Революції 1917–1921 рр.: напрями та досягнення 1 страница

Національна культури в період Української

Національна культура на західноукраїнських землях у 1920–1930-ті рр.

Українізації» 1920-х рр.

Особливості розвитку культури в радянській Україні

Напрями та досягнення

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА В 1917–1939 рр.

Розділ 7

7.1. Національна культура в період Української революції 1917–1921 рр.:

7.2.1. Освіта, наука, література та мистецтво на тлі політики

7.2.2. Згортання українізації. «Розстріляне відродження»

Початок Першої світової війни (1914–1918) українські націо-

нальні сили Австро-Угорської та Російської імперій, як і більшості

бездержавних націй Європи, зустріли з ідеями національно-політич-

ного самовизначення та надією на їхнє утвердження на всіх етнічних

землях після завершення війни. Проте, в площині практичної реалі-

зації, ці сили стали заручниками сформованої впродовж ХІХ –

початку ХХ ст. системи взаємовідносин, у контексті якої поза

культурною сферою були відсутні спільні позиції, які б відповідали

історичному виклику і сприяли політичному та територіальному

об’єднанню української нації. У зв’язку з цим фактично непрогно-

зований початок Української національної революції на Наддніп-

рянщині, крім декларативних заяв з березня 1917 р. до листопада

1918 р., не призвів до публічного діалогу та консолідації провідних

суспільно-політичних сил для вироблення єдиного зовнішньо- та

внутрішньо-політичного курсу та утвердження засад української

державності по обидва береги р. Збруч.

Поза цим, утворена 4 березня 1917 р. в Києві Українська Цент-

ральна Рада, на тлі Лютневої революції в Російській імперії, задекла-

рувала курс на досягнення національно-територіальної автономії. У

межах цього курсу передбачалась велика праця і на ниві відрод-

ження української мови, відкриття національних освітніх закладів та

222 Розділ 7

українізації існуючих, відкриття культурно-просвітніх та мис-

тецьких закладів, об’єднань, бібліотек, періодичних видань, видання

художньої та навчальної літератури, розвиток науки, мистецтва

тощо. Навколо цих ініціатив об’єдналась значна частина української

творчої еліти, меценатів та всіх небайдужих. Після усунення в квітні

1918 р. Центральної Ради цей курс підтримав гетьман П. Скоро-

падський.

Передусім основні зусилля були спрямовані на освіту. За

статистичними даними, на початок 1917 р. в Україні нараховувалось

19 568 загальноосвітніх шкіл, 1 678 000 учнів і 46 739 вчителів, а з

35 млн. українців більше як 75 % не вміли читати. Чинна система

майже на 70 % була русифікована, а тисячі вчителів-чоловіків було

мобілізовано на фронти Першої світової війни.

Початок українізації освіти пов’язаний зі створеною в березня

1917 р. при Центральній Раді шкільної комісії, яку очолив відомий

громадський і політичний діяч, педагог, літературознавець___________, письмен-

ник, перекладач і один із засновників Центральної Ради І. Стешенко

(1873–1918). Комісія ініціювала проведення 5–6 квітня І-го Всеук-

раїнського педагогічного з’їзду. За результатом роботи з’їзду при

Центральній Раді було створено Шкільну Раду. У губерніях та по-

вітах передбачалось засновувати українознавчі бібліотеки, відкри-

вати інструкторські курси для навчання лекторів та літні вчительські

курси, видавати підручники для народної школи, розробити укра-

їнську термінологію з арифметики, географії і граматики.

6–7 серпня 1917 р. ІІ Всеукраїнський педагогічний з’їзд під-

тримав рішення І-го.

Вже з вересня 1917 р. українізація охопила навчальний процес.

Відповідно російська мова як один з предметів вводилася з третього

року навчання. Вивчення української мови, літератури та історії

стало обов’язковим в усіх середніх школах та гімназіях.

Упродовж травня-липня 1917 р. проходив процес перебудови

російських шкіл на україномовні та заснування нових навчальних

закладів для того, щоб юнаки та дівчата здобували початкову,

середню і технічну освіту. За цей час у великих та губернських

містах – Полтави, Харкова, Чернігова___________, Херсона та інших відкрили

40 українських гімназій. У Києві з 60 шкіл 15 перейшли на

українську мову викладання.

