Природні ресурси України

Економічна оцінка земельних ресурсів. Головним елементом економічного механізму землекористування є ринок землі, коли земля є предметом купівлі-продажу. Грошова оцінка земельних ділянок пов'язана з економічним регулюванням земельних відносин - від передачі зем­лі у спадок, власність, заставу до купівлі-продажу, паювання, оподаткування і ціноутворення.

У різних галузях економіки земля має різне значення. У промисловості - це просторова основа для розміщення виробництва, а в сільському господарстві - предмет праці і засіб праці, тобто головний засіб виробництва. Як засіб виробництва зем­ля має специфічні особливості:

- вона не створена працею людини;

- для неї характерна матеріальна сталість та обмеженість, її не стає більше або менше, можна лише розши­рити сферу застосування землі, підвищити ефективність її використання. Тому однакові за якістю земельні ділянки, але розміщені на різних відстанях від спожи­вача продукції потребують різних затрат праці.

Відомості про природний, господарський і правовий режими земель для обгрунтування розмірів плати за землю міс­тяться в Державному земельному кадастрі. Він включає дані про реєстрацію права власності, користування землею та догово­рів на оренду землі, про облік її кількості та якості, встановлення порівняльної бальної оцінки земель.

Показником якості грунтів є їхній бонітет (від лат. bonitas - доброякісність). Бонітування грунтів - це по­рівняльна оцінка родючості грунтів за їхніми природними особливостями та продуктивністю виражена в балах. Бонітування- дає змогу здійснити відносну оцінку якості земель і визначити найсприятли­віші площі для вирощування окремих видів сільськогосподарських культур. Бонітування проводять за 100-бальною шкалою.

Найякіснішими й найродючішими грунтами є чорноземи, які найбільш поширені у Тернопільській, Він­ницькій та Черкаській областях, і мають бонітет земель 140-145 балів. Зі зменшенням частки чорноземів бонітет земель знижується і дорівнює 100-130 балам у Полтавській, Хмельницькій, Київській областях. У Поліссі та в сухих степах на сході України, де порушено природну родючість грунтів, бонітет земель зменшується до 80 (Волинська, За­порізька області) й до 60 балів у Луганській області.

Найважливішою складовою земельного кадастру є економічна оці­нка землі за продуктивністю, окупністю витрат та диференціальним доходом, її визначають за формулою О = R: Е_н,

де О - економічна оцінка землі, R - рентний дохід, Е_н - норматив­ний коефіцієнт, обернено пропорційний терміну окупності капіталовкладень.

Державний земельний кадастр – джерело даних для грошової оці­нки земель сільськогосподарського призначення. Грошова оцінка землі є підставою для оподаткування земель. Її використову­ють для здійснення майнових операцій із земельними ділянками як об'єктами. Ринкова ціна земельних ділянок формується відповідно до по­питу і пропозиції.

Грошову оцінку земель визначають за капіталізованим рентним доходом, або середньорічним економічним ефектом від використання земельних ділянок. Оскільки земельні ділянки різні за продуктивністю, то за однакових затрат праці й капіталу вихід продукції з одиниці площі на них різниться.

З наведеної нижче таблиці видно, найдорожча пшениця з 3-ї, найгіршої ділянки - 20 у.о. за 1 т. У промисловості за подібної ситуації, конкуренція призводить до усереднення ринкової ціни. В сільському господарстві, обсяги виробництва лише на найкращих і середніх ділянках є недостатніми, тому суспільні ціни на продукцію формуються на основі виробництва на гірших землях.

