Кількісний склад місцевих бюджетів у 2009 році 1 страница

Додаток 9.

Додаток 8.

Етапи формування місцевого бюджету

Додаток 7.

Схема проходження доходів при казначейському обслуговуванні місцевих бюджетів

Схема здійснення видатків при казначейському обслуговуванні бюджетів

Види місцевих бюджетів Кількість

Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим 1

Обласні бюджети 24

Бюджети міст Києва і Севастополя 2

Бюджети міст республіканського (АРК), обласного значення 176

Районні бюджети 488

Бюджети міст районного значення 279

районні у містах бюджети 79

Бюджети селищ 783

Бюджети сіл 10279

Додаток 10

Усього місцевих бюджетів 12111

Тема 16. МІЖБЮДЖЕТНІ ВІДНОСИНИ

§ 1. Загальні засади регулювання міжбюджетних відносин. § 2. Види видатків бюджетів, джерела їх здійснення та органи забезпечення § 3. Передача державою права на здійснення видатків та критерії їх розмежування між місцевими бюджетами.

§ 1. Загальні засади регулювання міжбюджетних відносин

Загальна система регулювання бюджетної забезпеченості коштів зумовлюється необхідністю реалізації стратегічних завдань соціально-економічного розвитку укра­їнського суспільства, де бюджетна політика виступає дієвим чинником державного впливу згідно з державним устроєм України. Унітарність державного устрою Украї­ни (ст. 2 Конституції України) зумовлює і унітарність бюджетної системи країни. Оскільки унітарність (франц. ипііаігв, від лат. ипііаз — єдність) означає цілісність бюджетної системи країни, то вона функціонує як органічна єдність окремих бюд­жетів, цілісність яких зумовлюється єдиною системою права і єдністю фінансових ресурсів, без визначення ієрархії і підпорядкованості окремих бюджетів за ознакою організаційних рівнів підпорядкування. Згідно із цим усі адміністративно-територі­альні утворення в межах країни є самодостатніми у правовому й фінансовому відно­шенні, а їх бюджети — самостійні у виконанні своїх повноважень. Тобто бюджетна система України є похідною від закріпленої Конституцією унітарності організації державної влади з бюджетною самостійністю органів державної влади та місцевого управління, згідно з чим виокремлюються Державний бюджет та бюджети органів са­моврядування (місцеві бюджети — бюджети територіальних громад).

Бюджети адміністративно-територіальних утворень є невід'ємною частиною за­гальної бюджетної системи країни, а місцеві бюджети є найчисельнішою її ланкою: їх загальна кількість становить понад 12 тис. окремих бюджетів. Серед них: бюджет Автономної Республіки Крим; 24 обласних бюджетів; міські бюджети Києва і Севас­тополя; 171 бюджет міст обласного підпорядкування: 498 районних бюджетів; 324 бюджети міст районного підпорядкування; 96 бюджетів районів у містах; 797 селищ­них бюджетів і 10204 бюджети сіл та сільських об'єднань.

Економічна сутність місцевих бюджетів полягає у формуванні грошових фондів, які виступають фінансовим забезпеченням виконання повноважень місцевих рад де­путатів і місцевих державних адміністрацій, а також у розподілі та використанні цих ресурсів на фінансування діяльності управлінських і функціональних служб, утриман­ня й розвиток соціальної інфраструктури та місцевого господарства, надання громадя­нам гарантованих бюджетних послуг. У цілому видатки бюджетів включають витрати споживання і розвитку. При цьому наразі переважна частина бюджетних видатків ви­користовується для забезпечення потреб громадян, як надання бюджетних гарантова­них послуг.

