Аудит стану екологічного менеджменту 1 страница

Існує кілька способів діагностики й оцінки впливу промислового підприємства на навколишнє природне середовище. Слід відзначити, що дослідження проводяться переважно у сфері технічної екології, де за результатами досліджень, на основі оцінки ступеня шкоди, нанесеної природі підприємством, розробляються й удосконалюються інженерно-технічні засоби захисту навколишнього природного середовища й технології. Основна мета таких оцінок – це визначення ефективності роботи промислових систем, устаткування, зіставлення фактичних показників їх потужності з проектними технічними й санітарно-гігієнічними вимогами. На підставі здобутих результатів здійснюється корегування роботи технічних систем промислового підприємства. Однак результати технічного стану виробництва й показники екологічних нормативів є наслідком стану й ефективності менеджменту підприємства.

Необхідно усвідомлювати, що екологічні результати діяльності підприємства залежать від організації роботи підприємства, його підрозділів, стану устаткування. На основі аналізу наукової літератури, можна зробити висновок, що сьогодні виробничим підприємствам необхідна комплексна оцінка стану екологічного менеджменту. Технічній оцінці екологічної діяльності приділено достатньо уваги, але питання оцінки стану екологічного менеджменту на промислових підприємствах недостатньо розглянуті в сучасній науковій літературі й потребують подальшого розвитку.

Виробниче підприємство, обираючи методику оцінки й аналізу свого впливу на навколишнє природне середовище, повинно не тільки обрати найбільш придатний для себе метод, але й обрати низку показників, що більшою мірою доречні для аналізу своєї діяльності. Різні дослідники пропонують показники, за якими варто вести оцінку й аналіз діяльності. Однак усі ці показники не можуть бути цілком використані підприємством через їх роз’єднаність, відсутність систематизації, загальну спрямованість на конкретні сфери оцінки.

Вибір конкретного методу оцінки залежить від сфери й об’єкту виміру. За відправну точку аналізу та вибір методу береться будь-який вплив на навколишнє природне середовище, потім визначається наявність змін продуктивності, що піддаються виміру, або з’ясовується, чи є зміна якості навколишнього природного середовища головним результатом цього впливу.

На промислових підприємствах в основному проводиться: оцінка результатів природоохоронної діяльності підприємств; визначення роботи технічних систем; зіставлення фактичних показників їхньої потужності з проектними характеристиками й екологічними вимогами.

Окремі з методів, що застосовуються на підприємствах, схарактеризовано в табл. 11.1.

Таблиця 11.1

Методи оцінки природоохоронної діяльності підприємства

Методи	Оцінка методу
Переваги	Недоліки
Метод „витрати – ефективність”	Розрахунок прямих витрат на природоохоронні заходи	Реалізація природоохоронних заходів тільки за наявності вигод від їхнього впровадження
Методи з урахуванням змін у виробництві	Економічний і технічний аналіз природоохоронної діяльності	Відсутність аналізу організаційної й управлінської діяльності підприємства
Метод оцінки вартості збитків, що пов’язані з вартістю лікування	Облік оцінки здоров’я персоналу й оточуючих. Оцінка стану навколишнього природного середовища за всіма сферами: земля, повітря тощо	Недостатньо досліджені превентивні заходи охорони навколишнього природного середовища
Підхід альтернативних вартостей природоохоронних заходів	Облік витрат і вигод від ресурсів, що споживаються. Оцінка за доходом, не отриманим від інших видів користування, що заміщують дані ресурси	Відсутність виміру прямих вигод, одержуваних від збереження ресурсів і вигод від превентивних заходів. Не враховує організаційні чинники
Метод вартості відтворення	Кількісно вимірює витрати, пов’язані з відтворенням природного середовища, що постраждало від господарської діяльності	Відсутність урахування витрат на підтримку екологічного балансу, превентивних витрат

Предмет оцінки – це стан екологічного менеджменту на промисловому підприємстві. При оцінці стану екологічного менеджменту промислового підприємства має враховуватися стан зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства для комплексного аналізу перспектив розвитку й загроз для підприємства, розробка його стратегічних і тактичних управлінських рішень. Оцінка впливу зовнішнього і внутрішнього середовища на стійкість розвитку підприємства є одним із головних завдань менеджменту підприємства.

