Питання 4. Системи оцінювання і їх коротка характеристика

Результати учбово-пізнавальній діяльності колежан виражаються в оцінках (характеристиках цінності, рівня або значе­ния яких-небудь об'єктів або процесів). Оцінка, як і контроль, має освітнє і виховне значення. Оцінка учбово-пізнавальної діяльності виражається в оцінних думках і заклю­ченнях педагога, які можуть бути зроблені в усній або письмовій формі. Кількісним вираженням оцінки є відмітка. Об'єктивність і точність виставлення відміток при оцінюванні учбової діяльності учнів забезпечуються відповідними критеріями: 5 балів ставиться за знання в повному об'ємі вимог, що пред'являються програмою; 4 бали—за знання в об'ємі вимог програми з невеликими відхиленнями; 3 бали—за знання, які дозволяють працювати далі; 2 бали ставиться тоді, коли рівень зна­ний не дозволяє студентові просуватися за програмою далі. У вищих учбових закладах прийнята така система оцінювання: "відмінно", "добре", "задовільно", "незадовільно", що відповідає цифровій відмітці.

Поряд з балльной системою для виявлення якості знань, уме­ний і навиків застосовується рейтингова система. Її суть полягає в тому, що учні отримують певну кількість балів за різні види робіт, які підсумовують і визначають рівень знань, умінь і навиків учнів. Зазвичай вимоги, що пред'являються до рейтингової оцінки, доводяться до відома навчаючихся; їм пояснюють, скільки балів і за що виставляється. Рейтингові оцінки акти­визують учбову діяльність, сприяють творчій роботі, про­явленню ініціативи, викликають інтерес до навчання.

Обліком учбової роботи є осмислення кількісних підсумків учбової діяльності учнів за певний період. Основою цього обліку служить фіксація результатів всіх видів контролю, який виражається у виді відміток в класних (групових) журналах і інших формах документації, а також оцінні думки педагогів.

Облік учбової роботиучнів проводиться по темам, розділах про­грами, підсумках чверті, півріччя (семестру) або навчального року.

Відповідно до педагогічних вимог психолого-педагогічний аналіз у поєднанні з кількісними і якісними характеристиками дає можливість судити про успіхи роботи як педагогів, так і учнів.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Яке освітнє і виховне значення контролю знань?

2. Назвіть особливості поточної перевірки знань, умінь і навиків обучаю­
щихся.

3. Який вигляд перевірки найбільш прийнятний при систематизації знань? Чому?

4. Протягом довгого часу той, тих, хто вчиться вчився посередньо. Его
тіпічная відмітка — "3". В даний момент він відповідає краще, але цього не­
достаточно, щоб оцінити його відповідь 4 балами. Що ви зробите? Об'яс­
ніте свої дії.

5. Чи можна здійснювати ефективний контроль за учбовою роботою учаще­
гося без оцінки його результатів в кількісному відношенні (з помощью
отметок)? Мотивуйте свою відповідь.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ, ЩО РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ

1. Амонашвили Ш. А. Воспитательная и образовательная функции оценки уче­
ния школьников. — М.: Педагогика, 1984.—Гл. I, III.

2. Дидактика современной школы / Под ред. В. А. Онищука. — К.: Рад. шк.,
1987. —Гл. V.

3. Лозовая В. И. Основные вопросы дидактики: Учеб. пособие. —Харьков: Изд-во Харьк. пед. ин-та им. Г. С. Сковороды, 1992. —102 с.

4. Педагогіка За ред. А. М. Алексюка. — К.: Вища шк., 1985. — С. 207-209.

5. Педагогіка За ред. М. Д. Ярмаченка. — К.: Вища шк., 1986. — С. 229-242.

6. Практикум з педагопки / За ред. О. А. Дубасенюк, А. В. Іванченко. — К.:
І3МН, 1996. — С. 420-426.

7. Талызина Н. В. Управление процессом усвоения знаний. — М.: Изд-во МГУ, 1975. —343 с.

8. Фіцула М. М. Педагогіка. — К.: Академія, 2000. — С. 192-204.

Лекція 13. Теорія виховання.

Вивчивши дану тему, ви повинні уміти:

• визначити цілі, завдання і зміст виховання;

• назвати і роз'яснити суть рушійних сил, закономірностей і принципів виховання;

• виділити основні напрями виховання і охарактеризувати їх зміст і джерела (науковий світогляд, розумове, фізичне, етичне, естетичне, екологічне, правове, економічне, конфесійне виховання);

• назвати і розшифрувати форми і методи виховання;

• перерахувати шляхи стимулювання духовного становлення особистості;

• показати роль трудових колективів у вихованні особистості;

• розкрити умови раціонального вибору і оптимального приме­нения методів і прийомів виховання.

План лекції.

1. Суть, цілі і завдання виховання.

2. Рушійні сили, закономірності і принципи процесу виховання.

3. Характеристика основних напрямів виховання.

4. Методи і форми виховання.

Питання 1. Суть, цілі і завдання виховання.

