Класична школа політичної економії

Розвиток провідних європейських країн з другої половини XVII ст. до середини ХІХ ст.

Наприкінці XVIII ст. чітко визначаються два шляхи розвитку капіталізму в сільському господарстві, які були досить поширеними в різних країнах світу в XIX ст. – “американський” та “пруський”.

Переломним моментом у розвитку продуктивних сил світу стає промисловий переворот – перехід від ручної праці до машинної, від мануфактури до фабрики.

Батьківщиною промислового перевороту стала Англія, де в середині XVIII ст. склався комплекс економічних та політичних передумов його успішного здійснення.

Промисловий переворот в Англії відбувався приблизно з останньої третини XVIII ст. до першої чверті XIX ст

Значно зростає роль колоній як ринків сировини та збуту для англійської промисловості. Англія перетворюється в економічного лідера – провідну торговельну країну.

У Франції запровадження машин розпочинається лише після Великої французької революції (1789-1793 рр.), але промисловий переворот стримується в роки імперії та наполеонівських війн.

Німеччина являла собою країну політично роздроблену та економічно відсталу. Після Віденського конгресу (1815 р.) було утворено Німецький союз, до якого увійшло 38 держав. Проте цей союз не ліквідував феодальної роздробленості. Помітне послаблення на початку XIX ст. кріпосництва полегшило зростання капіталістичних відносин.

В першій половині ХІХ ст. Німеччина залишається аграрною країною, а в її промисловості переважає дрібне виробництво.

Початок промислового перевороту в Німеччині можна віднести на початок 50-х років, після революції 1848 р. У 50-60-х роках Німеччина досягла в розвитку торгівлі та промисловості, залізниць, телеграфу та океанського транспорту небачених успіхів, які дали країні за 20 років набагато більше, ніж за ціле сторіччя.

Промисловий переворот у Німеччині мав стрімкий характер (20 років) та відбувався він на власній машинобудівній базі. Німеччина не мала потреби повторювати всі етапи технічного розвитку, які пройшла Англія.

Класична політекономія зародилася в Англії в кінці XVII ст. та у Франції на початку XVIII ст., прийшовши на зміну меркантилізму.

Цей перехід і здійснила класична політична економія. (Термін “політекономія” увів у 1615 р. французький економіст Антуан Монкретьєн).

Уперше термін “класична політична економія” ужив К.Маркс стосовно школи, яка почала дослідження внутрішніх закономірностей буржуазного суспільства.

Класична школа, на відміну від меркантилістів – прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи, економічного лібералізму.

Класики були противниками протекціонізму. Отже класична школа економічної науки базується на таких основних теоретичних засадах:

1) на ідеї природного порядку, згідно з якою все у світі (в т.ч. людське суспільство й окрема особа) підпорядковуються законам Природи.

Людина діє природно, коли використовує всі доступні їй засоби –здібності, розум, майно – з метою забезпечення власного суспільного існування.

Звідси випливає право вільного розпорядження особистою працею і майном, свобода обміну та конкуренції, неприпустимість існування монополій, недоторканість приватної власності;

2) на концепції “економічної людини”, якою рухає єдине прагнення – особиста вигода, егоїзм, тоді як від інших мотивів поведінки (таких як культура, звичаї, релігія) класики абстрагуються;

3) на ідеології економічного лібералізму (від французької “дозволяйте робити все”), відповідно до якої держава не повинна втручатися у виробничу, торговельну й фінансову діяльність індивідів, а також відсутні будь-які заборони та обмеження на торгівлю, переливання капіталу, цінова регламентація виробництва, закони про мінімальну заробітну плату тощо;

4) на радикальній зміні методології дослідження економічної науки – від поверхневості та описовості меркантилізму до методів наукової абстракції, аналізу та синтезу, індукції та дедукції;

5) на розробці нового категоріального апарату, дослідженні таких економічних категорій, як вартість, ціна, прибуток, рента, капітал тощо;

6) на розгляді внутрішніх сутнісних взаємозв’язків економічних явищ і формуванні абстрактних економічних законів у поєднанні з практичною спрямованістю економічного вчення, його реалізацією у сфері економічної політики держави (передусім Англії);

7) на аналізі сфери безпосереднього виробництва як вирішальної фази суспільного відтворення, що не перешкоджало окремим представникам класичної школи досліджувати також сферу розподілу (Д.Рікардо), споживання (П.Буагільбер, С.Сісмонді), проблему реалізації (Т.Р.Мальтус).

У класиків виробництво – єдине джерело прибутку та нагромадження капіталу, основний фактор багатства, а праця – найважливіший фактор виробництва.