Відповідно до стандарту ДСТУ ISО 14001-04-97 промисловому підприємству варто розробити й підтримувати в робочому стані документально оформлені методики моніторингу, виміру, оцінки й аналізу основних параметрів процесу виробництва й робіт, що впливають на навколишнє середовище. Методику оцінки та внутрішнього моніторингу виробниче підприємство повинно обирати та складати самостійно залежно від характеру своїх робіт.

Комплексний спосіб оцінки стану екологічного менеджменту промислових підприємств ураховує окремі наведені підходи до оцінки екологічної діяльності підприємств. Інформаційною базою комплексного способу оцінки є законодавчі, нормативні та методичні матеріали законодавчої та виконавчої влади; наукові літературні джерела, матеріали опитування персоналу та збір необхідних даних на підприємстві.

Для найбільш повної і достовірної оцінки доцільно використати системний підхід до оцінки стану екологічного менеджменту, що забезпечить максимальний облік сфер діяльності підприємства, виявить його потенційні можливості. Системний підхід і комбіноване використання кількісних і якісних оцінок при вивченні діяльності промислового підприємства дозволяє комплексно оцінити рівень стану екологічного менеджменту й реалізації його можливостей. Тому оцінка кожної сфери, що визначає і складає екологічний менеджмент, повинна вестися за низкою вхідних і вихідних параметрів, а зіставлення цих показників дозволить одержати необхідну оцінку. Якщо загальні принципи, регламенти або стандарти оцінки діяльності не задовольняють потреби промислового підприємства або взагалі не існують через індивідуальність виробництва, то підприємству варто встановити й упровадити власні пріоритети і критерії оцінки діяльності. Застосування внутрішніх критеріїв ефективності функціонування, поряд з аналізом регламентів або стандартів сторонніх підприємств, допомагає підприємству в установленні власних цілей і завдань. Оцінку стану екологічного менеджменту на промисловому підприємстві варто проводити з урахуванням установлених чинників, що впливають на екологічний менеджмент, і визначених показників.

Одним із принципових питань проведення будь-яких оцінювань є визначення сфер оцінки. Для повноти проведення оцінки стану екологічного менеджменту промислового підприємства враховано критерій комплексності, тому увагу сфокусовано на кількох сферах, представлених на рис. 11.4.

Оцінка стану екологічного менеджменту, як і оцінка впливу промислового підприємства на навколишнє природне середовище, охоплює кілька сфер діяльності промислового підприємства. Кожну сферу оцінки можна схарактеризувати з різним ступенем деталізації за показниками.

Рис. 11.4. Сфери оцінки стану екологічного менеджменту промислових підприємств

Фінансування природоохоронної діяльності підприємства є частиною загальної системи фінансування підприємства. На цю сферу виділяються кошти із загального бюджету підприємства, які спрямовані на природоохоронні заходи, розробку екологічно чистих технологій, підвищення кваліфікації персоналу та придбання нового природоохоронного обладнання.

Сфера виробництва характеризується комплексністю взаємозв’язків і процесів, що відбуваються. Наявність у цій сфері і технологічних, і організаційних характеристик зумовлює складну структуру господарських взаємозв’язків. Виробнича сфера є однією із найскладніших в оцінці, оскільки вимагає великої уваги фахівців різних сфер. Оцінка ведеться за низкою напрямів: стан основних фондів, якість ресурсів, оцінка технічних можливостей підприємства, оцінка технологічного процесу виробництва продукції, екологічність продукції і виробництва в цілому. Окрема увага приділена загальним показникам екологічної чистоти процесу виробництва, технічному рівню підприємства, використанню ресурсів і вторинної сировини.

