Ця класифікація, на жаль, також є недосконалою

Урок має певну будову (структуру). У поняття "струк­тура" вкладаються три ознаки: з яких елементів (етапів) складається урок; послідовність, в якій ці елементи включаються в урок; взаємозв'язок цих елементів.

В уроках виділяють такі загальні структурні елементи: органи­зація початку уроку, перевірка засвоєння вивченого, постановка мети і завдань уроку, пояснення, закріплення, повторення, підведення підсумків, повторення змісту, домашнє завдання.

Дидактичними цілями уроку є вивчення нового материа­лу, формування знань, їх закріплення, перевірка, вживання і ін.

Дидактична структура визнається необхідною для всіх типів уроків. Вона може бути наступною (по С. Оніщуку): актуалізація колишніх знань; формування нових понять і способів дії; формування умінь, навиків, розумових і практичних дій.

Логіко-психологічна структура виходить з характеру процес­у творчої пізнавальної діяльності учнів і може вклю­чать виникнення проблемної ситуації і постановку проблеми, обгрунтування і доказ гіпотези, перевірку правильності вирішення проблеми (по М. Махмутову).

Наведемо приклад комбінованого уроку, що має наступну структуру: відтворення раніше вивченого (організація опорних зна­нь, навиків, умінь); мотивація навчання (оголошення теми, мети, за­дач уроку); вивчення нового матеріалу, його сприйняття, розуміння, ос­мислення; первинне закріплення знань; засвоєння навиків і умінь на готовому матеріалі (у нестандартних умовах); самостійна ра­бота по творчому засвоєнню знань, навиків, умінь; перевірка ре­зультатів виконаної роботи; підсумки уроку; домашнє завдання [4].

В даний час використовуються нестандартні уроки.

· інте­грирований урок, коли матеріал декілька тем вивчається одним бло­ком;

· міжнаочний урок, коли об'єднується матеріал декількох споріднених предметів;

· урок-ессе; урок, що театралізується;

· урок-кон­курс;

· урок — прес-конференція;

· урок — ділова гра; урок-суд;

· урок-екскурсія.

Ефективність використання різних форм навчання визначається у багатьох випадках способами організації учбової діяльності учнів. Виділяють три способи (форми): індивідуальна, групова, колективна (фронтальна) робота учнів на уроці.

Індивідуальна робота на занятті передбачає виконання завдань самостійно кожним учнем на рівні його учбових можливостей. Ця форма роботи використовується і в умовах програмованого і комп'ютерного навчання (для перевірки знань, умінь і навиків).

Групова работа— це спосіб організації учбових занять, при якому ставляться певні завдання групі з 5-7 чіл. (завдання диференційовані, індивідуалізовані; при цьому оцінюється кожен учень).

Колективна робота передбачає виконання всіма учнями одного і того ж завдання (наприклад, бесіда, диктант).

Основні вимоги до форм організації навчання (по С. Оніщуку):

- виховні — єдність етичних і інших видів виховання загальної культури учнів; формування ініціативи, відповідальності, працьовитості; вироблення звичок до систематичної праці і свідомої дисципліни;

- дидактичні—реалізація принципів навчання; чітке визначення цілей і завдань навчання; уміла організація учбової роботи (під­бір змісту, методів, прийомів); визначення структури занять (гли­бина, свідомість, міцність, об'єм, уміння працювати самостійно, за зразком або творчо);

- психологічні—врахування психологічних особливостей учнів, їх реальних можливостей; стимулювання позитивного відношення учнів до учбово-пізнавальної діяльності, формування позитивної мотивації навчання. Важливим є і настрій педагога, який вимагає зібраності, уваги, самоконтролю, контакту з групою;

- гігієнічні — не допускати перевтоми учнів; попереджувати одноманітність в учбовій роботі, монотонне пояснення, переважання репродуктивних методів.

Поряд з урочною формою організації учбового процесу примінюються такі форми, як лекції, семінари, практикуми, консультації, факультативи, самостійна робота, курсове і дипломне проектування, учбова і виробнича практика. Розглянемо деякі з них.