Земе-льна ділян-ка, №	Витрати капіталу, у.о.	Норма при-бутку, %	Індиві-дуальна ціна продук-ції, у.о.	Уро-жай пше-ниці, т	Індиві-дуальна вартість 1 т пше-ниці, у.о.	Суспіль-на ціна вирощу-вання 1 т пшениці, у.о.	Виручка від продажу всієї продук-ції, у.о	Над-прибу-ток, у.о.
				10,0	13,0			+70
				8,0	16,3			+30
				6,5	20,0

Оскільки в основу ціни на землю покладено її здатність утворювати ренту, а самою ціною є капіталізована рента, то її намагаються зберегти під час продажу земельної ділянки. Продаючи землю, власник по суті продає право на отримання з неї рентного доходу. Продаж ділянки відбудеться за умови, коли вилучені кош­ти, надані в кредит, забезпечать певний процент, не нижчий за ренту. Тому суму ренти порівнюють із процентом, а ціна землі прямо пропорційна утворюваній ренті та обернено пропорційна позичковому проценту.

Нормативна ціна землі є елементом регулювання земельних відносин і визначається з урахуванням еталонної прибутковості одиниці земель та встановленого Кабіне­том Міністрів відсотка капіталізації чистого прибутку від землі. У ринкових умовах ціна землі становить

Z = (R: Р)×100,

де R - рента, Р - банківський процент.

Основою розрахунків є економічна оцінка земель за виробництвом зернових культур на всіх типах грунтів. Грошову оцінку земельної діля­нки визначають як добуток від множення річного рентного доходу на термін його капіталізації, який встановлюють на рівні 33 років. Річний рентний дохід обчислюють як суму абсолютного рентного доходу R_а, що створюється на гірших за якістю землях у сільському господарстві (по Україні R_а встановлено в розмірі 16 ц/га) та диференційного рентного доходу R_д за формулою:

R_рд = R_а+ R_д.

Диференційний річний дохід з орних земель за економічною оці­нкою виробництва зернових культур (у центнерах) визначають за формулою:

R_д = (УЦ-З -ЗК_нр):Ц,

де У - урожайність зернових з гектара; Ц - ціна реалізації 1 ц зерна, грн.; З - виробничі затрати на 1 га; К_нр - коефіцієнт норми рентабель­ності (0,35).

Для розрахунку використовують середні дані за 5 років.

Грошову оцінку земельної ділянки визначають використовуючи середні дані за 5 років за формулою: О = R_д × Т_к,

де О - грошова оцінка землі, грн., R_д - річний рентний дохід, грн; Т_к - термін капіталізації (33 роки).

В основу грошової оцінки земель населених пунктів і земель несільськогосподарського призначення покладено рентний дохід від цільового використання земельних ділянок та здійсненого їх облаштування. Уніфікованої формули для розрахунку не існує.

Закон України «Про плату за землю» передбачає використання даних про грошову оцінку земель для розрахунків, пов'язаних з визначенням розмірів їх оподаткуван­ня.

Земельні ресурси - це землі, які використовуються або можуть бути використані у різних галузях господарства. За функціональним використанням та цільовим призначенням землі поділяються на категорії землекористування: землі сільськогосподарського призначен­ня; населених пунктів, промисловості, транспорту, зв'язку; природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; лісового і водного фонду, запасу.

Найважливіший компонент земельних ресурсів – грунти, їх основна якість – родючість. В Україні понад 650 видів грунтів, які об¢єднуються в типи й поширюються зонально. В цілому вони мають високу природну родючість.

У Поліссі - зоні мішаних лісів, поширені дерново-підзолисті грунти (з малим вмістом гумусу) – 60% усієї території зони. Розораність цих грунтів досить висока. Друге місце (20%) посідають дернові та лучні грунти, розташовані на зниженнях рельєфу. Їх використовують як сінокоси та пасовища. Понад 10% - торфовища та торфово-болотні грунти. Усі ці грунти мають підвищену зволоженість та кислотність.

В Лісостеповій зоні переважають сірі та темно-сірі лісові грунти, а також різні типи чорноземів. Найбільш родючі чорноземи знаходяться на Подільській та Придніпровській височинах, а також Лівобережжі Дніпра.

Степова зона вкрита різновидами чорноземів, а на території яка прилягає до Чорного та Азовського морів, поширені темно-каштанові грунти. Практично всі грунти південної частини Степу солонцюваті, а нерідко і засолені.