Українська культура в 1917–1939 рр. 223

Однак процес українізації освіти проходив дуже складно,

давалось у знаки більш як двохсотлітнє перебування в складі Ро-

сійської імперії. У результаті доводилось стикатись з не дуже

прихильним, а часто і ворожим, ставленням до цього процесу з боку

населення України, а особливо в багатонаціональних районах.*

Для проведення реформи школи гостро не вистачало вчителів,

а в багатьох районах України їх не було зовсім. Частково для

вирішення цієї проблеми навесні 1917 р. по Україні відкривались

спеціальні курси. До цієї справи долучили українські гімназії, ка-

федри педагогічних інститутів та університетів, «Просвіту» та інші

організації. На прохання І. Стешенка командувач Південно-Захід-

ного фронту А. Брусилов демобілізував з фронту близько 13 тис.

педагогів.

15 липня 1917 р. при уряді – Генеральному секретаріаті

вперше створено секретаріат (міністерство) народної освіти, який

очолив І. Стешенко**. Це забезпечило налагодження управління ос-

вітнім процесом на принципах: громадсько-державного характеру

освіти; рівноправності усіх громадян на здобуття загальної освіти;

навчання рідною мовою; запровадження самов-рядування в школі;

пріоритетний характер фінансування освіти; введення загального,

безплатного та обов’язкового початкового навчання. Законом про

шкільне правління від 5 грудня 1917 р. секретаріат освіти перебрав

під своє керівництво більшість навчальних закладів.

Проведена робота з підготовки кадрів дала змогу вже в

1917/1918 н. р. провести широку українізацію початкової та

середньої освіти: відкрили 5,4 тис. шкіл, понад 100 українських

гімназій, педагогічних, технічних, медичних училищ; розширити

* Фактично українізація розпочалась лише восени 1917 р. Для її ак-

тивізації 16 листопада 1917 р. директорам середніх шкіл усіх відомств та

інспекторам вищих початкових, торгівельних та інших шкіл України був

розісланий спеціальний циркуляр Генерального Секретаріату Української

Народної Республіки та секретаріату освіти. У ньому зазначалося, що нові

умови життя в УНР відкривають нові перспективи і ставлять нові завдання, а

одним з найголовніших серед них визнавалося «виховання дітей в повазі до

нового ладу в Україні, до нашого відродженого краю».

** Під його керівництвом Міністерство освіти працювало до середини

січня 1918 р., 18 січня міністерство очолив Н. Григоріїв, в лютому–квітні

1918 р. – В. Прокопович.

224 Розділ 7

мережу курсів для ліквідації неписьменності серед дорослого

населення. Загалом з ініціативи всіх українських урядів на 1921 р.

було відкрито близько 8 тис. вечірніх шкіл та курсів письменності.

У цей час активно відроджується діяльність товариства

«Просвіта». Влітку 1917 р. центральна та східна Україна вкрилися

густою мережею читалень.* До кінця літа 1917 р. було відкрито

понад 2000 осередків «Просвіти».

Після 29–30 квітня 1918 р. українізацію освіти продовжив уряд

гетьмана П. Скоропадського.** Викладання української мови і

літератури, історії і географії України стало обов’язковим у всіх

середніх чоловічих і жіночих загальноосвітніх, професійних, комер-

ційних школах, учительських та духовних семінаріях. У перших 5-ти

класах на це відводилося не менш як 3 години на тиждень, а в 6-му і

7-му – 4 години на тиждень. Посада вчителя української мови та

літератури всюди вважалася штатною, географії та історії України –

позаштатною, але обов’язковою___________.

Загалом упродовж 1917–1918 рр. відкрито 760 нових шкіл, зі

статусом середніх – термін навчання 7–10 років, та близько 10 тис.

початкових.

* «Просвіти» мали свої театральні трупи, хорові колективи, оркестри,

видавництва, бібліотеки тощо. Засновниками товариств «Просвіти» по Україні

були: Є. Вороний у Катеринославі, Д. Маркевич у Вінниці, Б. Грінченко,

В. Винниченко, Л. Старицька-Черняхівська в Києві, С. Шелухін, І. Липа в Одесі.