Основна дидактична мета лекції — сформувати орієнтируючу основу для подальшого засвоєння учнями учбового матеріалу. У лекції реалізуються дві функції—методологічна і організаційна. Перша вводить студентів в науку в цілому, додає учбовому курсу концептуальність; друга зв'язує всі інші форми учбових занять, які логічно слідують за нею, спираються на неї змістовно і тематично [5].

Тема складається з трьох основних етапів:

I — ввідна частина. Формулювання мети і завдань лекції. Коротка ха­рактеристика проблеми. Показ стану питання. Список літератури, освітлюючої проблему;

II—викладання. Докази, факти, аналіз понять, освітлення подій, демонстрація дослідів, слайдів. Характеристика різних точок зору. Зв'язок з практикою. Сфера застосування отриманих знань;

III—заключення. Формулювання основного висновку. Установка для самостійної роботи. Методичні поради, відповіді на запитання.

Тема буде повноцінною, якщо виконані такі умови: правиль­но спланований зміст лекції; знайдені точні засоби, які дозволяють без втрат донести зміст матеріалу до слухачів; забезпечений чіткий контакт з аудиторією.

Семінарське заняття дає студентові можливість розвивати про­дуктивное мислення, опановувати уміння точно і доказово вира­жати свої думки на мові конкретної науки, вести дискусію, діалог. Для семінару характерним є безпосередній контакт навчаємих з викладачами, атмосфера взаєморозуміння і співробітництва. Особливості семінару полягають в тому, що він проводиться по заздалегідь підготовленому плану обговорення висунутих питань. Критерії оцінки якості семінарського заняття: цілеспрямованість—постанов­ка проблеми, зв'язок з практикою; планування; організація работи— уміння викликати і підтримати дискусію; стиль проведення заняття — жвавий, передбачаюче обговорення гострих питань; взаємовідносини викладача і студента, учнів з учнями; управ­ління групою — контакт з учасниками семінару; заключення—ква­ліфіцирований, змістовний висновок [5].

Практікум— своєрідна форма зв'язку теорії з практикою, яка служить для закріплення знань шляхом залучення учнів в рішення різного виду учбово-пізнавальних завдань, виробляє нави­ки використання обчислювальної техніки, уміння користуватися літе­ратурою [11]. Зазвичай ця форма роботи застосовується після вивченні великих розділів учбового курсу.

Засобом управління учбовою діяльністю учнів при про­ведении практикуму служить інструкція, яка по строго визначеним правилам послідовно визначає дії учнів. В неї входять завдання, що передбачає повторення значної частини учбового матеріалу, пояснення основних теоретичних питань, опис, графічне зображення лабораторного устаткування, конкретні розпорядження, що визначають характер діяльності учнів, порядок роботи, контрольні роботи по темі. В межах тихо, що відводиться на практи­кум часів викладач складає план роботи, додаткові ін­струкції і вказівки по наявних навчальних посібниках і підручниках. Практикуми сприяють розвитку високого рівня самостійності учнів, їх творчого відношення до виконання завдань.

Найважливішою формою, яка слугує для поглиблення і розширення науч­но-теоретических знань, задоволення пізнавальних інтересів і розвитку творчих здібностей, є факультатив. По дидак­тическим цілях виділяють такі види факультативів: по поглибленому вивченню учбових предметів; по вивченню додаткових дисци­плін; з метою здобуття спеціальності (програмування, стено­графія, машинопис і ін.); міжнаочні факультативи.

Факультативи підрозділяють на теоретичні і практичні. Кожен з них має свою структуру. Теоретичні включають обгрунтування теми, теоретичну і практичну значущість даних питань, створення проблемної ситуації і її вирішення спільними зусиллями викладача і учнів, обговорення результатів пошуків тих або інших положень, узагальнень, уточнень, систематизацію знань.

