ЮНИТИ-ДАНА, 1999. - 550 с. 1 страница

А

Нові програми та зміни у політиці V

Вартість чинних програм

Заощадження чинних програм

Р0 Р1 Р2 Р3

Рис. 2. Оцінка багаторічних показників видатків

Такі процедури динамічного багаторічного бюджетування мають кілька переваг. Зокрема вони дають можливість комплексного оцінювання майбутнього фіскально­го впливу запропонованої політики й визначення граничних значень показників річ­ного бюджету. Проте запровадження й опрацювання упорядкованих процедур дина­мічного багаторічного бюджетування потребує певного часу і відбувається доволі нелегким шляхом у багатьох країнах.

Щоб полегшити практичні проблеми запровадження такої практики, процес пе­ренесення (зміщення уперед) оцінок бюджетних показників може бути безпосеред­ньо обмежений саме рамками середньострокових бюджетних обмежень, зокрема аг- регованими оцінками витрат за функціональними ознаками галузевих міністерств. Однак для корегування середньострокових бюджетних обмежень, що здійснюється на початку процесу формування річного бюджету, Міністерству фінансів потрібні де­талізованій дані. При цьому дотримання певної міри обережності потрібне для уникнення ефекту храповика, що полягає у тенденції до необгрунтованого підвищен­ня вимог щодо майбутніх витрат галузевими міністерствами.

Іншими двома важливими питаннями розроблення багаторічних оцінок показників видатків є вибір довжини горизонту планування і цінового базису оцінок. З одного бо­ку, невизначеність ускладнює підготовку перспективних оцінок показників на надмірно
довгий період. З другого боку, плановий період має бути достатньо довгим, щоб здійс­нити значуще оцінювання пріоритетів політики уряду і спрогнозувати постійні інвести­ційні затрати. Якщо процеси в економіці країни налагоджені й існує відповідний рівень стабільності у макроекономічному середовищі та формулюванні пріоритетів політики уряду, прийнятним компромісом буде період від трьох до чотирьох років^[16].

Багаторічні показники розробляються або у номінальному вимірі, або у постійних цінах. Якщо багаторічні оцінки показників розробляються у постійних цінах, то Мініс­терство фінансів має встановити чіткі правила щодо оновлення прогнозних показників цін. Підготовка багаторічних оцінок у поточних цінах забезпечує їхню узгодженість із прогнозами фінансових показників рахунків сектору державного управління (що також розробляються у поточних цінах). Для країн із високим рівнем інфляції рекомендуєть­ся розроблення багаторічних оцінок у реальних показниках, а не у номінальних^[17].

Проте якщо рівень інфляції вищий за прогнозований, це потребуватиме додатко­вого скорочення витрат, що виражені у реальних показниках. З іншого боку, оцін­ки, здійснені у номінальних показниках, дають додатковий стимул для передбачли­вого управління і тому можуть сприяти зниженню тиску на видатки. Висновки, отримані з досвіду Великої Британії 1970-х років, свідчать, що багаторічне бюджету­вання у реальних показниках в інфляційному середовищі чинить посилений тиск на бюджет. Так чи інакше, питання, чи є з практичної точки зору корисним розроблен­ня багаторічних оцінок показників у країні з низьким рівнем фіскальної дисциплі­ни, коли бюджетні передбачення не здійснюються, як і взагалі у країнах із високим рівнем інфляції, залишається відкритим.

Отже, формування бюджету є істотно ітеративним процесом взаємодії між Міністер­ством фінансів і розпорядниками бюджетних коштів. У цю систему має бути вбудована система фінансових обмежень і можливість колективного обговорення політичного вибо­ру. Початковим пунктом під час формування бюджету має стати чітке встановлення фіс­кальних цільових показників, стратегічного базису, що являє собою широку сукупність пріоритетів і завдань урядової політики, й підготовка середньострокових фіскальних об­межень на основі реалістичних прогнозів доходної частини бюджету.

Завищена оцінка показників доходів призводить до невдалого формування бюд­жету, а отже, до неефективного його виконання. Витратні ліміти бюджетних коштів у розрізі галузей мають бути вчасно доведені до галузевих міністерств до початку про­цесу формування бюджету, переважно на початку етапу складання бюджетних запи­тів галузевими міністерствами.