Природоохоронна активність підприємства є результатом його промислових, організаційних і фінансових можливостей. Ця сфера залежить від фінансових можливостей і природоохоронної політики керівника промислового підприємства. При відповідній екологічній політиці й організаційній підтримці екологічна діяльність підприємства отримує розвиток. У цілому цей напрям характеризує рівень екологічних процесів, що відбуваються на підприємстві.

Показники сфери інформаційного забезпечення підприємства багатогранні й специфічні, це зумовлюється індивідуальністю підприємств, продукції, що випускається ними, і контактних аудиторій. Основними найбільш загальними параметрами оцінки інформаційних ресурсів і забезпечення є достатність і швидкість використання, вірогідність, технологічні можливості обробки та інше. Інформація має кілька специфічних властивостей – вона не витрачається в процесі використання, розширення її споживання практично не має обмежень. Інформація виконує сполучну функцію між елементами управління і функціонуванням виробництва, поєднуючи їх в одне ціле. Показовими є такі характеристики: рівень оперативності отримання й передачі інформації, рівень технологічних можливостей обробки інформації, частота відновлення природоохоронної бази даних на промисловому підприємстві. Для підтримки природоохоронної діяльності підприємство має брати участь у глобальних екологічних програмах, проектах, просувати екологічні програми серед своїх постачальників і дилерів, підвищувати рівень інформаційної взаємодії з контактними аудиторіями.

Лекція 12

Аудит соціальної діяльності підприємства

12.1. Сутність соціальної діяльності підприємства як нематеріального активу

12.2. Напрями та складові аудиту соціальної діяльності підприємства

12.1. Сутність соціальної діяльності підприємства як нематеріального активу

Сучасний рівень розвитку економічних відносин підприємств із оточенням обумовлює необхідність розгляду суспільно-значущого аспекту діяльності підприємств – їх соціальної діяльності. Все більше споживач, громадські, державні установи, персонал звертають увагу на участь підприємства у суспільному та справедливому перерозподілу ресурсів та житті, стану відносин на підприємстві, відносинам з партнерами, споживачем. Комплексність стосунків, що виникає, увага зовнішнього середовища до вчинків підприємства актуалізує питання соціальної діяльності. Тому важливим є встановлення сфер та напрямів аудиту їх соціальної діяльності з метою формалізації та контролю.

Рівень розвитку соціального середовища характеризується такими показниками як умови праці, житлово-побутові умови життя, можливостями використання вільного часу, одержання освіти, рівнем розвитку охорони здоров'я, культури і мистецтва. Завдяки цим обставинам соціальному середовищу належить ведуча роль в розвитку як особи так і підприємства. Разом з тим, під впливом перетворюючої діяльності підприємств саме соціальне середовище здатне змінюватися, відповідно з цим трансформується і соціальна природа відносин, змінюючись у конкурентну перевагу постає нематеріальним активом підприємств.

Соціальне середовище може бути розглянуто в широкому і вузькому значеннях. Як глобальне, узагальнююче поняття соціальне середовище приймає форму метасередовища. Як метасередовище воно характеризується відносинами, що складаються в масштабі всієї суспільно-політичної системи. Структура соціального середовища містить як матеріальні, так і нематеріальні елементи: продуктивні сили, економічні відносини, соціальні інститути, у тому числі суспільну свідомість, політику, культуру, релігію. У вузькому значенні середовище завжди обмежене. Його межі обкреслені територіальним, матеріальним, побутовим, освітнім і культурним оточенням.

До складу соціального середовища відноситься соціальна сфера діяльності підприємств. Ці поняття співвідносяться між собою як частина і ціле єдиної системи, покликаної задовольняти соціальні потреби людей. Відмінність між ними лежить в площині доступності і можливості повного їх задоволення. Так, соціальне середовище охоплює максимально широкий спектр абсолютних потреб людини, але забезпечити їх задоволення може не завжди. Соціальна сфера підприємства організована більш конкретно, наближена до реальної соціальної практики і виконує свої функції в даний момент часу. По аналогії з соціальним середовищем вона також може бути розглянута у вузькому і широкому значенні потребами людини і реальними можливостями їх задоволення в кожний конкретний момент розвитку як підприємства, так і суспільства.

