Розглянемо деякі з них

Етичне виховання передбачає розвиток у вихованців етичної свідомості, стійких моральних якостей, етичних потреб на основі засвоєння норм і принципів суспільної мо­рали; розвиток відчуття патріотизму; формування відповідального відношення до своєї трудової діяльності; вироблення умінь співпереживати, співчувати навколишнім людям за допомогою розвитку відчуття пошани до старших, дружби і товаристськості з однолітками; формування активної життєвої позиції; прищеплення зацікавленості в кінцевих результатах праці і ін.

Основними завданнями етичного виховання є формування національної свідомості і самосвідомості, свідомої дисци­пліни, обов'язків і відповідальності, відчуття пошани до закону, до старших, жінки, бажання жити в гармонії з природою.

Таким чином, система етичного виховання, сприяючи фор­мированию етичного досвіду і будучи основою духовної сфери особистості і в той же час її інтелектуальним розвитком, служить фор­муванню вольових якостей.

Основний критерій оцінки етичної вихованості—поведінка того, що вчиться, відношення його до праці, навчання, навколишньої дійсності, власності, до старших, самого себе.

Розумове виховання людини характеризується розвитком їїо ин­теллекта, здібності до мислення, учбово-пізнавальної діяльності. Воно відбувається в умовах спеціального навчання і виховання.

Зміст розумового виховання — це система фактів, понять, положень у всіх галузях науки, культури і техніки. Освічена людина повинна опанувати основи науки і техніки, мистецтва і культу­ри, оскільки спеціальні знання, висока професійна підготовка, загальна культура людини перетворюються сьогодні на обов'язкову умову успішної праці в різних сферах діяльності.

Розумове виховання вирішує наступні завдання: озброєння вихованців запасом знань відповідних соціально-економічному прогресу суспільства; формування основ наукового світогляду; раз­виток інтелекту і пізнавальних здібностей, культури праці; разви­ток потреби в освіті, постійному поповненні своїх знань, розширення кругозору. Реалізація завдань розумового виховання пов’язана і із застосуванням методів, орієнтованих на максимальний розвиток пізнавальних і творчих сил особистості. При організації за­нять більше часу приділяється всім видам робіт, що спираються на самостійність учнів, активізуючим їх мислення, а також научінню їх прийомам самостійного добування знань, в роботі з різними джерелами здобуття необхідної інформації. Цьому сприяють нові принципи організації учбової праці і виховної роботи в учбово-виховних установах. В їх числі виділення провідних наукових і світоглядних ідей, посилення міжпредмет­них зв'язків, інтеграційний підхід у навчанні і вихованні.

Трудове виховання покликане розвивати у студентів відчуття поваги і готовності до сумлінної праці. Воно вирішує дві групи завдань. Одна пов'язана з виробленням трудових умінь і навиків, друга— з виробленням етичних, естетичних і інших компонентів, які сприяють усвідомленню майбутніми фахівцями суспільної і особистісної необхідності якості учбової праці як найважливішої умови розвитку їх здібностей у сфері вибраної професії. Вироблення зібраності, волі, працездатності, цілеспрямованості є основою трудового самовиховання, самоудосконалення, самоосвіти, самостійності. При цьому критеріями трудової вихованості стануть висока особистісна зацікавленість і продук­тивність праці, його відмінна якість, трудова активність і творчість, трудова дисципліна і тому подібне.

