ЕСТЕТИКА 2 страница

Дійсно, домінуючий стиль, як соціально обумовлений феномен завжди вирішує основне питання свого часу, а додатковий - залишається у межах мистецтва, художньої культури. В цілому, як правило, домінуючим є Великий стиль за виключенням революційних, перехідних часів, коли епоха вимагає радикальних змінювань, висувається на домінуючу роль Малий стиль як найбільш динамічний, перспективно орієнтований, малі форми піднімаються до Великих, набувають вирішальне значення. Головна функція малих форм - виробляти нові форми творів, образів, засоби відображення, які втілюються часто у наступну епоху, коли вони спроможні грати вирішальну, домінуючу роль. Наприклад, феномен «чистого мистецтва» у середині XIX сторіччя, коли з початку малопомітна течія, так звані «кляті поети» (Бодлер, Рембо, Верлен), худржники-імпресіоністи, які у наступній генерації стали майже культовими, тобто їх стиль став домінуючим як символізм. Домінування малих форм також можливі в епоху «fin deciecle» "(кінця сторіччя) тимчасового занепаду культури, наприкінці XVIII, XIX, XX ст. - це відповідно романтизм, символізм (модерн), та постмодернізм. Великий стиль як домінуючий, постійно змінює свої форми (реалізм - неореалізм), а також види мистецтва: література, живопис - у XIX ст, кіно у XX ст., але завжди він відображає основні проблеми, протиріччя дійсності, людини, світу свого часу. До цього стилю як основної лінії розвитку мистецтва належать декілька естетичних напрямів, але в усіх них переважає пізнавальна, моральна, соціальна, частково психологічна функція. Навпаки, у малих стилях як правило переважають психологічна, креативна, ігрова, розважальна функції. Зрозуміло, що перевага Великих, або Малих стилів обумовлена станом, традиціями культури та суспільства, історичної епохи, періодом розвитку. Дійсно, наприклад, у XVIII як найбільш “веселому”, "ігровому” (за Хейзингом) сторіччі, переважають форми Малого стилю: барокко, рококо, сентименталізм, частково романтизм. Власне, в малих формах формується критичне ставлення до класики як основи Великого стилю, яке призводить до домінування романтизму наприкінці цього сторіччя. ....................... В кожну епоху виділяються дві лінії розвитку: «восходяща», яка веде до стану домінуючого стилю. В XVIII ст. це лінія еволюції від барокко, рококо до романтизму, а “низходяща” веде від класицизму до сентименталізму через неокласицизм німецький та російський. Зрозуміло, що остане є не менш яскраве