У структурі земельного фонду переважають чорноземи, найцінніші з них – типові, звичайні й південні чорноземи, які займають 55% площі орних земель.

Мінерально-сировинні ресурси. Мінеральні ресурси - головне джерело матеріального виробництва суспільства - становлять велику групу природних речовин мінерального походження, що використову­ються для добування енергії, різних матеріалів через їх вилу­чення та перероблення в різних галузях господарства (табл. 8.1.).

Залежно від особливостей складу й характеру використан­ня в господарстві корисні копалини поділяються на три групи:

1) паливно-енергетичні (горючі) - вугілля, нафта, природний газ, торф;

2) рудні, або металеві - руди чорних, кольорових, рідкісних, благородних і радіоактивних металів;

3) нерудні, або неметалеві (будівельні матеріали: будівельне каміння і глини, цементна сировина); промислова мінеральна сировина (вогнетривкі глини, графіт, вапняки, скляні піски); хімічна мінеральна сировина (солі, сірка); сировина для виробництва мінеральних добрив (калійні солі, фосфорити); кош­товне й напівкоштовне каміння.

Паливно-енергетичні ресурси. Серед паливно-енергетичних ресурсів провідне місце належить кам¢яному та бурому вугіллю. Основні запаси кам¢яного вугілля, розташовані в Донбасі (98%) та Львівсько-Волинському басейні (2%).

Донецький кам¢яновугільний басейн. Площа 53,2 тис км²., глибина залягання вугілля до 1200 м при середніх глибинах у 500-750 м. Виявлено 120 промислових пластів потужністю 0,5-2,0 м. Енергетичне вугілля - антрацити залягають на півдні басейну, в інших районах – високоякісне коксівне вугілля. Промислові запаси 44,6 млрд т.

Таблиця 8.1.

Запаси корисних копалин в Україні¹

Вид корисних копалин	Одиниця виміру	Запаси за категоріями	Кількість родовищ
А+В+С1	С2	усього	що розроб-ляються
Нафта, конденсат	млн т	234,848	55,500
Газ природний	млрд м^3	1148,283	333,800
Вугілля кам'яне	млн т	43219,900	109106,0
Вугілля буре	млн т	2588,200	319,500
Залізна руда для збагачення	млн. т	26321,401	4304,375
Марганцева руда	млн т	2276,397	169,192
Ртутна руда	млн. т	5,245	14,038
Сірчана руда	млн. т	665,159	145,730
Калійно-магнієва сіль	млн. т	2738,099	792,246
Кухонна сіль (кам'яна)	млн. т	16442,210	6814,828
Графітова руда	млн. т	125,951	38,881
Цементна сировина	млн. т	3132,283	906,140
Цегельно-черепична сировина	млн. т	2378,572	92,882
Піщано-гравійна сировина	млн. т	3021,049	400,562
Бентонітова глина	млн. т	61,330	0,221
Каолін вогнетривкий	млн. т	66,992	19,903
Доломіти	млн. т	425,098	48,463
Флюсовий вапняк	млн. т	2523,843	165,369
Пісок формувальний	млн. т	889,726	238,687
Мінеральні підземні води	тис. м^3	64,5 за добу	0,9 за добу

¹ Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України / За ред. Данилишина Б. М. - К.: РВПС України, 1999. - С. 158-162.

Львівсько-Волинський кам¢яновугільний басейн. Площа 8 тис км²., вугілля залягає на глибині 300-700 м. і має підвищену попільність і вологість, товщина пластів (0,5-1,0 м). Промислові запаси менше 1 млрд т.

З розосереджених родовищ кам¢яне вугілля розвідане у Харківській (Петровське) і Сумській (Роменське) областях та АР Крим (Бешуйське).

