Задачі управління активами підприємства

Использование инвариантных признаков

Инвариантность по обучению

Нейронные сети обладают естественной способностью классификации образов. Эту способность можно использовать для обеспечения инвариантности нейронной сети к трансформациям. Сеть обучается на множестве примеров одного и того же объекта, при этом в каждом примере объект подается в несколько измененном виде (например, снимки с разных ракурсов). Если количество таких примеров достаточно велико и если нейронная сеть обучена отличать разные точки зрения на объект, можно ожидать, что эти данные будут обобщены и сеть сможет распознавать ракурсы объекта, которые не использовались при обучении. Однако с технической точки зрения инвариантность по обучению имеет два существенных недостатка. Во-первых, если нейронная сеть была научена распознавать трансформации объектов некоторого класса, совсем не обязательно, что она будет обладать инвариантностью по отношению к трансформациям объектов других классов. Во-вторых, такое обучение является очень ресурсоемким, особенно при большой размерности пространства признаков.

Третий метод обеспечения инвариантности нейронной сети основывается на предположении, что из входного сигнала можно выделить информативные признаки, которые описывают самую существенную информацию, содержащуюся в наборе данных, и при этом инвариантны к трансформациям входного сигнала. При использовании таких признаков в нейронной сети не нужно хранить лишний объем информации, описывающей трансформации объекта. В самом деле, при использовании инвариантных признаков отличия между разными экземплярами одного и того же объекта могут быть вызваны только случайными факторами, такими как шум. Использование пространства инвариантных признаков имеет три важных преимущества. Во-первых, уменьшается количество признаков, которые подаются в нейронную сеть. Во-вторых, ослабляются требования к структуре нейронной сети. И, в-третьих, гарантируется инвариантность всех объектов по отношению к известным трансформациям. Однако этот подход требует хорошего знания специфики проблемы.

Исходя из вышесказанного, можно сделать вывод, что использование инвариантных признаков является наиболее подходящим методом для обеспечения инвариантности нейронных сетей.

До активів відносяться всі види майна підприємства, що належать йому на праві власності і використовуються для здійснення статутної діяльності. Політика управління активами суб'єктів господарювання базується на розумінні їх як джерела отримання грошових потоків. Класифікація активів за різними ознаками представлена на рис. 6.1.

Характеризуючи активи як об'єкт фінансового управління, необхідно відмітити особливості їх окремих складових частин. Так, зокрема, необоротні активи є найменш мобільною частиною майна, основна відмінність якої полягає в багаторазовому використанні в процесі господарської діяльності і частковій амортизації на протязі кожного операційного циклу. В процесі формування і управління необоротними активами необхідно усвідомлювати їх плюси і мінуси в порівнянні з оборотними активами.

Рис. 6.1. Класифікація активів за різними ознаками

До оборотних активів підприємства відносяться ті види майнових цінностей, які повністю споживаються за один виробничий цикл. При цьому необхідно усвідомлювати, що елементи оборотного капіталу, вкладеного в поточні активи підприємства, постійно переходять із сфери виробництва у сферу обігу і знову повертаються у виробництво. Та частина оборотного капіталу, яка постійно знаходиться у сфері виробництва, називається оборотними фондами. До складу оборотних фондів відносяться: виробничі запаси, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів.

Друга частина оборотного капіталу знаходиться у сфері обігу і відповідно називається фондами обігу (готова продукція на складі, відвантажені товари, грошові кошти, дебіторська заборгованість, поточні фінансові інвестиції та інші оборотні активи).

В залежності від рівня контролю за процесом формування і використання оборотні активи підприємства можуть бути:

· нормовані (всі оборотні виробничі фонди, а також та частина фондів обігу, що представлена залишками нереалізованої продукції на складі);

· ненормовані (всі інші елементи фондів обігу, крім залишків нереалізованої продукції).

Нормовані оборотні кошти є об'єктом фінансового планування і обов'язково відображаються у бізнес-планах та поточних бюджетах підприємства. Ненормовані оборотні кошти, як правило, не плануються.

При управлінні оборотними активами необхідно комплексно оцінювати їх позитивні та негативні сторони у порівнянні з необоротними активами.

Основна задача управління необоротними активами полягає у забезпеченні своєчасного оновлення основних виробничих фондів та високої ефективності їх використання. Можливості оперативного управління необоротними активами незначні.

І, навпаки, політика управління оборотними активами відзначається значною маневреністю, можливістю активного впливу на їх розмір, склад, структуру, оборотність, ліквідність та прибутковість. Відповідно, в процесі управління оборотними активами вирішується набагато більше коло задач фінансового менеджменту.

До основних задач управління оборотними активами відносяться:

1. Забезпечення безперебійності виробничого процесу. Для досягнення цієї задачі необхідно сформувати окремі види активів у відповідності з обсягами господарської діяльності підприємства і тривалістю його операційного та фінансового циклів. Схематично рух коштів на протязі операційного та фінансового циклів проілюстровані на рис.6.2 і 6.3.

Рис. 6.2. Схема операційного Рис. 6.3. Схема фінансового

Дата добавления: 2014-12-23