Естетичне виховання передбачає перетворення естетичес­ких цінностей суспільства в естетичну культуру особистості. Засобами естетичного виховання є природа, мистецтво, навколишня дійсність, духовні ідеали і культура. Естетичне виховання вносить значний вклад до формування світогляду людини, впливаючи на її відчуття, свідомість, сприяючи виробленню її поглядів і зміцненню переконань. В той же час воно зумовлює розвиток багатьох психічних якостей людини, перш за все її емоційної сфери, фантазії, уяви, образного і творчого мислення, що дуже важливе для пробудження в людині творчих сил і здібностей. Оскільки в сучасних умовах зростають роль і значення духовних цінностей і посилюються етичні початки в житті людини, остільки зростає роль естетичного виховання, створюються умови для становлення естетичної свідомості (форми суспільної свідомості, що є художньо-емоційне засвоєння дійсності людиною через відчуття, переживання, оцінки, смаки, ідеали), розвиваються естетичні відчуття (відчуття задоволення, яке переживає людина, сприймаючи прекрасне в дійсності і у творах мистецтва), естетичний смак (здібність людини правильно оцінювати прекрасне, відрізняти істинно прекрасне від неестетичного), естетичні ідеали (уявлення людини про прекрасе, до якого віона прагне, на яке дорівнює), естетика поведінки (прояв меж прекрасного у вчинках і діях людини, в спілкуванні з іншими людьми).

Таким чином, вироблення у вихованців естетичного відношення до дійсності включає активні дії з охорони і захисту всього прекрасного, прагнення творити прекрасне, вносити красу до оточуючої дійсності.

Фізичне виховання сприяє зміцненню здоров'я, підвищенню продуктивності учбової праці учнів, формує эле­менти фізичної культури, яка, будучи результатом комплексної дії соціально-біологічних, екологічних, медичних і психо-емоційних чинників, служить показником фізичного, психічного і соціального благополуччя людини. Основними завданнями фізичного виховання в умовах коледжу є: зміцнення і гартування організму; сприяння правильному фізичному розвитку і підвищенню працездатності організму; виховання волі, сміливості, наполегливості, дисциплінованості, відчуття дружби і товариськості, навиків культурної поведінки і др.; залучення студентів до регулярних занять спортом, що сприяє зміцненню здоров'я, підвищенню опірності організму хворобам.

Екологічне виховання передбачає формування в сту­дентів правильного відношення до проблем довкілля, береж­ливого стівлення до природи, історичних пам'ятників, необхідності їх збереження і примноження. Турбота про природні багатства, бережливе використання природних ресурсов—важливе завдання екологі­чного виховання. Тому майбутній фахівець як безпосередній учасник науково-технічного прогресу має бути помітною фі­гурою в природоохоронній роботі; розвивати свою екологічну культуру; формувати навики прийняття екологічно грамотних управ­лінчіх рішень і ін.

Правове виховання направлене на формування високої право­вой культури студентів, підвищення рівня їх правосвідомості. Зміст правового виховання визначається особливостями права як нормативно-регулюючого явища, що охоплює різні обла­сти соціального життя: державне право (що закріплює основи організації суспільства і правового положення особистості), адміністративне право (регулююче организа­цию і діяльність апарату державного управління), громадянське право (регулююче стосунки між людьми і організаціями, між організаціями), трудове право (що законодавчо затверджує умови прийому на роботу, перевід і звільнення, організацію, охорону і оплату праці, матеріальну відповідальність і ін.), кримінальне право (що встановлює міру відповідальності за порушення закону). Правове виховання вирішує ряд завдань: розширення запасу правових знань, формування стійких етично-правових ціннісних орієнтацій, глибокої переконаності в необхідності виконання вимог законодавства, пошани і строгого дотримання законів Ук­раїни. Правове виховання прищеплює пошану до правил гуртожитку, непримиренність до будь-яких порушень законності, готовність приймати уча­стть в охороні правопорядку.

На жаль, останніми роками актуальним стало антинаркогенное виховання, яке вирішує наступні завдання: озброєння учнів знаннями про згубну дію тютюну, алкоголю, наркотиків; прове­дення широкої роз'яснювальної роботи про наслідки вживання засобів наркогену; вироблення в учнів своєрідних психологічних "гальмів", які утримували б їх від вживання психоак­тивних речовин; своєчасне виявлення тих, хто уживає ці засоби, і проведення з ними індивідуальної роботи з метою подолання згубних звичок.