Країнам із перехідною економікою ОЕСР рекомендує формувати середньо- строкові бюджетні обмеження у вигляді агрегованих оцінок витратних показників за функціональною класифікацією. Запровадивши таку практику один раз, середньо- строкові бюджетні обмеження можуть бути поступово поширені на показники, що характеризують окремі витратні програми. Однак при здійсненні процедур багаторіч­ного програмування витрат треба бути обачними. Відповідного врахування потребує й економічна невизначеність. Практика проголошення необміркованих популістсь­ких обіцянок, що призводять до збільшення потреб у бюджетних коштах для май­бутніх витрат із боку галузевих міністерств, має бути припинена.

Зазвичай багаторічні витратні програми стосуються реалізації чинної політики, а зміни у політиці враховуються при складанні річного бюджету. Підготовка багаторіч­них бюджетних показників, хоч би який рівень агрегованості вони охоплювали (увесь бюджет, інвестиційні витрати або тільки окремі галузі), має бути чітко пов'яза­на із процедурою формування річного бюджету в рамках середньострокових фіскаль­них обмежень і доповнена середньостроковими бюджетними обмеженнями.

Розвиток програмно-цільового методу складання бюджету тісно пов'язаний із підвищенням ролі й значення середньострокового бюджетного планування. Оскільки більшість стратегічних завдань соціально-економічної політики виходять за межі одного бюджетного року і вбудовані в систему середньострокових програм соціально-економічного розвитку держави, то на практиці програмно-цільовий метод формування бюджету має реалізовуватися в умовах середньострокового пла­нування.

Як зазначалось вище, нова редакція Бюджетного кодексу закріпила основні принципи і завдання функціонування програмно — цільового методу в бюджетно­му процесі, а також заклала основи розвитку середньострокового бюджетного пла­нування, однак стан розвитку середньострокового бюджетного планування в Укра­їні нині перебуває на початковому етапі. У бюджетному процесі на центральному рівні застосовуються окремі фрагменти середньострокового бюджетного плануван­ня і прогнозування. Розроблення середньострокових бюджетних оцінок має радше робочий характер і внутрішнє, у межах Міністерства фінансів, застосування. При формуванні річного бюджету на плановий період середньострокові бюджетні оцін­ки, що розроблені у попередньому бюджетному циклі, не використовуються, тоб­то вони не мають динамічного характеру. Таким чином, цей інструмент, що, крім усього іншого, призначений для полегшення прийняття і розроблення річного бюджету, у цій частині своєї функції не виконує. На нашу думку, на цьому етапі мета розроблення оцінок бюджетних показників на середньострокову перспективу не досягається.

Слабкість бюджетного планування здебільшого залежить від політичних чинни­ків та організації управління. Неналежна координація на міжміністерському рівні, нечіткість вертикалі підзвітності або дублювання розподілених обов'язків дає привід до поширення сумнівних підходів до бюджетного планування. Звісно, реформуван­ня бюджетного процесу не є достатньою умовою для розв'язання усіх проблем, але є необхідною умовою. Процедури й методики бюджетного планування і формуван­ня політики мають бути докладно розроблені й опрацьовані з метою підсилення ко­ординації та узгодженості під час прийняття рішень.

Зарубіжний досвід переконує^[18], що одним із основних елементів бюджетних ре­форм, проведених останніми десятиліттями більшістю розвинених країн, є перехід до середньострокового бюджетного планування, в межах якого бюджетний цикл почи­нається з розгляду раніше схвалених у попередньому бюджетному циклі основних параметрів середньострокового фінансового плану на відповідний рік, аналізу зміни зовнішніх чинників і умов, обґрунтування змін, що вносяться до основних бюджет­них показників планованого року, а також коригування чи розроблення бюджетних проектувань на наступні роки прогнозного періоду. При цьому середньостроковий фінансовий план може бути прогнозно-аналітичним документом органів виконавчої влади або затверджуватися законодавчо, одержуючи статус багаторічного бюджету.