Дніпровський буровугільний басейн. Площа 100 тис км². Основні запаси бурого вугілля зосереджені у Кіровоградській і Дніпропетровській областях (2,4 млрд. т., із яких 0,5 млрд. т. придатні для відкритого видобування). Найбільші родовища - Звенигородське, Верхньодніпровське, Олександрійське, Новоолександрівське. Залягає вугілля лінзоподібне, потужність пластів - 4-5 м, глибина залягання 5-140 м. Дніпровсько-Донецька вугленосна площа (0,9 млн. т). Буре вугілля також є у Прикарпатті, Закарпатті та на Поділлі. Загальні промислові запаси - 2,6 млрд. т. (А+В+С₁) і за категорією С₂ - 10,9 млрд. т.

Основні запаси та видобуток нафти і природного газу зосереджено у Дніпровсько-Донецькому, Передкарпатському, та Причорноморсько-Кримському регіонах. Розвідано 278 родовищ нафти і 336 природного газу, з них експлуатується відповідно 178 і 208. Промислові запаси нафти - 234,8 млн. т. та 1148,2 млрд. м³ газового конденсату.

У Дніпровсько-Донецькому районі (основний) нафта й газ залягають на гли­бинах 3,0-3,5 км, а на Радченківській площі в Полтавській області на 15-20 м. від поверхні. Найбільші нафтові родовища – Леляківське та Прилуцьке у Чернігівській області, нафтогазові - Гнідинцівське, Качанівське, Охтирське й Рибальське в Сумській області, Зачепилівське, Радченківське, Сагайдацьке в Полтавській області. Основні газо­ві родовища - Шебелинське, Кегичівське, Хрестищенське, Єфремівське, Дружелюбівське у Харківській області, Карлівське (11 млрд. м³) у Полтавській.

Передкарпатський район – найстаріший центр нафтовидобування. Нафта і природний газ залягають на глибинах 200-3000 м. Найбільші з 16 нафтових родовищ - Долинське, Уличинсько-Орівське, Бориславське. Основні газові родовища - Угерське, Рудківське, Дашавське, нафтогазові - Бабчинське і Битків-Пасічне. Запаси нафти у Передкарпатті обмежені, а природного газу майже вичерпані.

Причорноморсько-Кримський район є найперспективнішим. Так газові площі лише Азовського моря становлять 1,3 трлн м³ природного газу. Експлуатуються газові родовища Джанкою і Тарханкутського півострова, відкрито Казантипські родовища.

Поклади горючих сланців виявлено в Черкаській, Кіровоградській і Хмельницькій областях та Карпатах (низькоякісні сланці). Загальні геологічні запаси близько 4 млрд. т. Сланці - це паливо для ТЕС і хімічна сировина.

На півночі України є понад 2500 родовищ торфу. Геологічні запаси становлять 2,46 млрд.т, із них промислових 1,84 млрд.т. За покладами виділяються Волинська, Рівненська, Чернігівська, Київська та Львівська області.

Уранові руди розробляються у Кіровоградській області (Смолінське), в Побужжі – Південне, Калинівське і Лозоватське родовища, Жовтих Водах – Дніпропетровська область.

Рудні корисні копалини. Україна, багата на руди чорних металів (залізні, марганцеві, хромові).Загальні запаси залізних руд за категоріями А+В+С₁, оцінюються у 27,4 млрд. т, з них 18,7 млрд. т у Криворізькому басейні. Більшість залізних руд зосереджена у 48 родовищах Криворізько-Кременчуцького, Білозерсько-Конкського, Керченського басейнів і Приазовському залізорудному районі.

Криворізько-Кременчуцький залізорудний басейн - простягається смугою (2-7 км) з півночі на південь уздовж річок Інгульця, Саксагані та Жовтої на 60 км. Загальні запаси залізної руди - 18,7 млрд. т. Багаті руди з вмістом заліза 50-60% розробляються шахтним способом, бідні (35-40%) - відкритим.

Кременчуцький залізорудний басейн посідає друге місце за запасами залізної руди (4,5 млрд. т). Він простягається у меридіональному напрямку на 45 км. Відкрито п¢ять родовищ.