Соціальну сферу діяльності підприємства слід розглядати не тільки як категорію суспільного життя, але і як невід'ємний елемент розширеного відтворювання. Оскільки будь-яка економічна діяльність є соціальною, то широкий діапазон соціальної сфери містить не тільки галузі, що безпосередньо задовольняють соціальні потреби, але і профільні галузі матеріального виробництва, що виконують функцію безпосереднього матеріального забезпечення соціальних потреб людини. Соціальна сфера забезпечує населення виробництвом послуг, соціальним виробництвом, духовним виробництвом. Виробництво послуг представлено охороною здоров'я, галузями житлово-комунального господарства, пасажирським транспортом, побутовим обслуговуванням, торгівлею і громадським харчуванням, зв'язком по обслуговуванню нематеріального виробництва і населення, рекламою.

Соціальне виробництво, є професійним видом соціальної діяльності. Включає державне і приватне соціальне страхування, управлінську діяльність на всіх рівнях, охорону громадського порядку, соціальне забезпечення і захист прав громадян, соціальну роботу, волонтера, роботу в суспільних організаціях. Духовне виробництво формує соціокультурні цінності людини і об'єднує собою такі гуманітарні галузі як освіту, наукове виробництво, художнє виробництво, культуру і мистецтво. Таким чином, соціальна сфера – цей реальний сектор соціального середовища, що виконує своє функціональне призначення в тісному зв'язку і на основі досягнутого економічною системою рівня розвитку.

Підприємства є відкритими системами, що працюють в суспільстві: для нього і завдяки ньому. Діяльність підприємств неоднозначна: поряд з позитивними аспектами, є й негативні. Не завжди вплив підприємства є позитивним: використаються не відновлювальні природні ресурси, до підприємства залучають нові території, наприклад з парків, навколишнє природне середовище забруднюється відходами, викидами в атмосферне повітря, водні ресурси, збільшуються шумові забруднення тощо. Підприємство, одержуючи від суспільства ресурси й умови для праці, повертає йому не тільки продукцію для користування й фінансові сплати у виді заробітної плати персоналу і сплати податків, а ще й створює велику кількість негативних наслідків. Через те, що вплив негативних наслідків діяльності підприємств не завжди має миттєвий й наочний характер, а зазвичай такий вплив може бути оцінений, вимірний, доведений й наочно продемонстрований у довгостроковій перспективі, або наочне представлення впливу не завжди можливе, то підприємства не здійснюють заходів з мінімізації їх впливу. Залучення у суспільства й використання площ, що займає підприємство, їх устрій, наявність зелених насаджень, компенсаційних заходів й загальне ставлення підприємства до суспільства, на території якого працює, впливає на відношення й ставлення до підприємства з боку суспільства. Оскільки замість підприємства може бути парк, а замість викидів й шуму може бути чисте повітря. Тому корисність підприємств має проявлятися не тільки в робочих місцях і виплатах, а й більшої віддачі суспільству певних благ в якості компенсації й відповідального відношення до нього.

Громадська думка, що створюється про підприємство сприяє або стримує розвиток нематеріальних конкурентних переваг, має суттєвий вплив на його діяльність, адже може бути поширена, зокрема за допомогою ЗМІ, інформаційно-довідних, пошукових мереж на необмежене коло зацікавлених сторін, таким чином зменшити довіру до підприємства, обмежити споживання його продукції, застосувати санкції з боку державних установ. Доброзичливе, раціональне, поважне ставлення підприємства до суспільства, сприятиме довгостроковій й плідній праці, розвитку нематеріальних переваг підприємства.