Економічне виховання передбачає вирішення таких завдань, як розвиток економічного мислення особистості для правильної розуміння дії законів і явищ економічному життю; формування сучасного розуміння процесів суспільного розвитку, розуміння ролі праці і свого місця в трудовому процесі; виховання бережливого відношення до державної власності, особливо в умовах ринку; вироблення умінь, які нададуть можливість брати ак­тивну участь в економічній діяльності на виробництві.

Критеріями оцінки рівня економічного мислення служать глу­бина економічних знань, уміння проникати в суть процесів, що відбуваються, і подій, бачити, як виникають економічні проблеми і знаходити шляхи їх рішення. Сучасний стиль економічного мислення передбачає орієнтацію на кінцеві результати діяльності.

Конфесійне виховання ( теологічне, релігійне). В Украї­ні церква відокремлена від школи; предмети, що вивчаються в різних видах учбово-виховних установ, будуються на діалектико-матеріалістичному світобаченні. Проте виходячи з диференційованого подхо­да до виховання світоглядних поглядів не заперечується можливість і конфесійного виховання тієї частини молоді, яка тяжіє до релігії і мріє про духовну кар'єру. У зв'язку з цим вона може навчатись в альтернативній конфесійній школі.

Питання 4. Методи і форми виховання.

Виховання здійснюється за допомогою системи способів (форм і методів), які використовуються з метою створення умов для станов­ления і творчого самоудосконалення особистості, розвитку ком­унікативних здібностей, соціальної активності і зрілості, націо­нальної самосвідомості, гуманістичної спрямованості особистості.

У широкому розумінні форма—спосіб організації, а метод—спо­сіб досягнення результатів діяльності. Форми виховання служать для зовнішнього вираження змісту виховання, способів організації і взаємозв'язку його окремих елементів.

Виділяють масові, групові і індивідуальні форми виховання, які мають свою специфіку. Так, масові форми роботи ха­рактеризуються епізодичністю проведення виховних міроприємств і значною кількістю їх учасників (конференції, тема­тічні вечори, огляди, конкурси, олімпіади, фестивалі, туризм і ін.). Групові форми виховної роботи відрізняються тривалістю, постійністю в певній групі (диспути, колек­тивні творчі справи, гуртки, художня самодіяльність, спортивні секції, екскурсії і т. д.). Індивідуальна виховна робота передбачає самостійну роботу вихованця над собою під керівництвом вихователя, яка поступово переходить в са­мовиховання.

Методи визначають конкретні шляхи реалізації цілей виховання, підвищення ефективності організаційних форм.

Поняття "форма виховання" і "метод виховання" близькі по значе­нию. Часто одні і ті ж способи виховної дії можуть розглядатися і як форма, і як метод (наприклад, бесіда).

А. Макаренко, затверджуючи гуманістичну спрямованість методів виховання, відзначав, що метод виховання—це інструмент доторкання до особистості. Ю. Бабанський призначення методів виховання бачив в співпраці вихователів і вихованців. Метод виховання, вказував він, —це спосіб взаємозв'язаної діяльності вихователів і вихованців, направленої на вирішення виховних завдань.

Методи виховання мають прийоми (сукупність конкретних дій в структурі методу), серед яких виділяють ті, що творять (похва­ла, прохання, довіра і ін.) і гальмівні (натяк, недовіра, засудження і ін.).

Сучасні педагоги виділяють декілька груп методов*, поклавши в їх основу цілісну структуру діяльності, яка включає усвідомлення процесу діяльності, її організацію, стимулювання діяльності, контроль і аналіз результатів.

До I групи відносяться методи формування свідомості особистості. У їх основі лежить слово педагога, за словами В. Сухомлінського—тот місток, через який наука виховання переходить в мистецтво, майстерність. У цій групі виділяють переконання (вплив на свідомість, відчуття, волю особистості), основними формами розвитку якого є бесіди, лекції, диспути, зустрічі, конференції і ін., а також особистий приклад — цілеспрямована і систематична дія педагога на студентів силою особистісного прикладу, а також всіма вида­ми позитивних прикладів як зразків для наслідування, ідеалу в житті.