Лекція № З Тема: Система видів мистецтв План: Вступ. 1. Методологічні проблеми класифікації видів мистецтв. Ідеал синтезу видів мистецтв у історичному контексті. 2. Простір і час як естетичні категорії та основні критерії систематизації видів мистецтв. 3. Система високих та прикладних видів мистецтв. Єдність теорії та історії, естетичних напрямів та видів мистецтв. Література. 1. Лессинг Г.Е. Лаокоон или о границах живописи. - М., 1957. 2. Гегель Г. Эстетика в 4-х т., т. 3,- М., 1971. 3. Шпенглер 0. Закат Европы. - М., 1992. 4. Лотман Ю.М. Об искусстве. - М.,1998. 5. Мазаев А.И. Проблема синтеза искусств в эстетике русского символизма. - М., 1992. 6. Харитонов В.В. Взаимосвязь искусств. - Ек., 1992. 7. Ждан З.Н. Эстетика экрана и взаимосвязь искусств. - М., 1987. 8. Зись А. Виды искусств. - М., 1979. 9. Кантор К.М. Тысячеглазый Аргус: Искусство и культура. Искусство и религия. Искусство и гуманизм. - М., 1990. 10. Каган М. Морфология искусства. - Л., 1992. І. Поділення мистецтва на види, жанри відоме ще з часів Стародавньої Греції. Як відомо з міфології, існувало дев’ять муз: Калліопа - муза епосу, Евтерпа - муза лірики, Мельпомена - трагедії, Талія - муза комедії та сільської поезії (пасторалі), Ерато - муза еротичної поезії. Терпсихора - муза танцю, Кліо - муза історії, Уранія - муза астрономії, астрології. За виключенням муз, які відносяться до наук (історія, астрономія) і до окремих жанрів - залишається поезія, танок, театр з музикою. Ці мистецтва іноді називають «мусическими», бо вони находяться ніби під керуванням («покровительством») Аполона-Мусагета. Вони були не тільки найбільш розвинутими, але і регламентованими, «класичними» видами мистецтва також і у європейській культурі. Пізнання цієї проблематики розвивається у напрямку відділення видів, жанрів, родів мистецтва та включення нових видів мистецтва, насамперед, архітектури, скульптури, музики, літератури, живопису та інших. Перший підхід до вивчення цієї проблеми можна визначити як класичний. Він спрямований на чітке поділення високого та низького, або ідеального та Реального (Шеллінг), а також трагічного та комічного, доброго, морального та злого, аморального жанрів, мов у мистецтві. Крім того, види мистецтва набували ієрархічного порядку, на вершині якого, як правило, була поезія (драма), а внизу, як найбільш матеріальні, архітектура, скульптура. Вперше чітко обґрунтував поділення мистецтва на прикладі поезії та живопису відомий діяч Просвітництва Г.З. Лессінг: перший вид пов’язаний з часово-словесним, другий з пластично-просторовим засобом сприйняття. Тобто, поезія завжди відображає безпосередньо внутрішній, а живопис - зовнішній світ Таке поділення охоплює й другі види мистецтв. У системі Гегеля, яка побудована на ґрунті історії виникає ідея нерівномірного розвитку видів

Лекція № 3 «Система видів мистецтв»________________________

мистецтва, тобто, у кожну епоху домінує тільки один вид, мистецтва, який розквітає в певній період культурі. Залежність видів мистецтва від органів почуттів - це однобока суб'єктивна ідея епохи Просвітництва. Мистецтво повинно базуватися не на психологічних, а на об’єктивних, онтологічних засадах. Нові естетичні напрямки XX ст. порушують цю схему. Наприклад, абстрактний живопис відображає не зовнішній, а внутрішній світ, і як поезія звертається не до зору, а до уявлення, с другого боку, виникають натуралістично-предметні напрями, твори у поезії, музиці, які звертаються до зовнішнього світу, «живописують» його, апелюють до зоряного уявлення, або до слова-діла, функціоналізму. В епоху романтизму ця традиційна схема стала порушуватись, що призвело до змішання сформованих на той час видів, жанрів, родів мистецтва відповідно революцийно-динамічній естетиці романтизму. В результаті змішання історії, філософії, релігії з мистецтвом виникають нові жанри, напрями філософської поезії, (Гельдерлін, Тютчев), поетичної філософії (Шеллінг, Ніцше, пізніше Соловйов), релігійної поезії (У.Блейк), або пізніше у символізмі міфотворчої поезії (Вяч. Іванов, А.Білий), живопису (Врубель, Бенуа). Взаємопроникнення історії та мистецтва, поетизація (естетизація) історії у творах Новаліса, Клейста, В.Скотта, В. Гюго та інших романтиків. Оскільки ведучим видом вважається поезія разом з музикою, то через них визначаються й інші види. Наприклад, у системі Шеллінга архітектура визначається як музика у камінні, а скульптура як музика у пластиці. Картина більш ускладнюється у епоху символізму, коли виникають нові «змішані» жанри музикальної поезії (П.Верлен, А.Білий), також міфопоетичної музики (Скрябін, Стравінський). Естетика символізму була спрямована на втілення ідеї «Всеєдності», або теургічного мистецтва В.Соловйова. Звідси, панування ідеї синтезу в усіх видах мистецтва, яка пов'язана з повертанням символу як релігійно- художнього елемента мови мистецтва. Переходячі на ознако-символічну мову мистецтво порушує традиційні межі між її видами. Вплив музики призводить до того, що вірші перетворюються на майже «безпредметну», звучну форму (симфонії А. Белого та ін.), або колористичну форму у абстрактному живопису. Ідея єдності слова, звука та кольору (Малларме, Бєлий) продовжується у спробах синтезу звука та кольору у творах в творчості Скрябіна, або музичного та живописного образів у Чюрленіса. У супрематизмі Малевича, конструктивізмі (функціоналізмі) а також у «ready made» Дюшана суттєво, вперше синтезується високе та прикладне мистецтво. Цікавим прикладом синтезу мистецтв мовою авангарду початку XX ст. може бути відома театральна постанова «Перемога над сонцем» (1916 p.), яку здійснили ведучі представники поезії, живопису, музики театрального мистецтва. На теоретичному рівні в історії культури синтетичну позицію представляє О.Шпенглер. Відповідно ідеї Гегеля про домінуючі види мистецтва, він, розглядаючи їх вплив на інші види, аналізує, наприклад, пластичний живопис епохи барокко, або музичний живопис XVIII ст. Єдність усіх видів мистецтва ґрунтується на «архетипах - прасимволах», які визначають свідомість і творчість людей. За його концепцією мистецтво (культура) є живою цілісністю, організмом, яка існує від народження, до кінця. Далі, за Ніцше, він поділяє мистецтво на Аполонівське та Діонісійське, або денне і нічне, і кожний вид мистецтва має дві форми існування, стихії. Звідси, наприклад, музика стає зображувальним видом мистецтва, бо базується, на «тілесному слуху». Тобто, зір та слух рівною мірою є шляхом до душі. Таким чином, мистецтво як частина культури вільно, природно «змішується» з філософією, релігією, наукою в певних формах і історичних межах