Таким чином, бюджет на черговий фінансовий рік є складовою частиною щоріч­но поновлюваного і такого, що змішується на один рік уперед, багаторічного (як правило, трирічного чи п'ятирічного) фінансового документа, що, з одного боку, за­безпечує спадкоємність державної політики і передбачуваність розподілу бюджетних асигнувань, а з другого — дає змогу вносити до них за чіткою і прозорою процеду­рою щорічне коригування відповідно до цілей бюджетної політики^[19].

В Україні середньострокове бюджетне планування як елемент програмно-цільо­вого методу запроваджується з метою:

поліпшення макроекономічного балансу шляхом розроблення узгоджених і ре­алістичних прогнозів доходів бюджету;

визначення загальних цілей бюджетної політики й забезпечення відкритості у їхньому досягненні впродовж багатьох років;

визначення і дотримання чітких пріоритетів у сфері державних видатків; забезпечення можливості ініціювання змін у бюджетній політиці та механізмів контролю за їхньою реалізацією;

удосконалення розподілу бюджетних коштів, спрямованих на досягнення страте­гічних пріоритетів, як за функціями, так і між відповідними функціями;

підвищення відповідальності головних розпорядників бюджетних коштів за ефек­тивне й раціональне використання бюджетних коштів; посилення загального бюджетного контролю^[20].

Нині роль середньострокового бюджетного планування в Україні у бюджетному процесі обмежується довідково-інформаційною функцією при розробленні проекту бюджету на відповідний рік. Це пов'язано переважно з об'єктивними і суб'єктивни­ми чинниками бюджетного процесу: недостатньою обґрунтованістю і точністю мак­роекономічного прогнозування, частими змінами податкового законодавства, наяв­ністю значних, закріплених законодавчо, соціальних гарантій, які не забезпечені фінансовими ресурсами, залежністю видатків від структурних реформ і т. ін.

Основними функціями середньострокового фінансового планування, на нашу думку, мають бути:

відображення основних напрямів бюджетної політики, що здійснюється органа­ми законодавчої й виконавчої влади в державі;

вибір раціональних шляхів бюджетного забезпечення передбачуваного рівня еко­номічного й соціального розвитку на основі ефективного використання наявних у суспільстві ресурсів;

здійснення необхідного рівня перерозподілу бюджетних ресурсів для досягнення темпів і пропорцій розвитку економіки й підвищення суспільного добробуту;

встановлення раціональних форм мобілізації бюджетних ресурсів, і на цій основі визначення їхньої оптимальної структури.

Організація середньострокового бюджетного планування може бути ефективною тільки тоді, коли в неї закладатимуться науково-обґрунтовані принципи, до яких, на нашу думку, належать:

комплексний підхід до основних параметрів економічного й соціального розвит­ку в тісному взаємозв'язку з наявними бюджетними можливостями;

оптимальне використання бюджетних ресурсів із метою першочергового забезпе­чення бюджетними ресурсами пріоритетних напрямів розвитку економіки й соціаль­ної сфери;

раціональне визначення джерел одержання бюджетних ресурсів та їхнього пере­розподілу через ланки бюджетної системи;

єдність у використанні бюджетних показників, здійснення бюджетних розрахун­ків, застосування єдиної методології прогнозування тенденцій і напрямів розвитку;

наукове обґрунтування планів, що передбачає реальність прогнозних розрахунків, їхню економічну обґрунтованість, використання прогресивної методології, норм і нормативів;

виділення бюджетних ресурсів з урахуванням результативності їхнього викори­стання;

конкурентність розподілу частини бюджетних ресурсів за результатами оцінки ефективності використання бюджетних коштів;

гарантованість виконання чинних бюджетних зобов'язань;

спадкоємність прогнозних бюджетних показників за конкретними роками в ме­жах щорічно розроблюваного прогнозу на відповідний строк; фінансової відповідаль­ності; прозорості, публічності.