Новим Бюджетним кодексом України істотно розширено повноваження органів місцевого самоврядування базового рівня (сіл, селищ, міст) в частині надання насе­ленню бюджетних послуг на засадах принципу субсидіарності. Тобто максимально можливого наближення надання бюджетних послуг до їх безпосередніх споживачів — жителів громад — в обсязі, гарантованому законодавством у розрахунку на одно­го громадянина незалежно від місця його проживання. Гарантія надання бюджетних послуг громадянам України незалежно від місця їх проживання забезпечується дохо­дами кожного бюджету. Причому необхідна наповнюваність доходів місцевих бюд­жетів (порівняно з сумою видатків, потрібних на виконання повноважень) забезпе­чується не лише дохідною базою кожного бюджету (податковими і неподатковими надходженнями), а й перерозподілом бюджетних коштів у системі між бюджетних відносин, що зумовлюється єдністю бюджетної системи України.

Змістовно міжбюджетні відносини включають дві рольові функції:

— правову основу суб'єктів міжбюджетних відносин як сукупності відносин між органами державної влади і місцевого управління з приводу розмежування і закріп­лення бюджетних повноважень за окремими бюджетами, дотримання ними прав, обов'язків і відповідальності в сфері складання, розподілу коштів і виконання бюд­жету;

— економічну основу міжбюджетних відносин як системно організовані фінансо­ві потоки і зв'язки між суб'єктами міжбюджетних відносин з приводу формування, розподілу і ви користування коштів бюджету.

Видатки Державного бюджету спрямовані на забезпечення функціонування і ви­конання повноважень вищих органів державної влади та державного управління, тобто — загальнодержавних. Видатки місцевих бюджетів призначені для виконання функцій та повноважень органів місцевого самоврядування, наданих відповідним за­конодавством. Зазначене визначає суб'єкти і об'єкти міжбюджетних відносин.

Суб'єктами міжбюджетних відносин є держава, Автономна Республіка Крим та органи місцевого самоврядування, уособлених відповідними розпорядниками бюд­жетних коштів: головними розпорядниками бюджетних коштів та розпорядниками коштів окремих бюджетів, адекватно з їх повноваженнями та призначеннями коштів (ст. 22 Кодексу).

Об'єктами міжбюджетних відносин є суспільні багатства, що підлягають розподі­лу та перерозподілу через бюджетну систему країни між територіальними громадами та громадянами для забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства та надання бюджетних послуг споживання.

Взаємозв'язок раніше зазначених двох рольових функцій міжбюджетних відносин проявляється в забезпеченні відповідності бюджетних повноважень і фінансової за­безпеченості їх виконання згідно з принципом збалансованості бюджетної системи: повноваження на здійснення витрат бюджету мають бути адекватними з обсягом надходжень коштів до бюджету на відповідний бюджетний період.

Необхідність забезпечення збалансованості бюджетів за їх повноваженнями (ви­датками) і бюджетного асигнування їх виконання зумовлюють введення організацій­но-фінансового механізму перерозподілу бюджетних коштів. Адже видатки бюджетів визначаються на основі обов'язкової для всіх бюджетів формульної обґрунтованості потреб коштів, необхідних для виконання визначених законодавством функцій в повному обсязі, а доходи бюджетів визначаються спроможністю їх дохідної бази, яка залежить від ряду об'єктивних факторів і є неоднаковою для бюджетів.

Неоднаковість дохідності бюджетів спричиняється такими об'єктивними умова­ми: різним рівнем економічного розвитку окремих територій народногосподарсько­го комплексу країни; різноманітністю природо-кліматичних умов територій та гео­графічно-просторового їх розташування; різницею в щільності населення територій та його якісної структури. Це зумовлює істотні відмінності окремих територій за рів­нем розвитку продуктивних сил, а також їх податкоспроможності. Ці відмінності в умовах унітарності бюджетної системи вирівнюються в сфері міжбюджетних відно­син.