Лекція № 3 «Система видів мистецтв»__________________

епохи. В історії мистецтва цей процес, який розпочався з епохи романтизму, є ознакою відокремлення, звільнення європейського мистецтва від класичної, традиційної (античної) естетики, з відкритого Гегелем явища нерівномірного розвитку видів мистецтва походить, що ведучий вид виступає своєрідним організуючим центром для усіх інших видів, у якому відбуваються основні події та можливі найбільш яскраві досягнення. II. Розглянемо простір і час в естетичному аспекті як засади класифікації видів мистецтва. Перш за все, вони є універсальними філософськими категоріями, які втілюються у формах творчості та сприйняття у мистецтві, тому вони набувають чуттєво-конкретний, психологічний вигляд. Відомим прикладом використання просторо-часового підходу є філософія А.Бергсона, у системі якого ці категорії заміщують традиційні категорії матерії та свідомості, які є вторинними від них. Таким чином, простір та час вперше у філософії стають фундаментальними у об'єктивному та суб'єктивному (світогляд) аспектах. Більш того, першою, важливішою категорією філософії у Бергсона робиться саме час, оскільки він ближче до людини і внутрішнього світу, що надає його системі певний ідеалістичний вигляд. З цих позицій можна поділити усі філософські категорії, відповідно різниці між простором та часом, що виглядає таким чином: Простір Час Зір Слух Об'єктивність Суб'єктивність Зовнішній світ Внутрішній світ Кількість Якість Статика Динаміка Існування Сутність Форма Зміст Як бачимо, простір і час також протилежні (симетричні) категорії, проте вони є новим кроком до людини, мистецтва та творчості. Дійсно, філософія А.Бергсона, а також близька до неї феноменологія 3. Гуссерля мають дуже важливі естетичні наслідки. Розглянемо це поділення у художньо-естетичному аспекті і тоді виходить наступна схема: Простір Час Природа Культура, соціум Розум,раціональність Почуття, Візуальність Уявлення ірраціональність Пластичність Аудіальність, словесність Нормативність Свобода Контур Колорит Форма, композиція Сюжет, ідея На цій схемі філософські категорії переходять до естетично-художніх. Простір і час входять безпосередньо до змісту і сприйняття творів, у яких вони присутні через вказані ознаки. Наприклад, час у художніх творах як і простір є відображенням реального часу і завжди від нього відрізняється. Він часто більш напружений, інтенсивний, у ньому часовий рух сюжету підпорядкований задуму автода, тому художній час може порушувати часову послідовність, природний хід подій. III. Різноманітність видів мистецтв, а тим більш і спрямованість їх до синтезу, призводить до висування саме часових і просторових, або синтетичних