Водночас необхідна чітка методологія коригування здійснених бюджетних прогно­зів, оцінки стійкості й ризиків, ув'язки з цілями і пріоритетами середньострокової бюджетної політики й умовами їхньої реалізації, формування граничних обсягів ви­трат для головних розпорядників бюджетних коштів на трирічний період. Для цього необхідне затвердження Кабінетом Міністрів України порядку розроблення середньо- строкового бюджету, що визначає його формат, процедуру перегляду параметрів, ви­користання в бюджетному процесі, взаємозв'язок із щорічним проектом бюджету. З метою підвищення ролі середньострокового бюджету пропонується затверджувати цей порядок постановою Кабінету Міністрів України.

У перспективі доцільно збільшити термін середньострокового бюджетного про­гнозу (Бюджетний кодекс передбачає строк прогнозу три роки) до 5 років. При цьо­му через високу невизначеність умов середньострокового бюджетного планування спершу не повинні вводитися суворі обмеження на зміну раніше затверджених пара­метрів у наступному бюджетному циклі. У подальшому з метою підвищення надій­ності середньострокових бюджетних прогнозів варто ввести вимогу про щорічне по­дання параметрів перспективного бюджету в діючих і порівняних умовах, а також обґрунтування причин відхилення від раніше затверджених показників.

Затвердження середньострокового бюджету як закону в результаті напрацювання певного досвіду середньострокового бюджетного планування можливе за одним із та­ких варіантів^[21]:

затвердження укрупнених показників бюджету на другий і третій (можливо, на четвертий і п'ятий) роки бюджетного циклу законом про бюджет на відповідний фі­нансовий рік;

затвердження перспективного фінансового плану окремим законом, що прийма­ється до внесення закону про бюджет (із можливістю його коригування).

В обох варіантах досягається законодавче закріплення усіх переваг середньорічно­го бюджетного планування. Основною перевагою першого варіанта є його відповід­ність наявній практиці, однак у цьому разі розподіл між поточним і середньостроко- вим плануваннями буде недостатньо чітким, що не дасть змоги суттєво спростити процедуру прийняття щорічного бюджету. У другому варіанті з'являється можливість окремого, якіснішого і менш тривалого за строками розроблення середньострокових і поточних питань бюджетного планування, водночас можуть виникнути труднощі у їхній взаємоув'язці.

Невід'ємною частиною процесу бюджетного планування має стати прогнозування, що дають змогу проаналізувати тенденції формування ресурсів бюджету і їхнє викори­стання, виявити чинники, які необхідно враховувати у розрахунках бюджетних показ­ників, визначити їхні взаємозв'язки, а також можливі способи впливу на ці показники.

Призначення бюджетного прогнозування полягає в оцінці різних і найімовірні­ших варіантів формування ресурсів бюджету і напрямів використання цих ресурсів. Аналіз таких варіантів створює основу для вибору цілей, які є орієнтиром при роз­робленні бюджету.

Головна функція прогнозу — наукове передбачення. Як наукове передбачення прогнозування дає змогу, по-перше, одержати картину майбутнього стану будь-якого явища, і по-друге, обґрунтувати шляхи переходу від сьогоднішнього стану явища до майбутнього. Наукове прогнозування аналізує сукупність тенденцій соціально-еконо­мічного розвитку суспільства й оцінює стан економіки, що склався.

Прогнозування бюджетних ресурсів та їхнє використання може ґрунтуватися тільки на узагальнюючих високоагрегованих макропоказниках економічного і соці­ального розвитку. Отже, визначальним у цьому є характер економічних взаємозв'яз­ків і кількісних залежностей між процесами формування і використання бюджетних ресурсів та обсягів валового внутрішнього продукту. Кількісне ув'язування процесу формування ресурсів бюджету з напрямами їхнього використання до валового внут­рішнього продукту є важливою умовою узгодження бюджетного і матеріального ас­пектів планування.

Воднораз таке ув'язування має здійснюватися як із валовим внутрішнім продук­том у цілому, так і з його складовими залежно від виду джерел бюджетних ресурсів, тобто від їхнього економічного змісту і призначення. Звичайно, у прогнозуванні бюджетних показників повинні враховуватися також показники, які характеризують динаміку і пропорції розвитку економіки.