16 квітня загальні збори українців Луганська заснували товариство, яке за

короткий час встигло провести багато заходів: маніфестацію 18 квітня, виставу

«Степовий гість» на користь «Просвіти» 7 травня, Шевченківське свято 11 трав-

ня і, нарешті, з’їзд «Просвіт» – 25 червня 1917 р.

Особливо активно «Просвіта» працювала в Полтавській губернії. У

містах і селах Полтавщини було створено 250 осередків. 20–23 вересня 1917 р. у

Києві проходив І-й Всеукраїнський з’їзд «Просвіти», який визначив нові

орієнтири розвитку просвітнього руху в умовах відродження та утвердження

засад української державності.

** За гетьмана П. Скоропадського Міністерство народної освіти і мис-

тецтва очолювали: М. Василенко (10 травня – 19 жовтня___________), П. Стебницький

(19 жовтня–14 листопада) та В. Науменко (14 листопада – 14 грудня 1918). За

Директорії УНР міністерство освіти очолювали: П. Холодний (26 грудня 1918 р. –

13 лютого 1919 р.); І. Огієнко (13 лютого – 9 квітня 1919 р.); А. Крушель-

ницький (9 квітня – 17 вересня 1919 р.); в уряді, який почав працювати з

17 вересня 1919 р. під керівництвом І. Мазепи, не було міністерства освіти;

П. Холодний (26 травня – 14 жовтня 1920 р.).

Українська культура в 1917–1939 рр. 225

Одночасно проводилась розбудова раніше непоширеного до-

шкільного виховання дітей. До осені 1920 р. у кожній губернії

створено до 80–100 дитсадків, декілька сотень кімнат-садків, які

охопили 20 % дітей дошкільного віку. Для безпритульних дітей

відкрито 750 дитбудинків та шкіл-інтернатів.

Окремої уваги заслуговують здобутки у вищій освіті та

науково-дослідній роботі. Вже в 1917 р. за Центральної Ради до

існуючих інститутів, університетів додались Географічний інститут

(Київ), Київський юридичний інститут, Херсонський педагогічний

інститут, Одеський сільськогосподарський інститут, Харківська

консерваторія та 9 учительських інститутів, реорганізованих секре-

таріатом освіти у вищі навчальні заклади.

Після ІІ-го Всеукраїнського педагогічного з’їзду розпочалась

робота з відкриття Українського народного університету. Ініціа-

торами були «Українське наукове товариство», українське науково-

технічне товариство «Праця», «Просвіта» Києва та кооперативні

організації. У статуті університету ставилось завдання виховання

науково-педагогічних кадрів для українізації освіти. Формування

викладацького складу для університету розпочалося в серпні 1917 р.

Першим ректором обрали І. Ганицький. Урочисте відкриття від-

булося 5 жовтня 1917 р. у приміщенні Центральної Ради, а заняття

розпочалися 9 жовтня 1917 р.*

21 квітня 1918 р. в Полтаві, з ініціативи місцевої «Просвіти»

відкрито другий Український народний університет з двома факуль-

тетами: історико-філологічним та економіко-правничим.

* Університет мав 3 факультети: історико-філологічний, природничо-

математичний та правничий. До навчального закладу зараховували юнаків і

дівчат віком не менше 16 років, які закінчили 6 класів гімназії, учительський

інститут або семінарію. На кінець жовтня на навчання записалося 1370 осіб.

17 серпня 1918 р. університет перетворено на Київський державний український

університет. Про рівень національної свідомості студентів університету свід-

чить їхній добровільний вступ у лави армії Української Народної Республіки.

Багато студентів цього вишу були учасниками бою під Крутами 16 січня 1918 р.

Принагідно зазначимо, що 27 березня 1918 р. міністр військових справ

О. Жуковський видав наказ № 131 про розформування студентського куреня та

про звільнення студентів Українського Народного університету з усіх війсь-

кових частин.

226 Розділ 7

7 листопада 1917 р. в Києві з відкриттям однорічних курсів

для підготовки вчителів розпочала роботу Українська педагогічна

академія. Слухачами були люди з вищою освітою та випускники

педагогічних інститутів.

Восени 1917 р. у Кам’янець-Подільському виникла ідея засну-

вання університету, урочисте відкриття якого відбулось лише

22 жовтня 1918 р.*

Питання культурно-національного відродження Центральна

Рада тісно пов’язувала і з вирішенням проблеми поступової

українізації державно-адміністративного апарату, діловодства тощо.

