Структурна побудова організацій та особливості дії в них функції «організація»

Структурна побудова організації – це їх поділ на підрозділи у відповідності з цілями та стратегією. Як вже зазначалося вище у залежності від того, якою буде ця структурна побудова, матиме свою специфіку й функція «організація» («організовування»).

Функція організації слідує за функцією планування й дає відповідь на питання: хто і як буде реалізовувати план дій, управляти організацією.

Саме сукупність лінійних та функціональних органів складає формальну організаційну структуру управління підприємством (організацією).

Крім двох основних організаційних структур управління - лінійної та функціональної - існує ще ряд їхніх видів, які є комбінацією двох перших. До останніх можна віднести такі: лінійно-штабні, лінійно-функціональні, адаптивні, бюрократичні, конгломератні та ін.

Лінійна структура управління складається із взаємоупорядкованих органів у вигляді ієрархічної драбинки, піраміди підпорядкування: директор - начальник цеху - майстер дільниці - бригадир і т.д. У цьому ланцюгу немає керівника, який би не підпорядковувався сам і якому б не підпорядковувалися інші. Схематично її можна представити так, як це показано на рисунку 4.2. Чим характеризується функція організації (організовування) діяльності при лінійній структурі управління? Перевагами лінійного управління є:

- одержання підлеглими нєсуперечних між собою завдань і розпоряджень;

- відповідальність кожного керівника за результати роботи;

- простота, чіткість і зрозумілість взаємовідносин ланок і працівників управління;

Функціональна структура управління базується на ієрархії органів, які забезпечують виконання кожної функції управління на всіх рівнях

До переваг функціональних структур управління слід віднести:

- ефективне використання ресурсів.

- глибокий розвиток професійних навиків.

- чітко прослідковуеться професійна кар'єра. посилення координації в межах виконання окремих функцій.

Водночас функціональні структури мають такі недоліки:

- сповільнюється процес прийняття рішень.

- відсутнє інформаційне середовище.

- не чітко визначена відповідальність за функціонування організації.

- обмеження можливостей в галузі підготовки менеджерів.

-слабка координація між функціональними ланками.

У лінійно-штабній структурі при лінійних керівниках створюються штаби (служби), які спеціалізуються на виконанні певних управлінських функцій (робіт). Вони не володіють правами прийняття управлінських рішень, а лише сприяють їхній розробці. Право прийняття рішень залишається за лінійним менеджером. Недоліком такої структури є наявність тенденції до збільшення працівників штабних служб.

Лінійно-функціональна організаційна структура управління передбачає, що функціональні служби вищого рівня отримують повноваження управління аналогічними службами нижчого рівня, які знаходяться при лінійних керівниках. Тобто, при цьому делегуються не лінійні, а функціональні повноваження. Так, відділ праці та заробітної плати підприємства може координувати діяльність цехового бюро праці та заробітної плати, хоч останнє знаходиться в лінійному підпорядкуванні начальника цеху.

Матрична структура управління має місце тоді, коли підприємство виготовляє продукцію однорідну за своїм призначенням, але з різними технологічними параметрами. Як правило, така продукція вимагає розробки окремих проектів на неї, для чого на підприємствах утворюють спеціальні відділи, які займаються конкретними проектами (наприклад, проектуванням міських автобусів, туристських, міжміських). Такі відділи - матриці -концентрують свої зусилля на розв'язанні конкретних завдань. Члени проектних груп підпорядковуються як керівнику проекту, так і керівнику тих функціональних відділів, де вони працюють постійно

Матрична структура може бути доцільною у таких випадках:

- "подвійна" концентрація зусиль зумовлена зовнішніми умовами. Конкуренція, нормативні акти, специфіка попиту можуть вимагати від організації не тільки розробки великої кількості продукції, але і забезпечення високого технічного рівня виробів. Такого роду "подвійний тиск" передбачає, що однакова увага повинна бути приділена як продукту, так і його технологічної якості:

- необхідність обробки великих обсягів інформації. В умовах нестабільної кон'юнктури потрібно обробляти великі обсяги інформації, яка швидко змінюється. Розподіл відповідальності за окремі види робіт І їх технічне забезпечення дозволяє швидше передавати інформацію;

- необхідність найбільш ефективного використання ресурсів. Організація не маг можливості виділити устаткування і співробітників для забезпечення виробництва кожного виду продукції, тому доводиться дійти до спільного використання ресурсів.

Дивізійна структура управління передбачає поділ підприємства на окремі

секції (дивізії), кожна з яких займається виготовленням окремих видів продукції,часто абсолютно різнорідних. Тобто, підприємство поділяється на частини -дрібніші підприємства. Як правило, такий поділ існує на великих фірмах, які, наприклад, можуть виготовляти автомобілі й комп'ютери. У цих умовах кожне утворене підприємство несе власну відповідальність за прибуток, виробництво й реалізацію своєї продукції тощо. Одним із основних завдань керівництва такими організаціями є гармонізація інтересів всієї організації з інтересами окремих її сателітів.

Право називатися колективом соціальна група набуває за умови, якщо вона володіє низкою ознак: суспільно-корисною мстою діяльності, організаційною єдністю, психологічною єдністю, наявністю органів управління та керівництва

Працівник. Головним структурним компонентом організації є працівник, який виступає як людина, індивід, індивідуальність та особистість.

Людина розглядається як жива особа, що володіє мовою, розумом і здатна створювати засоби праці та користуватися ними.

Індивід - це конкретна людина як представник певної групи людей Індивідуальність характеризує неповторність суттєвих ознак індивіда.

Особистість визначає єдність рис та якостей, вихованих у взаємодії з людьми.

Організація праці, керівництво працівниками неможливе без урахування цих складових. Крім того, менеджер, здійснюючи управління колективом, завжди має справу зі складними психологічними рисами працівників. До них слід віднести, перш за все, характер, темперамент та здібності.

Характер - це сукупність стійких психологічних якостей, які визначають поведінку людини, її ставлення до справи, інших людей, до самої себе При цьому виділяється двополюсність відносин: принциповість - безпринципність; тактовність - нетактовність; організованість - неорганізованість; працелюбність - лінь; впевненість - невпевненість; акуратність -неохайність.

Такі риси характеру не випадкові", вони обумовлені конкретними умовами життєдіяльності людини, тому досить всебічно характеризують її. Отже, аналізуючи ступінь вираження названих рис характеру, менеджер може зробити для себе чимало висновків щодо організації праці своїх підлеглих.

Певному типу характеру відповідає певний темперамент. Він залежить від особливостей вищої нервової діяльності людини, від співвідношення основних нервових процесів - збудженім та сповільнення. У залежності від цього розрізня­ють чотири типи темпераменту: холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік.

Дата добавления: 2014-12-07