Білозерсько-Конкський басейн на 45 км простягаються уздовж лівого берега Дніпра в Запорізькій області, загальні запаси залізної руди становлять 2,5 млрд. т., про­мислові – 0,7 млрд. т. Високоякісні руди містять до 70% заліза.

Керченський залізорудний басейн містить 1,8 млрд. т залізних руд, із них промислових - 1 млрд. т. Руди містять 30-40% металу і залягають не­глибоко від поверхні. Руди містять цінні легуючі компоненти – ванадій та марганець, – що підвищує їх якість.

Приазовський залізорудний район (резервна база) об'єднує кілька родовищ, найбільші - Базавлуцьке та Гуляйпільське. Локальні родовища є в Харківській та Донецькій областях.

Марганець - другий за значенням чорний метал. Загальні запаси 3,5 млрд. т, промислові - 2,3 млрд. т. Україна забезпечує 32% світового видобутку.До Нікопольського марганцеворудного басейна входять Нікопольський, Інгулецько-Дніпровський та Великотокмацький райони. У Великотокмацькому районі зосереджено 1,4 млрд. т руди, яка залягає горизонтальними пластами на глибині 15-170 м, що сприяє її відкритому видобутку. Вміст чистого металу - 27-28%. Марганце­ві руди є й у Побужжі та Донецькому районах.

Руди хрому є в Побужжі (2,6 млн. т) і зосереджені в Капітанівському родовищі.

Руди кольорових металів. Рівень розвитку кольорової металургії в Україні зумовлений низь­ким забезпеченням рудами кольорових металів. Нікелеві руди із вмістом металу 3-5% зосереджені в 10 родовищах двох груп - Побузькій (6 родовищ, експлуатується Деренюське) та Дніпропетровській (Нове, Тернівське, Девладівське). Руди розробляються відкритим способом. Алюмінієва сировина залягає у вигляді бокситів (Високопільське родовище), алунітів (Берегівське, Беганьське, Лопошнянське) і нефелінів (Приазов'я), але експлуатується тільки Високопільське. Ртутні руди розробляються на Микитівському родовищі, тут є й запаси сурми. Титанові руди виявлено в Житомирській (Іршанське) і Дніпропетровській (Самотканське) областях. Поліметалічні руди - у Берегівському й Беганському родовищах на Закарпатті, у Вінницькій та Луганській областях. Молібден виявлено в Придніпров'ї, Побужжі, вольфрам – на Кіровоградщині, олово - у Приазов'ї, ванадій - у Житомирській області.

Відкриті родовища золота, які зосереджені в Кіровоградській, Дніпропетровській, Житомирській, Луган­ській, Донецькій та Закарпатській (Мужіївське родовище) областях.

Нерудні корисні копалини. Україна має великі поклади високоякісної гірничо-хімічної сировини - калійних та магнієвих солей, кухонної солі, самородної сірки, природних цеолітів та ін.

Калійні солі знаходяться у Передкарпатті, їх видобувають шахтним і відкритим способами із глибини 200-300 м. Переважають сульфати (вміст К₂О до 10%) - сировина для виробництва безхлорних добрив. Найбільші родовища – Стебниківське, Доброгостіївське, Бориславське, Калусько-Голинське, Тростянецьке (Івано-Франківська обл.).

Магнієві солі, зосереджені у двох регіонах: Передкарпатському та Північно-Кримському. У Передкарпатському (Калусько-Голинське та Стебниківське) запаси магнію приурочені до калійних солей, у Північно-Кримському - озера Криму: Сиваш, Сасик і Старе.

Україна має дуже великі поклади кам¢яної солі. Загальні промислові запаси перевищують 16 млрд. т. Основні родовища, зосереджені на Донбасі, Передкарпатті та Закарпатті, а також у Криму. У Криму крім кам¢яної солі є солона ропа озер, які пов¢язані з підземними розсолами. Найбільші запаси високоякісної кухонної солі зосереджені на Донбасі (Артемівськ, Слов¢янськ), де вона залягає у потужних до 40 м пластах на незначних глибинах. В обмежених обсягах кухонну сіль видобувають у Дрогобичі, Калуші, Долині, Болехіві (Передкарпаття), Солотвиному (Закарпаття) на Харківщині (Єфремівське) та у Присивашші (Генічеське, Східносиваське, Сасик-Сиваське).