* Ідея належала трьом видним діячам краю – О. Пащенко (голова

повітової земської управи), О. Шульмінському (голова міської управи) та

К. Солусі (голова Подільської губернської організації «Просвіта»).

4 січня 1918 р. на засіданні міської думи було ухвалено звернутись до

Центральної Ради з проханням відкрити в Кам’янці якщо не університет, то

філію Київського народного університету. Через те, що більшовики захопили

Київ і Кам’янець-Подільський спеціально створеній комісії так і не вдалося

розпочати роботу.

З відновленням влади УНР робота з відкриття університету продов-

жилась. Університет мав би працювати на кілька регіонів – Волинь, Бессарабію,

Буковину, Галичину і Поділля. 22 березня 1918 р. до Кам’янця прибула мініс-

терська комісія в складі професорів І. Ганицького, І. Огієнка, В. Дуб’янського та

інженера К. Титаренка. За результатом роботи комісії ухвалено, що майбутній

університет матиме три факультети: філологічний, природничий та торго-

вельно-технічний. За умови матеріальної допомоги з боку подільського право-

славного духовенства на філологічному факультеті мали відкрити бого-

словський відділ. Кількість студентів мала становити близько 1500 осіб, а

слухачів підготовчих курсів до 300.

Після приходу до влади гетьмана П. Скоропадського справу з відкриття

університету продовжив новий міністр народної освіти і мистецтва професор

М. Василенко. У склад нової комісії увійшли І. Ганицький (голова), І. Огієнко,

Ф. Швець та ін. Ректором університету було рекомендовано обрати І. Огієнка,

якому таки вдалось довести справу до відкриття університету 1 липня 1918 р. у

складі: історико-філологічного та фізико-мате-матичного факультетів. 17 серпня

1918 р. П. Скоропадський затвердив закон про заснування Кам’янець-Подільсь-

кого державного українського університету.

Показовим є рівень національної свідомості та активності студентів. Як

приклад, реакція на наміри польських військових вислати галицьких студентів

за Збруч через те, що на урочистому відзначенні 106-х роковин від дня

народження Т. Шевченка вони заспівали пісню «Не пора ляхам служить».

Організоване студентське віче засудило наміри поляків і оцінило це як «куль-

турне насильство над українською нацією». 9 січня 1921 р. радянська влада

реорганізувала університет в Інститут теоретичних наук.

Українська культура в 1917–1939 рр. 227

У цьому контексті показовою, але в характерному для галичан

національно-радикальному дусі, є спроба українізації Києва в січні

1919 р. Ініціатива належала командуванню Осадного корпусу армії

УНР на чолі з полковником Є. Коновальцем (1891–1938). 31 грудня

1918 р. він видав наказ, який зобов’язав упродовж трьох днів зняти в

Києві всі російські вивіски і до 18 січня 1919 р. «замість знятих

російських написів, вивісити написи на українській мові. Написи

мають бути зроблено грамотно». Згодом цей термін було продов-

жено до 26 січня 1919 р.* Наказом від 21 січня 1919 р. зобов’язали в

межах армії УНР проводити листування тільки українською мовою.

Очевидно, що такі радикальні кроки були завчасними і

викликали радше спротив, ніж схвалення жителів столиці.

Влітку 1917 р. з метою якнайшвидшого відродження націо-

нального образотворчого мистецтва українська інтелігенція та

секретаріат освіти розпочали підготовку до відкриття Української

академії мистецтв. Академію відкрито 18 грудня 1917 р. (сьогодні

Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури),

ректором якої став художник Ф. Кричевський (1879–1947), який до

цього очолював Київське художнє училище.

Для організації навчального процесу відомі викладачі-худож-

ники відкривали власні майстерні: Ф. Кричевський _______________– побутового та

історичного жанру; О. Мурашко – портрету; М. Жук – декоратив-

ного малярства; А. Маневич – декоративного пейзажу; М. Бурачек –

інтимного пейзажу; М. Бойчук – релігійного малярства, мозаїки,

фрески та ікони; В. Кричевський – композиції.** Студенти оволоді-

вали спеціальностями: малярство, різьба, будівництво, гравюра

тощо.