До II групи входять методи організації і формування досвіду суспільної поведінки, за допомогою яких формуються уміння, виробляються звички, навики, створюються умови для формування позитивних внутрішньоколективних взаємин, приви­ваются елементи морального етикету.

До них відносяться:

1) педагогічні вимоги: пряме (характеризується такими ознаками, як інструктивна, рішучість, і виявляється у виді вказівок, можливо, наказу) і опосередкована (опира­ется на сформованість у вихованців мети, переконань і виявляється у виді прохання, поради, натяку і ін.);

2) громадська думка колективу;

3) метод приучіния— организація планомірного і регулярного виконання вихованцями певних дій з метою їх пе­рехода у форми суспільної поведінки;

4) створення виховуючих ситуацій (спеціально створених педа­гогічних умов).

До III групи входять методи стимулювання діяльності і поведінки. До них відносяться методи заохочення, засудження.

IV група охоплює методи контролю і самоконтролю, самооцен­ки діяльності і поведінки. Володіючи системою методів виховання, пе­дагог може у кожному конкретному випадку вибрати ті з них, які, на його думку, будуть самими раціональними.

Як писав С. Сухомлінський, якнайкращий метод—тот, що йде від душі педагога. Він підкреслював: «Виховуємо ми не тими або іншими методами або прийомами, а особистістю. Без одухотворіння живої думки і пристрастю педагога метод залишається мертвою схемою».

Проте методи виховання не можна вибирати довільно. Будучи дуже гнучким і тонким інструментом дотику до особистості, ме­тод виховання завжди звернений до колективу, використовується з врахуванням його динаміки, зрілості, організованості. Це означає, що вибір мето­дов підкоряється ряду закономірностей і залежностей, серед яких первинне значення мають мета, зміст і принципи виховання, конкретне педагогічне завдання і умови.

Значне місце у виховному процесі займає колектив. Реалізація досягнень кращих студентів і студентських груп в підвищенні якості учбової праці дозволяє використовувати ряд методів і прийомів, які можуть сприятливо впливати не лише на розвиток особистості, але і колективу в цілому. Серед них, зокрема, скспільна думка колективу — випробуваний засіб формування по­зитивних якостей особистості, одна з рушійних сил виховання мо­лодого фахівця.

Однією з найбільш продуктивних форм виховання в колективі є колективна творча справа (КТС), психологія якої в пе­дагогической літературі відома як методика І. Іванова.

Колективне творча справа— це інтегрована форма виховної роботи, заснована на творчій діяльності вихованців. Вона передбачає активну участь вихованців в плануванні, організації і проведенні виховного заходу, а також аналізі проведеної роботи. Метою КТС є формування това­риських стосунків в колективі, розвиток взаємної допомоги, формування умінь діяти разом, враховуючи інтереси і бажання то­варищів по групі, прояв активності і самостійності в при­йнятті рішень і їх виконання.

Колективна творча справа організовується, як правило, в шість етапів:

1) попередня робота вихователя з колективом: створення пер­спективи цікавої і потрібної справи;

2) колективне планування—створення мікрогруп для ироблення пропозицій, обговорення їх спочатку в мікрогрупах, а потім на загальних зборах колективу;

3) підготовка КТС—вибір Ради справи для спільного керівництва підготовчою роботою, куди входять представники від кожної мік­рогрупи і старших організаторів. Рада конкретизує план ра­боти, здійснює контроль за ходом підготовки і проведення справи, обмін досвідом, регулює дії учасників;

4) етап проведення КТС, на якому реалізується намічений план;

5) колективне підведення результатів (підсумків)—оговорення результатів КТС, з'ясування позитивного і негативного, побажання на майбутнє;

6) етап післядії—роздуми педагога про ефективність і доцільність проведеної справи, аналіз методичних підхо­дів і рішень.

