Філософська концепція людини

ЦІННОСТІ ТА ЇХНЯ РОЛЬ У ЖИТТІ ЛЮДИНИ.

Тема 6. ПРОБЛЕМА ЛЮДИНИ У ФІЛОСОФІЇ.

Контрольні запитання і завдання.

Практика – критерій істини.

Важливою різновидністю людської діяльності виступає практика.

Вона представляє собою чуттєву матеріальну діяльність, що спрямована на перетворення оточуючого світу, природи і суспільства, лежить в основі всіх різновидностей суспільної та духовної діяльності, в т.ч. і процесу пізнання. Отже практика включає в себе не тільки процес праці, але і всю суспільну діяльність людей.

Важливим революційним внеском діалектичного матеріалізму в теорію пізнання являється осмислення основоположної ролі практики в пізнавальній діяльності, відкриття того, що саме практика робить можливою цю діяльність і дозволяє відокремити істинне знання від неправдивого.

Практика виступає не тільки як джерело здобуття знань, не тільки як основа їх розвитку, але і як засіб перевірки істинності наших знань, тобто як критерій істини.

В.Ульянов писав: „Від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики – такий діалектичний шлях пізнання істини...”

Таким чином, живе споглядання, абстрактне мислення і практична перевірка одержаних знань утворюють основні сходинки процесу пізнання.

1. Який філософський напрям в теорії пізнання визнає розум основою пізнання і поведінки людей?

2. Який філософський напрям в теорії пізнання визнає чуттєвий досвід джерелом знань?

3. В чому полягає логічний зміст твердження, що наші знання є відображенням об’єктивної дійсності?

4. Що дає нам вихідну, початкову інформацію про відображені об’єкти?

5. Що таке абстракція? В чому полягає її головне призна­чення?

6. Що таке істина?

7. Дайте пояснення об’єктивної, відносної та абсолют­ної істини.

8. Що виступає критерієм істини?

1. Філософська концепція людини.

2. Діяльність як основа буття людини. Взаємозв’язок природи та суспільства.

3. Вихідні цінності людського буття.

Філософська концепція людини – це поняття суспільної істоти.

Ф.Енгельс писав: „Сутність людини не є абстракт, властивий окремому індивіду. В своїй дійсності вона є сукупністю всіх суспільних відносин”.

Людина так чи інакше вивчається всіма суспільними науками, але зрозуміти людину в цілому і на відміну від мистецтва в раціональному плані може тільки філософія.

Риси і характеристики людини формуються внаслідок включення людини в систему суспільних відносин, в процес трудової діяльності по мірі її участі в освоєнні та відтворенні суспільної культури.

Саме в цьому процесі людина історично відтворила себе як таку, якою вона є, і постійно відтворює себе, виховується як людина.

Історичний критерій, що дозволяє відрізняти людину, – це виробництво знарядь праці з допомогою знарядь праці.

За словами К.Маркса, „вся історія – це безперервна зміна людської природи”.

Незмінної природи людини не існує. Але її зміна здійснюється не сама по собі, а в діяльності самої ж людини.

Ф.Енгельс писав: „... Людина... ось хто робить все. Історія – це не що інше, як діяльність людини.”

Соціальна людина – творець історії, творець свого предметного світу культури і в цьому розумінні – самої себе.

Багатство культури окремої людини завжди дорівнює багатству її зв’язків з іншими людьми та існує в цих зв’язках.

Саме тому людина цілком соціальна.

Як володар творчих здібностей, що склалися історично, як той, хто несе індивідуальну відповідальність за всі наслідки своїх вчинків, оцінок і за прийняття певних норм громадського життя, людина є особистість.

Особистість – це людина зі своїми соціально обумовленими та індивідуально вираженими якостями: інтелектуальними, емоційними, волевими.

З розумінням сутності людини як сукупності суспільних відносин витікає, що якості та властивості, які належать особистості, не можуть бути притаманними їй від народження, а визначаються історично даним устроєм суспільства, соціальним середовищем.

Дата добавления: 2014-12-07