Національних представників бізнесу звинувачують в нечесності, безвідповідальності, неетичності. За наслідками масштабного дослідження, проведеного в 60 країнах світу за замовленням Всесвітнього економічного форуму, в Україні ступінь довіри суспільства до бізнесу одна з найнижчих на планеті – всього 4% опитаних. Навіть політикам довіряють більше опитаних мешканців країни. Всього 7% українців вважають, що бізнес чутливий до громадської думки – це один з найнижчих показників серед країн світу. Суспільство не знає і не розуміє, чого чекати від бізнесу.

Підприємство має зробити внесок в підвищення довіри до нього з боку суспільства, показати себе гідною його часткою, позитивно впливати на суспільство не тільки як працедавець й постачальник продукції, показати, що підприємство – відповідальна частина суспільства, що здійснює внески в його систематичний розвиток.

Соціальна відповідальність – це соціальні відносини й ставлення, що виражають рівень ініціативних зобов'язань підприємства у сфері соціального захисту працівників й суспільства.

Сучасні власники підприємств за соціальною відповідальністю поділяються на дві групи. Перша група є достатньо поширеною серед сучасних власників підприємств, їх ставлення полягає в тому, що роль підприємства зводиться до користувача енергії, сировини і ресурсів в діяльності, і спрямована на збільшення прибутку за умови, що підприємства дотримується правил і норм: сплачують податки, приймають участь у відкритій конкурентній боротьбі, не вдаються до шахрайства.

Друга група власників підприємств є невеликою, її ставлення до соціальної відповідальності передбачає, що підприємства несуть відповідальність перед суспільством, в якому функціонують, крім і понад забезпечення ефективності, зайнятості, прибутку і законності, вони повинні направляти частину своїх ресурсів і зусиль для вирішення соціальних проблем, спрямовувати кошти на користь і вдосконалення суспільства. Таким чином, акцентується увага на соціальній відповідальності, яка має на увазі певний рівень добровільної участі підприємства в рішенні соціальних проблем.

Звичайно така соціальна орієнтованість і відповідальність має ґрунтуватися на двосторонньому зв’язку підприємства й суспільства. Визначення потреб суспільства й можливостей підприємства має сприяти збалансованій соціальній діяльності підприємства і адекватній оцінки цих дій з боку суспільства. Поєднання певних правил, норм, вимог, елементів соціальної поведінки підприємств має бути свідомим, спрямованим, носити систематичний характер і здійснюватися в межах єдиної концепції. Концепцію соціальної відповідальності підприємств перед суспільством можна навести таким чином, рис. 2.1.

Рис. 12.1. Концепція участі підприємства у соціальному розвитку суспільства

Концепція участі підприємства у соціальному розвитку суспільства, соціальної відповідальності реалізується через напрями: соціальної відповідальності перед працівниками, соціальної відповідальності перед державою, соціальної відповідальністю перед суспільством регіону, територій, на яких працює підприємство.

Соціальна відповідальність перед працівниками передбачає створення якісних і безпечних умови праці, гідну, чесну, адекватну оплату праці та систему мотивації й заохочення, справедливу систему надбавок і компенсацій, корпоративну культуру, відносини, екологію праці.

Соціальна відповідальність підприємства перед державою передбачає організацію робочих місць, безпечні умови праці, створення та підтримку соціальної інфраструктури, своєчасну та сплату податків, відрахувань, штрафів та інших платежів. Соціальна відповідальність перед суспільством регіону, територій, на яких працює підприємство передбачає ініціативні та компенсаційні витрати та програми з участі у суспільному житті, його розвитку, покращенню умов існування громади на територіях, що оточують підприємство.