Еволюція ідей класичної школи умовно поділяється на кілька етапів:

- зародження ідей, пов’язане з іменами Уільяма Петті (Англія) та П’єра де Буагільбера (Франція), а також представниками фізіократичної школи Франції;

- розквіт класичної школи – економічна система Адама Сміта, яку він виклав у праці “Дослідження про природу та причини багатства народів” (1776);

- розвиток ідейної спадщини А.Сміта вченими Томасом Робертом Мальтусом і Давидом Рікардо (Англія), Жаном Батістом Сеєм і Сімоном де Сісмонді (Франція) та ін.;

- завершальний етап, представником якого є Джон Стюарт Міль (“Основи політичної економії”, 1848)..

Засновником класичної буржуазної політичної економії в Англії був Уільям Петті (1623-1687), погляди якого формувалися в умовах швидкого розвитку в країні капіталістичних відносин, розширення торгівлі та грошового обігу.

Саме останнім пояснюється прихильність вченого до ідей меркантилізму.

Відома формула У.Петті “Праця – батько і активний принцип багатства, а земля – його мати” висловлює суть його вчення про джерело вартості.

У праці “Різне про гроші” (1682 р.) відсоток прирівнювався до орендної плати, а його законодавче регулювання не припускалося.

У.Петті заклав підвалини класичної школи політ-економічної науки.

Генезис класичної школи політекономії у Франції відбувався в інших умовах, ніж в Англії.

Особливості становлення французького капіталізму суттєво вплинули на формування економічних поглядів П’єра Буагільбера (1646-1714) і спричинили його ворожість до ідей меркантилізму.

Різний рівень розвитку капіталізму в Англії і Франції спричинив певні відмінності в розвитку класичної політичної економії в цих країнах.

Економічне вчення фізіократичної школи у Франції.

Школа фізіократизму (від грецького phisis – природа і kratos – влада) виникла й розвивалась у період мануфактурного капіталізму у Франції.

Засновником фізіократизму став Франсуа Кене (1694-1774), який заклав підвалини фізіократичної школи та сформулював її теоретичну й політичну програму. Продовжив його дослідження видатний державний діяч Франції другої половини XVIII ст. Анн Тюрго (1727-1781).

Розквіт школи фізіократів припав на 60-70-ті р.р. XVIII ст.

В основу теоретичних пошуків фізіократів було покладено концепцію “природного порядку” Ф.Кене.

Найбільше наукове значення має вчення Ф.Кене про капітал.

Дослідження витрат виробництва дало змогу розмежувати складові капіталу на первісні та щорічні аванси, що фактично відповідає поділу капіталу на основний і оборотний.

Розквіт класичної школи: А.Сміт та його економічна система.

Економічне вчення Адама Сміта (1723-1790), представника англійської класичної школи політекономії, стало узагальненням мануфактурного періоду розвитку капіталізму.

Працею всього життя А.Сміта стала книга “Дослідження про природу та причини багатства народів” (1776).

Вихідним пунктом своєї теоретичної системи А.Сміт визначав “абстрактну” людину, якій від природи притаманний егоїзм.

Свій внесок у теорію вартості А.Сміт почав з розмежування двох аспектів товару: споживної та мінової вартості.

Споживну вартість він розумів як природну властивість товару, а мінову – як створену будь-якою працею у сфері матеріального виробництва.

А.Сміт започаткував класовий поділ суспільства за критерієм відношення до засобів виробництва.

Кожний клас отримує свій головний доход: робітники – заробітну плату, капіталісти – прибуток, власники землі – ренту..

Згідно з трудовою теорією вартості капітал визначався як вартість, що приносить прибуток на основі експлуатації найманої праці.

Бачення капіталу як нагромадження запасу для розвитку виробництва зумовило його поділ на основний і оборотний. (А.Сміт першим запровадив ці терміни).

Він пояснив механізм зростання приватного та національного (суспільного) багатства на основі поділу праці, теорій вартості, класового поділу суспільства, теорії доходів, капіталу і відтворення.

Значення економічної теорії А.Сміта важко переоцінити: уперше була побудована цілісна система економічної науки; набрали нового змісту старі й були введені нові економічні категорії та закони; були чітко сформульовані принципи економічного лібералізму, невтручання держави в економічне життя, свободи конкуренції.

А.Сміт став засновником систематизованої науки, генератором нових ідей, які були сприйняті й розвинуті наступними поколіннями економістів: від Д.Рікардо до А.Маршалла та ін.

Дата добавления: 2014-12-07