У академії працював основоположник сучасної української

графіки Г. Нарбут (1886–1920). Його перу належать малюнки гербів,

* 5 січня 1919 р. вкрай критично відреагував на цей наказ відомий

український літератор, критик, активний політичний діяч С. Єфремов: «Ворог

напевно тріумфує, – писав публіцист, – поки що по закутках. А мені – мені

гнітюче й боляче на душі, червона краска лице заливає, сором очі випікає, що

доводиться в такий час говорити про вивіски».

** Архітектор та художник В. Кричевський є автором, розробленого на

основі Тризуба Володимира Великого, проекту герба України, який 22 березня

1918 р. затвердила Центральна Рада.

228 Розділ 7

грошових банкнот та поштових марок Української Народної

Республіки.

Крім Української академії мистецтв, розвиток та збереження

образотворчого мистецтва спричинило відкриття в кінці 1917 р.

Української національної картинної галереї. На момент заснування

основу фондів становили картини українських і зарубіжних малярів

XVI–XIX ст. Галереї передали частину своїх робіт та колекції

полотен художники В. Кричевський, М. Козик, М. Жук, М. Бойчук,

М. Бурачек, М. Самокиш, Г. Нарбут та ін.

На ґрунті українського образотворчого мистецтва активно

творчу роботу вели скульптори О. Архипенко, Ф. Балавенський,

І. Кавалерідзе. М. Гельман, А. Страхов, М. Паращук, П. Вітович.

О. Архипенко створив скульптури «Солдат» (1917), «Постать» (1920)

та інші, І. Кавалерідзе – монумент Т. Шевченка в Ромнах (1918).

У добу гетьманату з ініціативи художників та архітекторів у

Києві розпочав роботу інститут архітектури. У Києві також було

засновано Вищий технічний інститут, який через рік приєднався до

Київського політехнічного інституту. На півдні України відкрили

Одеський політехнічний і сільськогосподарські інститути.

З розвитком вищої освіти уряд піклувався і про підготовку

наукових кадрів. Він надав всім університетам та дев’ятьом про-

відним інститутам, зокрема Київському політехнічному, комерцій-

ному, медичному, Харківському технічному, право відкривати аспі-

рантуру й докторантуру для захисту дисертацій і надавати наукові

ступені здобувачам.

29 березня 1917 р. створено комісію в складі Г. Павлуцького,

І. Лучинського, М. Грушевського та інших для розроблення статуту

та програми організації Української академії наук. Частково

організаційний процес покладено на «Українське наукове това-

риство» в Києві. Втім за час роботи Центральної Ради Українську

академію наук не було відкрито.

У червні 1918 р. за наказом міністра народної освіти і мис-

тецтв М. Василенка комісія відновила свою роботу. Головою комісії

призначили В. Вернадського, членами професорів Д. Багалія, М. Ка-

щенка, Б. Кістяківського, А. Кримського та ін. До роботи відмовився

долучитись М. Грушевський. Зміна уряду 18–19 жовтня 1918 р.

пригальмувала затвердження законопроектів, і це було зроблено

Українська культура в 1917–1939 рр. 229

лише 14 листопада. Того ж дня П. Скоропадський затвердив прий-

нятий Радою міністрів закон про заснування Української академії

наук у Києві. 27 листопада 1918 р. відбулися установчі Загальні

збори Української академії наук, на ___________яких першим президентом

академії обрали вченого-геолога і геохіміка зі світовим ім’ям

В. Вернадського.*

В останній декаді січня 1919 р. під час організації відступу з

Києва, Директорія запропонувала Українській академії наук еваку-

юватись з іншими центральними органами влади УНР. 25 січня на

загальних зборах академії прийнято рішення про те, що вчені не

повинні покидати Київ і зобов’язані без перерви продовжувати

діяльність.

Процес українізації культури під опікою Центральної Ради не

оминув ініціатив театральної еліти, яка вже 12 березня 1917 р. в

театрі М. Садовського провела перші театральні збори. За резуль-

татами зборів розпочалася робота з відкриття першого Українського

національного театру. 24 квітня при Центральній Раді на основі

товариства «Український національний театр» (товариство засно-

ване в 1913 р. у Києві) було створено однойменний комітет на чолі з

В. Винниченком. З липня комітет працював при відділі мистецтв

секретаріату народної освіти.

