Філософія Стародавнього світу

Тема№2

II.

I.

Філософія, її гуманістичний смисл і призначення.

Тема №1

Бердичів, 2011р.

Основи філософських знань

Конспект лекції

з дисципліни

Автор-викладач: С. П. Дремлюга

Упорядник тексту: С.А.Сатунов

Т.Ю.Поліщук

Розглянуто та схвалено

цикловою комісією “ Соціально-

Гуманітарних дисциплін ”

Протокол № від “ ” _________2011р.

Голова комісії В.І.Синявський

Зміст

Тема 1 Філософія, її гуманістичний смисил і призначення……………………………………………4

Тема 2 Філософія Стародавнього світу……………………………………………….…………………8

Тема 3 Філософія європейського Середньовіччя та епохи Відродження……………………………17

Тема 4 Філософія Нового часу……………………………..………………………………………….21

Тема 5 Некласична та сучасна Західна філософія………….………………………………………….…………………………………………...29

Тема 6 Нарис історії української філософії………………………………………………………….…34

Тема 7 Проблема буття у філософії. Людське усвідомлення обєктивної і суспільної реальності…40

Тема 8 Духовний вимір людського буття………………………………………………………………42

Тема 9 Основи філософськог вчення про розвиток…………………………………………………46

Тема 10 Основний зміст пізнавальної діяльності................………………………………48

Тема 11 Філософський аналіз суспільства………………..……………………50

Тема 12 Філософська концепція людини…………………….…………………53

Тема 13 Філософія про природу та особливості релігійного світосприйняття…………55

Тема 14 Цінності в житті людини та суспільства изначення…………………………………57

Тема 15 Філософія науки та техніки……………………………………………………61

Тема 16 Проблематика та функції філософії права…………………………………….64

Тема 17 Історія правових цивілізацій…………………………………………………….68.

Рекомендована література……………………………………………………………………………….

План

I.Світогляд, як необхідна складова людської свідомості людського пізнання.

II.Філософія, її предмет та функції.

Філософія – це епоха, осягнена розумом.

Ф.В.Г. Гегель.

Людина – єдина істота на Землі, здатна до пізнання буття та власної самосвідомості. Результатом цієї здатності є знання про світ і про себе, яке виступає в емпіричній або теоретичній формі.

Світ – це єдність природної та суспільної дійсності, зумовленою практичною діяльністю. Категорія “світ” визначає не тільки природні, об’єктивно-матеріальні властивості, а передусім особливості людського практично-діяльного відношення до себе, і до умов свого існування.

Світ – це визначене буття, універсальна предметність, в якій людина самовизначається як суб’єкт (індивідуум) діяльності, котрий відтворює власний світ – світ людського буття.

Категорія “буття” покликана допомагати та розкривати взаємозв’язок людини і світу, визначеної їхньої сутності та конкретних форм прояву в дійсності.

В мовній практиці дієслово “бути”(не бути), а зв’язка “є” належать до найбільш уживаних слів у багатьох мовах (“есть”- у російській, “ist”- у німецькій,“is”- у англійській, “est”-у французькій). Тобто, це слово об’єднує усе те, що існує у світі і піддається розумовій оцінці.

Найбільш поширеною типологією світу є його поділ на мікрокосм – це людина і макрокосм – це Всесвіт, і світ створений людиною (Див мал.2).

У цьому плані, тобто думки про єдність мікрокосма і макрокосма, є цікавими підходи українського філософа Григорія Савича Сковороди: ”Коли хочемо виміряти небо, землю і моря маємо насамперед виміряти себе самих – власною нашою мірою”. Тобто, говорить Сковорода – пізнай себе і ти пізнаєш світ.

Слід зазначити, що ідея пізнання світу через пізнання себе має давнє, до Сковороди походження:

· Веди – релігійні трактати Давньої Індії (1,5 тис. р. до н.е.); пізніше Школа Санкхяінья, та власне і буддизм (XII-IVст. до н.е.)

· У давній Греції це софісти Протагор: “Людина є мірою усіх речей”, за ним Сократ.

Категорія “світ” лежить в основі розуміння такого досить вживаного у філософії та повсякденному житті поняття як “Світогляд”.

Світогляд – це необхідна складова людської свідомості, пізнання. Світогляд з’єднує в собі різнорідні “блоки” знань, переконань, думок, почуттів, настроїв, намагань, надій тощо. Різні сполуки елементів світогляду, їх пропорції дають різні результати. Це означає, що, наприклад, кожна людина має власний індивідуальний світогляд і разом з тим є частиною групового, суспільного світогляду. До речі, одним із завдань філософії є гармонічне поєднання суспільних світоглядних принципів та індивідуальних.

Отже, світогляд – це сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають загальне бачення, розуміння світу, місця в ньому людини і разом з тим життєву позицію, програму поведінки, дій людини.

Поняття “світогляд” дає можливість краще зрозуміти що таке філософія, яке її покликання, тобто предмет і функції. Разом з тим, світогляд охоплює ширше коло явищ, ніж поняття філософії. Їх співвідношення схематично можна представити так:

Філософія від грецького –люблю-мудрість- буквально означає “любов до мудрості”. Прийнято вважати, що слово “філософія” вперше застосував грецький математик і мислитель Піфагор ( 580-500 р. до н.е.), а термін “філософія” у Європейській культурі закріпив теж грецький, більш пізній філософ Платон.