Комплексне й систематичне впровадження соціально орієнтованих заходів дозволить підприємству зміцнити довіру до нього. Наприклад, місцевий споживач, який відчуває відповідальне ставлення підприємства до суспільства у вигляді програм і заходів підтримує споживання й сприятиме просуванню продукції такого підприємства, оскільки це сприятиме і його добробуту. По-перше, частина податків підприємства перерозподіляється до місцевого бюджету, і відповідно чим більше масштаб діяльності підприємства, тим більше відрахування до місцевого бюджету й відповідно витрати органів місцевої влади на соціальні місцеві програми. По-друге, чим міцніше й стабільніше підприємство, тим більше соціальних програм і проектів воно може впровадити на місцевої території, таким чином споживач може прийняти участь у соціальному розвитку суспільства.

Соціальні аспекти, є нематеріальним активом підприємства, відображають рівень його відповідальності перед суспільством. В окремих випадках є показниками технологічного і інноваційного рівня і потенціалу підприємства, оскільки на підставі наявності певного рівня технологій підприємство дотримує і виконує державні і суспільні норми і стандарти, в тому числі й екологічні. Соціальні аспекти підприємства мають декілька джерел походження. Перше джерело – ініціативна діяльність власника підприємства, друге джерело – вимушена реакція підприємства на вимоги суспільства. Оскільки перший варіант є найбільш сприятливим для підприємства як з боку мотивації, так і з боку результативності, то розглянемо його більш докладно.

Соціальна відповідальність підприємства припускає, що його власник має ухвалювати рішення і здійснювати дії, які збільшують рівень добробуту і відповідатимуть інтересам як суспільства, так і підприємства. При цьому кожний власник підприємства по-перше розуміє необхідність й можливість соціальної діяльності по-різному. По-друге, рівень соціальної відповідальності власників підприємств різний, отже й витрати і програми будуть різними. По-третє, мотивація і цілі власників підприємств до соціальної діяльності різні: особисті переконання, вимоги суспільства, свідоме інвестування коштів в добрі й гарні стосунки і позитивне ставлення суспільства тощо.

Мотивація соціальної відповідальності власника і як наслідок підприємства є результатом послідовності етапів: потреби – мотиви – соціально відповідальні дії – цілі. Глибинну мотивацію соціальної відповідальності власника підприємства як особи, можна навести у вигляді етапів: потреби власника – мотиви власника – соціально відповідальні дії – цілі власника. Глибинна мотивація власника є основою для мотивації соціальної відповідальності підприємства в цілому, яку можна представити як послідовність етапів: потреби підприємства – мотиви підприємства – соціально відповідальні дії – цілі підприємства. Мотиви соціальної відповідальності власника як особи представлені в табл. 12.1.

Таблиця 12.1

Мотивація соціальної відповідальності з позиції власника

Критерії соціальної відповідальності	Потреби	Мотиви	Цілі
Економічна відповідальність	Матеріальні потреби	Прагнення до стабільного позитивного фінансового стану. Прагнення до визнання підприємства, формуванні нематеріальних переваг	Фінансовий стан. Визнання підприємства. Довіра суспільства
Юридична відповідальність	Потреба в безпеці	Прагнення відчувати стабільність, упевненість, довіру, законність здійснюваної діяльності	Стабільність, упевненість, безпека, розвиток

Продовження табл. 12.1

Етична відповідальність	Потреба в причетності. Потреба в пошані	Прагнення відповідати етичним принципам, прийнятим в суспільстві. Прагнення до розширення норм етичної практики в рамках підприємства. Прагнення до вдосконалення особистої системи моральних цінностей	Схвалення соціально-етичних принципів підприємства. Моральний розвиток і задоволення
Прийнята на себе відповідальність	Духовні потреби	Прагнення до духовного розвитку особи, соціального й етичного визнання особи. Прагнення здійснити внесок у розвиток суспільства і вирішення соціальних проблем	Духовне задоволення. Соціальне визнання, етичне схвалення

Крім глибинної мотивації, яка стосується мотивації особи власника до здійснення соціально відповідальних заходів, є мотивація усередині підприємства, обумовлена наявною корпоративною культурою, мотивом створити його соціальну позицію, направлену на підтримку нематеріальних переваг.