Лекція № 3 «Система видів мистецтв»________________________

аудіовізуальних і словесних видів мистецтва. Тобто, першопочаткова дуальна схема набуває більш складного, поступового характеру, оскільки кожен вид мистецтва має свою сферу, яка визначає значною мірою форму і мову творів. Вид мистецтва можна визначити як засіб художнього ставлення до світу, який втілюється, насамперед, у стилі та формі творів. Різноманітність засобів ставлення до світу цілком відповідає різноманітності культур та суспільств. Перевага певних видів мистецтва є своєрідною рисою цієї культури. Наприклад, перевага просторово-пластичних видів характеризує античну культуру. Якщо конкретно розглянути просторово-візуальні види мистецтва, то можна виділити їх основні ознаки: предмет - тіло - дія як об'єкти які визначають відповідно архітектуру - скульптуру - сценічні види мистецтва. Архітектура є організацією форм предметів у просторі, скульптура - форма тіл у просторі, а театр - організація дій тіл - образів. З боку аудіально-словесних видів можливе таке поділення: звук - слово - образ (візуальний), чому відповідає наступна схема, видів мистецтв музика - поезія, література - живопис (образотворче мистецтво). Звідси, музика є часовою організацією звуків, які відображають безпосередньо внутрішній світ. Література є словесно упорядкованим вираженням, переважно суб'єктивним, зовнішнього світу. Живопис визначається як образне (фігуративне) відображення на площині внутрішнього і зовнішнього світу. Таким чином, це поділення можна подати у наступній схемі видів мистецтв:

Простір Час   Час Архітектура Музика

Треба відмітити зв'язок який існує між видами мистецтва та естетичними напрямками. Домінування певних напрямів в історії культури завжди означає домінування відповідного виду мистецтва. Наприклад, епоха романтизму є одночасно «золотим століттям» для поезії і музики. Тобто, певний естетичний напрям (стиль) найбільш цілісно, адекватно втілюється у відповідному виді мистецтва. Звідси поняття «реалістична література», (живопис), або «класичний театр», «романтична музика». Кожний вид мистецтва проходить еволюцію від «класичних» форм до модерністських, у нього може бути декілька періодів розквіту у різних культурах. Наприклад, в живописі перший розквіт в епоху Відродження, другий у XIX ст. у напрямках реалізму, імпресіонізму.

Лекція № 3 «Система видів мистецтв»________________________

Система видів мистецтва фактично має два рівня, тобто, засіб відношення до світу здійснюється як на рівні «високого мистецтва», так і на прикладному рівні, у якому також формуються різні стилі, жанри. Проте, їх наближає один об’єкт і сфера діяльності, що обумовлює їх взаємні зв'язки і вплив в історії мистецтва. З іншого боку, прикладні мистецтва мають самостійне практичне значення, виконують роль художніх форм життєдіяльності і матеріальної культури, які також набули професійного характеру. До прикладних видів відносяться відповідно: садово-паркове мистецтво, ювелірне мистецтво, циркове та естрадне мистецтво, риторика, публіцистика, дизайн, реклама, та інші. Ознаками прикладного мистецтва є матеріально-практична спрямованість на (1), відсутність поділення на автора та виконавця-майстра, або перевага останнього (2), прозорість, зрозумілість форми і мови творів, перевага форми над змістом, можливість повторності, стилізації, імітації (3). Основна тенденція розвитку мистецтва у XX ст. - взаємне наближення протилежних просторових та часових видів мистецтва,   порушення меж між ними, «змішання мов» різних видів втілення ідеї синтезу усіх видів мистецтва. Це завершується виникненням нового виду мистецтва - кіно, яке практично злучає обидві сфери мистецтва та використовує їх переваги. У цьому руслі знаходилась і естетика модернізму, для якої характерне постійне оновлення форм (феномен „формотворчості”), розрив з основними традиціями, постійна актуалізація сучасності.

змішення мов різних видів мистецтва як втілення ідеї іх синтезу, що

призводить у добу модернізму до виникнення нового виду мистецтва –

кино, поєднує в себе переваги двох сфер мистецтва.

Дата добавления: 2014-12-07