Практичні факультативи служать для формування навиків і умінь дослідницького характеру з метою поглиблення знань. Струк­тура їх така: постановка завдання, обгрунтування актуальності і практи­чної значущості, конкретизація результатів роботи, їх обговорення і підведення підсумків (аналіз і корекція помилок, пошук більш рацио­нальных рішень, інтерпретацій, захист звітів).

На факультативах залежно від дидактичних цілей і логіки учбового предмету використовуються ввідні, оглядові або узагальнювальні лекції.

Ввідна тема знайомить учнів з напрямами теми або курсу в цілому. Їй властивий проблемно-пошуковий і пошуково-інформа­ційний характер. Зазвичай після ввідної лекції проводиться семінар, на якому детально обговорюються проблеми, поставлені в лекції. Оглядова тема, як правило, використовується для узагальнення і систематизації знань матеріалу великих об'ємів і великої складності.

До теоретичних факультативів відносяться такі форми роботи, як науково-теоретична і науково-практична конференції. Мета першої —подведення підсумків по факультативу і ознайомлення учнів з досягненнями науки в цій області. Мета другої — ознайомлення учасників конференції з результатами дослідної, дослідницької роботи, виконаної членами факультативу.

До індивідуальних форм учбового процесу відносяться виробнича (педагогічна) практика, виконання курсових і дипломних робіт.

Виробнича практика створює певний прецедент для освіти тісного творчого взаємозв'язку коледжу (вузу) і виробництва. Практики доцільно проводити на тих підприємствах, куди фахівці будуть направлені на роботу. При цьому повинні просліджуватись певні зв'язки: профілюючі учбові дисципліни, прак­тика, конструкторська і дослідницька робота повинна охоплювати всіх учнів.

Дипломні і курсові роботи, реферати виконуються згідно учбовому плану. Дипломна робота по структурі нагадує канди­датську дисертацію. В неї входять: вступ, де розкриваються ак­туальность теми, об'єкт, предмет роботи, мета і практичне значе­ння; у першому розділі розглядається теоретична частина; у другому розділі освітлюється дослідницько-практична робота з прикладами, узагальненнями, а також використовуються графіки, малюнки, таблиці, діаграми і т. п.; висновок.

Дипломною роботою керує викладач високої кваліфікації; її захист проводиться на державному іспиті.

По аналогічних правилах пишуть курсові роботи і реферати, які узагальнюють вузьку тему і розкривають її ширше, ніж в підручнику.

Роль викладача при написанні дипломних і курсових проектів велика. Він дає установки по виконанню робіт, повідомляє перспектив­ні теми курсових і дипломних робіт, проводить консультації, коррегує плани робіт, допомагає в підборі необхідної літератури, визначає пошуково-експериментальну частину і так далі.

Консультації призначені для надання учням педагогічно доцільної допомоги в їх самостійній роботі по кожній дисципліні учбового плану. Зазвичай консультації проводяться в міру необхідності після лекцій перед семінарськими і практичними заняттями, в період підготовки до колоквіумів, заліків, іспитів. Питання, що задаються на консультаціях, можна розділити на такі групи: обумовлені проблемами в знаннях, невірно сформованими способами діяльності; націлені на здобуття додаткової ін­формації, що розширює кордони учбового курсу; проблемні, орі­єнтовані на обговорення, з'ясування точок зору учнів.

Консультації можуть проводитися в індивідуальному порядку або для групи залежно від цілей, які ставляться викладачем.

В даний час, коли значення самостійної і індивідуаль­ной роботи студентів істотно зростає, роль консультацій піднімається.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Назвіть основні форми організації учбової роботи.

2. У чому ви бачите сильні і слабкі сторони різних форм навчання?

3. Що, по-вашому, дозволяє структурно правильно спланувати урок?

4. Чим відрізняється стандартний урюк від нестандартного? У яких випадках при­меняются нестандартні уроки?

5. Які функції виконує урок як форма організації учбового процесу?

6. Підкресліть правильну відповідь:
Комбинированный урок проводиться...