За умов нестабільності економічного розвитку в Україні важливого значення для прогнозування бюджетних ресурсів та їхнього використання набуває врахування по­казників інфляції, обмінного курсу національної валюти, державного боргу та їхні зміни у прогнозованому періоді. Точність прогнозних розрахунків бюджету залежить здебільшого від таких чинників: значень бюджетних показників у базисному періоді, величини і динаміки заданих параметрів розвитку економіки у прогнозованому пе­ріоді, структури і внутрішньої характеристики моделі для розрахунку показника.

З допомогою бюджетного прогнозування можна вирішувати такі основні завдання:

— визначати обсяг бюджетних ресурсів та їхнє використання як у цілому, так і за окремими їхніми видами;

— вивчати взаємозв'язки показників бюджету з основними макропоказниками, насамперед із ВВП, з показниками балансу фінансових ресурсів і витрат держави і регіонів, балансу грошових доходів і витрат населення, платіжного балансу;

— визначати вплив на величину показників бюджету чинників, що характеризу­ють динаміку розвитку економіки;

— перевіряти можливості бюджетного забезпечення показників соціально-еконо­мічного розвитку держави і регіонів.

Перехід до середньострокового бюджетного планування тісно пов'язаний із підви­щенням ролі й вдосконаленням середньострокового і довгострокового фінансового планування. З огляду на це, на нашу думку, необхідне розроблення і прогнозування показників балансу фінансових ресурсів і витрат держави і регіонів як комплексного документа-прогнозу, в якому відображається обсяг утворюваних фінансових ресурсів та їхнє використання в усіх секторах економіки держави та регіонів. Баланс є складо­вою частиною прогнозу економічного і соціального розвитку держави і регіонів у про­гнозованому періоді й відображає пропорції розподілу її валового внутрішнього про­дукту (валового регіонального продукту). Він є базою для прийняття управлінських рішень із питань підвищення ефективності використання усіх видів ресурсів, обґрун­тування резервів зростання накопичень, залучення додаткових інвестиційних дже­рел, а також служить інформаційною й аналітичною основою для розроблення і об­ґрунтування фінансової політики держави і на рівні регіонів.

Метою розроблення балансу фінансових ресурсів держави і регіонів є:

— визначення розмірів фінансових ресурсів, що створюються в державі і регіонах й можуть бути використані для здійснення заходів з економічного і соціального роз­витку на прогнозний період;

— встановлення збалансованості доходів і витрат держави і регіонів, а також об­ґрунтованості використання фінансових ресурсів на соціальні гарантії населенню, утримання невиробничої сфери, розвиток економіки, оборону й управління, виходя­чи із прогнозу економічного і соціального розвитку держави і регіонів;

— перевірка економічного обґрунтування розрахунків державного бюджету, від­повідних місцевих бюджетів, балансу грошових доходів і витрат населення, платіж­ного балансу й інших фінансових балансів.

Досягнення цієї мети одночасно є формами використання фінансів для регулю­вання показників економічного і соціального розвитку, забезпечення їхньої еконо­мічної обґрунтованості й ефективності.

Охоплюючи повний обсяг ресурсів у цілому в державі та в окремому регіоні, не­залежно від того, в якій конкретній галузі вони утворилися і в якій використовують­ся, баланс фінансових ресурсів і витрат відображає їхню загальну характеристику за джерелами і напрямами, є самостійним документом синтетичного характеру. Це дає змогу використовувати його показники як критерії для оцінки ефективності еконо­міки держави і регіонів.

Пракгика вже показала очевидні переваги середньострокового фінансового і бюджетного планування, зокрема у Росії. До переваг, насамперед, слід віднести пе­редбачуваність, гнучкість прийняття фінансових рішень, наявність резервів, які на черговому етапі бюджетного планування дозоляють передбачити видатки, визначені пріоритетами державного і регіонального розвитку.

Перехід до довгострокового і середньострокового фінансового і бюджетного пла­нування має і пряме відношення до підвищення ефективності бюджетних витрат. Це досягається насамперед за рахунок чіткішого визначення результатів фінансування, що часто неможливо в межах одного року. Збільшення строків цільового фінансу­вання і строків моніторингу освоєння виділених коштів дає змогу суттєво уточнити кінцеві результати використання бюджетних коштів, широко застосовувати програм­но-цільовий метод бюджетування^[22].