Як організаційно-фінансовий механізм бюджетної системи, міжбюджетні відно­сини — зумовлені унітарною єдністю узгодженість складових елементів бюджетної системи, яка досягається організаційно-правовими та фінансовими відносинами між органами державної влади і місцевого самоврядування щодо регламентації розмежу­вання бюджетних повноважень, фінансових ресурсів, прав, обов'язків та відповідаль­ності в ході бюджетного процесу. Залежно від того з приводу чого виникають між­бюджетні відносини, вони поділяються на такі види:

1) розмежування видаткових бюджетних повноважень щодо фінансування окре­мих галузей, програм, об'єктів;

2) розподіл дохідних повноважень щодо окремих видів бюджетних надходжень, зміни ставок, збирання та управління доходами;

3) фінансове вирівнювання бюджетної забезпеченості різних адміністративно-те­риторіальних утворень;

4) визначення та дотримання прав, обов'язків і відповідальності усіх суб'єктів міжбюджетних відносин.

Отже, частина перша ст. 81 Кодексу встановлює правомірність міжбюджетних від­носин, зумовлених об'єктивною реальністю країни та її бюджетної системи, а друга частина цієї статті визначає мету цих відносин — забезпечення відповідності повно­важень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, які мають забезпечувати виконання цих повноважень (рис. 16.1)

Фінансове вирівнювання бюджетної забезпеченості різних адміністративно-тери­торіальних утворень здійснюється шляхом бюджетного регулювання. Воно включає використання коефіцієнта вирівнювання та фінансового нормативу бюджетної забез­печеності (ст. 2 Кодексу).

Коефіцієнт вирівнювання — показник, який використовується для розрахунку обсягу коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів з метою стимулювання нарощування доходів місцевих бюджетів у процесі бюджетного пла­нування.

Міжбюджетні відносини

Мета регулювання міжбюджетних відносин

Відносини між державою, Автономною Республікою Крим та територіальними громадами щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України

Забезпечення відповідності повноважень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, які мають забезпечувати виконання цих повноважень

Рис. 16.1. Поняття та мета регулювання міжбюджетних відносин

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості — гарантований державою в ме­жах наявних бюджетних коштів рівень фінансового забезпечення вирішення завдань і функцій місцевими державними адміністративними та виконавчими органами міс­цевого самоврядування.

Бюджетне регулювання включає перерозподіл бюджетних ресурсів як по верти­калі, так і по горизонталі державної влади та місцевого управління шляхом вилучен­ня надлишку доходів в окремих бюджетах (визначеного на основі використання ко­ефіцієнта вирівнювання) чи передачею цих коштів тим бюджетам, у яких не досягнуто фінансового нормативу бюджетної забезпеченості, тобто за принципом за- гальнобюджетної консолідарності, зумовленої бюджетним унітаризмом.

Інструментом міжбюджетного перерозподілу коштів є трансферти. Трансферти (франц. ігап/егі, від лат. ігапфго — переношу, перемішую) — кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Згідно зі ст. 96 Кодексу міжбюджетні трансферти поділяються на:

1. Дотацію вирівнювання;

2. субвенції;

3. кошти, що передаються до державного бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;

4. додаткові дотації.

Функціональною особливістю дотацій є надання коштів на безоплатній і безпово­ротній основі без визначення напрямів і умов їх використання, оскільки дотація (лат. іїоіаііо — дар, пожертвування) — асигнування з державного бюджету на вирівнювання доходної спроможності бюджетів-реципієнтів. Бюджетним кодексом України передба­чено використання двох видів дотацій: дотацій вирівнювання доходної спроможності бюджету та додаткових дотацій — надання коштів при виникненні додаткових потреб бюджетів і спрямованих на покриття бюджетного дисбалансу. Зокрема — на компен­сацію втрат бюджету-реципієнта внаслідок наданих державою податкових пільг.

Функціональною особливістю субвенцій є надання коштів на безоплатній і без­поворотній основі на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв про надання субвенції. Оскільки субвенції (від лат. зиЬуєпіо —приходжу на допомогу) є різновидом міжбюджетних трансфертів цільового призначення, найбільш широко вони використовуються для фінансування цільових програм.

Особливий вид трансфертів становлять кошти, що передаються до державного бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів. Цей вид трансферту за­звичай є формою спільного (міжбюджетного) фінансування певних проектів.