Деякі підприємства розуміють, що довіра суспільства дуже важлива для розвитку успішного, прибуткового бізнесу. В короткостроковій перспективі суспільно корисна діяльність, можливо, пов'язана з додатковими витратами, проте, тільки вона здатна встановити довгострокові відносини між підприємством і суспільством, які, як відомо, сприяють розвитку нематеріальних переваг.

До соціально відповідальних підприємств, прибуток повертається у вигляді збільшення вартості підприємства, підвищенні ефективності праці персоналу, зростання лояльності споживачів, зміцненні конкурентних переваг та ін. Висвітлюючи соціальну діяльність публічно, підприємства одержують віддачу, через формування позитивного інформаційного простору через ЗМІ, інформаційно-довідкові мережі.

Мотиви соціальної відповідальності підприємства з позиції підприємства як організації можуть бути такими:

прагнення зберегти успішний і прибуткові стосунки й відносини;

прагнення до сприятливих довгострокових перспектив;

прагнення встановити відносини між підприємством і суспільством на основі довіри;

розвиток корпоративної культури;

прагнення створити міцну соціальну позицію і нематеріальні переваги.

Звичайно, соціальна діяльність підприємства пов’язана з вибором й вирішенням конфліктних ситуацій у сфері фінансової діяльності підприємства. Зв'язок між економічними показниками підприємства, доходами, витратами і прибутком, не завжди забезпечує можливість витрат на соціальну діяльність. У зв'язку з цим можливо виділити мотиви, що ґрунтуються на економічних інтересів підприємства і потреб суспільства, табл. 12.2.

Таблиця 12.2

Мотивація соціальної відповідальності з позиції підприємства

Потреби підприємства	Мотиви підприємства	Цілі підприємства
Ресурси   Умови   Прибуток   Розвиток	Стабільність розвитку прибуткової діяльності. Формування довгострокових переваг. Встановлення позитивних стабільних відносин з суспільством. Здобуття довіри. Визнання підприємства і його соціально-етичної позиції в суспільстві.	Мінімізація витрат. Одержання прибутку. Розвиток підприємства. Стійка ділова репутація. Збільшення вартості підприємства. Соціальна довіра, підтримка, визнання.

Виявлення мотивів здійснення соціально-відповідальної діяльності, встановлення основних потреб суспільства, які може вирішити або сприяти вирішенню підприємство дозволяє визначити основні групи і складові соціальної діяльності підприємств. До основних груп складових соціальної діяльності підприємств можна віднести такі, рис. 12.2.

Рис. 12.2. Основні групи і складові соціальної діяльності підприємств

До зовнішніх складових соціальної діяльності підприємств можна віднести: благодійність, спонсорську допомогу, меценатство, природоохоронну діяльність, розробку новітніх технологій, покращення якості життя громад, дотримання вимог суспільства (стандарти, нормативи тощо), інформатизація суспільства, максимізація випуску товарів-еквівалентів, участь у освітніх, виховних та культурних програмах і проектах суспільства, задоволення попиту в продукції.

Внутрішні складові соціальної діяльності підприємств: внутрішній соціальний клімат, моральне задоволення та здоров'я колективу, корпоративна культура, якість праці, свідомість праці та власна спрямованість на професійний труд і обов’язки, створення творчих умов для формування знань підприємства й інші.

Систематичне здійснення соціальної діяльності підприємств має на меті не тільки розвиток підприємства, а й створення стійкого соціального іміджу підприємства, який полягає в позиціонування ролі підприємства в економічному, соціальному і культурному житті суспільства. Соціальний імідж підприємства формується за допомогою інформування громадськості про соціальні аспекти діяльності підприємства. В якості основних детермінант можуть виступати визначені складові або їх елементи з визначеної в рис. 12.3 структури, а також показники ділової активності підприємства, індикаторами якої є: об'єм продажів; відносна частка ринку; інноваційність технологій; різноманітність продуктів; гнучкість цінової політики; доступ до збутових мереж тощо.

Дата добавления: 2014-12-07