Міське і сільське розселення

Міграції населення

Міграція впливає на розвиток населення і трудових ресурсів. Вона пов'язана з постійною або тривалою зміною місця проживан­ня, тимчасовими чи сезонними переміщеннями людей тощо.

Чисельність населення в Україні зменшується і внаслідок міграційного відтоку. Якщо у 1990 p. коефіцієнт чи­стої міграції становив +1,5‰, то в 2010 р. - - 0,3‰. Зростання міграційної рухомості населення більше спричинене економічними, ніж будь-якими іншими чинниками (політичними, національними тощо). За неофіційними дани­ми за кордоном проживають до 7 млн. українців (20-25% працездатного населення).

Україна втрачає трудовий потенціал. В розвинені країни мігрує економічно активне населення та населен­ня молодих вікових груп, що мають середню спеціальну та вищу освіту.

Значними є внутрішні міграції населення - між регіонами, областями і населеними пунктами. За тривалістю переміщення населення виділяютьбезповоротнуітимчасову міграції. Тимчасові міграції - це сезонні та маятникові переміщення.

Сезонні міграції населеннябувають внутрішньо- та міждержавними, економічними (на період сезонних робіт) та соціально-культурними (поїздки на навчання, лікування, відпочинок, туризм).

Маятникові трудові поїздки населення - регулярне переміщення населення з одного населеного пункту в інший на роботу або навчання без зміни місця проживання.

Основною причиною зростання кількості людей (до початку 90-х років), які працювали за межами свого населеного пункту, був посилений промисловий розвиток міст. Цьому сприяли недостатній вибір професій на селі, низький рівень механізації виробництва, використання ручної праці в сільському господарстві та ін. Скорочення діяльності, зменшення потужності, ліквідація та перепрофілювання багатьох підприємств і установ, де були зайняті «маятникові мігранти» зумовили скорочення кількості таких мігрантів.

Розміщення населення характеризує міське і сільське розселення. На розселення впливають соціально-економічні (розвиток та розміщення продуктивних сил тощо), природні й демографічні фактори, а також інтенсивність та напрями постійних і маятникових переміщень населення.

Основу єдиної системи розселення, становлять адміністративно-, виробничо- та культурно-побутові передумови й фактори. Виділяються регіональні (Центральна, Західна, Північно-Східна і Південна) й обласні системи розселення, які являють собою сукупність міських і сільських поселень, об'єдна­них навколо обласних центрів і керованих ними. Є й локальні системи розселення у межах областей: міжрайонні, кущові й елементарні. Вони формуються навколо якогось центру на основі виробничих, трудових, культурно-побутових, адміністративних та родинних зв'язків.

Міське розселення. Найважливішим фактором розміщення населення, в тому числі місько­го, в Україні є соціально-економічний фактор, тобто розміщення продуктивних сил, від якого залежать виникнення міст і приплив сільського населення до них. Так, міське населення з 1913 до 2010 p. зросло майже у 5 разів, а сільське - зменшилося в 1,7 рази. Станом на 1 січня 2011 р. кількість міського населення складала 31 млн. 186 тис. осіб, сільського – 14 млн. 412 тис. осіб. Співвідношення міського і сільського населення становило відповідно 68,8 і 31,2%. Нині в Україні є 459 міст і 894 містечка.

Місто - це населений пункт, який виконує промислові, транспортні, культурно-торгові та адміністративні функції, а його населення складається з робітників і службовців та їхніх сімей. Міста поділяють на економічні (промислові, транспортні) та неекономіч­ні (адміністративні, культурницькі, рекреаційні тощо). Міста, що виконують одну функцію, називають монофункціональними. Найчастіше вони є поліфункціональними.

Найгустіша мережа міст у Донецькій (51), Луганській (37), Київсь­кій (26), Одеській (19) та Харківській (17) областях. Найменше їх у Миколаївській та Херсонській (по 9), Рівненській, Закарпат­ській та Волинській (по 10) областях.

Містечка – це проміжна між містом і селом ланка поселень. Розміщуються вони навколо промислових підприємств, залізничних вузлів, курортів чи санаторіїв. У них мешкають дві та більше тисяч, переважно робітників і службовців та членів їхніх сімей.

Містечка бувають індустріальні, агропромислові, сільськогос­подарські, несільськогосподарські та мішаного типу. В 2010 p. їх було 894, або 66,5% всіх міських поселень України в них проживало 13,0% кількості міського насе­лення.

Міські поселення поділяються на групи: малі (до 50 тис. осіб), середні (50-100 тис.), великі (100-500 тис.), дуже великі (500-1000 тис.), міста-мільйонери (1 млн. осіб і більше).

Найчисельніша група - малі міста. Із загальної кількості міст (1345) вони становлять 1242, тобто 92,3%, проте в них проживає 31,8% міського населення України. Середніх міст 55 (11,3% міського населення), великих - 37 (26,2% міських жителів), дуже великих -4 (8,4% мешканців міст). У п'ятьох містах-мільйонерах проживає 21,6% міського населення. У великих, дуже великих і містах-мільйонерах проживає 57% міського населення України.

Міста-мільйонери - Київ (2,602 млн. осіб), Харків (1,470 млн.), Дніпропетровськ (1,064 млн.), Донецьк (1,016 млн.), Одеса (1,029 млн.). Дуже великі міста - Запоріжжя (814 тис. осіб), Львів (732 тис.), Кривий Ріг (667 тис.), Миколаїв (514 тис.).