а) коли потрібно пояснити новий матеріал;

б) в міру необхідності;

в) після вивчення окремих тем або розділів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ, ЩО РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ

1. Дидактика современной школы / Под ред. В. А. Онищука. — К.: Рад. шк.,
1987.—Гл. VI, IX, XI.

2. Древе У., Фурман Э. Организация уроков в вопросах и ответах. — М.: Про­
свещение, 1984. — 62 с.

3. Львова Ю. Л. Творческая лаборатория учителя.—М.: Просвещение, 1986. —
192 с.

4. Онищук В. А. Урок в современной школе. — М.: Просвещение, 1986. — 158 с.

5. Основы педагогики и психологии высшей школы / Под ред. А. В. Петровско­
го. — М.: Изд-во МГУ, 1986. — 303 с.

6. Педагогика. Под ред. Ю. К. Бабанского.—М.: Просвещение, 1988.—Гл. 23.

7. Педагогіка. За ред. А. М. Алексюка. — К.: Вища шк., 1985.—С. 169-200.

8. Педагогіка. За ред. М. Д. Ярмаченка. — К.: Вища шк., 1986. — С. 169-229.

9. Рогинский В. М. Азбука педагогического труда. — М.: Высш. шк., 1990. — С. 28-29, 111.

10. Яковлев Н. М., Сохор А. М. Методика и техника урока в школе.—М.: Про­
свещение, 1985. — 208 с.

Лекція 12. Контроль і оцінка результатів навчання.

Вивчивши дану тему, ви повинні уміти:

• визначити роль контролю в управлінні учбовою діяльністю;

• охарактеризувати педагогічні вимоги до контролю в процес­і навчання;

• розкрити зміст, функції, форми, види і методи контролю;

• пояснити суть системи оцінювання;

• дати характеристику бальної, рейтингової, тестової оцінки зна­ний, умінь і навиків.

План лекції.

1. Суть контролю. Педагогічні вимоги до контролю. Види контролю.

2. Функції контролю.

3. Методи контролю.

4. Системи оцінювання і їх коротка характеристика.

Питання 1. Суть контролю. Педагогічні вимоги до контролю. Види контролю.

Контроль знань є невід'ємним елементом управління учбовим процесом. Це важлива умова підвищення ефективності учбово-пізнавальній діяльності тих, що навчаються. Контроль сприяє визначенню об'єму, рівня і якості засвоєння учбового ма­териалу, виявленню успіхів в навчанні, пропусків в знаннях для коррек­тировки в процесі навчання, для вдосконалення його змісту, методів, засобів і форм організації.

Контроль виконує також виховну функцію в процесі навчання. Він сприяє підвищенню відповідальності за роботу, виконуєму як педагогом, так і тими, хто вчиться, привчає до систематичної праці і акуратності у виконанні завдань, формуванню у них позитивних етичних якостей.

Перевірка і оцінка знань повинні проводитися згідно дидактичним принципам навчання, оскільки останні пред'являються і реалі­зуються у всіх елементах учбового процесу.

Виділяють такі вимоги до контролю знань:

- об'єктивність (створення умов, в яких би максимально точ­но виявлялися знання учнів, пред'явлення до них єдиних вимог, справедливе відношення до кожного);

- обгрунтованість оцінок (їх аргументація);

- систематичність (як важливий психологічний чинник, органи­зующій і що дисциплінуючій учнів, формуючий наполегливість і спрямованість в досягненні мети);

- індивідуальний і диференційований підхід до оцінки зна­нь (передбачає вибір таких дидактичних умов, при яких знімається психологічна напруженість при відповіді, і дає педагогові можливість повно, правильно і об'єктивно вия­вити і оцінити знання учнів);

- всебічність і оптимальність.

Залежно від місця контролю в учбовому процесі виділяють

- кон­троль поточний

- проміжний і підсумковий, органічне поєднання яких дозволяє ефективно управляти пізнавальною діяльністю учнів.