Головною метою бюджетних трансфертів було й залишається надання фінансо­вої допомоги бюджетам з недостатньою податкоспроможністю. Проте важливе зна­чення у забезпеченості фінансової спроможності бюджетної системи країни є не роз­виток і вдосконалення міжбюджетних відносин та міжбюджетних трансфертів, а усунення причин, які їх зумовлюють. Це може бути досягнуто внаслідок істотного зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів та зменшення ступеня централізації бюд­жетних коштів, оскільки частка трансфертів у бюджетній системі України за остан­ні роки має стійку тенденцію до зростання.

Так у 2005 р. частка трансфертів у складі місцевих бюджетів України становила 43,5%; у 2006 р — 46,1%; у 2007 — 43,4%; у 2008 р. — 44,5%; у 2009 р. — 46,7%, тоб­то у 2009 р. вона проти 2005 р. зросла на 3,2 процентних пункти. Більш істотно за 2005-2009 рр. відбулося збільшення загальної суми міжбюджетних трансфертів від 23,3 млрд. грн. у 2005 р. вони зросли до 62,2 млрд. грн. у 2009 р., або в 2,6 разу. У структурі міжбюджетних трансфертів у 2005 р. дотації вирівнювання становили 47,4%, субвенції з соціального захисту населення — 26,0%, а інші трансферти — 26,6%. У 2009 р. пропорція структури міжбюджетних трансфертів становила відповід­но 53,6%; 36,6%; 9,8%. У той же час, загальний обсяг доходів місцевих бюджетів має менший темп зростання, ніж обсяг міжбюджетних трансфертів.

З метою зміцнення ресурсу місцевих бюджетів механізмом нового Бюджетного кодексу України передбачено істотно збільшити їх доходну базу як в частині бюдже­ту споживання, так і в частині бюджету розвитку.

У частині бюджету споживання передбачено зростання доходної бази місцевих бюджетів зміцнити за рахунок передачі деяких доходів державного бюджету — міс­цевим в обсязі 17,3 млрд. грн. Розширено джерела доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів на загальну суму 4,8 млрд. грн., а доходів, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів — на суму 0,8 млрд. грн. Крім того, з метою збільшення доходного ресурсу місцевих бюджетів створюється спеціальний фонд коштів за рахунок збору за забруднення на­вколишнього середовища та за шкоду, заподіяну навколишньому середовищу внас­лідок господарської діяльності в прогнозованому обсязі 280 млн. грн. Загалом при­ріст доходів місцевих бюджетів внаслідок впровадження зазначених доходів збільшиться на 23,2 млрд. грн., що порівняно з 2009 р. становитиме приріст 17,4%.

Новим Бюджетним кодексом України передбачено зростання доходів місцевих бюджетів і в частині бюджету розвитку — капіталовкладень. З цією метою розшире­но перелік джерел формування доходів місцевих бюджетів на суму 9,1 млрд. грн. Зок­рема: за рахунок частки податку на прибуток, що буде відраховуватись місцевим бюджетам у розмірі 7,3 млрд. грн., та з єдиного податку суб'єктів малого підприєм­ництва — 1,8 млрд. грн. Це дозволить збільшити доходи місцевих бюджетів ще на 6,8%, або разом порівняно з 2009 р. — на суму 32,2 млрд. грн., що становить майже четверту частину доходів місцевих бюджетів у 2009 р. та половину одержаних транс­фертів.

Із розширенням дохідної бази місцевих бюджетів можна очікувати зменшення ролі трансфертів у системі міжбюджетних відносин, оскільки поступово буде відми­рати прагнення перерозподілу бюджетних коштів як споживацької ідеології. Разом з тим, можна прогнозувати такі позитивні зрушення:

- переорієнтація місцевих органів влади від переважно виконання делегованих їм державою повноважень (тобто, адміністрування витрачанням наданих їм коштів) до творчого вирішення місцевих питань соціально-економічного розвитку громад, орі­єнтованого на ефективний результат;

- перехід до середньострокового (трьохрічного) бюджетного планування забезпе­чить системність управління бюджетними трансфертами, а відтак і фінансовою за­безпеченістю реалізації інвестиційних проектів для розвитку продуктивних сил пер­шочергово в депресивних регіонах;

- зміцнення фінансової самодостатності місцевих бюджетів сприятиме зменшен­ню централізації бюджетних ресурсів у країні, посилить ступінь їх фінансової неза­лежності та автономності, а відтак демократизації суспільства.