Самородну сірку видобувають у Львівській області (Роздольське та Новояворівське родовища). Руда залягає на глибині до 50 м і розробляється відкритим способом. Вміст корисної речовини становить 30%.

Фосфорити, видобуваються в Ізюмському (Харківська область), Кролевецькому (Сумська), Незвиському (Придністров'я) родовищах.

Великі поклади цеолітових туфів розташовані у Закарпатті (Сокирницьке родовище). Вони використовуються у промисловості для очищення стічних вод, виробництва паперу, гуми, як наповнювач добрив тощо.

Розвинута чорна металургія України потребує значної кількості різноманітних нерудних матеріалів - флюсових, вогнетривких, формувальних.

Основні поклади флюсових вапняків розташовані у Донецькій області та Криму, найбільші родовища Оленівське, Каракубське, Новотроїцьке. Доломіти, зосереджені в межах металур­гійних баз (Криворізьке, Оленівське, Новотроїцьке, Ямське), вогнетриви - у Кіровоградській, Запорізькій і Дніпропетровській областях (Правдинське, Веселівське). Вогнетривкі глини є в таких родовищах - Часів-Ярське, Новоселівське, Новорайське (Донецька область), Полозьке (Запорізька), Озернянське (Черкаська), Павлоградське і П'ятихатське (Дніпропетровщина).

Великі запаси формувальних матеріалів, які використовуються у ливарному виробництв. Найбільші родовища, зосереджені у Донецькій,Дніпропетровській, Харківській та Запорізькій областях. Формувальні піски (Часів Яр, Горохівське, Бантишівське) і глини (Горбківське в Закарпатті, Пижівське в Хмельницькій області), бентоніти – Черкаське, Камиш-Бурунське (Крим).

Відкриті дуже великі родовища каоліну, який забезпечує потреби фарфоро-фаянсової, паперової, гумової та інших галузей промисловості. Найбільше його видобувають у Вінницькій (Глуховецьке), Дніпропетровській (Просянівське), Запорізь­кій (Біляєвське) і Донецькій (Богородицьке) областях.

Україна багата на графіт, який є в Петровському і Водянському (Запорізька об­ласть), Старокримському (Донецька) родовищах, розробляється Завалівське (Кіровоградська).

Значні запаси різноманітної будівельної сировини. Базальти видобуваються в Рівненській, Донецькій і Дніпропетровській областях, мармур -уКарпатах (Лугівське, Теребля), Криму (Мраморне, Севастополь). Вапняки утворюють ареали - Придністровський, Кримський, Донбаський, а крейда і мергель - Волино-Подільський, Сумський та Східний (Луганська, Харківська, Донецька області) ареали. Про­мислові запаси скляних пісків - 120 тис. т., найбільші родовища Авдіївське, Новоселівеьке, Глібівське.

У Волинській і Рівненській областях, Приазов¢ї та Кривому Розі є напівдорогоцінні камені: берил, топаз, бурштин, аметист, агат, яшма, гірський кришталь.

Україна має великі можливості для експорту залізної руди, марганцю, титану, сірки, калійних солей та іншої сировини.

Водні ресурси. Водні ресурси України становлять 209,8 км³, причому формуються в її межах лише 25%. Балансові запаси річкового стоку становлять (без Дунаю) 87,1 км³. Україна є однією з держав Європи з найменшим рівнем водозабезпечення. Запаси води становлять 1,2 тис м³ на одного жителя, що майже в 30 разів менші, ніж у Росії. Так, по країнах СНД на душу населення припадає 19,7 тис. м³ води на рік, у Франції - 3,5 тис. м³. Річки дають питну і техно­логічну воду, а також гідравлічну енергію. Води суходолу важливі і як шляхи сполучення, місця риболовства та компоненти рекреаційних систем.