В умовах демократизації суспільства, переходу до ринкових відносин відбуваються значні зміни в суспільній свідомості, а тому істотного значення набуває погляд на особистість з пози­ції культурно-історичної педагогіки розвитку. Актуальною стає необхідність виховання творчої особистості, здатної до сприйняття інноваційних процесів в суспільстві, використанню нових тех­нологій.

Все це вимагає абсолютно інших концептуальних підходів до виховання всебічно розвиненої, національно свідомої особистості в соціально-педагогічних умовах її життєдіяльності.

Процес виховання має свої особливості. Він завжди носить цілеспрямований характер; є багатофакторним (роблять вплив сім'я, середовище, громадськість, виховні установи), тривалим і безперервним, комплексним. Для виховного процесу характерим є віддаленість результатів від моменту безпосередньої виховного впливу, а також неоднаковість результатів виховання, що пов'язано з індивідуальними особливостями вихованців.

Для процесу виховання властива двосторонність, тобто обязатель­ное участь в нім і взаємодія два сторон—воспитателя і вос-питуемых. В процесі виховання вихованець виступає і як об'єкт виховання, і як суб'єкт, який сам здійснює певні дей­ствия, засвоює норми поведінки, визначає ту або іншу лінію поведінки в своїх стосунках з однокурсниками і колективом в цілому.

Таким чином, процес виховання — це цілеспрямований педагогічний процес взаємної активної дії при керівній і направляючій ролі вихователя. Його суть полягає в орга­низації життєдіяльності кожного студента і групи в цілому, вироблення у них стійких позитивних норм поведінки, прийнятих в суспільстві.

Виховання здійснюється двома універсальними шляхми: засобами духовного впливу і включення людини в різні види діяльності, яка дає їй можливість засвоїти соціальний досвід, направлений на формування гуманістичних міжособистісних стосунків в реально існуючих або спеціально створених умовах.

Основні завдання процесу виховання:

- формування національної свідомості, любові до свого народу, рідної землі, готовності її захищати;

- забезпечення духовної єдності поколінь, виховання пошани до батьків, жінки-матері, культури і історії рідного народу;

- формування високої мовної культури;

- виховання духовної культури особистості, створення умов для вільного вибору нею світоглядної позиції;

- затвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, спра­ведливості, патріотизму, працьовитості і др.;

- забезпечення високої художньо-естетичній освіченості і вихованості особистості;

- формування екологічної культури і гармонії її стосунків з природою;

- розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов її самореалізації;

- забезпечення фізичного розвитку молодого покоління, охорона і зміцнення його здоров'я;

- формування умінь міжособистісних стосунків і підготовка молоді до життя в умовах ринкових стосунків.

Питання 2. Рушійні сили, закономірності і принципи процесу виховання.

Ефективність процесу виховання визначається закономірностя­ми і внутрішніми протиріччями, які є його рушійними силами. До них відносяться протиріччя внутрішні і зовнішні. Зовнішніми є протиріччя між зовнішніми вимогами і поведінкою самої особистості, внутрішніми — протиріччя між домаганнями особистості виховувця і його можливостями, між потребами і способами їх задоволення і ін.

Звідси витікають відповідні закономірності, обумовлені протиріччями між цілями і характером їх досягнення в сис­темі виховання і самовиховання; між вимогами, які висуває держава до колективу і особистості, і соціальним досвідом, можливостями їх виконання; між новими потребами і инте­ресами вихованців і рівнем готовності останніх до їх реализа­ции, що визначається досягненнями культури, діяльності і людських стосунків; між авторитарними стосунками і стосунками співпраці в суспільстві і колективі.

У організації і управлінні учбово-виховним процесом важлива роль відводиться принципам виховання.

Основні з них (принципів) следуючі:

- принцип народності—єдності загальнолюдського і національ­ного; любові до рідного краю, його культурі, народним традиціям;

- принцип природосдоцільності виховання (обліку багатогранності і цілісності природи людини, її вікових, анатомо-фізіологічних, регіональних особливостей);

- принцип культуровідповідності виховання;

- принцип гуманізації, демократизація виховання;

- принцип безперервності виховання;

- принцип етнизації виховання (наповнення виховання націо­нальним сенсом, розвиток національної самосвідомості, відчуття приналежності до свого народу);

- принцип диференціації і індивідуалізації процесу виховання;

- принцип послідовності, систематичності, варіативної і інтегративності форм і методів виховання;

- принцип активності і свідомості особистості;

- зв'язок виховання з життям і практикою;

- принцип виховання в колективі;

- принцип єдності вимог і пошани до особистості;

- принцип відповідності віковим і індивідуальним особливос­тям особистості.

Ці принципи, відображаючи загальні закономірності процесу виховання, визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного процесу.

Питання 3. Характеристика основних напрямів виховання.

Виділяють декілька основних напрямів у вихованні:

· моральне; розумове; трудове; естетичне; фізичне; екологічне; пра­вове;

· економічне; конфесійне; родинне виховання і виховання у вченні.

Дата добавления: 2014-12-07