§ 2. Види видатків бюджетів, джерела їх здійснення та органи забезпечення

Результативність функціонуючої бюджетної системи як суспільного інституту значною мірою зумовлюється моделлю управління видатків, їх структурою, цілеспря­мованістю, достатністю для реалізації визначених цілей, конкретизацією розпоряд­ників бюджетних коштів, надійністю джерел фінансового забезпечення видатків та іншими умовами, регламентованими новим Бюджетним кодексом у частині норм та положень фінансових відносин між державним бюджетом та місцевими бюджетами на засадах ефективності, соціальної справедливості, бюджетної необхідності та від­повідальності за виконання повноважень. Бюджетний кодекс не включає регламен­тування розподілу повноважень органів влади на державні та власні, оскільки розме­жування повноважень органів влади визначені окремими положеннями Конституції України, зокрема — унітарним устроєм держави, та деталізовані конкретними зако­нодавчими актами щодо адміністративного управління. Бюджетний кодекс лише встановлює право органів влади на здійснення видатків з відповідних бюджетів на виконання закріплених повноважень, які можуть змінюватись у майбутньому, що зокрема визначено пунктом 6 в Прикінцевих та перехідних положеннях Кодексу.

У ст.82 Кодексу конкретизовано види видатків бюджетів з розподілом їх на 3 ка­тегорії відповідно до їх функціонального призначення.

Перша категорія бюджетних видатків спрямована на реалізацію загальнонаціо­нальних інтересів: забезпечення конституційного ладу, державної цілісності та суве­ренітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені Кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому са­моврядуванню. Тобто перша категорія бюджетних видатків має забезпечувати вико­нання загальнодержавних функцій, які формують прерогативу безпосередньо органів державної влади, визнаних Конституцією України в межах їх компетенції. До них від­несено законодавчі органи, судові органи та органи державної виконавчої влади.

Тобто видатки, що віднесені Кодексом до першої категорії, призначені для вико­нання безпосередніх функцій і повноважень держави, є власне державними, видат­ками Державного бюджету України.

Друга категорія бюджетних видатків також визначається функціями держави, але в межах повноважень, які не віднесені до безпосередніх, а опосередковані — переда­ні до виконання Автономній Республіки Крим та місцевому самоврядуванню на основі принципу субсидіарності з метою досягнення найбільш ефективного їх вико­нання.

Компетенція місцевих бюджетів на виконання переданих їм державою повнова­жень регламентована статтями 119 і 143 Конституції України та статтями 25-38 і 42­44 Закону України «Про місцеві державні адміністрації». При цьому держава одно­часно з передачею своїх повноважень на виконання їх місцевими органами влади передає і необхідні кошти та виконання цих повноважень. Вони здійснюються в пов­ному обсязі за рахунок Державного бюджету України.

Отже, перша і друга категорії видатків бюджетів забезпечують виконання функ­цій держави, але видатки першої категорії здійснюються апаратом державного управ­ління безпосередньо (як загальнонаціональні), а друга категорія включає виконання державних функцій опосередковано — місцевими органами влади з передачею їм з цією метою як повноважень, так і коштів на їх виконання.

Третя категорія бюджетних видатків виокремлюється на функціональній основі використання їх виключно на виконання прав і обов'язків місцевих органів влади — Автономної Республіки Крим та місцевого управління. Ці видатки забезпечують ви­конання повноважень місцевого характеру.

Регламентація бюджетних видатків, віднесених Кодексом до третьої категорії, ре­гулюється ст. 140, 142-144 Конституції України, ст. 25-38 і 42 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 13-14 і 17-29 Закону України «Про місцеві держав­ні адміністрації».