Джерелами філософії, її предтечами були міфологія, релігія, мистецтво і наука.

Міфологія – форма суспільної свідомості, спосіб розуміння світу, характерний для ранніх стадій суспільного розвитку. Міф – це найдавніша форма духовної культури людства. Вона об’єднала в собі зародки знань, релігійної віри, політичних поглядів, різних видів мистецтва, філософії.

Релігія – така форма світогляду, в якому освоєння світу здійснюється через його подвоєння на земний, природній, тобто такий, що сприймається органами чуття і поту сторонній, небесний, надприродній і надчуттєвий. Релігія – це певне явище духовної культури, форма ідеології, що має соціальну природу і функції.

Наука – це система знань на основі яких розробляти нові знання, удосконалюються чи спростовуються попередні.

На відміну від міфологічного і релігійного світогляду філософська думка представляє собою принципово новий тип світорозуміння, міцним підґрунтям якого стали позиції розуму, інтелекту.

Предметом філософських роздумів є природний і суспільний світ і людина в їх складних співвідношеннях. Ще І.Кант, представник німецької класичної філософії (XVIIIст.)сформував три основні питання, що визначають предмет філософії:

1.Що я можу знати?

2.Що я повинен робити?

3.На що я можу надіятись?

4. Хто є людина?

5.Що таке суспільство?

Ці питання покликані відображати три типи відносин “Світ - людина”: пізнавальні, практичні і ціннісні. У відповідності до поставлених цих питань вчені виділяють такі основні функції філософії:

1.Світ-людина;

2.Пізнавальна;

3.Логічна;

4Критично-аналітична;

5.Соціально-адаптивна;

6.Практична, яка реалізується як безпосередня взаємодія людини і природи через наукові спостереження, виміри, експерименти. Власне ця функція філософії сприяла виділенню з неї і розвитку таких наук як математика, фізика, естетика, етика, релігія, власне філософія. Існує думка серед вчених, що саме філософію можна вважати праматінкою усіх наук.

7.Методологічна (з грецької буквально метод – шлях дослідження, пізнання, логос – вчення про

метод) – це:

1. Вчення про методи пізнання та перетворення дійсності;

2. Сукупність прийомів дослідження, які застосовують в певній галузі знань.

Методологія розробляє пізнання людиною світу, розуміння взаємовідносин “людина-світ”. Основою цього апарату є поняття категорії, принципи і закони:

· “Поняття” дають можливість зрозуміти суть речі. Так Сократ не раз зауважував своїм учням: “Перш ніж говорити про будь-який предмет, слід мати поняття про нього”

· “категорії”- це універсальні форми мислення, форми узагальнення реального світу, в котрих знаходять своє відображення загальні властивості, риси і відношення предметів об’єктивної дійсності.

· Закон – це передусім, об’єктивність, те що не залежить від волі і бажання людини, від її свідомості; це внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між явищами і процесами, між протилежними сторонами окремих явищ і процесів, їх елементами та властивостями(наприклад закони діалектики).

· Принципи – це неявні узагальнення знань про розвиток явищ і процесів, їх елементів та властивостей (наприклад принцип всебічного зв’язку руху і розвитку).

Отже, поняття, категорії, закони і принципи виступають своєрідним інструментом до пізнання людиною світу

8.Аксеологічна. Аксіологія – вчення про цінності, філософська теорія загальнозначущих принципів, які визначають вибір людьми напряму їхньої діяльності, характер їхніх вчинків.

Предмет філософії має таку структуру.

Розділ I. охоплює основні етапи історичного розвитку філософії.

Розділ II. (онтологія) розробляє проблему людського буття і свідомості.

Розділ III. (гносеологія) присчений сутності і структурі пізнавального процесу.

Розділ IV. (соціальна філософія) піднімає проблеми існування суспільства і природи рушійних сил розвитку суспільства, аналіз суб’єктів суспільного розвитку, проблеми розвитку особливості та її місця в суспільстві, характер взаємовідносин “людина - суспільство”, цінності в житті людини і суспільства; філософський аналіз науки; майбутнє прогнозування.

Розділ V – філософія релігії.

Завдання для самоконтролю

1. Що таке філософія? Як виникла філософія?
2. Що таке світогляд?
3. Що таке «Буття» у філософії, яке місце в ньому людина?
4. Назвіть предмет та основні функції філософії.
5. Розкрийте зміст кожної з функцій філософії.
6. Яка структура предмета «філософія»?
7. Що таке «джерела філософії», яке їх місце у становленні філософської науки та розвитку людства?
8. Зробіть критичний аналіз вислову: «Шлях угору й шлях униз – один і той самий».

(Геракліт з Ефесу)

План

I. Історія філософії, як сходинки до вершин людського самопізнання.

II. Філософія Стародавнього Сходу: Єгипет, Індія, Китай.

III. Антична філософія

”Все точне знання – належить до науки;

всі догмати про те що виходить за межі

точного знання, належить до теології.

А між теологією й наукою є нічия Земля,

на яку провадяться наскоки з обох боків;

оця нічия Земля і є філософія”

Бертран Рассель

Дата добавления: 2014-12-07