ХVІІІ – початок ХХ ст. – К., 2005. – С. 595-650.
6. Надтока Г. Міжконфесійні відносини в Україні на початку XX ст. // УІЖ. – 1998. – №5. –С. 86–99.
7. Наумов С. Створення Революційної Української партії // УІЖ. – 2006. –№2. – С. 49–59.
8. Новітня історія України (1900–2000): Підручник / А. Слюсаренко, В. Гусєв, В. Дрожжин та ін. – К., 2000. – С. 10–121.
9. Полонська–Василенко Н. Історія України. – К, 1992. – Т.2. – С. 407–443.
10. Реєнт О.П., сердюк О.В. Перша світова війна і Україна. – К., 2004. – 480 с.
11. Смоляр Л. Київське товариство оборони жінок: історія та створення (1905–1916 рр.) // УІЖ. – 1998. – №3. – С. 92–100.
12. Субтельний О. Україна: історія / Пер. з англ. Ю.І.Шевчука. – К.: Либідь, 1993.– С. 263–272.
13. Сухенко Т. Жіноча середня освіта в Україні (XIX – початку XX ст.) // УІЖ. – 1998. – №5. – С. 63–74.
14. Шевченко В. Проблема ринкових аграрних відносин в Україні друг. полов. ХІХ – поч. ХХ. ст. в історіографії // УІЖ. – 2007. – №5. – С. 188–205.
15. Щербак М. Царська охранка у боротьбі проти революційного руху на Україні (1895 — 1917 рр.) // УІЖ. – 1990. – №2. – С. 40–49.
16. Якименко М. Становлення селянського (фермерського) господарства в Україні після скасування кріпосного права (1861–1918 рр.) // УІЖ– 1996. –№1. – С. 3–14.

Дата добавления: 2014-12-07