Видатки бюджетів наведено на рис. 16.2.

Як видно із рис. 4.1.2.1. видатки бюджетів згруповано за ознакою фінансового за­безпечення виконання державних (безпосередніх і опосередкованих) повноважень (владних функцій) та функцій місцевого управління — органів самоврядування. Від­повідно до цього Бюджетного кодексу в ст. 83 визначено джерела здійснення цих ви­датків. Чинна будова бюджетної системи України відповідно до положень щодо за­кріплення бюджетної самостійності згідно з частиною 1 ст. 98 (про дотації вирівнювання) встановлює прямі фінансові взаємовідносини між державним бюдже-

Рис. 16.2.Види видатків бюджетів, джерела та забезпечення здійснення видатків

том і місцевими бюджетами. Шляхом своєрідного «переливу коштів» між державним та місцевими бюджетами гарантується фінансове забезпечення виконання повнова­жень усіх бюджетів. Проте загальний поділ бюджетної системи на державний бюд­жет і місцеві бюджети зумовлює необхідність конкретизації джерел визначених кате­горій бюджетних видатків.

Згідно з ст. 83 Кодексу виконання безпосередніх функцій держави як загально­економічних забезпечується видатками за рахунок коштів Державного бюджету України. Як уже зазначалось, ці видатки бюджету віднесено в ст. 82 Кодексу до пер­шої категорії видатків.

Видатки, віднесені до другої і третьої категорій, що забезпечують виконання дер­жавних опосередкованих функцій та функцій місцевих органів влади і місцевого управління, здійснюються за рахунок коштів місцевого бюджетів, у тому числі транс­фертів з Державного бюджету України.

Статтею 84 Бюджетного кодексу регламентована відповідальність органів держав­ної влади та місцевого управління щодо надання коштів на здійснення програм і за­ходів, передбачених відповідними бюджетами у межах запланованих ресурсів.

Відповідальність за забезпечення фінансовими ресурсами видатків на виконання загальнодержавних функцій, що є прерогативою держави, покладається на органи державної влади. Згідно з ст. 116 Конституції України, статті 20 частини 1 пункту 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» виконання Державного бюджету покладено на Кабінет Міністрів України, який згідно з ст. 113 Конституції України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Забезпечення здійснення видатків, віднесених до другої і третьої категорії (визна­чених пунктами 2 і 3 частини 1 ст. 82 Кодексу), покладається на Раду міністрів Авто­номної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповід­них місцевих рад, сільські голови.

Відповідно до ст. 138 Конституції України виконання бюджету Автономної Рес­публіки Крим належить до відома цієї республіки.

Виконання обласних та районних бюджетів згідно з ст. 119 Конституції України та ст. 18 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» забезпечують місцеві державні адміністрації, а сільських, об'єднань сил, міських бюджетів згідно з ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» забезпечують відповідні ви­конавчі органи.

Для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок бюджету, бюджет­ні асигнування надаються відповідним розпорядникам бюджетних коштів. Порядок визначення розпорядників бюджетних коштів бюджетів встановлений ст. 22 цього Кодексу.

Касове виконання бюджетів здійснює Державне казначейство України, але не в сенсі виконання окремих видаткових повноважень, а у технічному здійсненні опла­ти рахунків згідно з ухваленими бюджетними асигнуваннями. Крім того, Казначей­ство інформує розпорядників бюджетних кошті про наявність коштів на рахунках і контролює вхідні та вихідні потоки коштів бюджетів та здійснює платежі з держав­них рахунків бюджетними установами.

Таким чином, Бюджетним кодексом України в частині управління бюджетними видатками при визначенні фінансових джерел надходження коштів та забезпеченні здійснення видатків відсутній поділ доходів на «власні» та «делеговані». Завдяки рег­ламентованій Бюджетним кодексом України системі міжбюджетних відносин вико­нання видатків усієї сукупності бюджетів країни гарантується доходною спроможніс­тю всієї бюджетної системи держави.