Ресурси річкового стоку формуються в басейнах Дніпра, Дністра, Південного Бугу і Сіверського Донця. У західному регіоні України формується основна частка водних ресурсів. Недостатньо забезпечені водою південні та східні області, які страждають від надмірної концентрації промисловості і великих міст. Особливо – Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська, Одеська та Херсонська області, АР Крим де на душу населення припадає води в 15-20 разів менше, ніж в інших областях.

Майже 11 км³ води акумулюють 3 тис. озер, у тому числі 2,5 км³ прісної. Найбіль­ші озера розміщені на Поліссі, в басейні Дунаю, лимани - на узбережжях Чорного і Азовського морів, у Криму.

Штучні водойми створено на Дніпрі, Південному Бузі, Сіверському Донці. 80 водосховищ і 20 тис. ставків мають запас води 24 км³. Запаси підземних вод становлять майже 20 км³ і зосере­джені переважно на півночі й заході країни. Важливу роль відіграють мінеральні води, які зосереджені в 84 родо­вищах, з них 35 експлуатуються. У Карпатах, Закарпатті та Криму є термальні води.

Найбі­льшим водокористувачем води є промисловість, на другому місці - сільське (15 км³), на третьому - комунальне (4 км³) господарства.

Ресурси Чорного й Азовського морів. В Чорному морі відкрито багато родовищ ко­рисних копалин. Крім Голіцинського родовища газу, в шельфовій зоні є кілька перспективних нафтогазонос­них структур - Зміїнівська, Шмідтівська, Штормова. У мулистих опадах відкрито значні запаси газогідратів, а загальні запаси газу становлять 20-30 трлн м³.

Залізомарганцеві руди, які містять 52% заліза й 18% марганцю і залягають на глибинах до 140 м південніше Тарханкутського півостро­ва. Північніше дельти Дунаю, - розсипи ільменітових і цирконієвих руд. Великі поклади черепашникового вапняк і будівельних пісків (12 млрд. м³). У районах Єгорлицького півострова і Тендрівської коси є поклади залізних руд.

У лиманах є лікувальні грязі. Сприя­тливі кліматичні умови сприяють розвитку на узбережжі потужного санаторного комплексу.

У морі 180 видів риб, промислове значення мають білуга, осетер, севрюга, оселедці, хамса, тюлька, кефаль, скумбрія, ставри­да, камбала.

Азовське море невелике, мілководне (середня глибина 8 м), вода слабо солена (12‰), влітку прогрівається до 25-32° С. Добре прогрівання води спри­яє широкому використанню узбережжя для відпочинку й лікування людей. Море населяє 155 видів зоопланктону, 79 видів риб, з них кефаль, анчоуси, осетер, сев­рюга, бички, оселедці, судак, тюлька, камбала. З прісноводних риб найціннішими є тарань, судак, лящ, короп. Запаси природного газу Азовського моря оцінюються 1,3 трлн м³.

Лісові ресурси - це лісові багатства, до складу яких входять деревина й продукти побічного користування лісом.

Україна лісодефіцитна держава. Під лісами зайнято 8,6 млн. га, що становить - 14,2% її території. Залісеність Карпат - 40%, Полісся - 25,6%, Криму - 10%, Степу – 3%. Потреби у деревині за рахунок власних ресурсів Україна задовольняє на 20-25%, а решту - за рахунок доставки лісу з Росії.

У лісах ростуть хвойні, твердолистяні і м¢яколистяні породи. Переважають хвойні, які становлять 54% запасу деревини. Сосна (35%) - переважно у Поліссі. На ялину (смереку) припадає 16% загального запасу деревини (Карпати). Близько 40% загальних запасів деревини - це твердолистяні породи: дуб (22%), бук (13%), граб (2%). Дуб переважає на Поліссі і в Лісостепу, бук на заході і в Криму. М¢яколистяні породи - береза, осика, вільха та ін. - 7% запасів деревини і зосереджені на Поліссі та Лісостепу.