Для підвищення результативності витрачання бюджетних коштів доцільно було б увести доповіді головних розпорядників бюджетних коштів про результати і пла­ни діяльності й подання їх Міністерству фінансів України. Це дало б змогу систе­матизувати цілі, завдання міністерств, відомств, державних комітетів і одержати практичний досвід прив'язки фактичних і запланованих видатків до кінцевих ре­зультатів. Такі доповіді мають відображати: основні цілі й завдання головного роз­порядника бюджетних коштів, їхній взаємозв'язок із пріоритетами бюджетної полі­тики держави; видаткові зобов'язання у відповідній сфері діяльності; досягнуті у звітному періоді й заплановані на середньострокову перспективу кількісно вимірю­вані результати, а також спрямовані на їхню реалізацію бюджетні програми; розпо­діл між цілями, завданнями і програмами бюджетних витрат у звітному і планово­му періодах; оцінку результативності бюджетних витрат, обґрунтування заходів

щодо її підвищення^[23].

Всі регіональні органи виконавчої влади мають готувати доповіді про результати і основні напрями їх діяльності і при формуванні відповідного місцевого бюджету здійснювати їх захист.

Отже, розвиток перспективного бюджетного планування має бути спрямований на:

1. Запровадження багаторівневого стратегічного планування. Зокрема на складан­ня галузевих стратегічних планів на середньострокову перспективу, що відображають функції галузевих міністерств і відповідні програми. Запровадження складання бюд­жетними установами стратегічних планів своєї діяльності, узгоджених із стратегічни­ми цілями й завданнями відповідних галузевих міністерств або вищих установ.

2. Удосконалення методологічної і технічної бази розроблення систематичних прогнозів соціально-економічного розвитку країни. Підвищення надійності й точ­ності оцінок макроекономічних, фіскальних, галузевих та інших показників на се­редньострокову перспективу (3—5 років).

3. Удосконалення розробки середньострокових бюджетних оцінок, куди входить проектування видатків бюджету за основними функціями й основними показниками економічної класифікації. Поступове підвищення статусу таких середньострокових бюджетних обмежень забезпечить ефективний механізм розподілу бюджетних ресурсів, а також поліпшить підготовку витратних граничних обмежень у розрізі головних розпо­рядників бюджетних коштів і програм. Паралельно можна виокремити процедуру роз­роблення прогнозних оцінок майбутніх витрат на забезпечення виконання чинної по­літики уряду. Поступово, на подальших стадіях, може розглядатися доцільність підготовки всеохоплюючих багаторічних оцінок у розрізі кожної окремої програми.

4. Розроблення науково-методичних основ середньострокового бюджетного пла­нування головними розпорядниками бюджетних коштів згідно з принципами про­грам но-цільового методу планування і виконання бюджету, принципу збалансова­ності тощо.

5. Використання середньострокових оцінок бюджетних показників як базової основи при складанні бюджету на наступний рік.

6. Забезпечення узгодженої системи вчасного корегування й оновлення прогноз­них та (або) планових показників на всіх рівнях середньострокового планування.

Перші два напрями забезпечать передумови розвитку і базу для багаторічного бюджетного планування. Наступні два стосуються безпосередньо розвитку процедур та механізмів планування. Останні два напрями мають забезпечити органічний зв'язок багаторічного бюджетування з річним бюджетним процесом.