Малі й середні міста, як правило, виконують адміністративні та торгово-розподільчі функції вони є центрами областей і адміністративних районів. У них зосереджуються переробні підприємства поблизу джерел сільськогосподарської сировини, родовищ корисних ко­палин. Ці міста використовують власну робочу силу й трудові ресурси навколишніх сел.

Великі міста на сході й півдні України обслуговують потужну промисловість Донбасу й Придніпров'я, морський транспорт, курортно-рекреаційну галузь. Це - Горлівка, Єнакієве, Костянтинівка, Алчевськ, Макіївка, Севастополь, Сімферополь, Керч та ін. У них як і у містах-мільйонерах чисельність населення зменшилася.

Існує пряма залежність між рівнем урбанізації та густо­тою населення. Високий рівень урбанізації в областях: Донецькій - 91% (густота населення - 189,0 осіб/км²), Луганській – 87% (125,0 осіб/км²),Дніпропетровсь­кій - 83% (120,8 осіб/км²), Харківській - 80% (95,5 осіб/км²), Львівській - 60,8% (125,2 осіб/км²) та ін. Підвищена густота населення в цих областях за рахунок міського населення.

В Україні 19 міських агломерацій (понад 15 млн. осіб) - зосереджень функціонально пов'язаних між собою міських поселень, в яких сконцентровано потужні виробничий, культурний, освітній і торговий потенціали. Великі міські агломерації породжують негативні явища: через надмірну концентрацію промисловості зменшуються рекреаційні зони і взагалі вільні території для озеленення та ін. Моноцентричні агломерації (міста Київ, Харків, Одеса, Львів) зумовлені значним виробничим та невиробничим потенціалом, транспортом. Біцентрічні й поліцентричні міські агломерації характерні для ра­йонів інтенсивного розвитку важкої індустрії - Донецького та Придніпровського регіонів: Донецько-Макіївська, Горлівсько-Єнакіївська Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, та iн. Центрами рекреації й оздоровлення населення є міста: Трускавець, Євпаторія, Моршин, Хмільник, Ялта, Алушта та ін.

Сільське розселення. Чисельність сільського населення в Україні зменшується. Якщо в 1913 p. його частка становила 81% всього населення України, то в 2010 p. - 31,6%, тобто зменшилася в 1,7 рази. Сільське населення ще пере­важає у Вінницькій (51%), Закарпатській (63%), Івано-Франківській (57%), Рівненській (52%), Тернопільській (56%), Чернівецькій (58%) областях, тобто в західному регіоні України, де промисловість розвивалася повільніше, ніж на сході. Найменша частка сільського населення в Донецькій (9,0%), Луганській (13,0%), Дніпропетровській (16,8%), Харківській (20%) областях та ін. Сільське населення живе в селах, їх загальна кількість зменшується (з 42229 тис. у 1961 p. до 14428 тис. у 2010 p., майже в 2,5 рази). Половина сіл (54,8%) зосереджена в Захід­ному регіоні.

За кількістю жителів села поділяють на малі (І тип - до 500 осіб) - 57,7%., середні (II тип - 500-1000 осіб) - 22,4%, і великі (III тип - понад 1000 осіб) - 19,9%. Більшість проживає в середніх і вели­ких селах.

Відмінності у розселенні сільського населення у різних регіонах зумовлені природними, суспільно-економічними умовами та історичним минулим. На Поліссі з мозаїчними сільськогосподарськими угіддями - невеликі за людністю села. У Лісостепу густота сільського населення висока і тому багато сільських поселень, розміщених поблизу одне від одного; у Степу густота сільського населення незначна, вони розміщені біля водотоків і тому мережа сільських поселень зріджена. У Закарпатті та Прикарпатті села великі, у Криму - роз­міщені уздовж водотоків та на гірських схилах.

За функціями сільські поселення поділяються на сільськогосподарські й несільськогосподарські (біля промислових підприємств, транспортних вузлів).

У системі сільського населення й розселення по­ширена депопуляція, особливо в Чернігівській, Сумській, Житомирській, Черкаській, Вінницькій, Кірово­градській, Дніпропетровській та інших областях. Смертність тут перевищує народжуваність (природний регрес населення). Сільське розселення на сучасному етапі деградує, село знелюдніється. Тут постійно проживають переважно люди старшого віку (29%)).

Рис. 8.2.1. Зміна чисельності сільського населення України

Найтиповішим є Східноукраїнський регіон сільського розселення (38% території країни)). Тут низька густота сільського населення (21 особа/км²), невелика людність - у середньому 423 особи на одне поселення. Цей регіон займає значну територію Лівобережної України, простягається до АР Крим, заходить на Правобережну частину в районі Київсько-Житомирського Полісся, а на півдні - до Одеської й Кіровоградської областей.

Другим за площею є Подільський регіон сільського розселення, розміщений на Подільській височині (Хмельницька, Вінницька області). Середня густота сільського населення - 34 особи/км² і людність сільських поселень понад 620 осіб. У лісостеповій частині села, розміщені вздовж річок та шосейних шляхів.

Українське село потребує додаткових вкладень для прискорення будівництва і впровадження в дію об'єктів сфери послуг, соціально-економічної інфраструктури, вжиття заходів щодо зменшення відпливу населення, закріплення молоді на селі, оптимізації маятникової міграції до міста, а саме: приватизації землі, її роздержавлення та паювання; поліпшення умов сільськогосподарської праці, зменшення ручної праці; розширення будівельної індустрії, збільшення послуг для будівництва й ремонту житлових будівель; збільшення обсягів будівництва водопровідних та газових мереж тощо.

Таблиця 8.2.3.

Дата добавления: 2014-12-07