Питання№6 Місце і значення історії філософії в освоєнні філософського знання

Питання № 5 Філософія і наука

Наука — форма духовної діяльності людей, яка спрямована на отримання істинних знань про світ (природу, суспільство, мислення), на відкриття об’єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку. Як і довільна наука філософія спирається на свій поняттєвий апарат. Філософські поняття виділяються із загальної маси понять і називаються категоріями. Вони є найбільш загальними за змістом. Прикладами філософських понять є: матерія, рух, причина, можливість, зміст, форма, простір, час. В кожній науці є свої поняття. Радикальні зміни у визначенні предмета філософії почались під впливом становлення дійсно наукового знання та соціальних процесів розвитку буржуазного суспільства, яке прийшло на зміну феодальному. Наприкінці XVI — початку XVII ст. виникає експериментальне природознавство і починається процес відділення від філософії конкретних наук — спочатку механіки земних та небесних тіл, астрономії та математики, потім фізики, хімії, біології тощо. У визначенні предмета філософії виникає нова проблема — місце філософії в системі конкретних наук, співвідношення предметів конкретних наук та предмета філософії. В процесі розв'язування цієї проблеми виявились дві протилежні тенденції: одна, позитивістська, — нігілістична щодо філософії і її права взагалі мати свій предмет; друга, згідно з якою предмет філософії або включає як свій суттєвий елемент натурфілософію — особливе філософське вчення про природу, або як метафізика — умоглядна, спекулятивна філософія, не спираючись на узагальнення конкретних наук, в рамках свого предмета задає, окреслює предмети конкретних наук. Лише в XIX ст. вдається принципово визначити специфіку предметів конкретних наук та філософії. Це було зумовлено якісними змінами в самих конкретних науках, а також у методології як філософії, так і конкретних наук. Виникають механічна теорія теплоти, фізична хімія, геохімія тощо, які заповнюють "розриви" між окремими науками. Тому філософію не можна ні ототожнювати з наукою, ні протиставляти їй. У наш час зв'язок світоглядного і онтологічного вимірів філософії знаходить своє втілення в широкому використанні філософських принципів та ідей у розробці як конкретно-наукових (фізичної, хімічної, біологічної тощо), так і загальнонаукової картин світу.

Оскільки історичний підхід до предмета, дослідження його становлення і розвитку є одним із способів розкриття його суті, історія філософії допомагає осягнути суть самої філософії. Знання з історії філософії важливі ще й тому, що вона вчить світоглядному плюралізму та ідеологічній толерантності, сприяє звільненню від догматизму і духовному розкріпаченню особи. Історія філософії вивчає філософію, її існування в реальній історії. Об’єктом її вивчення є реальний історико-філософський процес. Існують концепції, які заперечують історичний підхід до філософії. На думку їх прихильників, філософські системи мовби співіснують в історичному просторі, а історія філософії постає співбесідою філософа поза часом. Філософія є не просто елементом культури, укоріненим у певну епоху. Їй притаманна налаштованість на пізнання, науковість. Цей аспект і дає змогу розглядати історію філософії не як співіснування філософських систем, а як історичний процес розвитку пізнання загальних закономірностей відношення людини і світу. Історію філософії можна розглядати як логічне розгортання ідеї, що розвиваються завдяки їх внутрішній логіці незалежно від зовнішніх обставин, тобто історія є зовнішнім середовищем, в якому розгортаються ідеї. Інший підхід – матеріалістичний, стверджує, що філософські ідеї не є чимось незалежним від життя, вони позбавлені власної історії, відтворюють соціальні відносини. Виважена ж концепція історії філософії визнає соціальну зумовленість ідей, не заперечуючи їх логічної сутності, тобто їх претензій на істину, незалежно від класових інтересів, соціального буття загалом.

Дата добавления: 2015-01-03