Колективні творчі справи можуть бути всілякими і вклю­чать в себе ігри і розваги.

Таким чином, використання різних форм і методів виховної роботи забезпечує потреби особистості в творчій са­мореализації, здобуття додаткових умінь і навиків по інте­ресам, інтелектуальний і духовний розвиток, підготовку її до актив­ной професійної і суспільної діяльності.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Загальний зміст процесу виховання.

2. Як співвідносяться рушійні сили і закономірності виховання?

3. У чому сенс принципів виховання?

4. Чому принципи виховання є відкритими для творчості?

5. Чому вчені-педагоги стверджують, що у вихованні в главу кута треба
ставить принцип природосообразності?

6. У чому суть етичного виховання?

7. Які проблеми вирішує естетичне виховання?

8. У чому спостерігається зв'язок трудового і естетичного виховання, трудового и економічного?

9. Що таке "метод виховання"?

10.Які підходи до класифікації методів виховання вам відомі?

11.Які групи методів ви знаєте? Назвіть і охарактеризуйте найбільш відомі методи першої групи.

12.Що таке "форма виховання"? Які форми виховання ви знаєте?

13.Яким чином взаємозв'язані форми і методи виховання? У чому їх відзнака?

14.Яку роль грають колективи у виховному впливі на особистість?
Назвіть деякі основні методи і форми виховання, приміняємі в даному випадку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ, ЩО РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ

1. Вишневсъкий О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси.—Льв1в, 1996.

2. Державна національн програма "Освіта" (Україна XXI століття) // Освіта. —1993.— №44-46.

3. Закон України "Про загальну середню освіту" // Освіта України. —1999. —
23 черв.

4. Іванов І. П. Виховувати колектив // Педагопчний пошук.—К.: Рад. шк.,
1988. — С. 336-406.

5. Иванов И. П. Энциклопедия коллективных творческих дел. — М., 1989. —
218 с.

6. Виховання громадянина / Г. Р. Ігнатенко та інш. — К., 1997. — С. 148-164.

7. Кабалевский Д. Б. Воспитание ума и сердца. — М., 1989.

8. Карпенчук С. Г. Теорія і методика виховання. — К.: Вища шк., 1997.—С. 60-125.

9. Касъяненко М. Д. Педагогіка співробітництва. — К.: Вища шк., 1993. — Ч. II, III.

15.Концепція національного виховання // Рідна шк. — 1995. — № 6. — С. 22-23.

16.Кузь В, Г., Руденко Ю.Д., Сергійчук З. О. Основи національного вихован­
ня. — К.: 1СДО, 1993. — 152 с.

17.Легенький Г. И. Цель и способы воспитания. — М.: Педагогика, 1990. —
С. 30-32.

18.Макаренко А. С. О воспитании. — М.: Политиздат, 1988. — С. 36-70.

19.Мартинюк І. В. Національне виховання: теорія і методологія.—К., 1995.

20.Педагогика /Под ред. Ю. К. Бабанского. — М.: Просвещение, 1983.—Гл. 16

21.Педагогіка I За ред. М. Д. Ярмаченка. — К.: Вища шк., 1986. — 544 с.

22.Писарчук Е. А., Кухта А. М, Екологічне виховання учнів. — К., 1984.

23.Практикум з педагогіки / За ред. О. А. Дубасенюк, А. В. 1ванченка. — К.:
ІСДО, 1993.— Розд. III.

24.Сухомлинский В. А. Мудрая власть коллектива. — М., 1983.

25.Фицула М. М. Антиалкогольная воспитательная работа в школе.—К., 1997.

26.Фіцула М. М. Педагопка: Поаб. — К.: Академія, 2000. — С. 218-372.

Дата добавления: 2014-12-07