Закономірно, що активність свідомих українських кіл виявила

себе і на театральному фронті, оскільки впродовж кількох останніх

десятиліть театр в Україні був осередком національних ідеї. Під

керівництвом комітету засновано друкований орган «Театральні

вісті».

25 квітня 1917 р. на установчих зборах комітету прийнято

рішення про те, щоб створений національний театр був державним

театром при уряді Центральної Ради. Упродовж червня 1917 р.

підготовили проект репертуару та склад трупи. У липні обрали

* Упродовж багаторічної історії президентами академії обиралися М. Ва-

силенко (1921–1922), О. Левицький (1922), В. Липський (1922–1928), Д. За-

болотний (1928–1929), О. Богомолець (1930–1946), О. Палладін (1946–1962). З

1962 року на чолі Академії Б. Патон. У перший рік своєї діяльності Академія

складалася з трьох наукових відділів – історико-філологічного (Д. Багалій),

фізико-математичного (М. Кащенко) і соціальних наук (М. Туган-Барановсь-

кий), які охоплювали 3 інститути, 15 комісій і національну бібліотеку.

230 Розділ 7

дирекцію театру: М. Грушевську (дружина М. Грушевського) та

О. Кошиця – представники комітету театру, І. Мар’яненко – дирек-

тор театру. 16 вересня 1917 р. Український національний театр від-

крив сезон у приміщенні Троїцького народного дому. До утворення

театру долучились трупа М. Садовського, театр Леся Курбаса та му-

зично-драматична школа М. Лисенка.

Естетична платформа Українського національного театру фор-

мувалась у широкому контексті тогочасних театральних пошуків,

зумовлених кризою класичного побутового українського театру та

приходом в Україну з Європи режисерського типу театру. Адже

репертуар тогочасного українського театру (народно-побутовий)

перестав задовольняти загальні естетичні вимоги та бути театром

для всіх. Водночас засновники театру, високо цінуючи здобутки

українського класичного театру (театру корифеїв), хотіли бачити на

сцені і його кращі п’єси.

Сезон Українського національного театру розпочався вис-

тавами «Пригвожденні» В. Винниченка (16 вересня 1917).* До трупи

театру увійшли М. Заньковецька, Л. Ліницька, Б. Романицька та ін.

14 серпня 1918 р. Український національний театр реорга-

нізовано в Державний народний театр під керівництвом П. Сакса-

ганського (спадкоємцем Державного народного театру, а, отже, і

найстаршим українським державним театральним колективом є

Національний академічний український драматичний театр імені

М. Заньковецької у Львові).

Після реорганізації Українського національного театру значна

частина його акторів увійшла до створеного 23 серпня 1918 р.

Державного драматичного театру, «театру європейського репер-

туару» під керівництвом Б. Крживецького та О. Загарова (нині це

Дніпропетровський обласний український музично-драматичний

театр імені Т. Шевченка).

Знайшов своє місце в тогочасному театральному житті і театр,

на той час ще молодого, але дуже амбітного і талановитого актора

Леся Курбаса (1887–1937) – «Молодий театр» (1916–1919). Він у

* Серед 17 авторів, до яких упродовж сезону звернувся національний

театр, найпопулярнішими драматургами були: І. Карпенко-Карий (58 вистав

упродовж сезону), В. Винниченко (45 вистав), М. Кропивницький (39 вистав) та

М. Старицький (30 вистав).

Українська культура в 1917–1939 рр. 231

1916 р. приїхав зі Львова до Києва для роботи в трупі українських

артистів під керівництвом М. Садовського. Попрацювавши деякий

час під керівництвом М. Садовського, Лесь Курбас зосереджує увагу

на організації в травні 1916 р. студії молодих акторів – «Молодого

театру».* Важливу роль у створенні і роботі цього театру відіграв

актор та режисер Гнат Юра (1888–1966), хоча пізніше їх погляди на

театральне мистецтво дещо розійшлись. Відкриття театру справило

значний вплив на молодого художника А. Петрицького (1895–1964),

який у 1916 р. дебютував, як театральний художник та став го-

ловним художником цього театру.

Початок національної революції Лесь Курбас сприйняв як

можливість здійснити мрію про театр, як своєрідний парламент

суспільства, конструктор нового життя вільної України. Історія його

Дата добавления: 2015-01-03