Попередній аналіз ВВП привів нас до висновку, що рівноважним (стабільним) може бути тільки такий його рівень, який дорівнює сукупним витратам. Але насправді фактичним ВВП рідко буває стабільним, а піддається циклічним коливанням. Одним з найбільших факторів, який викликає нестабільність ВВП, є інвестиції як складова частка сукупних витрат.
Вплив змін, які відбуваються з інвестиціями на ВВП можна показати за допомогою графіків „витрат-випуск”, „вилучень-ін’єкції”.
На графіку бачимо, що зміни в інвестиціях викликає зміщення лінії сукупних витрат і лінії інвестицій вгору чи вниз.
Кінцевим результатом цих змін є зростання (зменшення) рівноважного ВВП на величину яка дорівнює відрізку (VV2) чи (VV1).
К
К
І1
С,І
С,І
(С+І)1
(С+І)
І
+∆ І
∆ І+
(
І2
–∆ І
∆ І –
(С+І)2
∆ V
∆ V
∆ V
∆ V
V
V
V
V2
V1
V
V1
V2
Як бачимо на графіку приріст чи зменшення доходу виявляється більш значним, ніж зміни інвестицій. Дане явище називають "ефектом мультиплікатора". Вперше воно було відмічено в 1931 р. американським економістом Р. Каном. В науковий обіг це поняття ввів Дж. Кейнс.
Мультиплікатор - це числовий коефіцієнт, який показує, у скільки разів зростає (скорочується) ВВП за певного зростання (скорочення) інвестицій:
В чому причина цього явища? Річ в тому, що Дж. Кейнс пов'язував мультиплікативний ефект не з віддачею від інвестицій у вигляді випуску додаткової продукції чи послуг. Він вважав, що збільшення інвестицій призведе до збільшення доходів фірм, які виробляють інвестиційні товари (обладнання, будматеріали). Збільшення доходу, в свою чергу, збільшувало їх особисте споживання, виробництво, зайнятість, і попит на продукцію сировинних і суміжних галузей. Ріст зайнятості і доходів робітників, збільшило споживчі товари і т.д. Таким чином ланцюгова реакція захоплює все більше віддалені один від одного галузі. Виникає свого роду „ефект кіл по воді”. Причому, чим ширше стає цей процес, тим ефект стає менш інтенсивним. Затухання пояснюється тим, що не весь отриманий на кожному етапі дохід витрачає на нове споживання. На кожному етапі частка отриманого доходу зберігається. Таким чином, сила ефекту мультиплікатора залежить від граничної схильності до споживання.
mI = =
Висновок: Чим більша схильність до споживання (менше схильність до збереження), тим більший мультиплікатор, а значить тим більше буде приріст ВВП за рахунок приросту інвестицій.
Мультиплікативний ефект можуть визначати любі автономні витрати, не тільки інвестиції (нове споживання, державні закупки, експорт). Тоді говорять про мультиплікатор витрат. Він розраховується як відношення приросту ВВП до зміни автономних витрат, які призвели до його приросту.
Макроекономічна рівновага в умовах повної та неповної зайнятості та інфляції.
Рівновага в економіці може забезпечуватися в умовах повної або неповної зайнятості, на інфляційній основі або на основі стабільних цін. Це залежить від співвідношення між сукупними витратами і потенційним ВНП. Ідеальним є такий варіант, коли сукупні витрати дорівнюють потенційному ВНП. Проте, як правило, сукупних витрат або не вистачає для закупівлі потенційного ВНП, або вони є надмірними щодо потенційного ВНП.
Перший варіант спостерігається в умовах неповної зайнятості, якщо СВ1 < ВНПnОТ., то в економіці виникає рецесійний розрив.
На графіку ВНП потенційному (Vn) відповідають видатки на рівні СВ2. Але фактично економіка витрачає СВ1, що менше СВ2. Тому фактичний ВНП (Vф) менше потенційного ВНП (Vп): Vф < Vn. Це явище має назву рецесійного розриву.
Рецесійний розрив – це величина, на яку сукупні витрати мають початково зрости (+∆Р.Р), щоб фактичний ВНП збільшився до потенційного рівня. В умовах прецесійного розриву економіка потенційно втрачає певну величину ВНП.
Протилежний варіант має місце в умовах повної зайнятості, коли сукупні витрати є надмірними порівняно з потенційним ВНП (СВ > ВНПn). У цьому разі в економіці виникає інфляційний розрив.
Згідно з графіком для закупівлі потенційного ВНП економіка має здійснювати витрати на рівні СВ2. Але насправді її витрати становлять СВ1, що більше СВ2. Внаслідок цього фактичний ВНП (Vф) номінально перевищує потенційний ВНП (Vn). Це явище отримало назву „інфляційний розрив”. Він виникає у зв`язку з тим, що зростання сукупних витрат, не супроводжується таким же зростанням виробництва.
Інфляційний розрив – це величина, на яку сукупні витрати мають початково зменшитися (– ∆І.Р), щоб усунути інфляційний надлишок ВНП, на умовах збереження повної зайнятості.
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав!Последнее добавление
= 