§ 3. Передача державою прав на здійснення видатків та критерії їх розмежування між місцевими бюджетами

Функціонування бюджетної системи України ґрунтується на збалансованості до­ходів і видатків усіх бюджетів країни. Ст. 82 Кодексу поділяє видатки бюджетів на три категорії за характером повноважень, які здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань. Зведений баланс доходів і видатків означає зрівноваженість повноважень і наданих ресурсів на їх виконання по кожному бюджету.

Якщо розмежування повноважень окремих бюджетів є виразом політичної волі владних структур держави, закріплених відповідними законодавчими актами (з пере­дачею певних державних повноважень місцевим органам влади та місцевого управ­ління), то єдність (збалансованість) доходів і видатків бюджету зумовлює і передачу державою прав на здійснення видатків, які забезпечують виконання визначених бюд­жетом переважень.

Єдність (збалансованість) доходів і видатків бюджету зумовлює і передачу дер­жавного права на здійснення видатків, які забезпечують виконання визначених бюд­жетам повноважень.

Стаття 85 Кодексу регламентує порядок та умови передачі права здійснення ви­датків та організаційно-фінансового механізму їх забезпечення. Право на здійснення видатків конкретизовано такими умовами:

— частиною першої цієї статті:

а) передачі Автономній Республіці Крим та органам місцевого самоврядування фінансових ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодер­жавних податків і зборів (обов'язкових платежів) або їх частки;

б) надання трансфертів з Державного бюджету України;

— частиною другою зазначеної статті вводяться:

а) зобов'язання Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів самоврядування забезпечити здійснення видатків на виконання переданих їм повноважень з відповідних місцевих коштів;

б) заборона планування та здійснення видатків, не віднесених до компетенції міс­цевих бюджетів, а також здійснення впродовж бюджетного періоду видатків на фун­кціонування бюджетних установ одночасно з різних бюджетів;

— частиною третьою зазначеної статті надано право головному розпоряднику коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) передавати товари (чи оплачувати роботи, послуги придбані чи оплачені за рахунок видатків на централізовані заходи економічного і соціального розвитку та державних цільових програм) бюджетним установам, які утримуються коштами інших місцевих бюджетів. Ці централізовані за­ходи обумовлені дотриманням чітко визначеними вимогами: обґрунтуванням потреб у відповідних товарах (роботах, послугах). Зазначенні потреби визначаються за вста­новленими критеріями оцінки доцільності, а операції щодо придбання та передачі таких товарів та виконання робіт і послуг мають бути відображені відповідними до­кументами і зафіксованими в обліку та звітності бюджетних установ.

Право на здійснення видатків може бути передано державою Раді міністрів Авто­номної Республіки Крим чи органам місцевої влади і місцевого управління виключ­но разом з відповідними коштами — фінансового забезпечення їх виконання.

Фінансові ресурси можуть бути передані з державного бюджету іншим бюджетам шляхом закріплення за цими бюджетами загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів) або їх частки, а також шляхом надання коштів у вигляді трансфертів, передбачених статтями 96-107 Бюджетного кодексу. При цьому обсяги фінансових ресурсів, що передаються мають бути достатніми для фінансування пе­реданих повноважень та функцій.

Обсяг повноважень, що передаються місцевим бюджетам, має бути врахований при плануванні обсягів коштів, що передаватимуться з державного бюджету до бюд­жету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

Процес виконання видатків та будь-якого повноваження має бути чітким та про­зорим. Для цього необхідно дотримуватись на етапі планування бюджетів чіткого розподілу видатків між бюджетами, регламентованими статтями 88-91 Бюджетного кодексу України.

Визначальною умовою, згідно з якою Бюджетний кодекс регламентує в частині 1 ст. 86 розмежування видів видатків між бюджетами (передбачених пунктами 2 і 3 час­тини 1 ст. 82) є принцип субсидіарності. Згідно з цим принципом розподіл видів ви­датків між бюджетами має забезпечувати максимальне наближення надання гаран­тованих послуг до їх безпосереднього споживача.

Дата добавления: 2014-12-29