Павлюк К.В.,

доктор економічних наук, головний науковий співробітник ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»

Павлюк С.М.,

кандидат економічних наук, головний спеціаліст організаційно — планового відділу Центру наукових досліджень Національного банку України

Додаток 2

БЮДЖЕТНЕ ВИРІВНЮВАННЯ В РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЛІТИКИ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

Соціально-економічний розвиток регіонів є результатом використання не тільки їх ресурсних можливостей, а й, значною мірою, тих економічних механізмів, у ре­зультаті яких формується і реалізується політика розвитку. Ефективність регіональ­ної економічної політики перебуває у площині досягнення компромісу між інтереса­ми центру і регіонів. Разом із тим, напруженість у відносинах центр — регіони, характерна для України, зумовлюється суперечностями у сфері контролю за фінан­совими ресурсами, збереження практики централізованого розподілу бюджетних коштів суперечить інтересам «заможних» регіонів, які мали би більше переваг при са­мостійному розподілі коштів. Бюджетна політика є найменш формалізованим і най- гнучкішим напрямом регіональної політики, саме у ній стикаються інтереси цент­ральної і регіональної виконавчої влади, що веде до суб'єктивізму і регіонального лобіювання рішень, які приймаються.

Під бюджетним вирівнюванням розуміють сукупність політичних і економічних заходів, спрямованих на забезпечення конституційних гарантій населення країни що­до мінімально необхідного розміру суспільних послуг, визначеного в законодавчих ак­тах, а також на вирівнювання горизонтальних і вертикальних фіскальних дисбалансів. Проблемам бюджетного вирівнювання в рамках організації і управління місцевими бюджетами приділено увагу в роботах З. Варналія[^[24]], О. Богачової[^[25]], В. Опаріна[^[26]], С. Слухая[^[27]], О. Кириленко[^[28]] та інших ([^[29]], ^[30]], [^[31]], [^[32]], [^[33]], [¹¹], [¹²], [¹³], [¹⁴], [¹⁵], [¹⁶]).

Питання бюджетного вирівнювання тісно пов'язані з питаннями фіскальної автоно­мії та розподілом повноважень між державою та органами місцевого самоврядування, яким присвячено роботи зарубіжних економістів: [¹⁷], [¹⁸].

Питання взаємозв'язку соціально-економічного розвитку регіонів та бюджетного вирівнювання є надзвичайно актуальними для України. Відсутність обґрунтованої державної політики регіонального розвитку держави на попередньому етапі призвела не лише до зростання диспропорцій та загострення економічних і соціальних проб­лем, але й до суттєвої економічної дезінтеграції держави. Відтак, завданням економіч­ної науки є пошук оптимальних, з точки зору інтересів економічного розвитку регіо­нів, обґрунтованих та справедливих підходів у політиці бюджетного вирівнювання.

Необхідність бюджетного вирівнювання у політиці розвитку регіонів зумовлюється неоднаковим ступенем їх розвитку і, відповідно, їх різною спроможністю в акумуляції податкових і неподаткових доходів до бюджетів, яких не вистачає для забезпечення мінімального рівня державних соціальних стандартів на всій території України. Зро­стання рівня централізації державних доходів, яке має місце в Україні (³/4 доходів дер­жави акумулюється у державному бюджеті і лише ¹/4 у місцевих) загострює проблеми цієї сфери. Залежність місцевих бюджетів від офіційних трансфертів зростає, з 2001 по 2009 рік їх частка у доходах місцевих бюджетів збільшилася із 29,2 до 47,2%.

Застосування механізму дотацій вирівнювання дозволило уніфікувати видатки місцевих бюджетів на фінансування делегованих повноважень (освіта, охорона здо- ров?я, соціальний захист та соціальне забезпечення населення), тобто забезпечити рівні соціальні стандарти незалежно від фіскальної спроможності. Разом із тим, роз­поділ інвестиційних субвенцій, тобто централізоване виділення фінансових ресурсів для фінансування капітальних видатків на місцевому рівні, залишається непрозорим, а обсяги їх недостатніми. Це загострює міжвідомчу боротьбу за ресурси державного бюджету країни, відсуває на другий план власне економічні інтереси регіонів, фінан­сування яких здійснюється через облдержадміністрації. За таких умов рівень забез­печення місцевих органів влади фінансовими ресурсами значною мірою залежить від організації системи міжбюджетних відносин, недосконалість якої може породжувати

¹⁰ Регулювання міжбюджетних відносин: Україна і європейський досвід: Монографія /За ред. В.Г. Бодрова. — К.: Вид-во НАДУ, 2006. — 296 с.

Дата добавления: 2014-12-29