Поточний контроль здійснюється в повсякденній роботі і вира­жається в систематичному спостереженні педагога за учебно-пізнавальною діяльністю учнів. Головне його призначення—оперативне здобуття об'єктивних даних про рівень знань, умінь, навиків і якості учбово-виховної роботи на заняттях. Поточний контроль допомагає педагогові намітити раціональні методи, прийоми, оптималь­ні форми учбової роботи, правильно дозувати учбовий матеріал.

Мета проміжного (тематичного, періодичного) контро­лю —установить, наскільки успішно студенти володіють системою певних знань, загальний рівень їх засвоєння, чи відповідає він вимогам програми. У коледжі як вищому учбовому закладі використовується проміжна атестація, яка організовується 2-3 рази в семестр і є підсумковим контролем-оглядом робіт учнів за один-полтора місяця. Проміжна атестація потрібна не толь­ко останнім, але і адміністрації коледжу для поліпшення организа­ції учбово-виховної роботи.

Підсумковий контроль проводиться за чверть (семестр), за весь учбовий рік. Його призначення полягає в тому, щоб дати правильну об’єк­тивну оцінку досягнутим успіхам тих, хто вчиться, рівню їх розвитку, перевірити логіку засвоєння ними матеріалу, розуміння взаємозв'язку ідей, понять, фактів. Особливою формою підсумкового контролю є іспити і заліки.

Питання 2. Функції контролю.

Функції перевірки знань були виділені і якнайповніше вперше описані Е, Перовським в науковій роботі "Перевірка і оцінка знань в середній школі" (1960).

У науковому і дидактичному плані подальшу розробку цього напряму пов'язують з концепціями Ю. Бабанського, М. Ярмаченко, В. Оніщука і інших вчених-педагогів. Перевірка і оцінка знань виконує шість функцій: контролюючу (перевірочну), повчальну, виховуючу, організуючу, розвиваючу і методичну. Перші дві виділяють як основні, а інші—як супутні, але дуже важливі.

Контролююча функція полягає у виявленні стану зна­нь, умінь і навиків як в окремих учнів, так і у всієї групи (класу) для визначення можливості подальшого просування у вивченні програмного матеріалу і в той же час служить засобом конт­ролю ефективності як викладання, так і навчання. Перевірочна функ­ция в умовах підсумкового контролю (іспиту) має ще і оцінну частину, яка істотно ускладнює реалізацію даної функції у зв'язку з тим, що дуже складно об'єктивно оцінити відповіді учнів.

Повчальна функція вимагає такої організації перевірки знань, щоб її проведення було корисне для всієї групи. Вона сприяє самоконтролю (слухаючі відповіді своїх товаришів, кожен може зіставити свої знання із знаннями тих, що відповідають); активізує діяльність кожного члена групи (наприклад, учень бере участь в опиті, зада­ваючі додаткові питання); забезпечує закріплення погано усвоен­ного матеріалу і тому подібне.

Виховуюча функція полягає в привчанні тих, що навчаються до систематичної учбової роботи, до дисциплінованості, виробленні вольових зусиль, допомагає розібратися кожному в своїх знаннях і здібностях. На іспитах повинна виховуватись в першу чергу чест­ність (відповідь без шпаргалок); справедливо і об'єктивно виставлені оцінки також виховують учнів.

Організуюча функція починає діяти задовго до підсумкового контролю, з самого початку навчання, коли викладач дає установки і висуває вимоги, які будуть пред'явлені при тому або іншому виді контролю. Як засоби і форми, що реалізовують цю функцію, відзначимо систему питань за програмним матеріалом, систему кон­сультаций і так далі.

Розвиваюча функція пов'язана з першими двома, оскільки при пра­вильній організації контролю розвивається мислення і формуються вольові, етичні і інші якості особистості, тобто вона реалізується тими, що самі вчаться.

Методична функція здійснюється викладачем для наступного вдосконалення курсу, корекції всього учбового про­цесу.

Питання 3. Методи контролю.