Ліси багаті на ягоди, гриби, плоди дикорослих рослин, лікарські рослини.

Кліматичні ресурси – це природні явища, що іс­тотно впливають на життя й діяльність людини. Клімат мало впливає на роботу промисловості, але набагато більше позначається на роботі транспорту. Велике значення, клімат має для сільськогосподар­ського виробництва, особливо для рослинництва. При визначенні спеціалізації сільського господарства враховуються температурний режим (вегетаційний період з температурами понад 5^˚, 10^˚, 15^˚), кількість і характер атмосферних опадів, зокрема, під час вегетації рослин, тривалість і висота снігового покриву, кількість сонячних і хмарних днів.

Клімат України виключно сприятливий для життя і трудової діяльності населення. Він змінюється від слабоконтинентального на заході до середньоконтинентального на сході та південному сході. На південному узбережжі Криму субтропічний клімат. Недостатня зволоженість в степовому Криму та південному степу, де періодично відбуваються посухи та суховії. Дефіцит вологи у грунті та повітрі впливає на урожайність сільськогосподарських культур. Дану обставину треба враховувати під час розробки прогнозів та планів розвитку й розміщення сільськогосподарського виробництва, обгрунтування проектів зрошувальної та осушувальної меліорації, визначення її масштабів.

У цілому агрокліматичні ресурси України придатні для вирощування усіх культур помірного поясу, на південному узбережжі Криму можна вирощувати субтропічні культури. Проте для одержання гарантованих врожаїв на півдні потрібне штучне зрошування.

Рекреаційні ресурси - це при­родні об'єкти і явища, що використовуються для туризму, лікування, відпочинку, впливають на організацію рекреаційної діяльності, формування рекреацій­них районів (центрів), їхню спеціалізацію та економічну ефективність.

До важливих природних рекреаційних ресурсів відносять кліматичні, біологічні, гідрологічні, ландшафтні ресурси, дже­рела мінеральних вод, лікувальні грязі тощо.

Найбільш сприятливі умови для відпочинку, відновлення працездатності та лікування людей в Україні - це регіон Чорноморського узбережжя Криму. Важливими рекреаційними зонами є гірські райони Криму та Карпат.

Найбільше значення мають рекреаційні ресурси Кри­му, Карпат, приморські території Одеської, Миколаївської, Херсонської і Донець­кої областей.

Південне узбережжя Криму, захищене з півночі горами, має виключно сприятливі кліматичні ресурси: тепла зима і жарке літо, ясна безхмарна погода, тепле море. В багатьох районах Криму зосереджені унікальні грязі для лікування: Євпаторія, Феодосія, Саки та ін.

Значні рекреаційні ресурси узбережжя Азовського моря: водноморські та грязеві ресурси (райони Бердянська й Маріуполя).

Гірські та передгірські райони Карпат із чистим повітрям, джерела різноманітних за лікувальним складом мінеральних вод (Свалява, Трускавець, Моршин, Немирів та ін.) утворюють унікальні умови для відпочинку та лікування людей.

У рекреаційних цілях використовуються Шацькі озера (Західне Полісся).

У багатьох регіонах є мінеральні води різного хімічного складу (Вінницька, Київська, Полтавська, Харківська області та ін.), які мають лікувальне значення. Так, у Хмельницькій, Вінницькій, Київській, Черкаській, Кіровоград­ській областях є радонові, а в Полтавській (Миргород) - хлориднонатрієві води. Відомий своїми лікувальними можливостями Слов'яногорськ (Донецька область).

Для кожної рекреаційної території важливою є її рек­реаційна місткість, обумовлена природно-ресурсним потенціалом регіону. Вона розраховується за кількістю відвідань на рік, добу. Стійкість природної системи відносно рекреаційного впливу визна­чається щільністю відпочиваючих на ділянках рекреаційних зон.

Дата добавления: 2014-12-07