Економічна думка епохи феодалізму

Особливості феодального розвитку окремих країн Західної Європи – Франції, Англії, Німеччини.

Францію часто називають класичною країною феодалізму. Очолював державу король, королівськими васалами були найбільші феодали – герцоги, графи; їх васалами, у свою чергу, вважалися середні та дрібні феодали – лицарі. Васали підпорядковувалися лише своєму сюзерену, за його наказом вони за свій рахунок збирали ополчення, яке й охороняло володіння сюзерена від зовнішніх ворогів, а також було апаратом позаекономічного примусу селянства.

Головна особливість економіки феодальної Англії полягала в більшій, ніж у Франції централізації управління. Власники англійських маєтків (манорів), які обслуговувалися працею залежних селян були васалами не великих феодалів, а безпосередньо короля.

У господарствах феодалів процвітало вівчарство та вироблялась велика кількість вовни-сирцю.

Торгівля вовною, яку вели не лише феодали, а й селяни, підривала кріпосне господарство: до кінця XIII ст. панщина та натуральні повинності все більше замінюються грошовим оброком, а праця кріпаків – найманою працею.

.

Особливості феодальної економіки Німеччини формувалися насамперед під впливом того, що становлення феодальної системи тут відбувалося пізніше, ніж в Англії або Франції. Крім того, Німеччина, до складу якої входили французькі, слов’янські, італійські регіони, не була національним комплексом, а окремі частини країни економічно були відірвані одна від одної

.

Феодалізм охоплював період від падіння Західної Римської імперії (кінець V ст.) до буржуазних революцій XVI-XVII ст.

У країнах Сходу основною передумовою процесу феодалізації стали заходи державної влади щодо розподілу земель і надання їх у приватне володіння та користування.

Однак держава продовжувала повністю розпоряджатися великим фондом родючих земель, збираючи з них поземельні податки.

Це й визначило розвиток у країнах Сходу різних форм “державного феодалізму”.

Економічні трактати середньовічного Китаю стали продовженням традиції, яка склалася в економічних ідеях давнини.

Яскравим прикладом цього є праця Лі Гоу “План збагачення держави, план посилення армії, план заспокоєння народу” (XI ст.) – класичний взірець конфуціанського світосприймання.

Економічні погляди арабських учених у період виникнення ранньофеодальної держави певним чином відбив Коран, перші записи якого належать до кінця VII – початку VIII ст.

У проповідях Мухаммеда пропагується божественна природа соціальної та майнової нерівності в суспільстві.

Багато уваги економічним проблемам приділяв видатний мислитель середньовіччя Ібн Халдун (1332-1406), діяльність якого пов’язана з арабськими країнами Північної Африки.

Йому належить прогресивна для того часу теорія суспільного прогресу, в основі якої лежать економічні чинники (“соціальна фізика”).

.

Ібн Халдун дослідив такі категорії товарно-грошових відносин, як ціна й вартість, суттєво їх не розрізняючи.

“У всьому, що купується й перетворюється на гроші, – наголошував Ібн Халдун, - обов’язково міститься людська праця... Від кількості праці людини, її місця серед інших видів діяльності та потреб людей... залежить вартість цієї праці.”

Економічні ідеї канонічного права були систематизовано викладені й розвинені у вченні італійського ченця Фоми Аквінського (1225-1274).

Він обґрунтував існування рабства та кріпосництва, але верховним володарем усіх речей проголосив Бога.

У його праці “Сума теології” центральною стала проблема “справедливої ціни”, яка досягається шляхом урівноваження корисності обмінюваних речей.

Гроші вчений аналізував як засіб торгівлі та обігу, який має певну внутрішню цінність.

.

Видатним представником середньовічної економічної думки був французький учений Нікола Орем (Оресм) (1323-1382).

У своєму творі “Трактат про походження, природу, юридичне обґрунтування і зміну грошей” він висловив думку про те, що гроші – це інструмент, створений людьми для полегшення обміну товарів.

Таким чином, Ніколі Орему належить одна з перших спроб обґрунтувати металістичну теорію грошей.

Другим напрямком економічної думки періоду середньовіччя були економічні погляди, які знайшли відображення в єресях і вимогах учасників селянських повстань.

Єретики стверджували, що багатство церкви придбане всупереч християнським канонам, і активно захищали ідею рівності всіх людей.

Характерним прикладом селянсько-плебейської єресі були, наприклад, програми селянського повстання під керівництвом Уота Тайлера в Англії (1381).

Май-Ендська програма передбачала ліквідацію кріпосництва та всіх пов’язаних з ним повинностей, а Смітфілдська вимагала ще більшого – поділу між селянами церковних земель і общинних угідь, захоплених феодалами.

Дата добавления: 2014-12-07