Методи контролю — це способи здобуття зворотної інформа­ції про зміст, характер і досягнення учбово-пізнавальної діяльності учнів, про ефективність роботи вчителя [2]. Вони приз­вані визначити результативність навчання і викладання на всіх етапах учбового процесу. В даний час застосовуються наступні ме­тоды контролю знань, умінь і навиків: усний, індивідуальний, комбінований і фронтальний опити; перевірка письмових, гра­фических і практичних робіт; програмований, стандартизований (машинний і безмашинний) контроль; тестова перевірка; систематичне спостереження за тими, що навчаються в учбовому процесі.

Усний опит — найпоширеніший і ефективніший метод контролю знань, який застосовується при вивченні майже всіх пред­метов і на всіх етапах навчання. Суть його полягає в тому, що педагог в прямому контакті з тим, що відповідає виявляє рівень його знань шляхом різних форм опиту (фронтального, індивідуального або групово­го). Важливими елементами опиту є зміст і характер перевірочних питань. Виділяють (за змістом) репродуктивні, ре­конструктивні і творчі питання і завдання.

Репродуктивні питання сприяють чіткому виявленню певних знань, умінь і навиків (наприклад, довести теорему Піфаго­ра, розкрити основні межі ринкової економіки).

Реконструктивні питання передбачають вживання знань в декілька змінених ситуаціях (наприклад, вказати основні відмінності рефлекторно-асоціативної теорії навчання і теорії поетапного формування розумових дій).

Творчі питання розкривають знання і уміння в нестандартних умовах, на основі складних розумових дій, залежно від конкретного матеріалу.

Індивідуальний опит передбачає грунтовну перевірку знань, умінь і навиків окремих учнів. Його недолік — пас­ивність тих, хто не відповідає. Тому в практику вводиться ком­бінований опит, коли один учень відповідає в дошки, а інші виконують або індивідуальні, або групові самостійні за­дания.

Фронтальний опит дозволяє педагогові у відносно короткий термін перевірити знання у великої кількості учнів, спонукаючи їх до високої активності; сприяє узагальненню і систематизації повто­рюваного матеріалу, що є дуже важливим при переході до вивчення нового матеріалу.

Серед інших методів відзначимо перевірку письмових і графичес­ких робіт (поточних і контрольних). Письмові роботи можуть бути короткочасними (10-15 хв.) і тривалими (45-90 хв.). Цей досить ефективний метод передбачає виявлення знань фак­тического матеріалу, а також розуміння суті предме­тов, що вивчаються, явищ, закономірностей, уміння учнів мислити самостійно. Письмові і контрольні роботи дають можливість ефективніше, об'єктивно і оперативно перевірити знання студентів і є корисною вправою, в процесі якої навчаємий самостійно виконує індивідуальне завдання. Контрольні роботи складаються на основі учбових програм і підручників. При їх розробці ретельно аналізується учбовий матеріал, намічаються питання, які слід включати і такі, відповіді на яких пока­жуть здатність учнів застосовувати знання з практики.

Суть програмованого опиту полягає в пред'явленні всім навчаючимся однакових (стандартных*) вимог, тобто в ході такого опиту застосовуються однакові по кількості і складності контроль­ні завдання або питання. Для оцінювання знань використовуються кількісні характеристики.

Ефективні тестовий опит і оцінка знань. Вони служать для швидкого виявлення рівня засвоєння знань у великої кількості навчаємих. Наприклад, навики—це: а) здатність людини виконувати яку-небудь дію на основі раніше придбаного досвіду; б) спо­соби виконання дій, доведені до автоматизму; у) способи

* Стандарт означає зразок, мірка. Стандартизація — це виділення основних, ти­пових особливостей в об'єктах вивчення і провідних характеристик засвоєння учбової інформації [2].

виконання практичних дій і тому подібне Відповідь: правильно б).

У пе­дагогической теорії і практиці виділяють тести досягнень (усвое­ния знань) і тести інтелекту.

Дата добавления: 2014-12-07